Житомирський апеляційний суд
Справа №279/1510/23 Головуючий у 1-й інст. Шульга О.М.
Категорія 80 Доповідач Павицька Т. М.
15 серпня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Трояновської Г.С., Галацевич О.М.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №279/1510/23 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Аграрний фонд» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Шульги О.М. в м. Коростень,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- стягнути з АТ «Аграрний фонд» на свою користь заробітну плату у розмірі 110 479,95 грн з відповідною сплатою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України;
- стягнути з АТ «Аграрний фонд» на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, від дня звільнення, з розрахунку 2455,11 грн за кожен день затримки.
В обґрунтування позову зазначає, що 03.08.2015, відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» №243-к від 31.07.2015 його було прийнято на посаду заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу по роботі в Житомирській області управління співробітництва з клієнтами СМБ комерційного департаменту ПАТ «Аграрний фонд». Вказує, що 09.12.2019 відповідно до наказу №550-к від 09.12.2019 його було незаконно звільнено із займаної посади на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України. Стверджує, що рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01.12.2020 вищевказаний наказ №550-к від 09.12.2019 визнано незаконним та скасовано, поновлено його на посаді заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд».
Зазначає, що на виконання вказаного рішення суду АТ «Аграрний фонд» було скасовано наказ про звільнення та поновлено його з 09.12.2019 на посаді фахівця з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області управління середнього та малого бізнесу комерційного департаменту (наказ №35-К від 05.02.2021). Вказує, що 01.12.2022 на підставі заяви про звільнення за власним бажанням від 16.11.2022 його звільнено із займаної посади відповідно до ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю України, однак не виплачено заборгованість по заробітній платі за період з 01.12.2020 по 05.02.2021, а також не здійснено єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України.
Стверджує, що 23.01.2021 він отримав лист АТ «Аграрний фонд», у якому було зазначено, що відповідно до рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, його позов задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Аграрний фонд» №550-к від 09.12.2019 та поновлено на посаді заступника начальника відділу з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області з 09.12.2019. Враховуючи вказане було запропоновано з'явитися 25.01.2021 до АТ «Аграрний фонд». Зазначає, що 05.02.2021 прибувши до АТ «Аграрний фонд» йому було роз'яснено, що на виконання рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області його поновлено на роботі з 09.12.2019 та запропоновано написати заяву на рівнозначну посаду - на посаду фахівця з фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області, на що він погодився.
Вказує, що 16.11.2022 ним була написана заява про звільнення за власним бажанням, в результаті чого 01.12.2022 його було звільнено за ч.1 ст. 38 КЗпП України. Зазначає, що 03.12.2022 йому надійшов лист АТ «Аграрний фонд» №7.1-20/2/1323 від 01.12.2022 з наступними документами: трудова книжка; копія наказу про звільнення від 01.12.2022; довідка №68 від 01.12.2022. Вказує, що при звільненні йому було нараховано компенсацію невикористаної відпустки (довідка №68 від 01.12.2022), проте заборгованості по заробітній платні за період з 01.12.2020 по 05.02.2021 нараховано так і не було. Крім того, стверджує, що АТ «Аграрний фонд» не здійснено відповідного єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України, в результаті чого трудовий стаж у вказаному періоді у нього не рахується, що є грубим порушенням його прав.
Зазначає, що відповідно до запису №3 від 03.08.2015 у трудовій книжці його прийнято на роботу до ПАТ «Аграрний фонд». Відповідно до запису №7 від 09.12.2019 звільнено з ПАТ «Аграрний фонд». Відповідно до запису №10 від 05.02.2021 поновлено на роботі, а запис №7 від 09.12.2019 визнано недійсним. Відповідно до запису №12 від 01.12.2022 його звільнено. Таким чином, відповідно до записів у трудовій книжці, зроблених відповідними посадовими особами, підтверджений період роботи в АТ «Аграрний фонд» складає з 03.08.2015 по 01.12.2022. Враховуючи викладене вважає заборгованість по заробітній платі за період з 01.12.2020 по 05.02.2021, яка не виплачена у день звільнення, а також несплату за вказаний період єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України незаконним та таким, що грубо порушує його права, оскільки трудовий стаж в АТ «Аграрний фонд» з 03.08.2015 по 01.12.2022 підтверджений довідкою АТ «Аграрний фонд» №68 від 01.12.2022 та трудовою книжкою, що відповідно до ч.1 ст. 22 КЗпП України є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Вказує, що сума заборгованості по заробітній платі з 01.12.2020 по 05.02.2021 складає 110 479,95 грн (2455,11 х 45 робочих днів з 01.12.2020 по 05.02.2021). Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.
31 травня 2023 року ОСОБА_1 подав до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області заяву про зміну предмету позову, у якій просив стягнути з АТ «Аграрний фонд» на свою користь заробітну плату, а саме середній заробіток за вимушений прогул за весь час затримки виконання рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01.12.2020 про поновлення його на посаді за період з 01.12.2020 по 05.02.2021 у розмірі 115 390,17 грн та стягнути з АТ «Аграрний фонд» на свою користь середній заробіток за весь час затримки невиплачених при звільненні всіх належних йому сум від дня звільнення, а саме з 01.12.2022 по день фактичного розрахунку, виходячи із розміру посадового окладу 21 974,00 грн за кожен місяць затримки.
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову залишено без розгляду.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 червня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що предметом позову є стягнення невиплаченої заробітної плати, а саме середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначає, що судом першої інстанції не здійснено правової кваліфікації відносинам у даній справі та не визначено, яка саме правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, при цьому вказує, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не може бути підставою для відмови в позові. Вказує, що судом першої інстанції проігноровано його доводи та не здійснено мотивованої оцінки жодному з аргументів, викладених у поясненнях, заявах та клопотаннях.
Стверджує, що 09.12.2019 його було незаконно звільнено із займаної посади, відповідно до наказу №550-к від 09.12.2019. Проте, зазначає, що рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01.12.2020 вказаний наказ про звільнення визнано незаконним та скасовано, негайно поновлено його на роботі. Стверджує, що лише 05.02.2021 відповідачем було скасовано наказ про звільнення та поновлено його на роботі з 09.12.2019. Вказує, що період затримки виконання рішення та як наслідок невиплати заробітної плати становить з 01.12.2020 по 05.02.2021, а загальна сума невиплаченої заробітної плати складає 115 390,17 грн (47 робочих днів х 2445,11 грн). Стверджує, що відповідачем йому було виплачено компенсацію невикористаної відпустки, проте так і не було виплачено заборгованості по заробітній платі за період з 01.12.2020 по 05.02.2021.
Звертає увагу на те, що у п.1 прохальної частини він просив стягнути неотриману заробітну плату саме як середній заробіток за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 01.12.2020 по 05.02.2021 на підставі ст. 236 КЗпП України у розмірі 115 390,17 грн., а у п.2 прохальної частини просив стягнути середній заробіток за час затримки невиплачених при звільненні з 01.12.2022 належних сум на підставі ст.117 КЗпП України. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 червня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч.1 ст.369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Аграрний фонд», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.12.2008.
Наказом АТ «Аграрний фонд» №550-к ОСОБА_1 було звільнено з посади з 09.12.2019 відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у цивільній справі №279/402/20 було визнано незаконним та скасовано наказ публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» №550-к від 09.12.2019 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього і малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України та поновлено ОСОБА_1 на зазначеній посаді з 09.12.2019. Рішення в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з ПАТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.12.2019 по 01.12.2020 в сумі 603957,06 гривень.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2022 року вищевказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Наказом АТ «Аграрний фонд» №35-к від 05.02.2021 скасовано наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 09.12.2019 №550-к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього і малого бізнесу. Поновлено ОСОБА_1 на посаді фахівця з фінансово - економічної безпеки відділу у Житомирській області управління середнього та малого бізнесу комерційного департаменту з 09.12.2019 з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.
Зі змісту вказаного наказу слідує, що його видано на виконання рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 грудня 2020 року.
Згідно витягу з наказу АТ «Аграрний фонд» №428-к від 15.11.2021 ОСОБА_1 переведено на посаду фахівця з фінансово - економічної безпеки у Вінницькій та Житомирській областях відділу економічної безпеки управління економічної та внутрішньої безпеки з 16.11.2021, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.
Наказом АТ «Аграрний фонд» №168-к від 31.05.2022 призупинено дію трудового договору ОСОБА_1 фахівця з фінансово - економічної безпеки у Вінницькій та Житомирській областях відділу економічної безпеки управління економічної та фінансової безпеки з 01.06.2022 до відновлення можливості ОСОБА_1 виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.
Наказом АТ «Аграрний фонд» №379-к від 21.11.2022 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли у даній справі регулюються ст.236 КЗпП України, а не ст. ст. 116, 117 КЗпП України, проте зміст позовної заяви не містить обґрунтування позовних вимог з урахуванням положень наведеної норми закону та не містить на неї посилання. Відмовляючи у задоволенні вимоги зазначеної в п.2 резолютивної частини позовної заяви суд першої інстанції виходив з того, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належні та нараховані працівникові при звільненні, проте зазначена у позовній заяві сума не була нарахована позивачу при звільнені, тому на відповідача не може бути покладено відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України.
Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.12.2020 по 05.02.2021 та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.12.2022 по день фактичного розрахунку.
Розглядаючи даний спір колегія суддів виходить з наступного.
Щодо строку позовної давності до вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору визначено статтею 233 КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено виняток із загальних строків для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівника: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду, з'ясовуючи питання про те, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, дійшла таких правових висновків.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.
Спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
Таким чином, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об'єднаної палати Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 (провадження №61-9664сво19), задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.
До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).
Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі стосуються стягнення належної йому заробітної плати, яка відповідно до статті 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.12.2020 по 05.02.2021.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України обов'язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1Конституції України).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі належить вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов'язок полягає в тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде таке рішення суду оскаржуватися.
Встановлено, що рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 грудня 2020 року у цивільній справі №279/402/20, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2022 року визнано незаконним та скасовано наказ публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» №550-к від 09.12.2019 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього і малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України та поновлено ОСОБА_1 на зазначеній посаді з 09.12.2019. Рішення в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з ПАТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.12.2019 по 01.12.2020 в сумі 603957,06 гривень.
Наказом АТ «Аграрний фонд» №35-к від 05.02.2021 було скасовано наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 09.12.2019 №550-к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу фінансово-економічної безпеки відділу у Житомирській області департаменту середнього і малого бізнесу. Поновлено ОСОБА_1 на посаді фахівця з фінансово - економічної безпеки відділу у Житомирській області управління середнього та малого бізнесу комерційного департаменту з 09.12.2019 з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі належить вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин (висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 13 березня 2019 року у справі №711/8446/16-ц).
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч.2 ст.18 ЦПК України).
Судове рішення про поновлення позивача на роботі проголошено Коростенським міськрайонним судом Житомирської області 01 грудня 2020 року, наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі виданий 05 лютого 2021 року.
За таких обставин, відповідачем допущено затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі і така затримка становить 46 робочих дні, за період з 01 грудня 2020 року по 05 лютого 2021 року, і за цей період відповідач має виплатити позивачеві середній заробіток.
Враховуючи, що середньоденний заробіток позивача встановлений судом у рішенні Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 грудня 2020 року та складає 2455,11 грн то стягненню із відповідача підлягає середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 112 935,06 грн (2455,11 х 46 = 112 935,06).
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.12.2022 по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №646/3573/20 (провадження №61-4705св22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Встановлено, що 27 травня 2022 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву про призупинення з ним трудового договору, у зв'язку з неможливістю виконувати свої трудові обов'язки, відповідно до ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з 01.06.2022 до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.
Наказом АТ «Аграрний фонд» №168-к від 31.05.2022 було призупинено дію трудового договору ОСОБА_1 фахівця з фінансово - економічної безпеки у Вінницькій та Житомирській областях відділу економічної безпеки управління економічної та фінансової безпеки з 01.06.2022 до відновлення можливості ОСОБА_1 виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.
16 листопада 2022 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення із займаної посади з 01.12.2022 за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.
Наказом №379-к від 21.11.2022 ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за власним бажанням відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України з 01 грудня 2022 року. Наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 27 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 03.08.2020 по 01.12.2022.
Відповідно до довідки №28 від 16.05.2023 щодо нарахувань, утримань та перерахувань за 2022 рік ОСОБА_1 слідує, що в період з червня 2022 по грудень 2022 нарахування заробітної плати останньому не проводилося, у зв'язку з призупиненням дії трудового договору.
Також вбачається, що 01.12.2022 (тобто в день звільнення) ОСОБА_1 було нараховано 23 285,61 грн (без відрахування податків) компенсації відпустки та виплачено 18 744,92 грн компенсації відпустки (з відрахуванням податків).
Заявляючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 посилався на те, що він не отримував заробітну плату з червня 2022 року та яка йому не була виплачена у день звільнення.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із частиною 3 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Згідно роз'яснень, що містяться в листі Державної служби України з питань праці від 09.05.2022 №1922/4/4.1-ЗВ-22а вбачається, що в разі звільнення працівника у період призупинення дії трудового договору роботодавець має виплатити йому всі належні кошти до дня призупинення дії трудового договору, тобто, при звільненні виплачується заробітна плата - нарахована, але не виплачена до призупинення дії трудового договору.
Колегія суддів зауважує, що позовна заява та апеляційна скарга ОСОБА_1 не містять як і будь - яких доводів так і будь - яких доказів того, що у відповідача наявна заборгованість по заробітній платі, яка утворилася до призупинення дії трудового договору, тобто до 01.06.2022 та яка не була виплачена останньому при звільненні.
Таким чином, матеріалами справи спростовано доводи ОСОБА_1 про те, що з ним не проведено фактичного розрахунку при звільненні з 01.12.2022, зокрема виплати заробітної плати, оскільки відповідно до наказу АТ «Аграрний фонд» №168-к від 31.05.2022 було призупинено дію трудового договору ОСОБА_1 з 01.06.2022, заробітна плата йому не нараховувалася з 01.06.2022 по 01.12.2022, а компенсація відпустки ОСОБА_1 була виплачена у день звільнення, тобто 01.12.2022, що останнім не заперечується.
Відтак, ОСОБА_1 не довів порушення відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України щодо строків проведення розрахунку при звільненні, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до ч.4 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене та положення ст.376 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 червня 2023 року слід скасувати, позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково та стягнути з АТ «Аграрний фонд» 112 935,06 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.12.2020 по 05.02.2021, а в решті позову відмовити з мотивів викладених у редакції даної постанови.
Таким чином, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, відтак підлягає скасуванню у відповідності до ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, апеляційна скарга ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає задоволенню і останній у відповідності до п.1 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції на користь держави у розмірі 1610,40 грн (із розрахунку 1073,60 х 150%). В частині стягнення судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів не вирішує, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 у вказаній частині залишена без задоволення.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з акціонерного товариства «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01 грудня 2020 року по 05 лютого 2021 року в розмірі 112 935,06 грн (сума визначена без врахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів).
В решті позов залишити без задоволення з мотивів викладених у редакції цієї постанови.
Стягнути з акціонерного товариства «Аграрний фонд» на користь держави 1610,40 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанцій.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді