Справа № 420/19135/23
16 серпня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Приватного підприємства "М-АРТ ПЛЮС" до Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними дій та скасування постанови,
встановив:
Приватне підприємство "М-АРТ ПЛЮС" (далі - позивач) звернулося з позовною заявою до Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії заступника начальника відділу Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Собяніної Олени Вадимівни щодо стягнення з ПП "М-АРТ ПЛЮС" виконавчого збору в сумі 46862,19 грн. за постановою про стягнення з боржника витрат на виконавче провадження № 72263115 від 17.07.2023 р.;
- скасувати постанову заступника начальника відділу Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Собяніної Олени Вадимівни про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження № 72263115 від 17.07.2023 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2023 р. у справі № 916/1536/22, згідно якого з позивача стягнуто на користь Комунального підприємства "Одесміськелектротранс" грошові кошти в загальній сумі 560466,10 грн., добровільно частково виконано позивачем шляхом сплати першого платежу в межах графіку погашення, а тому дії відповідача щодо стягнення з позивача витрат на виконавче провадження № 72263115 від 17.07.2023 р. є протиправними, а відповідна постанова підлягає скасуванню.
Ухвалою від 31.07.2023 р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений суддею строк позивач усунув недоліки позовної заяви і ухвалою від 07.08.2023 р. у справі відкрито спрощене провадження, призначено судове засідання на 16.08.2023 р. о 10:00 год. та запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву до 14.08.2023 р.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками надіслано відповідачу 07.08.2023 р. в його електронний кабінет.
Станом на 16.08.2023 р. відповідач своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався.
У судове засідання, призначене на 16.08.2023 р., учасники справи не з'явилися. Представником позивача подано заяву про розгляд справи без його участі, представник відповідача про причину неявки суд не повідомив.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 15.05.2023 р. у справі № 916/1536/22 стягнуто з Приватного підприємства "М-АРТ Плюс" на користь Комунального підприємства "Одесміськелектротранс" грошові кошти в загальній сумі 560466,10 грн.
21.06.2023 р. на виконання відповідного судового рішення Господарським судом Одеської області видано наказ № 916/1536/22.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.07.2023 р. у справі № 916/1536/22 частково задоволено заяву ПП "М-АРТ ПЛЮС" про розстрочення виконання відповідного рішення від 15.05.2023 р., затверджено графік погашення заборгованості боржником: загальну суму боргу розділено на 6 рівних платежів по 91806,81 грн. кожний, та зобов'язано боржника сплачувати заборгованість до 15 числа кожного місяця у період з липня по грудень 2023 року включно.
04.07.2023 р. заступником начальника відділу Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Собяніною Оленою Вадимівною на підставі наказу № 916/1536/22 від 21.06.2023 р. відкрито виконавче провадження № 72159258 та винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 56046,61 грн.
11.07.2023 р. відповідачем стягнуто з позивача грошову суму 91844,26 грн., яку згідно розпорядження відповідача № 72159258 від 12.07.2023 р. розподілено наступним чином: 82290,84 грн. перераховано на рахунок КП "Одесміськелектротранс" як стягувача в межах виконавчого провадження № 72159258; 9184,42 грн. - зараховано в якості сплати виконавчого збору (10 % від фактично стягнутої суми); 369 грн. - зараховано в якості погашення витрат виконавчого провадження.
13.07.2023 р. постановою відповідача повернуто виконавчий лист КП "Одесміськелектротранс" на підставі заяви стягувача № 019/2-974 від 12.07.2023 без подальшого виконання.
14.07.2023 р. позивачем сплачено на рахунок КП "Одесміськелектротранс" 9515,97 грн. різниці між перерахованими виконавцем коштами та розміром першого платежу за графіком розстрочення.
17.07.2023 р. відповідачем розпочато окреме виконавче провадження № 72263115 на підставі постанови про стягнення з позивача витрат виконавчого провадження. Відповідне виконавче провадження відкрито з метою стягнення з позивача нестягненої суми виконавчого збору в розмірі 46862,19 грн. на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 04.07.2023 р. в межах виконавчого провадження № 72159258.
Вважаючи стягнення з позивача витрат виконавчого провадження протиправним, позивач звернувся в суд з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до ст.1 якого, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно п.1 ч.1 ст.26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За приписами ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно ч.ч.1, 3, 6 ст.27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). У разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Аналізуючи наведені правові норми, суд вважає, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа. При цьому, в межах одного виконавчого провадження може бути стягнено суму виконавчого збору лише пропорційно фактично стягнутим грошовим коштам.
Відповідно до вимог ст.42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Отже, приймаючи одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову і про стягнення з боржника виконавчого збору, державний виконавець діє правомірно відповідно до норм чинного законодавства.
Верховним Судом від 28.02.2019 р. у справі № 819/1116/17 визначено, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Також суд зазначає, що з аналізу норм Закону № 1404-VIII вбачається, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Верховний Суд також зазначив, що у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу стягувача виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми. Отже, обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень. При стягненні виконавчого збору, без реального стягнення суми боргу з боржника створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Відповідна практика застосування інституту виконавчого збору також відображається у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 р. у справі № 2540/3203/18, у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 р. у справі № 640/8425/19, від 28.04.2020 р. у справі № 826/2181/17, від 14.05.2020 р. у справі № 640/685/19.
Згідно ч.9 ст.27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 р. № 14 роз'яснено, що витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.
На підставі наведеного, суд вважає, що виконавчий збір не стягується у разі добровільного виконання рішення суду до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження починається примусове виконання рішення суду, за яке передбачено стягнення виконавчого збору у визначеному законом розмірі.
Також, у Постанові від 11.03.2020 р. у справі № 2540/3203/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Таким чином, відповідно до усталеної судової практики, стягнення виконавчого збору можливе лише у розмірі, пропорційному фактично стягнутим грошовим коштам.
Судом встановлено, що 19.06.2023 р. позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про розстрочення виконання судового рішення. Ухвалою суду від 03.07.2023 р. затверджено графік виконання позивачем судового рішення: загальну суму боргу розділено на 6 рівних платежів по 91806,81 грн. кожний та зобов'язано боржника сплачувати заборгованість до 15 числа кожного місяця у період з липня по грудень 2023 р. включно.
Таким чином, суд вважає, що до моменту відкриття виконавчого провадження Господарським судом Одеської області встановлено намір позивача добровільно виконати судове рішення та затверджено графік погашення грошових зобов'язань.
Разом з тим, 11.07.2023 р., тобто до настання граничного строку внесення першого платежу за графіком розстрочення, відповідачем стягнуто та перераховано на рахунок КП "Одесміськелектротранс", як стягувача, грошову суму в розмірі 82290,84 грн. Також 14.07.2023 р. позивачем добровільно сплачено на рахунок стягувача 9515,97 грн. різниці між перерахованими відповідачем коштами та розміром першого платежу за графіком розстрочення.
На підставі наведеного, суд вважає, що позивачем добросовісно виконано зобов'язання по сплаті першого платежу в межах графіку розстрочення. Натомість, відповідачем не було вчинено жодних дій по стягненню з позивача залишку заборгованості, пропорційно до якої стягується нестягнена сума виконавчого збору, а тому правові підстави для стягнення залишку виконавчого збору в сумі 46862, 19 коп. - відсутні.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування постанови заступника начальника відділу Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Собяніної Олени Вадимівни про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження № 72263115 від 17.07.2023 р.
В той же час позовні вимоги в частині визнання протиправними дії заступника начальника відділу Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Собяніної Олени Вадимівни щодо стягнення з ПП "М-АРТ ПЛЮС" виконавчого збору в сумі 46862,19 грн. за постановою про стягнення з боржника витрат на виконавче провадження № 72263115 від 17.07.2023 р. задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано доказів того, що на час прийняття оскаржуваної постанови посадовій особі відповідача було відомо про винесення Господарським судом Одеської області ухвали від 03.07.2023 р. про розстрочення виконання рішення від 15.05.2023 р.
З огляду на викладене, позовна заява ПП "М-АРТ ПЛЮС" підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2684 грн.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 13554 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.132 КАС України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, й витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Разом з тим, відповідно до ч.ч.4, 5 ст.134 КАС України законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що між позивачем та Адвокатським об'єднанням "АС Лігал" укладено договір про надання правової допомоги № 116 від 19.07.2023 р. Відповідно до п.1.3, п.5.1 Договору форма та об'єм надання правової допомоги, а також порядок формування гонорару, передбачено додатком 1 до даного Договору. Пунктом 5.2 Договору передбачено, що гонорар розраховується на підставі витрачених годин для надання правової допомоги, кількість яких помножується на погодинну ставку, що передбачена в Додатку 1 до цього Договору.
Додатком № 1 до Договору від 19.07.2023 р. визначено, що приблизна кількість годин, які АО "АС Лігал" планує витратити для надання правової допомоги визначається відповідно до фактично затраченого часу, що відображатиметься у звіті про надання правової допомоги, а вартість послуг з правової допомоги розраховується відповідно до фактично витраченого часу, що відображатиметься у звіті про надання правової допомоги. Пунктом 1 Додатку Відповідним пунктом 1 Додатку № 1 Сторонами визначена й погодинна ставку в розмірі 80 доларів США за годину відповідно. Відповідно до п.2 Додатку, оплата здійснюється в національній валюті - гривні, сума якої відповідає встановленим платежам виходячи з показників "середнього курсу продажу" долара США, визначеного на веб-сайті https://minfin.com.ua/currency/banks/ на дату формування звіту про надану правову допомогу.
Відповідно до звіту про надану правову допомогу від 16.08.2023 р., з урахуванням участі представника позивача у судовому засіданні, призначеному на 16.08.2023 р., обсяг наданої позивачу правової допомоги складає 4,5 години. Відповідно вартість послуг з правової допомоги складає 360 доларів США, що, відповідно до визначеного сторонами курсу, еквівалентно 13554 грн.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що визначений представником позивача розмір понесених судових витрат на правничу допомогу не співмірний із складністю справи, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, не є складною та не потребує значних затрат часу на розгляд, а також не містить великого обсягу доказів, які потребують дослідження.
Виходячи з наведеного, з урахування критеріїв пропорційності суд приходить висновку про стягнення відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 287 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву Приватного підприємства "М-АРТ ПЛЮС" (65053, м.Одеса, вул.Миколаївська дорога, буд.172 Г, код ЄДРПОУ 33932952) до Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (65102, м.Одеса, вул.1-а Сортувальна, буд.36 г, код ЄДРПОУ 41405348) про визнання протиправними дій та скасування постанови задовольнити частково.
Скасувати постанову заступника начальника відділу Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Собяніної Олени Вадимівни (65102, м.Одеса, вул.1-а Сортувальна, буд.36 г, код ЄДРПОУ 41405348) про стягнення Приватного підприємства "М-АРТ ПЛЮС" (65053, м.Одеса, вул.Миколаївська дорога, буд.172 Г, код ЄДРПОУ 33932952) витрат виконавчого провадження № 72263115 від 17.07.2023 р.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (65102, м.Одеса, вул.1-а Сортувальна, буд.36 г, код ЄДРПОУ 41405348) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства "М-АРТ ПЛЮС" (65053, м.Одеса, вул.Миколаївська дорога, буд.172 Г, код ЄДРПОУ 33932952) судовий збір в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн.
Стягнути з Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (65102, м.Одеса, вул.1-а Сортувальна, буд.36 г, код ЄДРПОУ 41405348) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства "М-АРТ ПЛЮС" (65053, м.Одеса, вул.Миколаївська дорога, буд.172 Г, код ЄДРПОУ 33932952) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко