про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
08 серпня 2023 року справа № 320/25286/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального Міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась громадянка Грузії ОСОБА_1 із позовом до Центрального Міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати Рішення №154 від 25.04.2023 Центрального Міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця - громадянки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 25.04.2023 уповноваженою особою Державної міграційної служби Центрального Міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області було складено протокол про адміністративне правопорушення про те, що 25.04.2023 о 16:00 год. за адресою: 01001, м. Київ, вул. Ольгинська, 3 виявлено громадянку Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка порушила правила перебування іноземців на території України, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 203 КУпАП. На підставі вказаного протоколу було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 1700,00 грн., який сплачено позивачем у добровільному порядку. Вказані обставини стали підставою для винесення Центральним Міжрегіональним Управлінням державної міграційної служби у м.Києві та Київській області оскаржуваного рішення №154 від 25.04.2023 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця - громадянки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що “судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття “суд, встановлений законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Питання розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів регулюється нормами статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, в тому числі, щодо примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до частини першої статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Таким чином, оскільки предметом розгляду даної справи є рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №154 від 25.04.2023 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця - громадянки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає, що дана справа за правилами предметної підсудності підлягає розгляду місцевим загальним судом як адміністративним судом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Враховуючи вищевикладене, у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального Міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, слід відмовити.
З огляду на те, що дану позовну заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд зазначає, що такий спір підлягає розгляду місцевим загальним судом як адміністративним судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.5 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись статтями 19, 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального Міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення.
2. Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду місцевим загальним судом як адміністративним судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
3. Копію ухвали разом з адміністративним позовом та доданими до нього документами надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).
Суддя Кушнова А.О.