ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.08.2023Справа № 910/7511/23
За позовом Київського обласного центру зайнятості
до Головного управління Національної поліції у Київській області
про стягнення 23282,84 грн
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: не викликались
Київський обласний центр зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області про стягнення 23282,84 грн.
Ухвалою суду від 22.05.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
05.06.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 22.05.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
22.06.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач стверджує, що задоволення позову в даній справ призведе до того, що ГУНП в Київській області буде притягнуто до подвійної відповідальності, крім того, вбачаються підстави для покладення заявлених позивачем до стягнення коштів на ОСОБА_1 , як особу, що не повідомила про отримання ним статусу безробітного та відповідної допомоги.
23.06.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримує позовні вимоги та заперечує проти доводів відповідача.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
До Броварського міськрайонного центру зайнятості 07.06.2016 з заявою про надання статусу безробітного та з заявою про призначення виплати допомоги по безробіттю звернувся, громадянин ОСОБА_1 .
Як зазначено позивачем, та не заперечується і не спростовується відповідачем, на підставі наданих громадянином ОСОБА_1 документів, останньому було надано статус безробітного та прийнято рішення про виплату допомоги по безробіттю.
07.06.2017 громадянин ОСОБА_1 звернувся до центру зайнятості з заявою про зняття його з обліку з 07.06.2017, в зв'язку з самостійним працевлаштуванням.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2017 № 826/4192/16, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017, визнано протиправним і скасовано рішення (висновок) Атестаційної комісії №1 Головного управління Національної поліції в Київській області, оформлене протоколом від 22.01.16р. ОП №15.00002152.0003538, в частині невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді та необхідності звільнення його зі служби в поліції через службову невідповідність; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 24.02.16р. №85 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції; поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на інспектора-чергового Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області; стягнуто з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 54703,11 грн; визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо проведення атестації ОСОБА_1 .
25.01.2022 Київським міським центром зайнятості складено акт №30 розслідування страхових випадків та обгрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" згідно якого встановлено, що на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2017 № 826/4192/16 ОСОБА_1 поновлено на службі в поліції.
З наявного в матеріалах справи наказу Головного управління Національної поліції в Київській області № 602 о/с від 01.09.2017 "По особовому складу" поновлено лейтенанта ОСОБА_1 на посаді інспектора-чергового Броварського відділу поліції.
Відповідно до довідки бухгалтерського відділу ОСОБА_1 за період з 14.06.2016 по 06.06.2017 була виплачена допомога по безробіттю у сумі 23282,84 грн.
03.08.2022 позивачем було прийнято наказ № 27 "Про повернення коштів, виплачених, як допомога по безробіттю ОСОБА_1 .
Позивач звернувся до відповідача з листом від 03.08.2022 № 324/1056/3-2 та з претензією від 05.10.2022 № 3/1056/3-22, в яких просив повернути незаконно нараховану та сплачену безробітному ОСОБА_1 суму допомоги по безробіттю у розмірі 23282,84 грн
Проте, кошти відповідач не сплатив. На лист надав відповідь-відмову (лист № 1671/109/29/1-2022 від 25.10.2022).
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 8 вказаного Закону Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Пунктом 8 ст. 1 Закону передбачено, що страховий випадок - це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про зайнятість населення", реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Частиною 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" із роботодавця утримується, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Отже, статтями 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, та обов'язок роботодавця сплатити суму виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 914/2087/17, від 06.07.2018 року у справі № 921/220/17-г/16, від 09.07.2018 року у справі № 914/1875/17, від 06.07.2018 року у справі № 921/220/17-г/16, в яких зазначено, що за положеннями ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" саме судове рішення про поновлення на роботі може бути правовою підставою для стягнення з працедавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному.
Так, у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 року № 921/220/17-г/16 судом зроблено висновок, що обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безробіття вартість соціальних послуг, наданих безробітному, в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає у тому випадку, якщо невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю потягло за собою незаконне звільнення з роботи застрахованої особи і саме через цю подію така особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
У даному випадку саме Головне управління Національної поліції у Київській області по відношенню до ОСОБА_1 є роботодавцем у розумінні ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а тому саме на Головне управління Національної поліції у Київській області покладено обов'язок по відшкодуванню суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 подав заяву до центру зайнятості про зняття його з обліку як безробітного до прийняття судом рішення про його поновлення на роботі та відповідно до самого поновлення, згідно наказу № 602 о/с від 01.09.2017.
Відповідно до частини 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
При цьому, відповідно до пункту 4 частини 2 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні зобов'язані інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 45 вказаного Закону реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили;
Згідно з частиною 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Оскільки, громадянин ОСОБА_1 подав заяву про зняття його з обліку 07.06.2017, тобто до поновлення його на роботі, відсутнє зловживання з боку ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для стягнення з нього суми виплаченого йому забезпечення у сумі 23282,84 грн.
Вищезазначене спростовує заперечення відповідача, викладені у відзиві.
Також суд зазначає, що згідно положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" достатньою умовою для відшкодування саме роботодавцем суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному є сам факт поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Обставина виплати відповідачем ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку компенсувати виплачену позивачем суму допомоги по безробіттю, оскільки у даному випадку діє норма статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", яка покладає такий обов'язок на відповідача.
При цьому, суд звертає увагу відповідача, що вказане не є покладенням на відповідача подвійної компенсації, а є встановленим законом обов'язком компенсації здійсненої безробітному виплати.
На час розгляду справи доказів перерахування коштів в сумі 23282,84 грн на користь позивача відповідачем не надано.
Сума виплаченого позивачем забезпечення у розмірі 23282,84 грн., виплачених гр. ОСОБА_1 під час перебування на обліку в центрі зайнятості за період з 07.06.2016 по 07.06.2017, як безробітного, підлягає відшкодуванню відповідачем відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", оскільки із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, ст.ст. 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, м. Київ, вулиця Володимирська, будинок 15; ідентифікаційний код 40108616) на користь Київського обласного центру зайнятості (02100, м. Київ, провулок Будівельників, будинок 5-А; ідентифікаційний код 03491085) грошові кошти за неправомірно виплачену допомогу по безробіттю ОСОБА_1 у розмірі 23282 (двадцять три тисячі двісті вісімдесят дві) грн. 84 коп., судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко