номер провадження справи 9/124/23
15.08.2023 Справа № 908/1351/23
м.Запоріжжя Запорізької області
За позовом: Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», код ЄДРПОУ 05478717 (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 11)
до відповідача: Управління Запорізької Єпархії Української православної церкви, код ЄДРПОУ 20512570 (69015, м. Запоріжжя, вул. Кияшка, буд. 26)
про звільнення будівлі шляхом виселення
Суддя Боєва О.С.
Без виклику сторін
До Господарського суду Запорізької області через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» до відповідача: Управління Запорізької Єпархії Української православної церкви з позовними вимогами про звільнення будівлі церкви (літ. А з прибудовою А1), площею 510,70 кв.м по вул. Самарській, 14 у місті Запоріжжя, шляхом виселення Управління Запорізької Єпархії Української православної церкви на користь позивача.
Підставою для звернення з позовом зазначено закінчення строку дії договору №11 користування окремо стоячої будівлі (споруди) від 26.12.2002, укладеного сторонами, та неукладенням відповідачем договору оренди комунального майна, що є предметом позички. Позов обґрунтовано умовами договору користування окремо стоячої будівлі (споруди) від 26.12.2002 з додатковими угодами до нього,ст.ст. 525, 526, 530, 629, 833, 836 ЦК України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1351/23 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.
Ухвалою суду від 03.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1351/23 (номер провадження 9/124/23), постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач про відкриття провадження у справі №908/1351/23 повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення відповідачу 24.05.2023 поштового відправлення, а саме - ухвали суду про відкриття провадження у справі від 03.05.2023 (ухвала надіслана сторонам засобами поштового зв'язку 05.05.2023).
03.07.2023 до суду від Управління Запорізької Єпархії Української православної церкви надійшов відзив на позовну заяву, який згідно доданих до нього копій поштової накладної та опису вкладення у цінний лист був направлений до суду засобами поштового зв'язку 08.06.2023.
Враховуючи отримання відповідачем ухвали суду про відкриття провадження у справі лише 24.05.2023, суд вважає за можливе прийняти відзив розгляду, як такий, що поданий відповідачем у встановлений судом строк - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі, що відповідає приписам ч. 8 ст. 165 ГПК України.
Відповідач у відзиві виклав свої заперечення щодо заявлених позовних вимог, зазначивши, зокрема, про наступне. Строк дії договору користування окремо стоячої будівлі (споруди) №11 від 26 грудня 2002, укладеного сторонами, був продовжений до 26.12.2022. Листом від 24.11.2022 відповідач звернувся до позивача з заявою (№ 179/22) про передання вказаної будівлі на умовах договору оренди. З метою укладення договору оренди будівлі, на підставі договору про надання послуг з оцінки об'єкта оренди від 05.12.2022 укладеного між КП «ВРЕЖО № 7» (замовник), Управлінням Запорізької Єпархії Української православної церкви (платник) та ТОВ «Експертно-аналітичний центр» (суб'єкт оціночної діяльності), останнім були надані послуги з незалежної оцінки об'єкта оренди - будівлі церкви (літера А) з прибудовою (літера А-1) та зроблений висновок від 12.12.2022 про вартість майна станом на 31.10.2022. Проте, у подальшому, позивач повідомив відповідача, що у нього виникли сумніви щодо повноважень особи від якої надійшло звернення, фактично відмовивши відповідачу в укладенні договору оренди. Відповідач вважає таку відмову безпідставною, а вимогу про надання інформації щодо повноважень особи, від якої надійшло звернення, безпідставною і недоречною. Оскільки заяву № 179/22 від 24.11.2022 було підписано керуючим Запорізької єпархії УПЦ Високопреосвященнішим Лукою, митрополитом Запорізьким і Мелітопольським (Коваленко Андрієм Вячеславовичем); до заяви було додано копію Статуту Управління Запорізької Єпархії УПЦ, який визначає повноваження Керуючого єпархією; позивач має доступ до відомостей до ЄДР, де як керівник вказаний Коваленко Андрій Вячеславович, то, відповідно, повноваження керуючого Запорізькою єпархією УПЦ на укладення договору оренди об'єкта нерухомості були підтверджені належним чином. Зазначив, що жодних обмежень чи заборони на здійснення посадових обов'язків та повноважень Керуючий Запорізькою єпархією УПЦ не має. Також відповідач у відзиві зазначив, що на даний час існує можливість розгляду заяви про укладення договору оренди та її задоволенні з блоку місцевої влади. У зв'язку з чим, вважає позовні вимоги про звільнення будівлі церкви шляхом виселення відповідача передчасним і такими, що не підлягають задоволенню.
У відповіді на відзив, яка надійшла до суду та прийнята до розгляду, позивачем зазначено, зокрема, про наступне. До компетенції позивача не входить прийняття рішення про передачу в оренду нерухомого майна комунальної власності. Органом управління комунальним майном Запорізької міської ради є Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради. Листом від 16.12.2021 № 3851 та листом від 27.09.2022 № 1647 позивач повідомив відповідача про необхідність звернення до Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради із заявою про передачу в оренду нежитлового приміщення до дати закінчення строку дії договору позички, хоча таке повідомлення не є обов'язком позивача. Доказів звернення до Департаменту із відповідною заявою відповідач із відзивом не надав. Вважає, що після строку дії договору 26.12.2022, відповідач повинен був передати майно позивачу. Питання щодо отримання в оренду приміщення повинно було бути вирішеним до моменту закінчення договору позички. Вважає відзив необґрунтованим та таким, що не містить правових підстав щодо неповернення комунального майна по закінченню договору позички. Просив задовольнити позов в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, суд
Управління комунальної власності міської ради (власник) та Запорізька Єпархія Української православної церкви (користувач, відповідач у справі) 26 грудня 2002 уклали договір користування окремо стоячої будівлі (споруди) №11 (надалі договір).
Відповідно до п. 1.1 договору власник на підставі рішення міськвиконкому від 05.11.2002 №331/1 передає, а користувач приймає в строкове користування окремо стоячу будівлю (споруду) за адресою: вул. Самарська, 14, площею 497,8 кв.м., вартість якої станом на 30.06.2002 становить 50362,00 грн.
Окремо стояча будівля (споруда) використовується користувачем на правах користування для розміщення Стрітенської релігійної громади Української православної церкви (п. 1.2 договору).
Пунктом 2.1 договору встановлено, що вступ користувача у користування окремо стоячою будівлею (спорудою) настає одночасно із підписанням сторонами цього договору та Акту прийому-передачі вказаної окремо стоячої будівлі (споруди).
За змістом пункту 2.3 договору, після закінчення строку дії договору користувач зобов'язаний в 10-ти добовий строк здати власнику окремо стоячу будівлю (споруду), що перебувала в користуванні, у відповідності з актом-приймання передачі.
Пунктом 9.1 договору встановлено, що цей договорі діє з 26.12.2002 до 26 грудня 2012 року строком на 10 років.
Матеріали справи містять Акт прийому-передачі від 26.12.2002, відповідно до якого Управління комунальної власності міської ради передало, а Запорізька Єпархія Української православної церкви прийняла в користування будівлю по вул. Самарській, 14, площею 497,8 кв.м., вартістю 50362,00 грн станом на 30.06.2002 згідно з експертною оцінкою.
Додатковою угодою від 01.11.2011 до договору від 26.12.2002 №11 сторони дійшли згоди замінити сторону в договорі, а саме - замінити позичкодавця з Управління комунальної власності Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.
Додатковою угодою від 24.12.2019 до договору від 26.12.2002 №11 сторони внесли зміни у пункт 1.1 розділу 1 «Предмет договору», а саме - змінили предмет договору, замість «…окремо стоячу будівлю (споруду), за адресою: вул. Самарська, буд. 14, площею 497,8 кв.м….» читати «… будівлю церкви (літ. А з прибудовою А1) площею 510,70 кв.м. по вул. Самарській, 14…».
Додатковою угодою від 02.07.2020 до договору від 26.12.2002 №11 сторони змінили позичкодавця майна за договором, а саме - на Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7».
Як зазначав позивач у позові, листами №1647 від 27.09.2022 та №1803 від 27.10.2022 відповідача було повідомлено про закінчення строку дії договору від 26.12.2002 № 11, у зв'язку з чим, вимагав 26.12.2022 о 14-00 год звільнити та повернути КП «ВРЕЖО №7» (позичкодавцю) нежитлове приміщення за адресою: вул. Самарська, 14 за актом приймання-передачі разом з передачею ключів від цього приміщення або надати проект договору оренди на зазначений об'єкт нерухомого майна.
Листом від 24.11.2022 вих. №179/22 відповідач просив позивача розглянути питання щодо включення об'єкту нежитлового приміщення до Переліку ІІ типу та передати його в оренду без проведення аукціону для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній.
У відповіді вих. №2287 від 19.12.2022 на зазначений лист позивач повідомив, що для прийняття рішення стосовно наміру передачі комунального майна по вул. Самарській, 14 в оренду відповідачу, останньому необхідно в найкоротший термін надати інформацію щодо повноважень керівника Коваленка Андрія В'ячеславовича, оскільки зазначену особу Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 11.12.2022 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» віднесено до переліку фізичних осіб до яких застосовуються персональні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).
Як зазначив позивач у позові, відповідь на його лист вих. №2287 від 19.12.2022 від відповідача не надходила, так само не було надано й проект договору оренди на зазначений об'єкт нерухомого майна.
26.12.2022 позивачем складено односторонній акт за результатами обстеження об'єкта.
Оскільки відповідач не виконав свого зобов'язання, закріпленого в договорі №11 від 26.12.2002 та чинному законодавстві, не звільнив нежитлове приміщення і не передав його за відповідним актом приймання-передачі після закінчення терміну дії договору користування, позивач звернувся з позовом до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою, за якою відкрито провадження у даній справі.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Здійснивши аналіз умов договору, суд дійшов до висновку висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором позички.
Так, відповідно до частини 1 статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Частиною 3 статті 827 ЦК України передбачено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Водночас, глава 58 ЦК України регулює правовідносини, пов'язані з наймом (орендою).
Відтак, до Договору №11 про безоплатне користування Управлінням Запорізької Єпархії Української православної церкви нерухомим майном, що є комунальною власністю від 26.12.2002, підлягають застосуванню положення глави 58 ЦК України, а також інших законодавчих актів, якими регулюються питання оренди комунального майна - Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
За змістом статті 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо комунального майна є, зокрема, органи, уповноважені місцевими радами управляти майном.
Відповідно до пункту 10 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частин 1, 6 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У частині першій статті 284 Господарського кодексу України визначені істотні умови договору оренди, однією з яких, зокрема, є строк, на який укладається договір оренди.
Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди.
Пунктом 9.1 договору встановлено, що договір діє з 26.12.2002 до 26.12.2012 строком на 10 років.
Згідно з п. 9.6 договору, в разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку дії протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.
Враховуючи наявність додаткових угод від 24.12.2019 та від 02.07.2020 до договору, суд дійшов висновку про застосування сторонами положень п. 9.6 договору та продовження строку його дії ще на 10 років, тобто до 26.12.2022.
Положеннями частини 2, 4 статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що однією із підстав припинення договору оренди є закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ, у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Стаття 391 Цивільного кодексу України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Передбачений вищевказаною правовою нормою негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати користування та розпорядження ним.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ (набрав чинності 27.12.2019) забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку.
Аналіз наведених норм права свідчить, що законодавець чітко встановив заборону передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування.
Матеріалами справи підтверджується, що 27.09.2022 (лист №1647) позивач - КП «ВРЕЖО №7» повідомив відповідача про те, що відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку. Також було звернуто увагу, що листом від 16.12.2021 №3851 повідомлялось про необхідність звернення до Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради з заявою про передачу в оренду нежитлового приміщення. Одночасно позивач вимагав 26.12.2022 о 14-00 год. звільнити та повернути позичкодавцю об'єкт користування за актом приймання-передачі разом з передачею ключів від будівлі церкви (літ А з прибудовою А1) по вул. Самарській, 14, або надати проект договору оренди на зазначений об'єкт нерухомого майна. До листа були додані акт приймання-передачі у 2-х прим. на 2 арк.
В подальшому листом №1803 від 27.10.2022 позивач повторно зазначив про необхідність повернення об'єкта користування. Також було акцентовано увагу відповідача, що користування комунальним майном повинно здійснюватися у відповідності до вимог Закону, тобто має бути платним.
За таких обставин, договір № 11 від 26.12.2002 припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який цей договір було укладено (з урахуванням одноразової пролонгації на 10 років), тобто 26.12.2022. Відповідно, правові підстави користуватись нежилим приміщенням (будівля церкви (літ. А з прибудовою А1)), площею 510,7 кв.м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. Самарська, 14, після закінчення строку дії договору, у відповідача відсутні.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 833 ЦК України користувач зобов'язаний повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.
Відповідно до статті 836 ЦК України якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, за змістом якої, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За умовами укладеного сторонами договору, у разі припинення договору користувач зобов'язаний повернути об'єкт власнику в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в користування з урахуванням фізичного зносу (п. 4.7 договору).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Приписи статті 20 ГК України та статті 16 ЦК України визначають такі способи захисту цивільних прав та інтересів, як присудження виконання обов'язку в натурі та примусове виконання обов'язку, а отже, якщо колишній користувач не звільнив приміщення після закінчення договору користування ним, вимога власника або визначеної ним особи виконати такий обов'язок шляхом виселення є належним способом захисту порушеного права.
Відповідач належних та допустимих доказів щодо правомірності користування (зайняття) спірним об'єктом по закінченню строку дії договору позички суду не надав, позовні вимоги не спростував. Доводи відповідача викладені у відзиві не спростовують висновків суду покладених в основу даного судового рішення. Станом на час вирішення спору доказів укладення договору оренди щодо спірного нерухомого майна, про можливість укладення якого було зазначено у відзиві, відповідач суду не надав.
На підставі усього вищевикладеного, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Зобов'язати Управління Запорізької Єпархії Української православної церкви, код ЄДРПОУ 20512570 (69015, м. Запоріжжя, вул. Кияшка, буд. 26) звільнити будівлю церкви (літ. А з прибудовою А1), площею 510,70 кв.м по вул. Самарській, 14 у місті Запоріжжя, шляхом виселення Управління Запорізької Єпархії Української православної церкви, код ЄДРПОУ 20512570 (69015, м. Запоріжжя, вул. Кияшка, буд. 26) на користь Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об єднання №7», код ЄДРПОУ 05478717 (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 11).
Стягнути з Управління Запорізької Єпархії Української православної церкви, код ЄДРПОУ 20512570 (69015, м. Запоріжжя, вул. Кияшка, буд. 26) на користь Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об єднання №7», код ЄДРПОУ 05478717 (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 11) суму 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 15.08.2023.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва