Справа № 420/11013/23
16 серпня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хом'якової В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (дал - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 104250014383 від 08.02.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 04.11.2022 року за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області суму судового збору у розмірі 1073,60 грн та судових витрат на прфесійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.02.2023 позивачка звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою щодо призначення дострокової пенсії за віком з урахуванням положень ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991 (надалі по тексту Закон № 796-ХП). Рішенням Головного управління ПФУ в Одеській області № 104250014383 від 08.02.2023 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю, зазначивши що період проживання позивачки у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 складає 3 роки 3 місяці. Позивач вважає, що відповідачем необгрунтовано не зараховано час навчання в Київському технологічному інституті харчової промисловості з 01.09.1986 по 06.07.1987 та з 01.09.1987 по 01.03.1990. При прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії визначив страховий стаж позивачки склав 28 років 9 місяців. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ, потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які проживали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Початкова величина зниження пенсійного віку (на 2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Позивачка проживала у м. Біла Церква у періодах з 18.07.1984 по 28.04.1987, з 05.08.1987 по 28.12.1990, з 05.07.1995 по 08.12.1998, та проживає на сьогодні. А в періоді з 1990 по 1995 роки позивачка була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . Місто Біла Церква та с. Бишів до 01.01.2015 належали до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона). Отже, позивачка постійно проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії, з 26.04.1986 по 01.01.2015, що є достатньою підставою для зменшення пенсійного віку на 5 років. Незважаючи на те, що позивач станом на 01.01.1993 постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, і має право на отримання відповідного статусу, відповідач необґрунтовано порушив право позивача на соціальний захист.Відповідач у рішенні про відмову у призначенні пенсії не надав доказів того, що в періоди з 01.09.1986 р. по 06.07.1987 р. та з 01.09.1987 р. по 01.03.1990 р. позивачка проживала в м. Київ, тобто в населеному пункті, який не відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, в той час, як довідкою Білоцерківської міської ради підтверджується протилежне.
Єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. наявність у ОСОБА_2 посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серії НОМЕР_1 , виданого 20.02.1994, підтверджує той факт, що вона з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, що дає право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Ухвалою від 22.05.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі.
Призначено підготовче засідання на 20.06.2023 о 15 год. 00 хвил.
07.06.2023 до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеської області на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову як необгрунтованого, також відповідачем надані матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
Зазначае, що рішення Головного управління № 104250014383 від 08.02.2023 про відмову у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку прийняте на підставі положень чинного законодавства та наявних у матеріалах пенсійної справи документів. Головним управлінням документально було підтверджено, проживання позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю - 3 роки 03 місяці - станом на 01.01.1993. До періоду проживання та роботи в зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано періоди навчання у м. Києві: з 01.09.1986 по 06.07.1987 та з 01.09.1987 по 01.03.1990. Підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіологічного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіологічного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення- місцевими Радами народних депутатів на цих територіях. У позивачки відсутній необхідний строк проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років.
Позовна вимога в частині зобов'язання призначити та виплачувати позивачці пенсію з 04.11.2022 року за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії, не підлягає задоволенню також з тих підстав, що судом не може прийматися відповідне рішення, оскільки це є втручанням в дискреційні повноваження Головного управління з огляду на наступне.
Позовна вимога в частині призначення та виплати позивачці пенсії з 04.11.2022 за віком є необгрунтованою також з тих підстав, що вона звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою щодо призначення дострокової пенсії за віком 27.03.2023 та саме з цього часу виникли спірні правовідносини, як наслідок відсутні законі закони підстави для зобов'язання вчинення дій саме з 04.11.2022.
Щодо стягнення на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління і суму судового збору у розмірі 1073,60 грн та судових витрат у розмірі 10 000 грн., то не обґрунтовано розмір судових витрат пропорційно до предмету спору та витраченого часу. Зважаючи на неспівмірність часу витраченого на складання процесуальних документів та суми, а також беручи до уваги практику суду та практику Європейського Суду з прав людини з аналогічних справ відсутні законні підстави для стягнення на користь позивача - витрат на оплату професійної правничої допомоги.
12.06.2023 представник позивачки подав до суду відповідь на відзив, та розрахунок гонорару за складання відповіді на відзив в сумі 2500 грн. з платіжною квитанцією. Зазначає, що ОСОБА_2 20.02.1994 Київською ОДА було видано посвідчення громадянки, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_1 , що підтверджує той факт, що вона з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, та дає право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Крім того, на виконання вимог Порядку №22-1 позивачка надала органу Пенсійного фонду України довідку з управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, яка підтверджує, що її місце проживання в періоди з 18.07.1984 по 28.04.1987 , з 05.08.1987 по 28.12.1990 , з 05.07.1995 по 08.12.1998 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . Також було надано довідку, видану Бишівською сільською радою Фастівського району Київської області 12.01.2023, про те, що ОСОБА_2 (колишнє прізвище ОСОБА_3 ) проживала та була зареєстрована з 1990 року по 1995 рік за адресою: АДРЕСА_1 . Загальний строк проживання ОСОБА_2 в зоні посиленого радіоекологічного контролю з 26.06.1986 по 01.01.2015 складає більше 28 років, а тому пенсійний вік підлягає зниженню на 5 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Обраний позивачем у цьому випадку спосіб захисту порушених прав не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, відповідає завданню адміністративного судочинства та є ефективним способом захисту порушеного права. Таким чином, вважаю, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачці пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку підлягають задоволенню в повному обсязі.
Заперечення відповідача щодо наявності підстав для призначення позивачці пенсії з 04.11.2022 року у зв'язку з тим, що до територіального органу Пенсійного фонду України вона звернулася 27.03.2023 року, а тому спірні правовідносини виникли саме з цього моменту, є необґрунтованими та безпідставними. З копії рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії № 104250014383 від 08.02.2023 року вбачається, що дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 01.02.2023 року. Твердження відповідача про те, що позивачка подала заяву про призначення пенсії 27.03.2023 року, тобто пізніше, ніж було прийнято рішення про відмову, є абсолютно безпідставним. Відповідно до статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Оскільки позивачці 55 років виповнилося 03 листопада 2022 року, з заявою про призначення пенсії вона звернулася 01 лютого 2022 року (не пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку), то пенсія зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" повинна бути призначена з 04 листопада 2022 року.
Судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 1073,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн, були понесені фактично, що підтверджується відповідними квитанціями про оплату, які знаходяться у додатках до позовної заяви.
Ухвалою суду від 20.06.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 18.07.2023 на 15 год. 00 хвил.
Ухвалою від 18.07.2023 суд вирішив подальший розгляд справи дійснювати в письмовому провадженні без виклику представників сторін в межах строку, встановленого КАС України.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .
01.02.2023 позивачка звернулась до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991 (надалі по тексту Закон № 796-ХІІ).
Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (надалі по тексту Порядок № 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління ПФУ в Одеській області.
Розглянувши заяву та подані позивачем документи, Головним управлінням ПФУ в Одеській області було прийнято рішення № 104250014383 від 08.02.2023 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю. У вказаному рішенні зазначено, що згідно п. 2 ст. 55 Закону № 796-ХІІ, потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які проживали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Початкова величина зниження пенсійного віку (на 2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Вік заявника 55 років 2 місяці, страховий стаж 28 років 09 місяців. Період проживання ОСОБА_1 у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 складає 03 роки 03 місяці. До періоду поживання та роботи в зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано час навчання у м. Києві з 01.09.1986 по 06.07.1987 та з 01.09.1987 по 01.03.1990 .
Позивачка не погодилась з відмовою у призначенні пенсії за віком, тому звернулась до суду з даним позовом.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Пунктом 4 частини 1 статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема до категорії 4 належать особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.
Частиною 3 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій зазначеним категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років.
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідач при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії визначив страховий стаж позивачки, який становить 28 років 09 місяців на момент подання заяви про призначення пенсії. Ця обставина ніким не оспорюється, вказаний стаж підтверджується записами у трудовій книжці.
Згідно з абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
За змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 вказаного Закону для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки постійне проживання або робота в зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов'язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року. Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №556/1153/17.
Спірним питанням у даних правовідносинах є врахування періоду проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю під час навчання позивачки у м. Київ з 01.09.1986 по 06.07.1987 в Київському технологічному інституті харчової промисловості (нині Національний університет харчових технологій) та з 01.09.1987 по 01.03.1990 у Київському технікуму громадського харчування.
У рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 104250014383 від 08.02.2023 вказано, що період проживання позивачки в зоні посиленого радіоекологічного контролю на 01.01.1993 становить 03 роки 03 місяців, оскільки не зараховано час навчання у м. Київ з 01.09.1986 по 06.07.1987 та з 01.09.1987 по 01.03.1990.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (зі змінами внесеними постановою правління Пенсійного фонду України №23-1 від 24.11.2022) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п. 2.1 Порядку №22-1до заяви про призначення пенсії за віком додаються, в тому числі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
При прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Позивачка надала суду документ, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", це посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до вимог пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 р. № 501 (який був чинний на момент видачі посвідчення позивачці), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з п. 10 Порядку №501 видача посвідчень потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС провадиться Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
Відповідно до п.2 Порядку №501, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства України.
Зазначене кореспондується зі змістом ч.3 ст. 65 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, надаючи особі посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Посвідчення громадянина який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) , видане позивачці, ніким не оспорювалось, не було визнане недійсним ні на момент звернення із заявою про призначення пенсії, ні на момент подання цієї позовної заяви.
Отже, факт проживання ОСОБА_2 в зоні посиленого радіоекологічного контролю (м. Біла Церква Київської області, с.Бишів Фастівського району Київської області) протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за умови досягнення нею 55 років, не повинен викликати сумнівів, оскільки підтверджується відповідним документом, виданим у встановленому законом порядку.
Відтак з матеріалів справи вбачається, що таке посвідчення видане позивачці 20.02.1994 уповноваженим на те державним органом (Київська ОДА), який при його видачі перевіряв достовірність поданих позивачкою документів.
За наведених обставин, можна дійти висновку, що наявність у ОСОБА_2 посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серії НОМЕР_1 , виданого 20.02.1994 , підтверджує той факт, що вона з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років.
Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 697/121/17 сформулювала правовий висновок про застосування підпункту 1 пункту 4 Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України": виключення з 1 січня 2015 року зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє статусу потерпілого осіб, яким раніше, до 31 грудня 2014 року, було встановлено статус і видано посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особа, якій видано безтермінове посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4), для цілей застосування пункту 1 частини 1 статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", вважається потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
З наданих позивачкою документів вбачається, що вона постійно проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 01 січня 2015 року, допоки зону посиленого радіоекологічного контролю не виключили із переліку радіоактивно забруднених територій.
Позивачка надала органу Пенсійного фонду України довідку з управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, яка підтверджує, що її місце проживання в періоди з 18.07.1984 по 28.04.1987 , з 05.08.1987 по 28.12.1990 , з 05.07.1995 по 08.12.1998 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . Також було надано довідку, видану Бишівською сільською радою Фастівського району Київської області 12.01.2023 р., про те, що ОСОБА_2 (колишнє прізвище ОСОБА_3 ) проживала та була зареєстрована з 1990 року по 1995 рік за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом з реєстру Білоцерківської територіальної громади місце проживання позивачки з 09.12.1998 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, м. Біла Церква та с. Бишів до 01.01.2015 належати до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
ОСОБА_1 навчалась в Київському технологічному інституті харчової промисловості на денній формі навчання з 01.09.1986 по 06.07.1987, була відрахована після першого курсу, що підтверджується архівною довідкою від 12.01.2023 № 78/А-09 , яка видана Національним університетом харчових технологій. В період з 01.09.1987 по 01.03.1990 позивачка навчалась в Київському технікумі громадського харчування. При цьому місце реєстрації позивачки весь час було у м. Біла Церква. Твердження позивачки про проживання у спірному періоді у м. Біла Церква відповідачем не спростовано.
З огляду на викладене, доводи відповідача стосовного того, що в період з 01.09.1986 по 06.07.1987 та з 01.09.1987 по 01.03.1990 навчання у закладах у зв'язку з навчанням в м. Київ є протиправним.
Відтак станом на 01.01.1993 позивачка прожила в зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років і відповідно до вимог статті 55 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на зниження пенсійного віку, в тому числі і на застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 104250014383 від 08.02.2023 про відмову у призначенні пенсії таким, що прийнято без повного з'ясування усіх обставин справи та дослідження не в повному обсязі документів, наданих позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії, та підлягає скасуванню.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити пенсію ОСОБА_1 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії суд зазначає, що такі вимоги є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Статтею 58 Закону визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді вбачається, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно- дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. У цій же справі відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не зазначив, які саме періоди були враховані як період проживання у зоні радіоекологічного контролю, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
-визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
-визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
-визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
-інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту прав позивача позовні вимоги слід задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування рішення та, з огляду на наявність дискреційних повноважень при прийнятті рішень про призначення чи відмову в призначенні пенсії, шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 01.02.2023 про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні про те, що підлягають зарахуванню до періоду її проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю періоди з 01.09.1986 по 06.07.1987 та з 01.09.1987 по 01.03.1990.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачу відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір був доведений до розгляду в суді.
Позивачка просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн.
Ч. 7 ст. 139 КАС України передбачено що розмір витрат, яка сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти відшкодування судових витрат за його рахунок, посилаючись на те, що позивачкою не обґрунтовано витрати на оплату правничої допомоги адвоката, та зважаючи на неспівмірність часу витраченого на складання процесуальних документів та суми, а також беручи до уваги практику суду та практику Європейського Суду з прав людини з аналогічних справ. Звертає увагу суду, що відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) та використовуються на: 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3)фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплату послуг з виплати та доставку пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду. Згідно з ч. 2 ст. 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом..
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється в порядку, передбаченому ст. 134 КАС України. Так, відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу було надано наступні докази: копія ордера на надання правничої допомоги , копія договору № 08/05-1 від 08.05.2023 про надання правничої допомоги, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, розрахунок гонорару на 10000 грн. за складання позовної заяви. До відповіді на відзив представником позивачки доданий розрахунок гонорару на суму 2500 грн. за складання відповіді на відзив.
Проаналізувавши зазначені документи у поєднанні з наведеними нормативними положеннями, з урахуванням наведеної практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, суд погоджується з тим, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Щодо вимог про стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу судом зазначається, що з врахуванням обставин, які існують в країні на даний час (воєнний стан), оплата послуг складання позову та відповіді на відзив з розрахунку 12500 грн. , на переконання суду, є завищеною.
Керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, суд дійшов висновку про стягнення 3000 грн. на користь позивача, оскільки такий розмір гонорару є співмірним, зважаючи на складність справи, предмет позову та зміст і характер наданих послуг, обсягу письмових доказів, витрачений адвокатом час, та враховуючи часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити позов ОСОБА_1 частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 104250014383 від 08.02.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) про призначення пенсії від 01.02.2023 урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні про те, що підлягають зарахуванню до періоду проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю періоди навчання з 01.09.1986 по 06.07.1987 та з 01.09.1987 по 01.03.1990.
В решті вимог відмовити.
Стягнути Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1073 (тисяча сімдесят три) гривни 60 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривен.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання.
Суддя В.В.Хом'якова