15 серпня 2023 року м. ПолтаваСправа №440/982/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Полтавської районної військової адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до управління соціального захисту населення Полтавської районної військової адміністрації (надалі - відповідач, Управління), у якому просив:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови видати (продовжити) посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №471827 від 24.11.2022;
зобов'язати відповідача видати (продовжити) ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №471827 від 24.11.2022.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на протиправну, як на його думку, поведінку відповідача, що перешкоджає отриманню ним статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у відзиві представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 37-40/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що Національна поліція не відноситься до військових формувань, отримання позивачем інвалідності не пов'язане з участю у бойових діях, а тому у ОСОБА_1 немає достатніх підстав для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
Позивач проходив службу в органах Національної поліції, 03.06.2016, при виконанні службових обов'язків отримав травму внаслідок дорожньо-транспортної пригоди /а.с. 19-24/.
За змістом свідоцтва про хворобу від 28.06.2016 №271-С: травма: поєднана краніо-торако-абдомінальна травма (ДТП 03.06.2016) - так, пов'язана з виконанням службових обов'язків /а.с. 18/.
З 09.11.2016 позивачу вперше встановлено другу групу інвалідності, причина - травма, так, пов'язана з виконанням службових обов'язків /а.с. 42/.
На цій підставі, ОСОБА_1 у грудні 2016 року Управлінням видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи /а.с. 43/.
З 20.11.2019 за результатами повторного огляду позивачу встановлено другу групу інвалідності терміном до 01.12.2022 та на цій підставі у грудні 2019 року видане посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи /а.с. 49-51/.
22.11.2022 позивачу безтерміново встановлено другу групу інвалідності, травма, так, пов'язана з виконанням службових обов'язків /а.с. 52, зі звороту/.
06.12.2022 позивач звернувся до Управління із заявою про продовження дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи /а.с. 52/.
28.12.2022 листом за вих.№5190/03-26 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи згідно з чинним законодавством /а.с. 53/. Такий висновок відповідач обґрунтував посиланнями на те, що Національна поліція не відноситься до військових формувань, а тому чинність статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не поширюється на позивача. Відповідач зазначив, що встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни можливе при наявності довідки МСЕК про групу та причину інвалідності, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення, травми, каліцтва, отриманого під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Не погодившись з такою позицією Управління, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
У силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (надалі - Закон №3551-XII).
Статтею 4 Закону №3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається нормами Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302).
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Згідно з абзацом третім пункту 3 Положення №302 особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".
Абзацом другим пункту 7 Положення №302 встановлено, що “Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни”, “Посвідчення учасника війни” і відповідні нагрудні знаки, “Посвідчення члена сім'ї загиблого”, “Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України” видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Положення №302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі позивач оспорює відмову органу соціального захисту населення у видачі йому посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Суд враховує, що у силу пункту 2 частини другої статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
У контексті цього спору учасники справи не заперечують, що інвалідність ОСОБА_2 встановлена внаслідок отримання ним травми під час проходження служби у Національній поліції.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до статті 2 названого Закону завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Частиною першою статті 17 згаданого Закону визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
З наведеного слідує, що Національна поліція України не є військовим формуванням, а особи, які проходять службу в органах поліції, є поліцейськими, що не є тотожним особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
При цьому Закон України "Про Національну поліцію" не містить норм, що прирівнювали б правовий статус осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ та поліцейських.
Суд також звертає увагу на інформацію, викладену у листах Національної поліції від 22.04.2020 №5006/01/12-2020 та Міністерства соціальної політики України від 04.03.2020 №03-20/1921, згідно з якими законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу, а Національна поліція як центральний орган виконавчої влади не належить до військових формувань.
Отже, законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу, а перехід зі служби в органах внутрішніх справ на службу в органах поліції не свідчить про автоматичне поширення правового статусу "особа рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ" на поліцейських.
Таким чином, зважаючи на те, що позивач отримав травму, пов'язану з виконанням службових обов'язків, що настала під час проходження служби у Національній поліції, а не під час проходження служби в органах внутрішніх справ, а також беручи до уваги те, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу, суд дійшов висновку про правомірність доводів відповідача щодо не поширення на позивача положень пункту 2 частини другої статті 7 Закону №3551-XII.
Суд зауважує, що Закон №3551-XII, який є спеціальним нормативно-правовим актом в частині визначення категорій осіб, яким може бути надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни, не відносить до таких осіб поліцейських. При цьому слід констатувати, що стаття 7 названого Закону містить вичерпний перелік осіб, яким може бути встановлено відповідний статус.
За наведених обставин, у позивача право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відсутнє, оскільки останній отримав травму, пов'язану з виконанням службових обов'язків, як поліцейський, а не під час виконання військового обов'язку чи службових обов'язків під час виконання бойових завдань у складі військових формувань.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби.
Частиною другою статті 2 названого Закону встановлено, що проходження військової служби здійснюється, у тому числі громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 №20-рп/2004 виходячи з того, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (частина перша статті 65 Конституції України), а ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав (частина перша статті 4 Закону №3551), сформулював юридичну позицію, згідно з якою "на осіб, які за Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" належать до ветеранів війни, повинні поширюватися гарантії державного соціального захисту відповідно до положень частини п'ятої статті 17 Конституції України (абзаци одинадцятий, тринадцятий пункту 6 мотивувальної частини). Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3551 ветеранами війни є учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Проте матеріали справи не містять доказів отримання позивачем травми безпосередньо внаслідок виконання бойових завдань по захисту Батьківщини, перебуваючи на фронті чи в районі проведення воєнних дій.
Встановлення медичною комісією групи інвалідності з формулюванням "травма пов'язана з виконанням службових обов'язків", не є безперечною підставою для надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки такий статус може бути визначений тільки відповідно до вимог закону.
Верховний Суд України у постановах від 20.01.2015 у справі №21-528а14 та від 06.11.2013 у справі №21-377а13 дійшов висновку, що не може вважатися особою з інвалідністю внаслідок війни особа, інвалідність якої не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону №3551-XII (під час воєнних дій), а одержана внаслідок виконання службових обов'язків.
При цьому віднесення особи до осіб з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XIІ безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття "ветеран війни", якими є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Таким чином, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до осіб з інвалідністю внаслідок війни, є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а та від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18.
А оскільки травма, яку отримав позивач та внаслідок якої йому встановлено інвалідність, не пов'язана із його участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, так само, як і не стосується виконання службових обов'язків у складі військових формувань, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Таким чином, доводи представника позивача про те, що отримання особою інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання під час виконання службових обов'язків є безумовною підставою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та одержання відповідного посвідчення, є помилковими.
Численні цитування представником позивача уривків з рішень Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини наведених вище висновків суду не спростовують, оскільки не є релевантними до спірних відносин.
Сам факт отримання позивачем посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни у 2016 та 2019 роках не є підставою для висновку про необґрунтованість дій Управління щодо відмови у видачі йому такого посвідчення у 2022 році, оскільки попередні посвідчення були видачі із зазначенням кінцевого терміну дії, що на момент виникнення цього спору завершився.
Як наслідок, немає підстав для висновку про порушення відповідачем принципу належного урядування внаслідок відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААВ № 471827 від 21.11.2022.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи видати (продовжити) ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААВ № 471827 від 21.11.2022 діяв правомірно.
Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є особою з інвалідністю другої групи.
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
А тому, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Полтавської районної військової адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.О. Кукоба