14 серпня 2023 року
м. Київ
справа №380/18083/22
адміністративне провадження №К/990/27197/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.,
суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Міністерства внутрішніх справ України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.03.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2023 у справі № 380/18083/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління МВС України у Львівській області, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у виплаті йому одноразової грошової допомоги як особі, якій встановлено ІІ групу інвалідності з 19.12.2019 відповідно до Закону України від 20.12.1990 № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII) та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 (далі - Порядок № 850);
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України призначити йому одноразову грошову допомогу як особі, якій встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням пов'язаним з проходження служби в органах внутрішніх справ відповідно до Закону № 565-XII та Порядку №850.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.03.2023, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2023, позовні вимоги задоволено.
04.08.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства внутрішніх справ України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.03.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2023 у справі № 380/18083/22, з підстави визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до положень пункту 8 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на касаційне оскарження регламентовано положеннями статті 328 КАС України, частиною першою якої визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Такі випадки визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, згідно із якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
При цьому, у частині п'ятій статті 328 КАС України міститься перелік випадків, за яких судові рішення не підлягають касаційному оскарженню.
Так, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими обставинами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
У цьому контексті колегія суддів зважає на те, що частина третя статті 125 Конституції України визначає конституційно-правовий статус Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України.
Тобто переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави.
Отже, завдання Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це насамперед сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у їхній процесуальній діяльності конкретної норми матеріального права, або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і в такий спосіб скерувати судову практику задля єдиного та правильного правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати реалізацію матеріальної чи, відповідно, використання процесуальної правової норми).
Аналіз аргументів касаційної скарги у їхньому логічному взаємозв'язку з обставинами справи, встановленими в рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дає підстави для висновку про наявність обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, наявність яких є підставою для відкриття касаційного провадження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, і Верховний Суд, як виняток, вважає за можливе, здійснити касаційний перегляд рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, ухвалених у цій справі.
Як було зазначено вище, відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. При цьому, виключно у випадках наведених у пунктах 1- 4 наведеної вище норми процесуального Закону.
Скаржник, обґрунтовуючи право на подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування положень Закону № 565-XII та Порядку № 850 у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі №641/10426/16-а, від 23.09.2021 у справі №569/7875/17, від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18, від 22.10.2020 у справі №711/1837/18, від 10.12.2020 у справі №696/575/17, від 30.03.2021 у справі №817/1599/18, від 20.02.2020 у справі №806/714/18, від 21.01.2021 у справі №120/3/20-а, від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 та від 31.03.2021 у справі № 440/1491/20.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Встановлюючи обов'язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п'ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
В справі №1840/2970/18, на постанову Верховного Суду від 15.12.2021 у якій скаржник посилається на підтвердження підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, спірні правовідносини виникли щодо скасування розпорядження відповідача про преміювання від 20.12.2017 №11, як такого, що прийняте без дотримання Положення про преміювання.
В справах №817/1599/18, №806/714/18, №120/3/20-а, №1.380.2019.006957, № 440/1491/20 на постанови Верховного Суду у яких від 30.03.2021, від 20.02.2020, від 21.01.2021, від 02.12.2020 від 31.03.2021, відповідно, скаржник посилається на підтвердження підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, спірні правовідносини виникли щодо правомірності відмови відповідача у призначенні та виплаті одноразової допомоги особам, яким встановлено групу інвалідності, передбаченої Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Натомість, у цій справі предметом оскарження є дії відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової допомоги особі, якій встановлено групу інвалідності, у зв'язку із захворюванням пов'язаним з проходження служби в органах внутрішніх справ, передбаченої Законом № 565-XII та Порядком №850.
Разом з цим, обґрунтовуючи право на подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник також посилається на постанови Верховного Суду від 16.03.2020 у справі №641/10426/16-а, від 22.10.2020 у справі №711/1837/18, від 10.12.2020 у справі №696/575/17 та від 23.09.2021 у справі №569/7875/17, у яких спірні правовідносини виникли щодо наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги як особи, якій встановлено групу інвалідності, передбаченої Законом № 565-XII та Порядком №850.
Отже, наведені відповідачем доводи касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами та наданою їм правовою оцінкою дають підстави для висновку про наявність обставин, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, що в свою чергу є підставою для відкриття касаційного провадження для здійснення судом належної оцінки та перевірки доводів, наведених скаржником на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, а також для забезпечення сталості та єдності судової практики.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, подана з дотриманням установленого процесуальним законом строку на касаційне оскарження, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, відсутні.
Керуючись статтями 328, 331, 334, 338 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.03.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2023 у справі №380/18083/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління МВС України у Львівській області, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Витребувати із Львівського окружного адміністративного суду справу №380/18083/22 за вищевказаним позовом.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів. Учасникам справи встановити строк для подачі відзиву на касаційну скаргу у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали та роз'яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.І. Рибачук
С.Г. Стеценко
Т.Г. Стрелець,
Судді Верховного Суду