Постанова
Іменем України
14 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 199/3996/22
провадження № 61-9254св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю.,
Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 27 січня 2023 року у складі судді Богун О. О.
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року
у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,
Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів попередніх інстанцій
У липні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки
та виселення.
Позов обґрунтовано тим, що 28 листопада 2006 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), та ОСОБА_1 укладено договір № DNCOGK00000059, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 38 350,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості
за кредитом з кінцевим терміном повернення 27 листопада 2026 року.
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором
30 листопада 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № DNCOGK00000059,
за умовами якого відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 39,80 кв. м., житловою площею 18,80 кв. м, яка розташована за адресою: квартира
АДРЕСА_1 . Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнювала 164 125,00 грн.
Станом на 21 лютого 2022 року ОСОБА_1 мала заборгованість у розмірі 81 268,23 доларів США, з яких: 23 837,15 доларів
США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 19 958,88 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 940,00 доларів США - заборгованість з комісії за користуванням кредитом; 32 532,20 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Із урахуванням наведених обставин, банк просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором
від 28 листопада 2006 року № DNCOGK00000059 у розмірі 81 268,23 доларів США, (23 837,15 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 19 958,88 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 940,00 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 32 532,20 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором) звернути стягнення на квартиру
АДРЕСА_2 , шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах, а також виселити
із цієї квартири ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у цій квартирі.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, у задоволенні позову
АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», оскільки рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року у справі № 199/5815/15-ц, яке набрало законної сили та є преюдиційним для розгляду цієї справи, встановлено відсутність права вимоги у банку за кредитним договором від 28 листопада 2006 року № DNCOGK00000059 та іпотечним договором № DNCOGK00000059, укладеним між банком та ОСОБА_1 , оскільки банком це право відступив іншому кредитору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 27 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, в якій, посилаючись
на неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 357/16765/14-ц, від 23 вересня 2020 року у справі
№ 334/1994/15-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 738/464/19
та від 15 вересня 2021 року у справі № 642/4116/19.
Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 1 частина третя статті 411 ЦПК України).
У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не встановив усіх обставин справи, які мають значення для розгляду справи, не перевірив, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та не надав оцінки тому факту, що 14 квітня 2016 року Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1ПІ-ЕЛ-СІ відступив право вимоги
АТ КБ «ПриватБанк», є необґрунтованими, оскільки рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року у справі
№ 199/5815/15-ц, яке набрало законної сили та є преюдиційним для розгляду цієї справи, встановлено відсутність прав у ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», передбачених кредитним договором від 28 листопада 2006 року № DNCOGK00000059 та іпотечним договором № DNCOGK00000059, укладеним між банком та ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Обставини, встановлені судами
28 листопада 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого
є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір
№ DNCOGK00000059, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 38 350,00 доларів США зі сплатою відсотків
за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27 листопада 2026 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним кредитним договором 30 листопада 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № DNCOGK00000059,
за умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 39,80 кв. м, житловою площею 18,80 кв. м, яка розташована за адресою: квартира
АДРЕСА_1 . Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки - 164 125,00 грн.
Станом на 21 лютого 2022 року банк обраховував за ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором
від 28 листопада 2006 року № DNCOGK00000059 у розмірі 81 268,23 доларів США, з яких: 23 837,15 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 19 958,88 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 940,00 доларів США - заборгованість з комісії за користуванням кредитом; 32 532,20 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Судами вирішувалися інші спори між цими ж сторонами, пов'язані
з виконанням зобов'язань за кредитним договором від 28 листопада
2006 року № DNCOGK00000059.
30 липня 2015 року банк вперше звернувся з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором
від 28 листопада 2006 року № DNCOGK00000059 (справа № 199/5815/15).
У справі № 199/5815/15 встановлено, що 19 лютого 2007 року між
ПАТ КБ «ПриватБанк» та Юкрейн Мортгейдж Лоун Finance № 1 Пі-Ел-Сі укладений договір відступлення прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, у тому числі і за іпотечним договором відповідачки. Згідно з довіреністю від 04 серпня 2015 pоку, компаніями Юкрейн Мортгейдж лоун файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ та Ті-Н-Ем-Еф Трасті Лімітед уповноважено
ПАТ КБ «ПриватБанк» діяти як їх довірену особу від імені довірителя або іншим чином, та замість нього: представляти інтереси в будь-яких і у всіх судах у зв'язку з будь-якими та усіма справами, що стосуються будь-яких кредитів, де Емітент володіє (як особа, якій були відступлені права, або іншим чином) правами вимоги кредитора за кредитними договорами або іпотеками, правами вимоги іпотекодержателя за договорами іпотеки, але
не обмежуючись цим, правами стосовно будь-якого позичальника.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня
2016 року у справі № 199/5815/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк»
до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 28 листопада 2006 року
№ DNC0GK00000059 відмовлено. Своє рішення про відмову в позові суд апеляційної інстанції мотивував тим, що, посилаючись на довіреність, суд першої інстанції не надав належної оцінки її змісту та змісту визначених нею прав банку як довіреної особи, не мотивував своїх висновків щодо
її прийняття як доказу на підтвердження права звернення
ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду з позовом в інтересах компанії Юкрейн Мортгейдж лоун файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ з урахуванням того, що позов пред'явлено саме ПАТ КБ «ПриватБанк» в своїх інтересах, що підтверджується змістом позовної заяви, в яких взагалі відсутнє посилання на зазначену компанію. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зазначена довіреність видана 04 серпня 2015 року, а до суду з цим позовом позивач звернувся 30 липня 2015 року.
У іншій справі № 199/2051/18 рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2018 року, залишеним без змін постановами Дніпровського апеляційного суду м. Дніпропетровська
від 19 грудня 2018 року та Верховного Суду від 21 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 жовтня 2016 року, згідно
з яким проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру
АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «Приватбанк».
У справі № 199/2051/18 судами встановлено, що 19 лютого 2007 року між
ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»,
та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-СІ» укладено договір відступлення прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, у тому числі
і за іпотечним договором ОСОБА_1 , про що вона була повідомлена 11 квітня 2007 року.
Тобто судами у справі № 199/2051/18 встановлено преюдиційні обставини,
а саме: відсутність станом на 27 жовтня 2016 року права
у ПАТ КБ «ПриватБанк» права вимоги за кредитним договором
від 28 листопада 2006 року № DNC0GK00000059 та іпотечним договором
від 30 листопада 2006 року № DNC0GK00000059, у зв'язку із їх відступленням новому кредитору.
У липні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» також зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення (справа № 199/5223/17). Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, у справі № 199/5223/17
у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, оскільки враховано, що рішенням у справі № 199/2051/18 скасовано запис про право власності за
ПАТ «КБ «ПриватБанк» на спірну квартиру.
Правове обґрунтування
Частинами першою, третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними
є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми
є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування
(частина перша статті 80 ЦПК України).
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування
не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі,
що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив,
що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає
в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися
і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта». Тобто факти, встановлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів
і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було
б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14 Верховний Суд наголосив на преюдиційних підставах звільнення осіб, які беруть участь
у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.
Тож преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних
за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня
2019 року у справі № 520/11429/17).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Установивши, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 20 липня 2016 року у справі № 199/5815/15-ц, а також рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня
2018 року, залишеним без змін постановами Дніпровського апеляційного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2018 року та Верховного Суду
від 21 листопада 2019 року у справі № 199/2051/18, які набрали законної сили встановлено відсутність права вимоги у ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», за кредитним договором
від 28 листопада 2006 року № DNCOGK00000059 та іпотечним договором
від 30 листопада 2006 року № DNCOGK00000059, укладеними між банком
та ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не встановив усіх обставин справи, які мають значення для розгляду справи, не перевірив, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та не надав оцінки тому, факту що 14 квітня 2016 року Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1ПІ-ЕЛ-СІ відступив право вимоги АТ КБ «ПриватБанк»,
є необґрунтованими, оскільки не спростовують преюдиційних обставин, встановлених у трьох справах: № 199/5815/15, № 199/5223/17, № 199/2051/18, а саме: станом на 27 жовтня 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» не мав права вимоги за кредитним договором від 28 листопада 2006 року
№ DNCOGK00000059 та іпотечним договором від 30 листопада 2006 року
№ DNCOGK00000059, укладеними з ОСОБА_1 у зв'язку
з відступленням права вимоги новому кредитору. Тому наданий банком
у розглядуваній справі з порушенням норм процесуального права лише
на стадії апеляційного перегляд справи новий доказ - договір від 14 квітня 2016 року про зворотне відступлення права вимоги за цими договорами
від Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1ПІ-ЕЛ-СІ на користь
АТ КБ «ПриватБанк» не має правового значення.
Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені упостановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 357/16765/14-ц, від 23 вересня 2020 року у справі
№ 334/1994/15-ц, від 24 лютого 2001 року у справі № 738/464/19 та
від 15 вересня 2021 року у справі № 642/4116/19.
Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади
на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.
Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти
як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
У справі № 357/16765/14-ц суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд, оскільки судом апеляційної інстанції не перевірено, з якої саме дати розпочався строк, протягом якого позивач мав право звернутися з позовом до суду за захистом свого порушеного права в результаті зміни строку виконання основного зобов'язання. Водночас суд касаційної інстанції вважав, що оцінка пропуску позовної давності має здійснюватися судом у кожній окремій справі, незалежно від правової оцінки в інших справах. Звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами
як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які були встановлені в іншому судовому рішенні, враховуючи різні предмет і підстави позовів.
У справі № 334/1994/15-ц суд касаційної інстанції зазначив, що докази, які
не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише
у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості
їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали
від нього.
У справі № 738/464/19 суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд, оскільки судом апеляційної інстанції не досліджено належним чином і не надано правової оцінки доводам АТ КБ «ПриватБанк», які стосуються строку дії виданої позичальнику кредитної картки, та не з'ясовано,
чи обумовили сторони у письмовому вигляді порядок погашення заборгованості. Суд касаційної інстанції виходив із того, що відмовляючи банку у прийнятті та дослідженні нового доказу, який не подавався до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що цей доказ має виключне значення для правильного вирішення справи.
У справі № 642/4116/19 суд касаційної інстанції зазначив, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору.
Висновки у наведених як приклад постановах Верховного Суду не порушені судами при постановлені оскаржуваного рішення.
Також заявник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України).
Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, встановили обставини, що мають суттєве значення,
на підставі недопустимих доказів, оскільки порушень порядку надання
та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів здійснена
як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження
не знайшли своє підтвердження.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником
у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої
та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 27 січня 2023 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду
від 24 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний