Справа № 635/1295/20 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1165/23 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Зґвалтування
01 серпня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 04 липня 2023 року про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 , -
Вказаною ухвалою суд задовольнив клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 строком на 60 днів в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 01вересня 2023 року включно.
В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено, що суд дійшов висновку, що доводи прокурора про наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, є обґрунтованими, а тому існують підстави для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу, оскільки підстави, які були на час обрання та продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, продовжують існувати.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить змінити запобіжний захід на особисте зобов'язання.
Вказує, що знаходиться в СІЗО протягом 5 років, переніс 2 інсульта, стан здоров'я погіршується.
Вважає, що таким чином, суд і прокурор намагаються тиснути на нього з метою щоб схилити обвинуваченого до визнання вини.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого та його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Порядок продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачений положеннями ст. 199 КПК України.
Мотиви прийнятого слідчим суддею рішення викладені в ухвалі, яка в цілому відповідає вимогам КПК України.
Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, судом було належно досліджено дані про особу ОСОБА_6 , який офіційно ніде до затримання не працював, законних джерел заробітку не має, за місцем мешкання характеризується з посередньої сторони, не має власного або належного близьким родичам житла
Також районним судом при розгляді даного клопотання констатовано існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду, ризик тиску обвинуваченого на потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також свідка ОСОБА_10 , ризик вчинення іншого кримінального правопорушення у зв'язку з відсутністю законних джерел заробітку, відсутністю стійких соціальних зав'язків.
Крім того суд констатував відсутність обставин, які б свідчили про зменшення вказаних ризиків.
Врахував суд і тяжкість кримінальних правопорушень, я в яких обвинувачується ОСОБА_6 ч. 1 с. 122, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст.156 КК України, один з яких які відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким, та передбачає покарання у виді позбавлення волі до 15 років.
Відтак, висновок суду про доведеність існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України є обґрунтованим, а застосування більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою є неможливим.
Також колегія суддів звертає увагу на наступне.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути,не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
У рішенні від 26 січня 1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
При вирішенні питання про необхідність ув'язнення особи вагомою підставою є ризик переховування цієї особи від правосуддя та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. При цьому переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують.
Тримання під вартою є виправданим якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи (Рішення «Лабіта проти Італії»).
Апеляційні доводи обвинуваченого про можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, на думку колегії суддів є необґрунтованими, оскільки враховуючи встановлені судом ризики, такий більш м'який запобіжний захід не буде запобігати встановленим у справі ризикам.
Належних відомостей про неможливість перебування обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора за станом здоров'я, сторона захисту не надала.
Посилання обвинуваченого на відсутність доказів у справі є недоречними, оскільки предметом апеляційного провадження є виключно питання продовження строків раніше обраного запобіжного заходу, а відповідно докази у справі, їх належність та допустимість, має вирішуватись судом першої інстанції за результатами судового розгляду.
Крім того, колегія суддів зазначає, що судовий розгляд вказаного кримінального провадження у суді першої інстанції лише тільки розпочався, а вплив на свідків та потерпілих можливий як на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, так і на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та потерпілих та дослідження їх судом.
За таких обставин, ухвала суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, винесена обґрунтовано, належним чином мотивована, відповідає вимогам КПК України, а тому підстав для її скасування або зміни з підстав зазначених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 04 липня 2023 року про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді