09 серпня 2023 року
м. Чернівці
справа № 726/783/23
провадження 822/530/23
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Половінкіної Н.Ю., Одинака О.О.,
за участю секретаря Скулеби А.І..
учасники справи:
заявник ОСОБА_1 ,
зацікавлені особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Чернівецької міської ради,
апеляційна скарга ОСОБА_1 , на рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 26 квітня 2023 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Мілінчук С.В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини та про проживання неповнолітнього із заявником.
Посилався на те, що в період шлюбу із ОСОБА_3 , у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 серпня 2013 року шлюб між сторонами розірвано, після чого ОСОБА_5 виїхала за кордон, залишивши сина проживати разом із батьком. В даний час ОСОБА_5 вдруге одружена та проживає в іншій країні разом із новою сім'єю.
Зазначає, що за їхнім спільним рішенням неповнолітній син залишився проживати разом із заявником по АДРЕСА_1 . Разом із тим, заявник і його колишня дружина не уклали договір про порядок утримання та виховання дитини та, наразі, у заявника виникає багато питань щодо соціальних пільг, в тому числі, які стосуються подальшого навчання сина у вищих навчальних закладах.
Просив суд: встановити факт, що неповнолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 26 квітня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини відмовлено.
Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що в задоволенні заяви слід відмовити, у зв'язку із її необґрунтованістю та безпідставністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, у зв'язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що в заяві не зазначено необхідність встановлення вказаних фактів. Також суд першої інстанції в рішенні суду не обгрунтовано зазначив, що сторони можуть укласти нотаріальний договір про порядок участі у вихованні сина, оскільки відповідачка перебуває за кордоном і вона створила нову сім'ю.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 серпня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який було зареєстровано 04 лютого 2004 року розірвано.
Під час шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно акту ОСББ «Хотинська 49 М» від 04 січня 2023 року та копії свідоцтва про право власності від 26 лютого 2009 року, ОСОБА_1 , разом із своїм сином ОСОБА_1 , постійно проживають у АДРЕСА_1 , у квартирі, яка на праві власності належить матері заявника - ОСОБА_6 .
Згідно характеристики від 28 лютого 2023 року, виданої Багатопрофільним ліцеєм, ОСОБА_1 навчається в 11 класі для обдарованих дітей, виховується батьком, оскільки мати перебуває закордоном.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.
Згідно із ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.
За умовами ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Згідно з ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Так, ч.1 ст.121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Разом з тим, сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.
Згідно ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, в силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 30) при цьому відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до п.2 ч.1 ст. 164 СК України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків.
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
З цього слідує, що підставою встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком, необхідно встановити юридичний факт, або декілька, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Заявник у поданій заяві зазначає, що з моменту припинення шлюбних стосунків з ОСОБА_5 , неповнолітній ОСОБА_1 проживає разом з ним, знаходиться на його одноособовому утриманні і самостійному вихованні. При цьому, жодних доказів цим обставинам суду надано не було.
Такі твердження в силу ст. 141 СК України, колегія суддів апеляційного суду розцінює критично, оскільки розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Разом з тим, заявник не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання неповнолітнього, матір умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав з даного приводу.
Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Зважаючи на те, що заявник не довів, що матір неповнолітнього ОСОБА_5 в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов'язків щодо своєї неповнолітньої дитини, вимога викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення є необґрунтована та доказово не підтверджена.
Щодо доводів апелянта про те, що у зв'язку із встановленням факту самостійного виховання та утримання сина можуть бути надані пільги слід зазначити наступне.
Зі змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення вбачається, що заявник прагне встановити у суді факт для отримання у майбутньому соціальних пільг та гарантій. Проте, жодних доказів того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, до вказаної заяви, заявником надано не було.
Документів, які б підтверджували існування складнощів в отриманні зазначених заявником соціальних пільг та гарантій ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції надано не було. ОСОБА_1 також не надано доказів відповідної відмови компетентних органів у вирішенні вищевказаних питань за відсутності судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі прийшов до правильного висновку, що заявником не зазначено, які саме пільги можуть бути надані дитині, чи звертався він до уповноважених органів, установ із питанням встановлення пільг, чи було йому відмовлено у задоволенні таких вимог, на підставі відсутності доказів самостійного утримання дитини.
Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв'язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини, а також встановлення факту що неповнолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, не вирішив вимогу про встановлення факту, що неповнолітній ОСОБА_1 проживає разом із заявником.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення- без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 26 квітня 2023 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту постанови - 14 серпня 2023 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: О.О. Одинак
Н.Ю. Половінкіна