Справа № 761/11065/23
Провадження № 3/761/2914/2023
04 квітня 2023 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Антонюк Марина Станіславівна, розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Бровари Київської області, громадянина України, українця, який проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП,
30 березня 2023 року до Шевченківського районного суду м. Києва з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України надійшов протокол про адміністративне правопорушення, серії НОМЕР_1 № 95 від 29 березня 2023 року, відповідно до якого, 28 березня 2023 року близько 18:30, на території виконання службових обов'язків військової частини НОМЕР_1 , лейтенантом ОСОБА_2 був виявлений військовослужбовець військової служби за мобілізацією солдат ОСОБА_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: стійкий запах алкоголю з ротової порожнини, нестійкість пози, порушення мови, поведінка що не відповідає обстановці.
Після доповіді тимчасово виконуючому обов'язки командира батальйону майору ОСОБА_3 солдата ОСОБА_1 в супроводі з лейтенантом ОСОБА_2 та старшим лейтенантом ОСОБА_4 було доставлено до Центрального управління військової служби правопорядку (м. Київ, проспект Перемоги, 55/2) для медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Солдат ОСОБА_1 відмовився проходити тест на стан сп'яніння, відповідно до цього співробітниками відділення ОППС ЦУ ВСП м. Київ був складений акт відмови № 296 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів у присутності свідків старшого солдата ОСОБА_5 та старшого лейтенанта ОСОБА_4 .
Таким чином, уповноважена особа, якою складено даний протокол про адміністративне правопорушення, стверджує, що солдат ОСОБА_1 внаслідок особистої недисциплінованості та безвідповідальності, своїми умисними діями, усвідомлюючи їх характер, порушуючи військову дисципліну, завідомо знаючи про відповідальність, порушив імперативні вимоги статей 9, 11, 16, 49, 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та вчинив військове адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 172 КУпАП України, тобто знаходився на території військової частини НОМЕР_1 під час виконання службових обов'язків в стані алкогольного сп'яніння в умовах військового стану.
На виклик до суду ОСОБА_1 не з'явився, повідомлявся про розгляд справи завчасно та належним чином. При цьому, будь-яких заяв або клопотань, в тому числі про відкладення судового розгляду, від ОСОБА_1 не надходило.
При цьому суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (справа "Каракуця проти України"). Однак ОСОБА_1 до суду не прибув, розглядом справи не цікавився, своїм правом взяти участь у судовому розгляді не скористався.
За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 повідомлявся про час та дату розгляду справи, клопотань про відкладення судового розгляду до суду не направляв, з метою дотримання вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, а також приймаючи до уваги, що участь особи при розгляді справ за ст.172-20 КУпАП не є обов'язковою, суддя вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 .
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) від 02 листопада 2004 року, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
При цьому суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі "Пономарьов проти України" (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що "право на справедливий судовий розгляд", яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Частина 3 статті 170-20 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду зокрема: 1) розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів; або 2) поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння; або 3) виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також 4) відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Таким чином, суд звертає увагу, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних, на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення, без його належного правового аналізу, не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Зі змісту протоколу вбачається, що т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 звинувачує ОСОБА_1 у тому, що останній знаходився на території військової частини НОМЕР_1 під час виконання службових обов'язків в стані алкогольного сп'яніння в умовах військового стану.
Так, судом встановлено, що сам протокол про адміністративне правопорушення серії НОМЕР_1 № 95 від 29 березня 2023 року, та долучені до нього докази, дійсно дають суду можливість дійти переконання, що ОСОБА_1 перебував 28.03.2023 року на території військової частини з ознаками алкогольного сп'яніння, разом з тим, жодних доказів, які б свідчили «поза розумним сумнівом», що ці ознаки існували внаслідок саме перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп'яніння до протоколу про адміністративне правопорушення не долучено та суду не надано.
Суд вважає за необхідне роз'яснити, що наявність стану алкогольного сп'яніння у військовослужбовця встановлюється за наслідками проходження останнім відповідного огляду на стан алкогольного сп'яніння у порядку, передбаченому ст. 266-1 КУпАП.
Разом з цим, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення та долучених до нього документів вбачається, що такий огляд не проводився взагалі, оскільки ОСОБА_1 відмовився від його проходження у присутності двох свідків.
За певних обставин, дії ОСОБА_1 можуть отримати іншу правову кваліфікацію, та підлягати оцінці в розрізі питання наявності в них ознак альтернативного складу адміністративного правопорушення, а саме: відмова від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, однак, суд, виходячи із принципу верховенства права та принципу змагальності, не вправі самостійно вирішувати це питання.
Будь-які інші докази, які б об'єктивно підтверджували те, що ОСОБА_1 в зазначений в протоколі час та в зазначеному місці перебував під час виконання службових обов'язків в стані алкогольного сп'яніння в умовах військового стану - у справі відсутні.
У відповідності до ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України" (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Також, у справі "Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain" від 06 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015року у праві №5-рп/2015 визначено, що у наведених положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 01 листопада 1950 року, рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23 рп/2010у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч.1 ст.14-1 КУпАП передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку при додержанні, зокрема, процедури притягнення до адміністративної відповідальності, яка повинна ґрунтуватись на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її провина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і її поведінка вважається правомірною, доки не буде доведено зворотне.
При цьому суд наголошує, що не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, не може перебирати на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що призведе до порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, оскільки докази не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а всі сумніви щодо винуватості тлумачаться на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено в діях ОСОБА_1 зазначеного в протоколі складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172 КУпАП а саме: виконання ним обов'язків військової служби в нетверезому стані.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
З огляду на викладене, справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене та керуючись ст.172-20, 266-1, 283-285, 294 КУпАП, суддя
Провадження у справі відносно ОСОБА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172 КУпАП - закрити у зв'язку із недоведеністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва.
Суддя Шевченківського
районного суду міста Києва М.С. Антонюк