Провадження № 22-ц/803/4319/23 Справа № 201/6489/22 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С.С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
15 серпня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача - Никифоряка Л.П.,
суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
за участі секретаря судового засідання - Драгомерецької А.О.,
розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Саламандра”, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якій подані апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2023 року, -
У вересні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Саламандра” (далі - ПрАТ “СК “Саламандра”), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилались на те, що 17 вересня 2021 року близько о 16год 20хв у місті Дніпро по вулиці Запорізьке шосе в районі будинку № 3 сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участі автомобіля марки «Toyota Venza», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 під керуванням водія ОСОБА_3 , та автомобіля марки «Mercedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 під керуванням водія ОСОБА_2 . Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2021 року у справі № 201/10514/21, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2021 року, ОСОБА_3 визнано винуватцем ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на шість місяців. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Про настання страхового випадку на місті ДТП було повідомлено страхові компанії, в яких було здійснено обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - ПрАТ “СК “Саламандра” та ТДВ “СК “Гардіан”. Після чого в ПрАТ “СК “Саламандра”, де була застрахована відповідальність власника автомобіля марки «Toyota Venza», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , було зареєстровано страхову справу № 0036025.
З метою з'ясування вартості відновлювального ремонту автомобіля марки «Mercedes-Benz» ОСОБА_1 звернулась до ремонтної автомайстерні ФОП ОСОБА_5 , де оглянувши пошкоджене авто спеціалістами був визначений необхідний перелік ремонтно-відновлювальних робіт та видано рахунок № 5 від 17 січня 2022 року на суму 22 200,00 грн.
Довідавшись на сайті МТСБУ за державним номером ТЗ автомобіля марки «Toyota Venza», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що відповідальність заподіювача шкоди ОСОБА_3 дійсно застрахована згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 204224596 в ПрАТ “СК “Саламандра”, ОСОБА_1 04 лютого 2022року поштою направила на адресу страховика заяву про страхове відшкодування з додаванням повного пакета документів, передбачених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Через воєнний стан в Україні ОСОБА_1 разом з малолітньою донькою в лютому 2022 року виїхала з постійного місця проживання у місті Дніпро на захід України і тому з об'єктивних причин не мала можливості відслідковувати надходження поштової кореспонденції за її зареєстрованою адресою місця проживання, у тому числі і можливі поштові відправлення від страховика ПрАТ “СК “Саламандра”.
Разом з тим станом на вересень 2022 року ОСОБА_1 страхового відшкодування від страховика так і не отримала, хоча в наданих йому документах зазначала свої банківські реквізити. Про відмову у виплаті страхового відшкодування страховиком також не відомо.
За таких обставин ОСОБА_1 вважає, що своєю бездіяльністю страховик порушив строки виплати страхового відшкодування, бо страхова компанія зобов'язана була виплатити таке відшкодування протягом 15 днів з дня узгодження його суми з потерпілою особою, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування (пункт 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), і тому ОСОБА_1 вимушена стягувати страхове відшкодування з страховика в судовому порядку.
У зв'язку з підозрою на захворювання працівників ремонтної автомайстерні ФОП ОСОБА_5 на коронавірусну хворобу COVID-19, та з метою швидкого проведення кваліфікованого ремонту після ДТП вартісного автомобіля марки «Mercedes-Benz», чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_6 звернувся до іншого авторемонтного підприємства - регіонального офіційного дилера автоконцерну Daimler AG у місті Дніпро Приватного підприємства «Віктор і Сини», де 16 лютого 2022 року зробив ремонтне замовлення. На підставі цього замовлення ПП «Віктор і Сини» здійснило відновлювальний ремонт автомобіля ОСОБА_1 марки «Mercedes-Benz» після ДТП, за що ОСОБА_1 сплатила виконавцю кошти в сумі 28 261,77 грн. (23 551,48 грн. без ПДВ; 4 710,29 грн. ПДВ, разом з ПДВ - 28 261,77 грн), що підтверджується актом виконаних робіт № 99066207, № 99066208 від 24 лютого 2022 року та фіскальним чеком № 1519 на суму 28261,80 грн. З огляду на вказане позивачі вважали, що спричинена ОСОБА_1 майнова шкода на суму 23 551,48грн без ПДВ підлягає стягненню зі страховика на користь ОСОБА_1 .
Крім того, позивачі зазначали, що скоєнням ДТП спричинено пошкодження автомобілю марки «Mercedes-Benz» та завдано позивачам моральної шкоди. Події ДТП є психотравмуючими для позивачів, між протиправними діями ОСОБА_3 та настанням моральної шкоди позивачам прямий причинно-наслідковий зв'язок. Моральна шкода, спричинена в результаті ДТП, становить наступні розміри: ОСОБА_1 - 164 453,00 грн., ОСОБА_2 - 417 611,00 грн. Зазначені обставини підтверджуються двома висновками експерта комплексного судово-експертного дослідження моральної шкоди потерпілого № 2022/08/15 від 15 серпня 2022 року та № 2022/08/16 від 16 серпня 2022 року експерта-психолога ОСОБА_7 .
Посилаючись на вказані обставини, позивачі виклали вимогу про: стягнення з ПрАТ “СК “Саламандра” на користь ОСОБА_1 23 551,48 грн. у відшкодування майнової шкоди, 8 222,65 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього 31 774,13 грн., а на користь ОСОБА_2 23 580,55 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; стягнення солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 156 230,35 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а на користь ОСОБА_2 448 030,45 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; стягнення солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 10 533,36 грн., витрати на оплату комплексного судово-експертного дослідження № 2022/08/15 від 15 серпня 2022 року в розмірі 13 968,98 грн., витрати на оплату комплексного судово-експертного дослідження № 2022/08/16 від 16 серпня 2022 року в розмірі 15 101,60 грн., витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
В подальшому від позовних вимог до ОСОБА_4 позивачі відмовилися (т.1 а.с.250-254) та відмовилися від позовних вимог до ПрАТ “СК “Саламандра” про стягнення моральної шкоди (т.2 а.с.3-7).
Уточнивши позовні вимоги, позивачі остаточно виклали вимогу про: стягнення з ПрАТ “СК “Саламандра” на користь ОСОБА_1 23 551,48 грн. у відшкодування майнової шкоди; стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 156 230,35 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а на користь ОСОБА_2 448 030,45 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; стягнення з ПрАТ “СК “Саламандра” та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 10 533,36 грн., витрати на оплату комплексного судово-експертного дослідження № 2022/08/15 від 15 серпня 2022 року в розмірі 13 968,98 грн., витрати на оплату комплексного судово-експертного дослідження № 2022/08/16 від 16 серпня 2022 року в розмірі 15 101,60 грн., витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн., судові витрати в розмірі 992,40 грн., а всього 2 992,40 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , адвокат Гейко Валерій Іванович, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклала вимогу про скасування рішення в частині, в якій в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилався на те, що суд першої інстанції повно та всебічно не дослідив обставини, що мають значення для справи, зокрема, не врахував обставин щодо своєчасного звернення потерпілої особи до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування. Суд першої інстанції безпідставно виходив з того, що заява про виплату страхового відшкодування не подавалась, оскільки її подання підтверджується описом вкладення до цінного листа від 04 лютого 2022 року, адресованого ПрАТ “СК “Саламандра”. Не погоджується позивачка і з визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди, зазначаючи, що наданий суду висновок експерта підтверджує заявлений до стягнення розмір моральної шкоди, а тому він є належним доказом.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклав вимогу про скасування рішення в частині, в якій в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилався на те, що ним обґрунтовано належними та допустимими доказами спричинення йому моральної шкоди у зв'язку з ДТП. Наданий суду висновок експерта стосується дослідження фахівцем саме встановлених у цій справі обставин, тобто містить інформацію щодо предмета доказування, а тому є належним доказом.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач ПрАТ “СК “Саламандра” просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині оскарження рішення суду першої інстанції, що стосується відмови у задоволенні позову до ПрАТ “СК “Саламандра”.
В обґрунтування поданого відзиву, ПрАТ “СК “Саламандра” посилається на те, що докази повідомлення страховика про ДТП відсутні. Також відсутні докази виконання ОСОБА_1 обов'язків потерпілої особи, передбачених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Крім того, в матеріалах справи взагалі відсутній будь-який документ, який би фіксував обсяг отриманих транспортним засобом марки «Mercedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкоджень. З наданих позивачем актів виконаних робіт можливо лише встановити, які ремонтні роботи проводились, однак, неможливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між обсягом пошкоджень та ДТП, яка сталася 17 вересня 2021 року. З наданих позивачем актів виконаних робіт можливо встановити, що ремонтні роботи проводились без урахування фізичного зносу, а самі по собі акти виконаних робіт не є оціненою шкодою в розумінні положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», так як оцінена шкода встановлюється на підставі звіту з оцінки, висновку. Відтак, невиконання ОСОБА_1 своїх обов'язків як потерпілої особи призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди та є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
У відзиві на апеляційні скарги, відповідач ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг позивачів та залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа і смс-повідомлення.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційних скарг та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_3 17 вересня 2021 року о 16 годині 20 хвилин за адресою: м. Дніпро, вул. Запорізьке Шосе, 3, біля е/о № 612, керував транспортним засобом марки «Toyota Venza», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху, не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з транспортним засобом марки «Mercedes-Benz», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 який рухався в попутному напрямку. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_3 порушив пункт 10.1 Правил дорожнього руху України, відповідальність за що передбачена статтею 124 КУпАП.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року, ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців.
Відповідно до приписів частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, а тому фактичні обставини встановлені постановою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року є преюдиційними і доведенню не підлягають.
Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу марки «Toyota Venza», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована у ПрАТ “СК “Саламандра” згідно полісу № 204224596.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 сталася 17 вересня 2021 року, заяви про страхове відшкодування у строки, передбачені підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV, страховику (ПрАТ “СК “Саламандра”) позивачка ОСОБА_1 не подала, а тому відсутні правові підстави для стягнення з ПрАТ “СК “Саламандра” на користь ОСОБА_1 суми страхового відшкодування.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ДТП було пошкоджено належний позивачці ОСОБА_1 автомобіль, у зв'язку з чим їй спричинена моральна шкода, яка виразилася в душевних стражданнях та порушення звичайного укладу життя. Вказані обставини є підставою для відшкодування потерпілій позивачці моральної шкоди. Визначаючи до стягнення розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 2 000,00 грн., суд першої інстанції врахував характер та обсяг моральних страждань, а також засади розумності, виваженості та справедливості.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не обґрунтовано саме в чому полягають його моральні страждання та не обґрунтовано розмір його моральної шкоди. Крім того, позивач ОСОБА_2 не є власником пошкодженого майна, а будь яких належних та допустимих доказів наявності ушкодження здоров'я під час настання ДТП, та наявності у зв'язку із цим моральної шкоди, стороною позивача не надано.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Щодо відшкодування матеріальної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Сторона позивача посилалась на те, що ОСОБА_1 було повідомлено ПрАТ “СК “Саламандра”про ДТП у встановлені законом строки.
Однак, будь-яких належних та допустимих доказів подання заяви про страхове відшкодування ОСОБА_1 на адресу ПрАТ “СК “Саламандра”, до матеріалів справи не надано, лише 04 лютого 2022 року, після проведення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, нею було направлено заяву до цієї страхової компанії про страхове відшкодування з додатками. При цьому надана позивачкою копія опису вкладень не містить номеру поштового відправлення, а доказів отримання страховиком цього відправлення позивачкою не надано (т.1 а.с.24-25).
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання виступають потерпілий і особа, яка завдала шкоди.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на зазначене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.
Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною.
При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).
Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
З огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права, шляхом окремого звернення вимоги до завдавача шкоди, страховика винної особи чи шляхом звернення до страховика та до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.
В той же час, у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо забезпечення дієвості інституту обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зазначивши таке.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 зазначеного Закону) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика в останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (пункт 72).
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (пункт 73).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється, згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином, зокрема після сплати страховиком боржника страхового відшкодування в межах ліміту за полісом, відповідно до спеціальних норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та сплати вже завдавачем шкоди, на користь потерпілого, різниці між дійсним обсягом завданих збитків та розміру страхового відшкодування, у відповідності до положень статей 1187, 1192 ЦК України.
Так, згідно з положеннями пунктів 33.1, 33.1.4 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Відповідно до пункту 35.1 статті 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно з вимогами пункту 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
За приписами підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 жовтня 2018 року в справі № 753/5293/16-ц, строк, зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є присічним і поновленню не підлягає.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19) та Верховним Судом в постановах від 21 березня 2019 року у справі № 758/16132/16-ц (провадження № 61-30263св18), від 01 липня 2019 року у справі № 513/1275/14-ц (провадження № 61-22420св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 748/1893/18 (провадження № 61-11557св19).
Як убачається з матеріалів справи, ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 сталася 17 вересня 2021 року, заяви про страхове відшкодування у строки, передбачені підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV, страховику (ПрАТ “СК “Саламандра”) позивачка ОСОБА_1 не подала, заявлена сума майнової шкоди в розмірі 23 551,48 грн. входить до ліміту страхового відшкодування, відповідач ПрАТ “СК “Саламандра”довідався про наявність майнової вимоги потерпілої до нього лише під час розгляду цієї справи в суді, а тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ПрАТ “СК “Саламандра”на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування.
Встановивши, що заява про страхове відшкодування впродовж одного року не подавалась, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що в задоволенні позову до ПрАТ “СК “Саламандра” необхідно відмовити.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність правовідносин між нею та ПрАТ “СК “Саламандра”, а також про те, що заява про виплату страхового відшкодування подавалась, є безпідставними та спростовуються встановленими у справі обставинами.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачі не реалізували своє право на відшкодування шкоди, від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, оскільки відсутні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди з винної у ДТП особи.
Щодо відшкодування моральної шкоди.
Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Пунктом 3 частини другої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (частина четверта статті 23 ЦК України).
У відповідності до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Як було встановлено судом, внаслідок ДТП було пошкоджено належний позивачці ОСОБА_1 автомобіль, у зв'язку з чим позивачу спричинена моральна шкода, яка виразилася в душевних стражданнях та порушенні звичайного укладу життя. Вказані обставини є підставою для відшкодування потерпілій позивачці моральної шкоди.
Визначаючи до стягнення розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнала позивачка ОСОБА_1 , виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 2 000,00 грн.
Позивачем ОСОБА_2 також заявлені вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.
Нормами статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку із ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з пошкодженням її майна, відшкодовується грішми, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ні у позові, а ні в апеляційній скарзі стороною позивача ОСОБА_2 не обґрунтовано саме в чому полягають його моральні страждання та не обґрунтовано розмір його моральної шкоди.
Позивачами до матеріалів справи надано висновки експерта комплексного судово-експертного дослідження моральної шкоди потерпілого № 2022/08/15 від 15 серпня 2022 року, № 2022/08/16 від 16 серпня 2022 року експерта-психолога Карачевцева Я.М., відповідно до яких зазначено, що моральна шкода, спричинена в результаті ДТП, становить наступні розміри: позивачу ОСОБА_1 - 164 453,00 грн., позивачу ОСОБА_2 - 417 611,00 грн.
Вимогами статті 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, дослідивши та оцінивши дані висновки експерта щодо наявності та оцінки моральної шкоди, не взяв їх до уваги як належний та допустимий доказ наявності моральної шкоди, оскільки як вбачається з даних висновків, експерт досліджує копії матеріалів наданих стороною позивачів щодо настання ДТП, та проводить психологічне дослідження індивідуальних особливостей, які впливають на суб'єктивне переживання позивачів. Крім того, згідно наданого висновку (т.1 а.с.91), експертом зазначається відповідно до проведеного діагностування, підекспертна особа ОСОБА_2 внаслідок впливу психотравмуючих подій перевантажений думками про кримінальну справу, думає про ОСОБА_3 , йому зовсім не вистачає часу, та інше, фактично оцінюючи його психоемоційний стан, тоді як в даному випадку відсутня будь-яка кримінальна справа. Будь якого обґрунтування наявності моральної шкоди, та її оцінки, дані висновки не містять.
Крім того, позивач ОСОБА_2 не є власником пошкодженого майна, а будь яких належних та допустимих доказів наявності ушкодження здоров'я під час настання ДТП, та наявності у зв'язку із цим моральної шкоди, стороною позивача не надано.
Доводи апеляційних скарг в цій частині не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.
Оскільки суд не брав до уваги як належний та допустимий доказ у справі надані висновки експертних досліджень, та в даному випадку проведення експертизи не є обов'язковим, підстави для відшкодування витрат на проведення даних експертних досліджень відсутні.
Отже, аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, у значній мірі зводяться до необхідності переоцінки доказів.
Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення.
Керуючись ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2023 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 серпня 2023 року.
Судді: