про залишення позовної заяви без руху
17 серпня 2023 року м. Київ № 320/26598/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Щавінський В.Р., розглянувши у м. Києві позовну заяву ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової служби України з вимогою визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію №9420/6/99-99-12-03-04-15 від 28.04.2017 Державної фіскальної служби України.
Частиною 1 статті 171 КАС України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 1 статті 160 КАС України визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно із частиною 2 статті 160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Частиною 1 статті 42 КАС України визначено, що учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Як вбачається оскаржуваної індивідуальної податкової консультації №9420/6/99-99-12-03-04-15 від 28.04.2017, то вона стосується лише Приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», яке саме вправі звернутись до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень порушує його права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Посилання позивача у позовній заяві на той факт, що йому вручено уточнене повідомлення про підозру від 03.02.2023 старшим детективом другого відділу детективів підрозділу детективів із захисту економіки у фіскальній сфері Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України у кримінальному провадженні №42022000000001415 від 18.10.2022, яке ґрунтується на основі індивідуальної податкової консультації №9420/6/99-99-12-03-04-15 від 28.04.2017, є необґрунтованим для відкриття провадження у даній адміністративній справі.
Суддя зазначає, що оскаржуване рішення впливає правовідносини лише які виникли між Приватним акціонерним товариством «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» та ДПС України (як правонаступник ДФС України).
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Також суддя наголошує на тому, що індивідуально податкова консультація №9420/6/99-99-12-03-04-15 від 28.04.2017 є індивідуально-правовим актом.
Суддя зазначає, що індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Таким чином, позивачу слід надати до суду уточнену позовну заяву, у які навести обґрунтування, яким чином оскаржуване рішення впливає на права та законні інтереси позивача, як учасника публічно-правових відносин і чи стосується саме цих відносин.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленої о цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 4 статті 122 КАС України визначено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Частина 1 статті 122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.
Відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 ПК України, платник податків має право: оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), у тому числі надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію, яка йому надана, а також узагальнюючу податкову консультацію.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин, далі - ПК України).
Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 ст. 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Відповідно до пункту 102.1 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу. Водночас пунктом 56.19 статті 56 ПК України, за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.
Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Враховуючи зазначене, строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спорів є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому правові режими щодо оскарження податкових повідомлень-рішень і рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань та інших рішень контролюючих органів, що не пов'язані з їх нарахуванням, є різними в частині різної тривалості скорочених строків оскарження при попередньому використанні досудового порядку вирішення спору.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень» від 24.10.2013 №657-VІІ вносилися зміни до абзацу першого пункту 56.18 статті 56 ПК України шляхом виключення в ньому положення про нарахування грошового зобов'язання та поширення застосування спеціального тривалішого строку на оскарження будь-яких рішень контролюючих органів, з урахуванням строку давності, визначеного статтею 102 ПК України. В той же час до пункту 56.19 статті 56 ПК України аналогічні зміни не вносилися. Норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань.
Враховуючи зазначене, податкові повідомлення-рішення та інші рішення контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань, оскаржуються в судовому порядку протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.
Відповідні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 11.10.2019 по справі №640/20468/18 та від 25.10.2019 по справі № 640/20569/18.
Окрім того, у постанові судової палати Верховного Суду від 26.11.2020 по справі №500/2486/19 викладено наступний правовий висновок: «норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини 4 статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац 3 пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.».
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в позові просить визнати протиправним та скасувати індивідуальну податкову консультацію №9420/6/99-99-12-03-04-15 від 28.04.2017.
Доказів того, що ним в адміністративному порядку оскаржувалась індивідуальна податкова консультація немає.
Отже, у зв'язку із відсутністю в матеріалах справи доказів оскарження позивачем індивідуальної податкової консультації №9420/6/99-99-12-03-04-15 від 28.04.2017 в адміністративному порядку, строк для оскарження вказаного рішення складає шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Водночас, з наведеною вище позовною заявою позивач звернувся до суду 01.08.2023, тобто з порушенням строку, визначеного ст. 122 КАС України.
Разом з тим належним чином обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку позивачами суду не надано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.04.2020 по справі №9901/601/19 (11-49заі20) висловила наступні правові висновки. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те. що право на звернення до суду не є абсолютним чи безмежним, а може бути регламентованим. Поважними визнаються обставини, які об'єктивно є непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що змінюється в часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28.05.1985 у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства».
У рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч.2 ст.55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і у порядку. визначеному процесуальним законом. Отже, конституційне право особи на звернення до суду кореспондує з обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Суддя зазначає, що чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.
Зазвичай це обставини, які не залежали від волевиявлення особи або обставини, які об'єктивно перешкоджали у вчасному зверненні до суду.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з ч. 2ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011 (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон №3674-VI).
Статтею 4 Закону №3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 ст. 6 Закону №3674-VI визначено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Положеннями ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX встановлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01 січня - 2481 гривня, з 01 липня - 2600 гривень, з 01 грудня - 2684 гривні.
Як вбачається з прохальної частини позову, позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру.
Таким чином, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом позивачу слід було сплатити судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Проте, позивачем не додано до позовної заяви доказів сплати судового збору за звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Водночас, жодних обставин, які свідчать про те, що позивач звільнений від сплати судового збору у позовній заяві не наведено, належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин не приєднано.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Вказані недоліки повинні бути усунені протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали, шляхом подання до суду заяви на усунення недоліків з посиланням на номер даної справи, з долученням:
- уточненої позовної заяви з урахуванням висновків суду;
- заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку;
- оригіналу документу про сплату судового збору за звернення до суду у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст. 161, 169, 171, 243, 248 КАС України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, - залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Щавінський В.Р.