17 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 540/186/20
адміністративне провадження № К/990/26734/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2023 року у справі № 540/186/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про проходження публічної служби, -
У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду першої інстанції з позовом до Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - відповідач 1), Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - відповідач 2), в якому просила:
- визнати протиправними накази т.в.о. начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України капітана поліції О.Білошицького №14 о/с від 02 січня 2020 року та від 09 січня 2020 року, яким ОСОБА_1 було звільнено зі служби у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби;
- негайно поновити позивача на посаді інспектора взводу № 2роти № 1 батальйону УПП в Херсонській області ДПП НПУ;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції НПУ на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 був задоволений у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано накази т.в.о. начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України капітана поліції О.Білошицького № 14 о/с від 02 січня 2020 року та від 09 січня 2020 року яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, з 10 січня 2020 року. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 січня 2020 року по 10 липня 2020 року, включно у сумі 61740, 54 грн., з вирахуванням обов'язкових до сплати податків та зборів. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, з 10 січня 2020 року. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах за один місяць у розмірі 10121, 40 грн. з вирахуванням обов'язкових до сплати податків та зборів.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 560/186/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасувати наказ т.в.о. начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України капітана поліції О.Білошицького № 14 о/с від 02 січня 2020 року та від 09 січня 2020 року "Про особовий склад», яким інспектора взводу №2 роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_1 відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національною поліцію" звільнено зі служби в поліції. Зобов'язано Департамент патрульної поліції Національної поліції України поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №2 роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції з 10 січня 2020 року. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 302 214, 95 грн. з виключенням сум відрахування на податки та інших обов'язкових платежів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України з 10 січня 2020 року та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу за один місяць у межах суми стягнення 10 456, 85 грн., з виключенням сум відрахування на податки та інших обов'язкових платежів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції Національної поліції України подав апеляційну скаргу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2023 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишено без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року змінено: шляхом виключення з мотивувальної частини рішення висновків суду першої інстанції щодо допущення порушення порядку призначення службового розслідування та затвердження висновку службового розслідування від 27 листопада 2019 року неуповноваженою на те посадовою особою та викладено мотивувальну частину рішення у цій частині в редакції даної постанови суду апеляційної інстанції, а також доповнено резолютивну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року абзацем такого змісту: «Визнати протиправним та скасувати п. 4 наказу Департаменту патрульної поліції від 18 грудня 2019 року № 860 щодо застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року у справі № 540/186/20 залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано частину 8 статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі №820/3383/16, від 14 листопада 2018 року у справі №825/1779/17 та від 20 листопада 2019 року у справі № 826/12649/16.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак, посилаючись на правові висновки Верховного Суду у справах №820/3383/16, №825/1779/17, № 826/12649/16 скаржник не наводить належних обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у зазначених ним справах є подібними.
Не зазначено скаржником і норми матеріального права, яку, на думку скаржника, неправильно застосовано судами попередніх інстанцій та висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду у наведених скаржником постановах.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та окремі витяги постанов Верховного Суду.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 26 липня 2023 року про повернення касаційної скарги скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2023 року у справі № 540/186/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про проходження публічної служби - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько