ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.08.2023Справа № 910/14789/22
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (Україна, 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8; ідентифікаційний код: 20474912)
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (Україна, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40; ідентифікаційний код: 20782312)
про стягнення 23 151,92 грн
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - відповідач) про стягнення 23 151,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача перейшло право на отримання від відповідача відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
26.01.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
22.02.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить закрити провадження у справі у зв'язку зі сплатою страхового відшкодування позивачеві.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
29.12.2021 о 14 год. 00 хв. по вул. Скляренка, 9 в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Fiat", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , автомобіля "Toyota Camry", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля "Kia Sportage", реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва від 07.02.2022 у справі № 756/476/22 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було визнано винними у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль "Kia Sportage", реєстраційний номер НОМЕР_3 , який був застрахований у позивача на підставі Договору добровільного страхування наземного транспортну "Все включено" № 134115Га1к5 від 10.12.2021.
04.01.2022 страхувальник позивача звернувся до позивача із заявою про подію з ознаками страхового випадку.
Згідно з наявними у матеріалах справи рахунками-фактури ремонтної організації (Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр на Харківському") № 0000000004 від 04.01.2022 на суму 42 738,92 грн та № 0000000158 від 27.01.2022 на суму 1 188,00 грн, вартість ремонту автомобіля "Kia Sportage", реєстраційний номер НОМЕР_3 , склала 43 926,92 грн.
На підставі страхових актів № ARX3157910 від 14.01.2022 та № ARX3169818 від 27.01.2022, відповідно до яких сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті, складає 42 738,92 грн та 1 188,00 грн відповідно, позивачем було здійснено виплату своєму страхувальнику страхового відшкодування в загальному розмірі 43 926,92 грн, яке було перераховано на рахунок ремонтної організації, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями платіжних доручень № 861272 від 17.01.2022 та № 865360 від 28.01.2022.
З матеріалів справи вбачається, що 28.06.2022 позивачем було направлено відповідачу заяву про виплату страхового відшкодування (вих. № 0031752/ІНС.ЛОУ від 28.06.2022), відповідно до якої позивач просив відповідача сплатити страхове відшкодування в розмірі 43 926,92 грн.
Позивач зазначає, що відповідач сплатив лише частину страхового відшкодування в сумі 18 275,46 грн, тому позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь недоплачену частину страхового відшкодування в розмірі 23 151,92 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на помилковість розрахунку позивача та зазначає про виплату позивачу в повному обсязі страхового відшкодування за страховим випадком, на підтвердження чого надає страхові акти №19792/1 та № 19792/2, відповідно до яких сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті, складає 19 463,46 грн та 21 963,46 грн відповідно, а також платіжні доручення № 00079648 від 19.07.2022 на суму 19 463,46 грн та № 00089035 від 27.01.2023 на суму 21 963,46 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Вказана норма кореспондується зі статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Суд встановив факт виконання позивачем умов Договору добровільного страхування наземного транспортну "Все включено" № 134115Га1к5 від 10.12.2021 та виплати, на підставі заяви страхувальника, страхових актів №ARX3157910 від 14.01.2022 та №ARX3169818 від 27.01.2022 та рахунків №0000000004 від 04.01.2022, №0000000158 від 27.01.2022, своєму страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 43 926,92 грн, яке було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр на Харківському", що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями платіжних доручень № 861272 від 17.01.2022 та № 865360 від 28.01.2022.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17 (провадження № 12-134гс18).
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Централізованої бази даних М(Т)СБУ цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "Toyota Camry", реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на дату ДТП була застрахована у відповідача згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/203897581, відтак особою, відповідальною за завдану внаслідок ДТП шкоду, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених вказаним законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Суд встановив, що відповідач, на підставі страхових актів № 19792/1 та № 19792/2, відповідно до яких сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті, складає 19 463,46 грн та 21 963,46 грн відповідно, сплатив позивачеві страхове відшкодування в загальному розмірі 41 426,92 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями платіжних доручень № 00079648 від 19.07.2022 та №00089035 від 27.01.2023.
При цьому в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем страхового відшкодування в розмірі 18 275,46 грн, про що позивач зазначив у позовній заяві.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Частиною 18 статті 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/203897581 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000,00 грн, франшиза - 2 500,00 грн, відтак відповідачем правомірно розраховано суму страхового відшкодування в розмірі 41 426,92 грн, яку виплачено до відкриття провадження у цій справі.
За приписом пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 викладено правовий висновок, згідно з яким закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Враховуючи, що провадження у цій справі було відкрито 10.02.2023, а виплату страхового відшкодування в повному обсязі відповідачем здійснено 27.01.2023, і позивач, отримавши задоволення своїх вимог від відповідача до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі, не направив до суду заяву про врегулювання спору або заяву про відкликання позовної заяви, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки на момент відкриття провадження у справі предмет спору вже був відсутній, що згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 є підставою для відмови в задоволенні позову.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на позивача у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 481,00 грн покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 18.08.2023
Суддя О.В. Нечай