15 серпня 2023 року м. РівнеСправа №460/42329/22
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративної справи за позовом:
ОСОБА_1
доРівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - Рівненський ОТЦКСП, відповідач), у якому просить визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 по 29.10.2022 в сумі 82384,70 грн (без утримання податків та обов'язкових платежів); нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 по 29.10.2022 в сумі 82384,70 грн (без утримання податків та обов'язкових платежів).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Рівненському об'єднаному міському військовому комісаріаті Рівненської області (правонаступником якого є Рівненський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, що є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 ). При звільненні позивача з військової служби з ним не проведено остаточного та повного розрахунку, а саме: індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.07.2022 у справі №460/2055/21 зобов'язано Рівненський ОТЦКСП нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018. На виконання вказаного рішення 29.10.2022 відповідачем виплачено відповідну суму заборгованості. Тобто, остаточний розрахунок при звільненні з військової служби відповідач станом на день звільнення не провів. Вважає, що на його користь підлягає стягненню середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Ухвалою від 04.11.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зокрема, зазначив, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються не Кодексом законів про працю України, а спеціальним законодавством. Відтак, порядок, встановлений КЗпП України відносно оплати праці та відповідальності за порушення цього порядку, до даних правовідносин не застосовується. Вважає, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. Вважає, що в спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою від 03.08.2023 витребувано у відповідача додаткові докази.
Будь-яких клопотань щодо розгляду справи з викликом учасників справи від сторін не надходило.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
Наказом військового комісара Рівненського об'єднаного міського військового комісаріату (правонаступником якого є Рівненський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, що є структурним підрозділом Рівненського ОТЦКСП) від 19.09.2018 №115 (по стройовій частині) старшого прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 10.09.2018 № 74-РС, 19.09.2018 виключено із списків особового складу Рівненського об'єднаного міського військового комісаріату Рівненської області.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 у справі №460/2055/21, яке набрало законної сили 29.07.2021, зобов'язано Рівненський ОТЦКСП нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Нараховану відповідачем індексацію грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №460/2055/21 в сумі 82370,85 грн (без врахування військового збору) перераховано відповідачем 29.10.2022 на картковий рахунок позивача, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.
Вважаючи поведінку Рівненський ОТЦКСП щодо непроведення своєчасного повного розрахунку з позивачем протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .
Згідно з ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 1 частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з ч.3 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Таким чином, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без проведення з ним остаточного розрахунку можливе лише за його письмовою згодою.
Судом встановлено, що позивач був звільнений з військової служби з виключенням зі списків особового складу військової частини 19.09.2018.
Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу в вересні 2018 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 36786,16 грн.
Нараховану на виконання судового рішення від 26.07.2022 у справі №460/2055/21 індексацію грошового забезпечення відповідач виплатив 29.10.2022 в сумі 82370,85 грн.
Таким чином, загальна сума грошових коштів, що підлягали до виплати позивачу при звільненні, становить 119157,01 грн (з розрахунку: 36786,16 + 82370,85).
Отже, судом встановлено, що в період з 19.09.2018 по 29.10.2022 включно відповідачем допущено затримку повного розрахунку при звільненні позивача в частині невиплати суми 82370,85 грн. Вказаний період налічує 1502 календарних днів.
За частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд України в постанові від 17.02.2015 в справі № 21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція підтримана Верховним Судом.
Пунктом 2 Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), передбачено, що у випадках (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
За змістом довідки про середньомісячну заробітну плату, наданої відповідачем на виконання ухвали суду від 03.08.2023, середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача становить 391,20 грн.
Середній заробіток за весь період затримки розрахунку становить 587582,4 грн (391,20 грн х 1502).
При цьому, загальна сума грошових коштів, виплачених відповідачем для позивача на виконання судового рішення, становить 82370,85 грн.
З аналізу статей 47, 116, 117 КЗпП України слідує, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Одночасно Верховний Суд України зауважив, що разом із тим необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом під час вирішення цього спору.
Таким чином, для визначення суми середнього заробітку для виплати позивачу за порушення строків розрахунків при звільненні суд застосовує такий алгоритм.
Як зазначалося судом вище по тексту цього рішення: середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях; середньоденний заробіток позивача становить 391,20 грн; позивачу при звільненні виплачено 36786,16 грн; на виконання судового рішення у справі №460/2055/21 відповідач виплатив позивачу суму грошового забезпечення 82370,85 грн; загальна сума грошових коштів, що підлягали до виплати позивачу при звільненні, становить 119157,01 грн; відповідачем допущено затримку повного розрахунку при звільненні позивача в частині невиплати суми 82370,85 грн за період з 19.09.2018 по 29.10.2022 включно, який налічує 1502 календарних днів; середній заробіток позивача за період з 19.09.2018 по 29.10.2022 становить 587582,4 грн.
Отже суд враховує, що істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 82370,85 (сума грошового забезпечення не виплачена при звільненні) / 587582,4 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,14.
Сума, яка підлягає відшкодуванню, становить: 391,20 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,14 х 1502 (дні затримки розрахунку) = 82261,54 грн.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд дійшов висновку, що присудженню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 82261,54 грн.
Наведену суму слід вважати обґрунтовано пропорційною, тому саме такий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача.
Оскільки в ході судового розгляду встановлено порушення відповідачем строків виплати належних при звільненні працівникові сум, то суд вважає протиправною поведінку відповідача щодо непроведення із позивачем своєчасного і повного розрахунку при звільненні з військової служби.
При цьому, суд враховує, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Крім того, згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача буде стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за період з 19.09.2018 по 29.10.2022 в сумі 82261,54 грн, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Суд вважає, що в такий спосіб та із застосуванням наведеного вище алгоритму розрахунку буде досягнуто справедливого і розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця, з урахуванням всіх істотних обставин справи, які встановлені судом.
Суд зауважує, що за змістом позовної заяви позивач використовував аналогічний підхід до обрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що й наведений вище по тексту судового рішення. Однак зазначений позивачем розмір середнього заробітку в сумі 82384,70 грн обчислений з арифметичною помилкою, тому не береться судо до уваги.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У сукупності встановлених обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивача відповідно до частини першої статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнути з Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 по 29.10.2022 в сумі 82261,54 грн, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Рівненський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вул. Грибник, 4, м. Рівне, 33023. ЄДРПОУ/РНОКПП 08060817)
Повний текст рішення складений 15 серпня 2023 року.
Суддя Н.О. Дорошенко