Ухвала від 08.08.2023 по справі 532/308/15-к

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 532/308/15-к Номер провадження 11-кп/814/2284/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2023 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого суддіОСОБА_2

суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисників обвинуваченихОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційними скаргами з доповненнями захисника ОСОБА_7 , у інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинувачених ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , на ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 26 липня 2023 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 23 вересня 2023 року, обвинуваченим

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Манулівка Козельщинського р-ну Полтавської обл., проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю та проживаючому за адресою: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцю та проживаючому за адресою: АДРЕСА_3 .

Відмовлено в задоволенні клопотань захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про негайне звільнення з під-варти обвинувачених.

Приймаючи таке рішення, місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що обвинувачені можуть: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_9 , ОСОБА_11 і ОСОБА_10 в разі визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, особи обвинувачених і неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам.

В апеляційних скаргах з доповненнями:

захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 26 липня 2023 року та постановити нову ухвалу, якою ОСОБА_11 і ОСОБА_10 звільнити з-під варти негайно. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: стороною обвинувачення не доведено наявність заявлених ризиків і неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, щоб забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених; ОСОБА_10 в силу ст.89 КК України не судимий, одружений, має: неповнолітню дитину, сталі соціальні зв'язки, страждає на ряд хронічних захворювань і потребує постійної медичної допомоги; ОСОБА_11 не судимий, позитивно характеризується, має сталі соціальні зв'язки, страждає на ряд хронічних захворювань і потребує постійної медичної допомоги; обвинувачені відбули під вартою строк, який відповідно до положень ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України №838-VІІ від 26 листопада 2015 року, перевищує максимальне покарання, через це вони мають бути звільнені з-під варти;

захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 26 липня 2023 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 та звільнити його негайно з-під варти. Такі вимоги обґрунтовує тим, що місцевий суд не врахував те, що: прокурором не доведено наявність заявлених ризиків; ОСОБА_9 не судимий, до затримання працював директором «ПП «Приватна Телекомпанія «Візит», неодноразово обирався депутатом Кременчуцької міської ради Полтавської області, був членом громадських організацій, брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, має: дружину, дітей, інвалідність 2 групи та незадовільний стан здоров'я внаслідок численних захворювань, натомість лікування в установі попереднього ув'язнення не проходив, тривалий час утримується під вартою; затримання ОСОБА_9 , повідомлення йому про підозру та обрання запобіжного заходу здійснено з порушенням вимог КПК України, а тому він не набув статусу підозрюваного; ОСОБА_9 відбув покарання за кримінальні правопорушення, в яких він обвинувачується, та з урахуванням ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України №838-VІІ від 26 листопада 2015 року строк його попереднього ув'язнення перевищує максимальний строк покарання; висновки Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України в даній справі свідчать про її втручання в процес здійснення правосуддя.

Водночас апелянти посилаються на неврахування судом першої інстанції рішень Європейського суду з прав людини, зокрема щодо ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , та застосування неналежної правової процедури, оскільки під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене ч.3 ст.331 КПК України, вирішує головуючий, а не інші особи, в той час як оскаржувану ухвалу постановлено повним складом суду присяжних.

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку обвинувачених та їх захисників на підтримку апеляційних скарг з доповненнями, заперечення прокурора проти апеляційних скарг з доповненнями, перевірила матеріали судового провадження, обговорила доводи апеляційних скарг з доповненнями та дійшла висновку про те, що вони не підлягають до задоволення з огляду на таке.

Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.

Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Згідно зі ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Окрім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відовідно ж до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.

За змістом кримінального процесуального закону (ст.199 КПК України), розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що органом досудового розслідування обвинувачуються: ОСОБА_9 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.27 ч.2 ст.377 України - підбурювання до заподіяння судді ОСОБА_13 тілесних ушкоджень у зв'язку з діяльністю судді, пов'язаної зі здійсненням правосуддя, ч.3 ст.27 п.п.6, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України - замовлення та організації умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_14 за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів; ОСОБА_11 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.377 України - організації заподіяння судді ОСОБА_13 тілесних ушкоджень у зв'язку з діяльністю судді, пов'язаної зі здійсненням правосуддя, ч.3 ст.27 п.п.6, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України - організації умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_14 за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, на замовлення; ОСОБА_10 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115 КК України - умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_13 , п.п.6, 11, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України - умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_14 особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, на замовлення.

Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинувачених, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177, 183, 197, 199 та 331 КПК України, та продовжив останнім зазначений запобіжний захід.

Під час вирішення клопотань прокурора місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_9 , ОСОБА_11 і ОСОБА_10 можуть: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачені можуть перешкоджати здійсненню кримінального провадження, в тому числі шляхом переховування від суду, свідчить і те, що вони обвинувачуються у вчиненні у співучасті особливо тяжкого злочину проти життя людей із невідворотними наслідками, злочину проти правосуддя з мотивів та у спосіб, які свідчать про високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а й суспільства в цілому.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про існування ризику незаконного впливу ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на потерпілих і свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані злочини, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

При цьому, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - шляхом допиту особи у судовому засіданні.

Разом з тим, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За таких обставин, усупереч доводам апелянтів, ризик впливу на потерпілих і свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а навпаки більше активізується на стадії судового розгляду, під час якого, до того ж, не виключено здійснення додаткового допиту вже допитаних свідків.

У контексті наведенного вище місцевий суд обґрунтовано врахував те, що потерпілі ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 у наданих суду письмових заявах підтвердили здійснення тиску на них з боку сторони захисту, зазначили про загрозу їх життю та членів їх сім'ї, яку вони сприймають як реальну, а тому посилання сторони захисту на неявку потерпілих у судове засідання не спростовують вказані вище мотиви.

Окрім того, високий ступінь підготовки обвинувачених до вчинення інкримінованих їм дій відповідно до обвинувального акта, дає підстави стверджувати про наявність ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України.

Розглядаючи питання доцільності продовження тримання ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 під вартою суд першої інстанції врахував і тяжкість покарання, що загрожує останнім у разі визнання винуватими в пред'явленому їм обвинуваченні, наявність у обвинувачених соціальних зв'язків з членами сім'ї, їх вік, стан здоров'я та репутацію.

Суд апеляційної інстанції також ураховує те, що ОСОБА_9 до затримання працював директором «ПП «Приватна Телекомпанія «Візит», був членом громадських організацій, брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, є інвалідом 2 групи, ОСОБА_11 має позитивні характеристики, однак дані відомості в сукупності з іншими обставинами, що мають правове значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, не спростовують висновки суду першої інстанції про неможливість запобігти наведеним вище ризикам у разі незастосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим.

Доказів (медичних висновків), які би підтверджували неможливість перебування ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 в місцях попереднього ув'язнення перевіркою матеріалів провадження не встановлено. Окрім того, на підставі ст.49 Конституції України вони не обмежені в реалізації права на охорону здоров'я шляхом звернення за медичною допомогою до адміністрації установи, в якій утримуються.

Так, відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду вагомих ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, які зі сплином часу не змінились та не зменшились, обставини інкримінованих ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 злочинів (в тому числі, особливо тяжкого злочину), які призвели до смерті двох осіб, мають винятковий ступінь суспільної небезпеки та загрози всьому суспільству, дані про особи обвинувачених у їх сукупності, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку останніх, що виключає можливість обрання їм більш м'якого запобіжного заходу.

Пунктами ж 1, 2 ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину: вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; який спричинив загибель людини.

ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 обвинувачуються у вчиненні злочинів із застосуванням насильства та які спричинили загибель людей.

Тому, враховуючи встановлені судом ризики, передбачені п.п.1, 3, 4 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, наведені вище обставини, передбачені ст.178 КПК України, суд першої інстанції з огляду на положення ч.4 ст.183 КПК України при постановленні оскаржуваної ухвали правильно не визначив розмір застави обвинуваченим.

Водночас місцевий суд, спростовуючи доводи сторони захисту, мотивовано зазначив про те, що посилання на висновки Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України не стосуються кримінально-правового аспекту питань, які з'ясовуються під розгляду питання, передбаченого ст.331 КПК України.

Що стосується доводів захисника ОСОБА_7 , які пов'язані з оцінкою доказів з точки зору допустимості, достатності та взаємозв'язку при вирішенні питання про визнання особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, винуватою чи невинуватою у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, то ці доводи не стосуються процесуальних повноважень суду апеляційної інстанції при апеляційному перегляді ухвали суду про продовження запобіжного заходу та підлягають вирішенню судом за результатами розгляду кримінального провадження по суті.

Твердження захисників про відбуття обвинуваченими строку покарання з посиланням на ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України №838-VІІ від 26 листопада 2015 року не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки ці положення КК України застосовуються до осіб, щодо яких ухвалено обвинувальний вирок та їм призначене відповідне покарання, в той час предметом апеляційного розгляду в даному випадку є ухвала першої судової інстанції, постановлена до ухвалення остаточного рішення по справі. Окрім того, усупереч доводам апелянтів, санкцією ч.2 ст.115 КК України передбачено окрім позбавлення волі на певний строк й інший вид покарання, який може бути призначений судом в разі встановлення винуватості особи за результатами судового розгляду - довічне позбавлення волі.

Частиною 3 ст.331 КПК України дійсно унормовано, що під час здійснення судового провадження судом присяжних питання доцільності продовження запобіжного заходу вирішує головуючий.

Однак, на думку колегії суддів, розгляд питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинувачених складом суду (в даному випадку судом присяжних, утвореним відповідно до вимог ст.35 та Глави 30 параграфу 2 КПК України), який здійснює судовий розгляд у зазначеному вище кримінальному провадженні, за даних конкретних обставин справи не є тим істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в розумінні ст.412 КПК України та, як наслідок, не слугує підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а радше слугував додатковим заходом для забезпечення більш неупередженого розгляду питання про продовження виняткового запобіжного заходу.

Усупереч доводам апелянтів, місцевий суд у ході розгляду клопотань урахував рішення Європейського суду з прав людини, на які посилалась сторона захисту. При цьому, в цих рішеннях Європейський суд з прав людини не наводив висновків про порушення конвенційних прав обвинувачених у ході судового розгляду справи Пирятинським районним судом Полтавської області й у них не встановлено те, що в основі констатованих порушень Конвенції були такі недоліки, які би ставили під сумнів майбутній результат кримінального провадження.

Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції. Це гарантування відбувається шляхом застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як джерела права з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та відповідних норм процесуального закону (ст.ст.8, 9 КПК України).

Згідно зі ст.10 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» з метою забезпечення відновлення порушених прав особи, за заявою якої Європейським судом з прав людини постановлено рішення (стягувача), крім виплати відшкодування, присудженого Європейським судом з прав людини, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, до яких належить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutioinintegrum), та інші заходи, передбачені в рішенні Європейського суду з прав людини. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції враховує тривалий термін тримання під вартою ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , проте, зважаючи на те, що судове провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою наразі неможливо завершити з об'єктивних причин, що пов'язано, в тому числі з реалізацією стороною захисту своїх процесуальних можливостей, суд присяжних вживає відповідні заходи щодо розгляду даної справи в розумні строки, а застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених і запобігти встановленим вище ризикам, то обраний їм запобіжний захід у вигляді тримання під вартою підлягає продовженню, в тому числі, з метою забезпечення охорони прав, свобод та законних інтересів, як певних осіб, так і суспільства в цілому, а також об'єктивного та неупередженого з'ясування судом всіх обставин кримінального провадження з ухваленням одного із судових рішень, яким завершується судовий розгляд справи по суті.

Між тим, колегія суддів з огляду на положення ст.28, ч.1 ст.318 КПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод уважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжиття необхідних заходів щодо дотримання зазначених приписів міжнародного й національного законодавства.

Ураховуючи наведене вище, апеляційні скарги з доповненнями слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги з доповненнями захисника ОСОБА_7 , у інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинувачених ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , залишити без задоволення, а ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 26 липня 2023 року щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - без зміни.

Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4