Справа № 420/12904/23
16 серпня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 28.02.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_1 призваний добровільно до лав Збройних сил України згідно з Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 25.02.2022 року №69/2022. На момент подання позову, він є старшим матросом на посаді водія-електрика інженерного взводу роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 та проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час.
12.04.2023 року він звернувся до відповідача з рапортом та відповідним пакетом підтверджувальних документів про звільнення з військової служби за п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки його дружина ОСОБА_2 , має групу інвалідності та потребує сторонньої допомоги. Рапорт підписано командиром роти та командиром батальйону. В подальшому йому повідомили, що рапорт зареєстровано, але відмітку про прийняття не ставлять бо «стройова частина так не робить». Вказує, що ним до рапорту від 14.04.2023 року додано усі необхідні документи, які підтверджують та вказують на те, що його дружина є особою з інвалідністю III групи, а тому він вважає, що є усі підстави для звільнення його з військової служби за п.п. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону №2232-ХІІ. Відповідач, починаючи з 12.04.2023 року по день звернення з позовом, не надав мені жодної відповіді.
Крім того, позивач зазначає, що 18.05.2023 року ним написано повторно рапорт про звільнення, який погодили командир роти, командир батальйону, та подано 23.05.2023 року засобами поштового зв'язку з описом вкладення разом з нотаріально завіреними копіями документів на адресу Відповідача. Вказаний рапорт отримано відповідачем 26.05.2023 року. Станом на 31.05.2023 року відповідь відсутня.
На адвокатський запит, направлений адвокатом 23.05.2023 року, з проханням надати інформацію про результати розгляду рапортів про звільнення ОСОБА_1 , відповідь не надійшла.
Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його законні права та інтереси, в зв'язку з чим звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою від 12.06.2023 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/12904/23 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
27.06.2023 року до канцелярії Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначає, що пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час воєнного стану, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини, зокрема, у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи. Тобто, необхідною умовою для звільнення за вказаною підставою є наявність інвалідності І чи ІІ групи. Оскільки дружина позивача є особою з інвалідністю III групи, тому підстави для звільнення позивача за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ відсутні. Таким чином, командування військової частини НОМЕР_1 діяло відповідно до вимог чинного законодавства, і тому бездіяльність військової частини НОМЕР_1 не є протиправною. Крім того зазначає, що позивач при зверненні до суду мав пільги щодо сплати судового збору передбачені приписами пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», і він не зобов'язаний був його сплачувати.
05.07.2023 року до канцелярії Одеського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку для звернення до суду.
05.07.2023 року до канцелярії Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що 20.06.2023 року командування ВМФ ЗС України, в структурі якого перебуває в/ч НОМЕР_1 , розглянуло скаргу на бездіяльність в/чА0216 та надало відповідь №154/К-1952/570, що вони обізнані про те що у суді знаходиться на розгляді справа, щодо звільнення ОСОБА_1 . Окрім того, вони повторно наполягають, що позивач немає законних підстав для звільнення. Також, командування ВМФ ЗС України вказує, що в/чА0216 «відпрацювало» на рапорт старшого матроса ОСОБА_1 , відповідь від 30.05.2023 року №182/4960.
Крім того, зазначає, що кадровий центр Збройних Сил України Міністерства Оборони України у відповідь на звернення дружини позивача - ОСОБА_2 , надав роз'яснення від 14.06.2023 року № 321/КУ/121 ВихЗВГ, в якому розтлумачено, можливість звільнення у разі наявної 3 групи інвалідності у дружини мобілізованого військовослужбовця.
17.07.2023 року до канцелярії Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про винесення окремої ухвали в частині не виконання суду від 12.06.2023 року.
18.07.2023 року до канцелярії Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про доручення доказів.
31.07.2023 року до канцелярії Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшли письмові пояснення № 2, в яких позивачем викладена його точка зору з приводу нормативного обґрунтування позовних вимог, яка опирається окрім судової практики, як на юридичну техніку так і на об'єктивне розуміння норм права та їх застосування.
14.08.2023 року до канцелярії Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою від 16.08.2023 року Одеський окружний адміністративний суд відмовив в задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду.
Ухвалою від 16.08.2023 року Одеський окружний адміністративний суд відмовив в задоволенні заяви позивача про винесення окремої ухвали в частині не виконання ухвали суду від 12.06.2023 року.
Ухвалою від 16.08.2023 року Одеський окружний адміністративний суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 25.02.2022 р. № 69/2022, ОСОБА_1 28.02.2022 року призвано до лав Збройних Сил України та на даний час позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .
17.09.2021 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 17.09.2021 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниця Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експортною комісією серії 12 ААГ № 333346 від 30.03.2023 року, виданої Спец. Травматологічною МСЕК Департаменту охорони здоров'я Вінницької ОДА, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з ІІІ групою інвалідності (загальне захворювання).
В квітні 2023 року позивач подав рапорт командуванню Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю (ІІІ група).
23.05.2023 року позивач засобами поштового зв'язку направив рапорт від 18.05.2023 року командуванню військової частини НОМЕР_1 , в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю (ІІІ група). Згідно трекінгу відправлень офіційного сайту Укрпошти, вказаний рапорт було отримано військовою частиною НОМЕР_1 26.05.2023 року.
Військовою частиною НОМЕР_1 позивач з військової служби звільнено не було, а тому вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно п.20 ч.1 ст.106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 р. № 69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як вже зазначалося, ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експортною комісією серії 12 ААГ № 333346 від 30.03.2023 року, виданої Спец. Травматологічною МСЕК Департаменту охорони здоров'я Вінницької ОДА, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з ІІІ групою інвалідності.
Підстави звільнення з військової служби визначені ст.26 Закону №.2232-XII.
Зокрема, пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Предметом цього позову є відмова військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_4 за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи.
Тобто, спір між сторонами виник щодо вірного тлумачення та застосування абз.5 пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII.
Системний аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав:
1) в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є особою з інвалідністю, без конкретизації якої саме групи є інвалідність;
2) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Враховуючи зазначене, суд при вирішенні цього спору повинен розтлумачити зміст речення із застосуванням комбінованого сполучника "та/або", оскільки такий застосовується в гіпотезі норми права (абз.5 пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII), щодо застосування котрої виник цей спір.
Для виконання цього завдання суд використовує філологічне тлумачення, що полягає у з'ясуванні змісту правової норми шляхом аналізу її текстового вираження під кутом зору його лексико-семантичних, лексико-граматичних, морфологічних, синтаксичних характеристик.
Постановою від 22.05.2019 р. № 437 Кабінет Міністрів України з метою забезпечення конституційних положень про державний статус української мови та уніфікації вживання правописних норм погодив пропозицію Міністерства освіти і науки та Національної академії наук щодо схвалення Українського правопису в новій редакції, розробленій Українською національною комісією з питань правопису (далі - Український правопис-2019).
Відповідно до параграфу 165. "СКІСНА РИСКА (/)" Українського правопису-2019 скісну риску ставимо в таких позиціях: "[…] В офіційно-діловому та науковому стилях - як розділовий знак […] Уживаються також комбіновані єднально-розділові сполучники і/або, рідше та/або (без відступів до і після скісної риски): порушення авторського і/або суміжних прав; "Типова освітня програма підвищення кваліфікації голів і/або членів правлінь об'єднань співвласників багатоквартирних будинків"; Війна і/або поезія? (назва газетної публікації)".
Тобто, вживання єднального сполучника "та" вказує на два поняття разом, тоді як використання розділового сполучника "або" вказує на виділення: одне поняття з кількох понять. Коли ми говоримо:
- "A та B", використовуючи єднальний сполучник, ми маємо на увазі обидва разом, A + B;
- "A або B", використовуючи розділовий сполучник, ми можемо мати на увазі "A, а не B", і ми можемо мати на увазі "B, а не A";
- "А та/або В", використовуючи скісну риску "/" між двома сполучниками, то ми утворюємо комбінований єднально-розділовий сполучник, що вказує на два можливі варіанти сполучника ("та" і "або"), один із яких можна вибрати.
Іншими словами, використання скісної риски в комбінованому сполучнику "та/або" означає, що ми допускаємо обрання як "та", так і "або", як наслідок можемо мати на увазі: 1) А+В; 2) А, не В; 3) В, не А.
Таким чином, використання "та/або" дозволяє стверджувати, що існує три можливих варіанти вибору, а не два.
Отже, вжите в абз.5 пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII "та/або" є комбінованим єднально-розділовим сполучником, що розширює (а не звужує) кількість варіантів вибору. Як наслідок наведеного тлумачення, згадану норму права слід розуміти таким чином:
- військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо не висловили бажання продовжувати військову службу):
1) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, за відсутності одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
2) у зв'язку з наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за відсутності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю;
3) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідач неправильно розтлумачив норму абз.5 пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII шляхом істотного звуження її змісту, адже фактично замінив вжитий законодавцем комбінований сполучник "та/або" на єднальний "та". Наслідком такого помилкового тлумачення відповідача є акт правозастосування (відмова у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби), що прямо суперечить закону та порушує права ОСОБА_1 .
На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII, оскільки його дружина ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІІ групи.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, у зв'язку з чим позовні вимоги належить задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, та відсутні докази понесення ним інших судових витрат, судові витрати не належать стягненню з відповідача на користь позивача.
Разом з тим, судом встановлено, що при зверненні з позовною заявою позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією № 32528798800006985718 від 27.05.2023 року.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст.5 Закону України "Про судовий збір", сплата судового збору ним була здійснена помилково.
Згідно з п. 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, встановлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Таким чином, суд роз'яснює позивачу про необхідність звернення до суду з клопотання про повернення помилково сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 243-246, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 16.08.2023 року.
Суддя Г. В. Лебедєва