Провадження № 11-кп/803/2953/23 Справа № 205/8703/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
14 серпня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 28 липня 2023 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289, ч.4 ст.185 КК України.
За матеріалами справи під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2022 року стосовно ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання від вартою.
Під час судового засідання ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 28 липня 2023 року, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 24-00 години 25 вересня 2023 року, включно.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю, необґрунтованістю та невмотивованістю.
В обґрунтування, посилаючись на практику ЄСПЛ зазначає, що ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч. 1 ст.177 КПК України, на які посилався суд першої інстанції при продовженні запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 , втратили свою актуальність. Аргументує тим, що в судовому засіданні вже були допитані потерпілі, свідки і ключові свідки, при цьому потерпілий не вказав на ОСОБА_8 як на особу, що вчинила дане кримінальне правопорушення. Крім того, в судовому засіданні, яке відбулося 02.06.2023 року був допитаний другий потерпілий ОСОБА_9 , який зазначив, що не вбачає особливих підстав для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Разом з цим, вважає, що посилання суду в оскаржуваній ухвалі на те, що всі докази, в тому числі, й письмові матеріали кримінального провадження, на теперішній час не досліджені, що може обумовити повторний допит свідків та потерпілих у судовому засіданні, жодним чином не обґрунтовані, адже судом не зазначено, яка у обвинуваченого може бути необхідність незаконно впливати на тих же потерпілих, якщо вони на нього, як на особу яка вчинила дані кримінальні правопорушення, вже не вказали, що стосується також і свідків. До того ж, наявність у обвинуваченого судимостей за вчинення корисливих злочинів, які не зняті та не погашені в законному порядку, а також відсутність джерела доходів, на що посилається місцевий суд, також не є підтвердженням наявності вищевказаних ризиків, оскільки ОСОБА_8 , має такий же статус і за іншим обвинувальним актом за ч.3 ст.185 КК України, який розглядається Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська.
Також зазначає, що обвинувачений має матір, перебуває в цивільному шлюбі, що свідчить про наявність у нього соціальних важелів, які можуть утримати його за місцем мешкання. При цьому, посилання сторони обвинувачення про те, що на час пред'явленого обвинувачення ОСОБА_8 не мав офіційного місця роботи, теж не доводитися розцінювати як ризик того, що він внаслідок цього може якимось чином переховуватися від суду, оскільки відсутність офіційного місця роботи потрібно розцінювати як фактор тимчасовий.
З урахуванням наведеного, захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2023 року та ухвалити нову, якою змінити обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
В судове засідання апеляційної інстанції захисник ОСОБА_7 не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового розгляду, про причини своєї неявки суд не повідомив, але його неявка, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289, ч.4 ст.185 КК, які згідно ст.12 КК є тяжкими злочинами, та за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої, та позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років, відповідно, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про наявність існування яких свідчить, як тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання йому винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, так і дані про особу обвинуваченого, який не має постійного офіційного місця роботи, не одружений та не має на утриманні дітей, що свідчить про відсутність у нього важелів впливу, що можуть утримати його за місцем мешкання, не працює, офіційного джерела доходу не має, є раніше судимим за вчинення корисливого злочину, судимість за яке не знята та не погашена у законному порядку. Крім того, обвинувачений ОСОБА_8 вже порушував запобіжний захід у вигляді застави, що додатково обумовлює існування ризику переховування обвинуваченого від суду, а також, незважаючи на те, що потерпілі та деякі свідки, вже допитувалися під час судового провадження, ризик незаконного впливу на них з боку обвинуваченого й надалі залишається обґрунтованим, оскільки всі докази, в тому числі й письмові матеріали кримінального провадження на теперішній час не досліджені, що може обумовити повторний допит свідків та потерпілих у судовому засіданні.
Разом з цим суд дійшов до переконання, що у судовому засіданні прокурором не доведено наявності ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_8 перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що не оспорюється стороною обвинувачення, а отже ці висновки слід вважати доведеними.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інший запобіжний захід, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_8 триває, по справі ще не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 25 вересня 2023 року, включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема у вигляді домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК, відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2023 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2023 року, якою продовжено строк тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 24-00 години 25 вересня 2023 року, включно - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4