Постанова
Іменем України
09 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 207/163/21
провадження № 61-4930св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, про встановлення фактів, що мають юридичне значення
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2022 року у складі судді Подобєд О. К. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити факт його постійного проживання в Україні до 09 серпня 1988 року; встановити факт виїзду за кордон України на навчання з 01 вересня 1988 року до 30 квітня 1993 року; встановити факт внесення напису «громадянин України» до паспорта колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - СРСР)зразка 1974 року, оформленого на його ім'я.
Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_1 посилався на те, що до 1988 року він постійно проживав в Україні. Після закінчення загальноосвітньої школи 14 серпня 1988 року він поїхав за межі України до м. Таганрог російської федерації, де навчався на очному відділенні в закладі вищої освіти, який закінчив у 1993 році. Повернувшись в Україну, 02 березня 1993 року він особисто з'явився до Лівадійського ОВС Ялтинського міськвиконкому Кримської області для визначення його належності до громадянства України. Його заяву розглянуто і задоволено. Представник МВС поставив відмітку про громадянство України в його дійсний паспорт НОМЕР_1 . За ініціативою ОСОБА_2 , начальника 1-го відділу Ростовського НДІ Радіозв'язку, де він працював, Ворошиловський ОВС м. Ростова-на-Дону у 1999 році вилучив у нього, а у 2001 році знищив паспорт СРСР з відміткою про громадянство України. Клопотання-заяви про вихід з громадянства України він не подавав.
15 серпня 2019 року він звернувся до Південного районного відділу Державної міграційної служби в м. Кам'янське із заявою про питання до громадянства України, яку передано за належністю до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС у Дніпропетровській області). З отриманих відповідей, які надійшли на його електрону пошту, стало зрозуміло, що для порушення клопотання про набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» необхідно підтвердити факт проживання на території України відповідним судовим рішенням, оскільки провести перевірку внесення напису «громадянин України» до паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, не можливо у зв'язку з тимчасовою окупацією території Автономної Республіки Крим. З огляду на це просив заяву задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області рішенням від 17 листопада 2022 року в задоволенні заяви відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що заява є не обґрунтованою, адже заявник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він дійсно постійно проживав в Україні до серпня 1988 року та що до його паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року внесено напис «громадянин України».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Дніпровський апеляційний суд постановою від 02 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2022 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2023 року і передати справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження судового рішення вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що Законом України «Про громадянство України» передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Також суди дійшли помилкового висновку, що заявник звернувся до суду як іноземець, не врахувавши при цьому вимоги пункту 1 статті 2 Закону України «Про громадянство України».
У травні 2023 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
08 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дунай Шкотівського району Приморського краю, СРСР.
У 1988 році ОСОБА_1 отримав атестат про повну середню освіту.
З архівної довідки від 14 березня 2008 року № 474/5-75 відомо, що ОСОБА_1 навчався на денному відділенні Таганрозького радіотехнічного інституту ім. В. Д. Калмикова (ТРТІ) в період з 01 вересня 1988 року до 30 квітня 1993 року. У 1993 році на ім'я ОСОБА_1 виданий диплом НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , за спеціальністю «Конструювання та технологія радіоелектронних засобів», що також підтверджується довідкою про термін навчання в Південному федеральному університеті від 30 серпня 2018 року № 203-3/10.
З листа відділу у Ворошиловському районі м. Ростова-на-Дону управління федеральної міграційної служби російської федерації по Ростовській області від 14 лютого 2008 року № 8/452 відомо, що 04 червня 1998 року ГУ ВС Ростовської області прийняло рішення № 456/36 про відновлення ОСОБА_1 в громадянстві російської федерації. 25 травня 1999 року в ПВО ОВС Ворошиловського району м. Ростова-на-Дону на ім'я ОСОБА_1 видано тимчасове посвідчення особи (у зв'язку з відсутністю бланків паспортів) форми-НОМЕР_7 у зв'язку з набуттям громадянства російської федерації в обмін паспорта НОМЕР_4 , що виданий 10 лютого 1987 року Лівадійським ОВД Ялтинського РІК Кримської області з відміткою громадянства України (знищений згідно з актом № 9 у вересні 2001 року). 22 лютого 2000 року ПВО ОВД Ворошиловського району м. Ростова-на-Дону документувало ОСОБА_1 паспортом громадянина російської федерації № НОМЕР_5 .
Листом відділу адміністративної служби міліції (ВГІРФО) від 14 серпня 2009 року № 12-0/2004 ОСОБА_1 роз'яснено, що особам, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року та визнані громадянами України згідно з пунктом 3 статті 3 Закону України «Про громадянство України», обмін паспортів громадян колишнього СРСР зразка 1974 року на паспорт громадянина України здійснюється з урахуванням того, що в них є штамп «громадянин України», який внесений органами внутрішніх справ у паспорти зразка колишнього СРСР в період з 30 квітня 1992 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В травні 1995 року розпочався обмін паспортів громадянина України, оформлених з використанням бланків паспортів громадянина СРСР зразка 1974 року, на паспорти громадянина України. 10 лютого 1987 року Лівадійським ОВД Ялтинського РІК Кримської області ОСОБА_1 був документований паспортом громадянина колишнього НОМЕР_6 і тією ж датою зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . 09 серпня 1988 року був виписаний з вказаної адреси до м. Таганрога. 05 січня 1993 року ОСОБА_1 прибув із м. Таганрога та зареєструвався за вказаною адресою в м. Ялта. 10 червня 1997 року ОСОБА_1 знявся з реєстрації, не обмінявши паспорт НОМЕР_4 на паспорт громадянина України. Оскільки паспорт колишнього громадянина НОМЕР_6 зданий при документуванні паспортом громадянина росії та знищений, ОСОБА_1 може підтвердити громадянство України на загальних підставах.
15 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Південного районного відділу Державної міграційної служби в м. Кам'янське із заявою про питання громадянства України, яку передано за належністю до ГУ ДМС у Дніпропетровській області.
На звернення ОСОБА_1 ГУ ДМС в Дніпропетровській області надало відповідь від 30 серпня 2019 року № 1201.4.4-17416/12.2-19, з якої відомо, що постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2004 року № 1740 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1429» строк дії паспортів громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року було продовжено до 01 січня 2005 року, тобто з цієї дати паспортні документи, видані з використанням бланків зразка 1974 року, на території України вважаються недійсними. Крім того, ОСОБА_1 не надав до територіального підрозділу паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року з унесеною до нього відміткою про належність до громадянства України, а саме штампом «громадянин України». На теперішній час ОСОБА_1 визначився з громадянством та документований паспортом громадянина російської федерації, за яким в'їхав на територію України. Враховуючи факт проживання на території України до 24 серпня 1991 року, ОСОБА_1 як громадянин російської федерації має правові підстави для порушення клопотання про набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» за умови підтвердження зазначеного факту проживання на території України відповідним судовим рішенням.
Як відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень, Донецький окружний адміністративний суд постановою від 11 жовтня 2010 року у справі № 2а-21423/10/0570 відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Амвросіївського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, що полягають в ухиленні від виконання службових обов'язків щодо оформлення приналежності ОСОБА_1 до громадянства України, та зобов'язання здійснити оформлення приналежності ОСОБА_1 до громадянства України в частині наявних повноважень.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 19 березня 2013 року у справі № 2а/0570/16897/2011 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області, Головного управління Державної міграційної служби у Донецькій області Державної міграційної служби України, третя особа - прокуратура Донецької області, про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20 жовтня 2020 року у справі № 160/8928/20 відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ ДМС у Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення відповідача не оформляти належність позивача до громадянства України за його заявою від 15 серпня 2019 року та про зобов'язання відповідача оформити належність позивача до громадянства України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Залежно від обставин юридичні факти за критерієм їх правових наслідків розрізняють на: правовиникаючі, правозмінюючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі, правоприпиняючі.
Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.
Схожі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18.
Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення заявника до суду) громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Згідно з пунктом 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції, чинній на момент звернення заявника до суду) (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується:
а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі:
осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України;
осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;
б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту;
в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.
Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.
Відповідно до пункту 25 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами «а»-«в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
Пунктом 44 Порядку передбачено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, місцевий суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довів факту постійного (безперервного) проживання на законних підставах на території України до 09 серпня 1988 року, а також, те що до його паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року внесено напис «громадянин України».
Зазначений висновок судів попередніх інстанцій є передчасним з огляду на таке.
Згідно зі статтею 39 Закону Української радянської соціалістичної республіки «Про народну освіт», який був чиним на час закінчення заявником школи, особам, які закінчили середню загальноосвітню школу, видається атестат про середню освіту. Особам, які закінчили середню загальноосвітню школу з виробничим навчанням, видається атестат про середню освіту і свідоцтво про здобуту спеціальність із зазначенням присвоєного кваліфікаційною комісією розряду.
У статті 1 Закону України «Про громадянство України» наведено визначення поняття безперервне проживання на території України та проживання на території України на законних підставах, а саме: проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні; безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.
У цій справі суди встановили, що 10 лютого 1987 року Лівадійським ОВД Ялтинського РІК Кримської області ОСОБА_1 був документований паспортом громадянина колишнього НОМЕР_6 і тією ж датою зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
У 1988 році ОСОБА_1 отримав атестат про повну середню освіту.
09 серпня 1988 року був виписаний з адреси реєстрації до м. Таганрога на навчання, а 05 січня 1993 року ОСОБА_1 прибув із м. Таганрога та зареєструвався за вказаною адресою в м. Ялта.
Разом з цим суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки зазначеним доказам та доводам, наданими заявником на підтвердження юридичних фактів, які він просив встановити, тобто не виконали вимоги, передбачені процесуальним законодавством щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи,а тому дійшли передчасного висновку про недоведеність вимог заяви.
Також суди не надали належної оцінки і встановленим у судових рішеннях у справах № № 2а-21423/10/0570, 2а/0570/16897/2011, 160/8928/20 обставинам щодо наявності/відсутності у паспорті громадянина колишнього СРСР, виданого на ім'я ОСОБА_1 напису «громадянин України».
Отже, суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду цієї справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України) дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов