вул. В'ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,
тел. (0522) 32 05 11, код ЄДРПОУ 03499951,
e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua
15 серпня 2023 рокуСправа № 912/209/21(
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Тимошевської В.В. за участі секретаря судового засідання Проскурні О.О. розглянув у відкритому судовому засіданні справу №912/209/21(912/1036/23)
за позовом: Приватного підприємства "Вісмут, вул. Юрія Липи, 4, м. Кропивницький, 25005, в особі ліквідатора Христенка В.В.
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Стерпул Катерини Ігорівни, АДРЕСА_1
про стягнення 788 049,79 грн
в межах справи №912/209/21
про банкрутство Приватного підприємства "Вісмут" (вул. Юрія Липи, 4, м. Кропивницький, 25005)
Представники:
від позивача - ліквідатор арбітражний керуючий Христенко В.В., ухвала від 23.01.2023 (свідоцтво №1538 від 17.07.2013); Шведов С.П., адвокат, ордер серія ВА № 1054366 від 28.07.2023;
від відповідача - Антонова С.Ю., адвокат, ордер серія ВА №1056912 від 04.07.2023, посвідчення адвоката № 16 від 26.07.2013.
В засіданні суду оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Ухвалою господарського суду від 05.02.2021 відкрито провадження у справі №912/209/21 про банкрутство Приватного підприємства "Вісмут" (далі - ПП "Вісмут", боржник), введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.
Постановою суду від 07.06.2022 ПП "Вісмут" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором ПП "Вісмут" призначено арбітражного керуючого Різника О.Ю.
Ухвалою від 31.01.2023 за клопотанням комітету кредиторів відсторонено арбітражного керуючого Різника О.Ю. від виконання повноважень ліквідатора ПП "Вісмут" та призначено ліквідатором ПП "Вісмут" арбітражного керуючого Христенко Вадима Васильовича (свідоцтво № 1538 від 17.07.2013).
16.05.2023 ПП "Вісмут" в особі ліквідатора Христенка В.В. (позивач) подано позовну заяву з вимогами до Фізичної особи-підприємця Стерпул Катерини Ігорівни (ФОП Стерпул К.І., відповідач) про стягнення 788 049,79 грн заборгованості, яка складається з суми 398 124,16 грн безпідставно отриманих грошових коштів, 185 220,25 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 204 705,38 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування підстав позову наведено посилання на ст. 625, 1048, 1212-1214 Цивільного кодексу України та зазначено, що в ході здійснення повноважень ліквідатора виявлено переказ грошових коштів з банківського рахунку ПП "Вісмут" на рахунок ФОП Стерпул К.І. з призначенням платежу: "Оплата за послуги зг. рах. № 4103915 від 21.10.2019" та "Оплата за послуги зг. рах. № 75269965 від 22.10.2019". Однак, будь-які документи, які були підставою для перерахування коштів відсутні, що свідчить про безпідставність набуття таких коштів відповідачем.
Ухвалою суду від 20.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду в межах справи про банкрутство № 912/209/21 та відкрито провадження у справі №912/209/21(912/1036/23). Згідно ухвали постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, у справі призначено судове засідання, сторонам встановлено строк для подання заяв по суті справи. За клопотанням позивача від відповідача витребувано належним чином засвідчену копії рахунків та інших документів, які були підставою для здійснення платежів.
14.07.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги заперечив повністю, вказуючи на те, що 21.10.2019 між сторонами було укладено договір на туристичне обслуговування, на виконання якого позивачем перерахованого грошові кошти в сумі 398 124,16 грн, а відповідачем надано відповідні послуги, про що підписано акт приймання-передачі наданих послуг.
До відзиву додано копію договору на туристичне обслуговування від 21.10.2019 і копію акта приймання-передачі наданих послуг від 01.04.2020 та одночасно повідомлено про знищення документів в лютому 2022 року у зв'язку з військовою агресією.
У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 25.07.2023, позивач вказав на те, що згідно Закону України "Про туризм" порядок і способи захисту прав туристів визначаються Законом України "Про захист прав споживачів", за яким споживач є фізичною особою. Також позивач поставив під сумнів подані докази з огляду на відсутність викладу конкретних умов надання туристичних послуг, чітке співпадіння суми та вважає такі докази сфальсифікованими і подав клопотання про витребування оригіналів письмових доказів.
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив з приводу аргументів позивача вказав на те, що згідно законодавства юридична особа ПП "Вісмут" може виступати замовником туристичних послуг для своїх працівників. Зазначає про відсутність будь-яких обмежень щодо кількості рахунків, які можуть бути виставлені для оплати. Надано нотаріально посвідчені заяви свідків на підтвердження факту знищення документів та на підтвердження обставин укладення і виконання договору.
26.07.2023 суд відкрив судове засідання з розгляду справи по суті, в якому постановив ухвалу про витребування від ФОП Стерпул К.І. оригіналів доказів, що були додані до відзиву, та про поновлення відповідачу строку на подання нових доказів і прийняття таких доказів, які додано до заперечень на відповідь на відзив від 26.07.2023 (заяви свідків).
В засіданні суду 26.07.2023 оголошено перерву до 08.08.2023, позивачу надано можливим подати письмові пояснення стосовно нових доказів відповідача, про що постановлено протокольну ухвалу.
07.08.2023 позивачем подано письмові пояснення щодо доказів відповідача, в яких викладено аргументи щодо відсутності правових підстав вважати заяви свідків допустимими доказами.
08.08.2023 відповідачем подано письмове повідомлення про відсутність оригіналів доказів, у зв'язку з їх знищенням.
08.08.2023 суд продовжив судове засідання з розгляду справи по суті, в якому оголошено перерву до 15.08.2023.
15.08.2023 суд продовжив судове засідання з розгляду справи по суті.
В судовому засіданні позивачем позовні вимоги підтримано повністю, відповідач заперечив проти задоволення позову.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши в судовому засіданні докази у справі, судом встановлено наступні обставини, які є предметом доказування у справі.
Згідно банківських виписок по рахунку ПП "Вісмут", з рахунку вказаного підприємства перераховано грошові кошти на рахунок отримувача платежу ФОП Стерпул К.І. в загальній сумі 398 124,16 грн, а саме:
21.10.2019 - 48 124,16 грн, з призначенням платежу: "Оплата за послугу зг. рах. № 4103915 від 21.10.2019 без ПДВ";
23.10.2019 - 20 000,00 грн, з призначенням платежу: "Оплата за послугу зг. рах. № 75269965 від 22.10.2019 без ПДВ";
01.11.2019 - 55 000,00 грн, з призначенням платежу: "Оплата за послугу зг. рах. № 4103915 від 21.10.2019 без ПДВ";
05.11.2019 - 75 000,00 грн, з призначенням платежу: "Оплата за послугу зг. рах. № 4103915 від 21.10.2019 без ПДВ";
05.11.2019 - 100 000,00 грн, з призначенням платежу: "Оплата за послугу зг. рах. № 4103915 від 21.10.2019 без ПДВ";
20.11.2019 - 100 000,00 грн, з призначенням платежу: "Оплата за послугу зг. рах. № 4103915 від 21.10.2019 без ПДВ" (а.с. 21-24).
До справи також надано копії платіжних інструкцій № 48 від 21.10.2019, № 49 від 23.10.2019, № 69 від 01.11.2019, № 73 від 05.11.2019, № 72 від 05.11.2019, № 83 від 20.11.2019 про сплату зазначених коштів з відміткою банку про їх виконання (а.с.25-30).
09.03.2023 ПП "Вісмут" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Христенка В.В. направив до ФОП Стерпул К.І. вимогу, в якій просив надати копії рахунків № 4103915 від 21.10.2019, № 75269965 від 22.10.2019 та інших документів (акта виконаних робіт/надання послуг тощо), які були підставою для здійснення платежів (а.с. 33-34).
Відповідь на вказану вимогу відсутня та документи, які були підставою для здійснення платежів, не надано, що, за твердженням позивача, свідчить про набуття ФОП Стерпул К.І. коштів без достатньої правової підстави.
Окрім того, за обґрунтуванням позивача, основні види діяльності ПП "Вісмут" (вирощування зернових культур) та ФОП Стерпул К.І. (діяльність туристичних агентств) свідчить про неможливість здійснення спільної господарської діяльності між позивачем і відповідачем.
Наведене в сукупності, за обґрунтуванням, позивача свідчить про безпідставне набуття ФОП Стерпул К.І. грошових коштів в загальному розмірі 398 124,16 грн, які підлягають поверненню на підставі ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України з нарахованими на них процентами за користування грошовими коштами з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ згідно ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 вказаного кодексу.
Частинами 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) встановлено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст. 12 КУзПБ арбітражний керуючий, з поміж іншого, зобов'язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника та подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію.
Також вказаною статтею визначено, що під час виконання повноважень арбітражний керуючий має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, що міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Відповідно до ст. 59 КУзПБ з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю. Припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута. Протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору.
Згідно ст. 61 КУзПБ, ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута та функції з управління та розпорядження майном банкрута; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом ст. 1212 зазначеної глави Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. (частина 1).
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2).
Відповідно до ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Згідно ч. 1, п. 1 ч.2 ст. 11, частин 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно ч.ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Отже, правочин (договір) є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків. Такі права й обов'язки реалізуються в межах цивільних правовідносин і вони є, відповідно, його складовими елементами. Не можуть розглядатися як правочини факти, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, ПП "Вісмут" шляхом оформлення платіжних інструкцій перераховано на банківський рахунок ФОП Стерпул К.І. грошові кошти у загальній сумі 398 124,16 грн. У платіжних інструкціях у призначенні платежу зазначено: "Оплата за послугу згідно рахунку".
Відповідач під час розгляду справи не заперечив отримання вказаних грошових коштів та у відзиві на позов вказав про укладення з ПП "Вісмут" договору на туристичне обслуговування, на виконання якого ФОП Стерпул К.І. було надано туристичні послуги загальною вартістю 398 124,16 грн.
До відзиву відповідачем надано копії договору на туристичне обслуговування №21/10/19 від 21.10.2019 та акт приймання-передачі наданих послуг від 01.04.2020 (а.с. 48-52).
Позивач у відповіді на відзив поставив під сумнів надані відповідачем копії договору та акта, зазначаючи про те, що споживачем туристичних послуг може бути фізична особа, в договорі відсутні конкретні умови надання послуг, ціна договору повністю співпадає із сумою перерахованих коштів. Вказане, на думку позивача, свідчить про фальсифікацію документів, тобто їх створення в період розгляду справи. З підстав викладеного позивач поставив під сумнів подані докази та подав клопотання про витребування оригіналів доказів в порядку ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 26.07.2023 суд витребував від ФОП Стерпул К.І. оригінал договору № 21/10/19 на туристичне обслуговування від 21.10.2019 та акта приймання-передачі наданих послуг від 01.04.2020, копії яких додано до відзиву на позов.
На виконання ухвали про витребування оригіналів доказів відповідач подав повідомлення, в якому вказав про відсутність оригіналів таких документів через їх знищення.
Суд зазначає, що порядок подання письмових доказів у господарському процесі урегульований статтями 80, 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. (ч.ч. 1, 3 ст. 80 ГПК України).
В ст. 91 ГПК України зазначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. (ч.ч. 1, 2).
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. (ч. 5).
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. (ч. 6).
Тлумачення ст. 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано наслідки неподання оригіналу письмового доказу, який полягає у тому, що такий доказ не береться судом до уваги.
Вказаний наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов'язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (висновок щодо інтерпретації ст. 91 ГПК України викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).
При цьому, за наведеною нормою не передбачено будь-яких виключень в залежності від причин відсутності оригіналів доказів, а тому пояснення відповідача щодо причин відсутності документів не впливають на застосування зазначеної норми.
На підставі викладеного та оскільки відповідач не подав до суду витребувані судом оригінали письмових доказів, а позивач поставив під сумнів відповідність поданих відповідачем копій письмових доказів їх оригіналам, то в силу ч. 6 ст. 91 ГПК України суд не бере до уваги копії письмових доказів, а саме договір на туристичне обслуговування №21/10/19 від 21.10.2019 та акт приймання-передачі наданих послуг від 01.04.2020. .
Одночасно суд критично оцінює твердження відповідача про знищення всіх документів, оскільки такі пояснення, включаючи показання свідка ОСОБА_1 від 25.07.2023, не ґрунтуються на будь-якому законодавчому мотивуванні.
Так, за змістом заяви свідка ОСОБА_1 повідомлено, зокрема, таке:
- підтверджує перебування у трудових відносинах з ФОП Стерпул К.І.;
- зазначає, що при її присутності ФОП Стерпул К.І. перед виїздом з країни з дітьми з метою не потрапляння до рук представників військ агресора або інших недобропорядних осіб були знищені документи, що містять конфіденційну персоніфіковану інформацію, разом з іншими документами господарської діяльності, у тому числі ті, що стосуються предмета спору, а саме: договір на туристичне обслуговування від 21.10.2019, укладений з ПП "Вісмут"; акт приймання-передачі наданих послуг від 01.04.2020, згідно з договором на туристичне обслуговування від 21.10.2019;
- вказує, що на момент знищення документів у кінці лютого 2022 року жодних майнових претензій від ПП "Вісмут" не надходило і не вбачалися підстави для них, так як всі розрахунки між сторонами були проведені належним чином, позика повернута готівкою.
За нормами ч. 8 ст. 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом.
Порядок ведення обліку доходів, витрат та інших показників діяльності фізичної особи-підприємця залежить, зокрема, від видів діяльності та обраної системи оподаткування.
Однак, відповідач не наводить жодних пояснень щодо обраної ним системи оподаткування та дотримання відповідного порядку обліку документів і їх знищення з урахуванням вимог законодавства у конкретному випадку. Також відповідач не доводить неможливість забезпечення зберігання документів з урахування обставин того, що м.Кропивницький та Кіровоградська область не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 р. № 309.
Натомість, знищення документів без їх належного обліку та фіксації переліку знищених документів, ставить під сумнів показання свідка ОСОБА_1 , в яких чітко перераховано перелік документів, які було знищено за твердженням відповідача ще в кінці лютого 2022 року.
Як встановлено, платіжні доручення, за якими перераховано грошові кошти містять посилання в призначені платежу: "За надані послуги згідно рахунку № 4103915 від 21.10.2019 та згідно рахунку № 75269965 від 22.10.2019".
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. (ст. 902 Цивільного кодексу України).
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Згідно даних ЄДРПОУ основним видом діяльності ФОП Стерпул К.І. є діяльність туристичних агентств (а.с. 32).
Відповідач у відзиві на позов стверджує про надання ПП "Вісмут" саме туристичних послуг, за які було отримано відповідну плату.
Закон України "Про туризм" передбачає, що туристичний продукт - попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо) (ст. 1).
За договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов'язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов'язується оплатити його. Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону. (ст. 20).
В частині 4 ст. 20 Закону України "Про туризм" наведено перелік істотних умов договору на туристичне обслуговування.
Отже, згідно вимог наведеного Закону передбачено обов'язкову письмову форму договору на туристичне обслуговування та викладено вимоги щодо його істотних умов.
Як встановлено, матеріалами справи з урахуванням наведених вище підстав, не підтверджено укладення між ПП "Вісмут" та ФОП Стерпул К.І письмового договору на туристичне обслуговування або будь-якого іншого письмового договору про надання послуг, за яким було сплачено спірні грошові кошти.
При цьому, платіжні доручення про сплату не містять посилань на будь-який договір, а рахунки, з посиланням на які здійснювалась оплата, в матеріалах справи відсутні.
Водночас, статтею 218 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.
Як слідує із Закону України "Про туризм", одним з важливих проявів природи послуг, котрі входять в туристичний продукт, є їхня комплексність. Під комплексністю розуміється специфічна властивість діяльності, що зумовлена наданням цілого набору послуг. Тобто, туристичні послуги передбачають собою певний комплекс послуг, який може включати в себе різні види послуг, виходячи з конкретних потреб та замовлень.
Згідно ст. 5 Закону України "Про туризм", суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність, є: туристичні оператори; туристичні агенти; інші суб'єкти, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення будь-яких дій з фактичного надання послуг та/або їх фактичного отримання чи замовлення позивачем. Згідно відзиву на позов відповідач не повідомляє які конкретно послуги надавались та не надає жодних доказів на підтвердження вчинення дій по наданню таких послуг, при тому, що в залежності від характеру послуги, їх надання в окремих випадках може бути підтверджено й іншими особами. Наприклад, готелем - у разі бронювання готелю; перевізником - у разі замовлення та придбання квитків тощо.
Щодо позивача, то як зазначено, взагалі заперечує можливість отримання туристичних послуг юридичною особою та не підтверджує їх замовлення чи отримання ПП "Вісмут".
При цьому суд не вбачає суперечливої поведінки ПП "Вісмут" в обставинах перерахування коштів, а потім заявлення вимоги про їх повернення, виходячи з такого.
Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 13 вказаного кодексу, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Як встановлено, стосовно ПП "Вісмут" відкрито провадження у справі про банкрутство та вказаного боржника визнано банкрутом, у зв'язку з неспроможністю відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури.
Отже, саме внаслідок неможливості ПП "Вісмут виконати свої грошові зобов'язання у тому числі, через відсутність достатніх грошових коштів, було відкрито провадження у справі про банкрутство і причини щодо вказаного стану підприємства підлягають дослідженню ліквідатором при здійсненні ним своїх повноважень.
Стосовно платіжних інструкцій суд зазначає таке.
Пункт 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні" (втратив чинність на підставі Закону №1591-ІХ від 30.06.2021 та був чинний на час переведення коштів) визначає, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Згідно ст. 22 вказаного закону платіжне доручення є розрахунковим документом, за допомогою якого здійснюється ініціювання грошового переказу.
Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті України, затверджена Постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 №22 (втратила чинність на підставі постанови НБУ від 27.05.2022 №106 та, була чинна на момент переведення грошових коштів), тлумачить розрахунковий документ як документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Тобто, платіжне доручення є документом, який підтверджує факт виконання банком вимоги клієнта по здійсненню перерахунку коштів з рахунку клієнта на рахунок отримувача. Безпосередньо платіжне доручення не може бути підставою виникнення цивільних прав та/чи обов'язків, тому не містить ознак правочину.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 26.03.2018 у справі №911/2623/17.
Отже, платіжні доручення (інструкції) не є правочином, та не замінюють правочин.
Щодо показань свідків фізичних осіб ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в обставинах підтвердження укладення договору та/або фактичного замовлення чи надання (отримання) послуг, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 87 ГПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Заяви свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за їх формою та змістом відповідають вимогам ст.88 ГПК України.
Щодо зазначених доказів суд ухвалою від 26.07.2023 поновив строк на їх подання та прийняв такі докази.
Позивач вказані докази заперечив, зазначаючи про відсутність правових підстав вважати такі докази допустимими.
За змістом заяви свідка ОСОБА_2 повідомлено, зокрема, таке:
"Згідно зі ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. Керуючись зазначеним принципом та з метою заохочення працівників у міжсезонний період сільськогосподарської діяльності ПП "Вісмут", маючи відповідну фінансову можливість, проавансувало (оплатило) організацію відпочинку своїм працівникам туристичною організацією у особі ФОП Стерпул К.І. згідно з укладеним договором на туристичне обслуговування від 21.10.2019 р.
Між ПП "Вісмут" та ФОП Стерпул К.І. попередньо усно була досягнута домовленість у вартості послуг, що відповідала еквіваленту валюти (долари США), тому з урахуванням застосованого курсу валют на момент підписання договору на туристичне обслуговування від 21.10.2019 р. була визначена ціна договору до копійок. Після надходження плати на рахунок ФОП Стерпул К.І. підприємство замовляло туристичні маршрути для своїх працівників та членів їх родини за потребами та у дні, узгоджені з працівниками, тому строк дії договору був триваючим. Також усно між сторонами було узгоджено, що у разі замовлення працівником більш кращих умов відпочинку або його більш тривалого строку, доплата за додаткові послуги проводилась безпосередньо працівником за його рахунок. Зміни до договору не вносились і підприємством отримувалися туристичні послуги у межах проведеної фактичної оплати за умовами договору. Підписанням акту приймання-передачі наданих послуг від 01.04.2020 р. сторони підтвердили надання послуг ФОП Стерпул К.І. за договором на туристичне обслуговування від 21.10.2019 р. у вартості, що відповідає сумі договору." (а.с. 75).
Заява свідка ОСОБА_1 стосується пояснень щодо знищення документів, про що було наведено вище.
Поряд з цим, як вже встановлено, в матеріалах справи відсутній договір та будь-які первинні документи або інші докази на підтвердження фактичного надання та/або замовлення чи отримання (надання) послуг.
Саме посилання в заявах свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на укладення (наявність) договору чи надання послуг не є достатнім доказом укладення договору чи отримання (надання, замовлення) послуг за відсутності будь-якого документального підтвердження вчинення відповідних фактичних дій чи то по укладення договору, чи то по замовленню або наданню (отриманню) послуг.
Також, є слушним аргументи позивача стосовно того, що свідок ОСОБА_2 не маючи документального підтвердження чітко вказує найменування, дати укладення, номери документів. Однак, не вказує коли, хто і де з працівників та за якими документами скористався туристичними послугами відповідача.
На підставі викладеного, показання свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не підтверджують укладення та/або отримання (замовлення, надання) послуг.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно ч. 4 ст. 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18
На підставі викладеного, оцінюючи вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи стандарт "вірогідності доказів", суд дійшов висновку про відсутність доказів на підтвердження існування правових підстав для перерахування грошових коштів в сумі 398 124,16 грн.
Верховний Суд у постанові від 26.01.2022 у справі № 924/1338/19 вказав, що до подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях.
На підставі вищевикладеного в сукупності, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про безпідставність набуття відповідачем грошових коштів у загальному розмірі 398 124,16 грн та про наявність підстав для їх повернення відповідно до ст. 1213 Цивільного кодексу України.
Отже, позовні вимоги ПП "Вісмут" про стягнення з ФОП Стерпул К.І. безпідставно набутих коштів в розмірі 398 124,16 грн підлягають задоволенню повністю.
Стосовно позовних вимог про стягнення процентів та інфляційних втрат.
Згідно ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України та до відносин із комерційного кредиту в силу ч. 2 ст. 1057 Цивільного кодексу України.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.
Отже, твердження позивача про наявність підстав для застосовування до спірних відносин положень ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України є помилковим, оскільки у даній справі йдеться про неправомірну поведінку відповідача, тоді як ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України застосовується у випадку правомірної поведінки.
Наведеного висновку дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Крім того, у вказаній постанові Великою палатою Верховного Суду підтримано висновок, що ст. 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Таким чином, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та інфляційні втрати згідно наведеної норми.
Згідно висновку Великої палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
У відповідності до викладеного та в межах періоду розрахунку позивача з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України підлягають стягненню:
проценти в розмірі 3% річних за період з 21.11.2019 по 12.06.2023 на суму 398 124,16 грн, що становить 42 506,57 грн;
інфляційні втрати за період з грудня 2019 по травень 2023 на суму 398 124,16 грн, що становить 204 705,38 грн.
Початок періоду прострочення визначено позивачем з наступного дня останнього переказу, коли грошові кошти підлягали поверненню через відсутність правових підстав для їх отримання.
Отже, позовні вимоги ПП "Вісмут" про стягнення з ФОП Стерпул К.І. процентів та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в розмірі 42 506,57 грн процентів та 204 705,38 грн інфляційних втрат.
У задоволенні позову в іншій частині щодо стягнення процентів суд відмовляє за наведених вище підстав.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 ГПК України сплачений позивачем за подання позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інших судових витрат сторони не заявляють.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 247-252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Стерпул Катерини Ігорівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , д.н. 04.08.1987) на користь Приватного підприємства "Вісмут" (вул. Юрія Липи, 4, м. Кропивницький, 25005, ідентифікаційний код 31276115) 398 124,16 грн безпідставно набутих коштів, 42 506,57 грн процентів та 204 705,38 грн інфляційних втрат, а також 9 680,04 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Копії рішення направити Приватному підприємству "Вісмут" в особі ліквідатора Христенка В.В. електронною поштою: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Фізичній особі-підприємцю Стерпул К.І. на електронну адресу представника: ІНФОРМАЦІЯ_2
Повне рішення складено 17.08.2023.
Суддя В.В.Тимошевська