Іменем України
09 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 405/317/21
провадження № 61-10847ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Червинської М. Є.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 травня 2023 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів і визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Кропивницької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір'ю та стягнення аліментів,
У січні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів і визначення місця проживання дитини.
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Кропивницької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір'ю та стягнення аліментів.
27 березня 2023 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення зустрічного позову шляхом зобов'язання ОСОБА_3 забезпечувати явку дитини - ОСОБА_4 , на спілкування матері ОСОБА_1 з дочкою у присутності психолога ОСОБА_5 щотижня (на одне заняття тривалістю 1 година), за попереднім узгодженням сторонами дати та часу, протягом 01 квітня 2023 року до 30 квітня 2023 року, не чинити перешкоди в особистому спілкуванні (без його присутності та приступності родичів) дитини - ОСОБА_6 та матері ОСОБА_1 , та приводити дитину щоп'ятниці о 17:00 годині до місця проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 , та залишати дитину у матері для спілкування з нею до 18:00 години кожної неділі, починаючи з 05 травня 2023 року і до винесення рішення у справі.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_3 забезпечувати явку дитини - ОСОБА_4 , на спілкування ОСОБА_1 з дочкою у присутності психолога ОСОБА_5 (за адресою: АДРЕСА_2 ) щотижня (на одне заняття тривалістю 1 година), за попереднім узгодженням сторонами дати та часу, протягом 01 квітня 2023 року до 30 квітня 2023 року.
Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в особистому спілкуванні (без його присутності та приступності родичів)
дитини - ОСОБА_6 , поза місцем проживання дитини щоп'ятниці о 17:00 годині та залишати дитину у матері для спілкування з нею до 18:00 години кожного тижня, починаючи з 05 травня 2023 року і до винесення рішення у справі.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 29 травня 2023 року ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 квітня 2023 року змінено доповнивши третій абзац резолютивної частини ухвали такими словами: "за умови добровільної згоди дитини".
У іншій частині ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 квітня 2023 року залишено без змін.
17 липня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 травня 2023 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення.
Представник заявника порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження з посиланням на те, що постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 травня 2023 року ОСОБА_1 отримала 15 червня 2023 року, на підтвердження викладених обставин додано копію конверта апеляційного суду.
Згідно з частинами першою, другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи те, що наведені підстави пропущення строку на касаційне оскарження є поважними, процесуальний строк підлягає поновленню.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При оцінці зазначеної співмірності, слід ураховувати безпосередній зв'язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Зазначені висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
З огляду на вказані норми матеріального права, мати, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.
Апеляційний суд, змінюючи ухвалу суду першої інстанції, встановивши, що обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення її зустрічного позову сприяє забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту між матір'ю та донькою, запобігає погіршенню між ними відносин психоемоційного характеру на період розгляду справи у суді, дійшов правильного висновку, що такі зустрічі повинні мати добровільний характер та відбуватися за наявності вільної згоди дитини спілкуватися із матір'ю.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , строк на касаційне оскарження постанови Кропивницького апеляційного суду від 29 травня 2023 року.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 травня 2023 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів і визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Кропивницької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір'ю та стягнення аліментів, відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами повернути особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
А. Ю. Зайцев
М. Є. Червинська