Справа № 204/11970/22
Провадження № 2/204/1066/23
(заочне)
10 липня 2023 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Лавриненко В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
26 грудня 2022 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовною заявою до відповідачки ОСОБА_1 в якій прохає стягнути заборгованість з несанкціонованого овердрафту та процентів за його користуванням у розмірі 490,05 доларів США станом на 31 жовтня 2022 року, яка складається із простроченої заборгованості за тілом несанкціонованого овердрафту у сумі 400,25 доларів США та 89,80 доларів США заборгованості за відсотками (а. с. 1-3 та на звороті, 59-61 та на звороті).
В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідачка звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 23 листопада 2012 року. Згодом відповідачка приєдналася до оновленої редакції Умов та Правил надання банківських послуг, надавши Банку анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 10 травня 2019 року. При підписанні анкети-заяви відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг. Крім того, підписанням заяви відповідачка підтвердила те, що ознайомлена з Умовами та правилами, які розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms. На підставі виявленого бажання, відповідачці було відкрито картковий рахунок та видано картку для виплат. Натомість в порушення умов договору відповідачкою 27 квітня 2022 року було здійснено видаткові операції за своїм картковим рахунком, внаслідок чого станом на кінець даного банківського дня на картковому рахунку відповідачки утворився від'ємний платіжний баланс (-414,17 доларів США). Вказано, що ці операції не були прогнозовані для банку за розміром суми та часом виникнення, оскільки ініційовані були самою відповідачкою, а кредитний ліміт, при цьому, дорівнював 0 гривень/доларів США. Таким чином, внаслідок дій відповідачки на її картковому рахунку виник несанкціонований овердрафт. Зазначено, що за вказаними умовами договору відповідачка повинна була повернути заборгованість з несанкціонованого овердрафту не пізніше 31 травня 2022 року, проте вона цього не зробила, внаслідок чого, станом на 31 жовтня 2022 року, за нею утворилася прострочена заборгованість у сумі 490,05 доларів США, яка складається із простроченої заборгованості за тілом несанкціонованого овердрафту у сумі 400,25 доларів США та 89,80 доларів США заборгованості за відсотками та, яку позивач прохає стягнути з ОСОБА_1 разом із судовими витратами у сумі 2481 гривня (а. с. 1-3 та на звороті, 59-61 та на звороті).
Ухвалою суду від 30 грудня 2022 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків (а. с. 57).
30 січня 2023 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 30 грудня 2022 року, позивачем усунуто (а. с. 58-109).
Ухвалою суду від 13 березня 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 14 годину 20 хвилин 13 квітня 2023 року (а. с. 115), копія якої надіслана сторонам у справі за вихідним № 7443/23-вих/2/204/1066/23 від 13 березня 2023 року (а. с. 116). 03 травня 2023 року на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» повернуто конверт, яким відповідачці направлялись позовна заява з додатками та копія ухвали про відкриття провадження (а. с. 123).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позовній заяві прохав про розгляд справи за його відсутності (а. с. 3 на звороті), в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідачка в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а. с. 125, 127), про причини неявки суд не повідомила.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог та спираючись на вимоги ст. ст. 223, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.
Судом встановлено, що 23 листопада 2012 року відповідачка підписала Анкету-заяву позивача № б/н від 23 листопада 2012 року про отримання банківських послуг. Відповідно до анкети-заяви, відповідачка погодилася з тим, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг (а. с. 11 та на звороті). Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 31 жовтня 2022 року, за нею утворилася прострочена заборгованість у сумі 490,05 доларів США, яка складається із простроченої заборгованості за тілом несанкціонованого овердрафту у сумі 400,25 доларів США та 89,80 доларів США заборгованості за відсотками (а. с. 4-5).
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачкою.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
На підтвердження того, що між банком і відповідачкою було укладено договір про надання кредиту, позивачем надано в якості письмового доказу Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» (яка разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, становлять договір про надання банківських послуг) від 23 листопада 2012 року та, яка підписана від імені ОСОБА_1 23 листопада 2012 року (а. с. 11 та на звороті)
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається із Анкети-заяви від 23 листопада 2012 року (а. с. 11 та на звороті, 71 на звороті -72), у ній зазначені персональні дані відповідачки щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, місця роботи та розміру доходу та бажання відповідачки отримати на своє ім'я депозиту. У вказаній заяві міститься інформація про те, що позичальниця ознайомилася з договором про надання банківських послуг та погодилася з ними. Також позичальниця висловила свою згоду, що дана заява, разом з Умовами, Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» та Тарифами, становлять договір про надання банківських послуг. Вказана Анкета-заява підписана відповідачкою 23 листопада 2012 року (а. с. 11 та на звороті, 71 на звороті -72).
Крім того, позивачем надано Анкету-заяву «Про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку» від 10 травня 2019 року (а. с. 12-13, 72 на звороті - 73 на звороті), в якій зазначено персональні дані відповідачки щодо дати її народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, місця роботи та розміру доходу. У вказаній заяві міститься інформація про те, що позичальниця ознайомилася з договором про надання банківських послуг та погодилася з ними. Також позичальниця висловила свою згоду, що дана заява, разом з Умовами, Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» та Тарифами, становлять договір про надання банківських послуг. Вказана Анкета-заява підписана відповідачкою 10 травня 2019 року (а. с. 12-13, 72 на звороті - 73 на звороті).
Однак, не зрозуміло, яким чином вказані Анкети-заяви від 23 листопада 2012 року та 10 травня 2019 року стосується кредитного договору б/н від 23 листопада 2012 року, заборгованість за яким позивач прохає суд стягнути з останньої, оскільки вони не містить жодних даних про те, яку саме картку отримала відповідачка, строк її дії, та розмір наданого кредиту, номеру карткового рахунку, дати вручення картки відповідачці, повідомлення їй пін-коду саме цим позовом (за кредитним договором б/н від 23 листопада 2012 року та наданим розрахунком заборгованості.
Про вид картки не вказано ані в Анкеті-заяви від 23 листопада 2012 року, ані в Анкеті-заяві від 10 травня 2019 року, тому, не зрозуміло, яким чином вказані заяви стосуються кредитного договору № б/н від 23 листопада 2012 року. Крім того, із даних Анкет-заяв вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачці не видавався, ані 23 листопада 2012 року, ані 10 травня 2019 року.
Позивачем до позову додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщеного на сайті www.privatbank.ua (а. с. 16-46, 78-108), які не містять відомостей щодо того, яку саме картку видано відповідачці, а також підпису останньої.
При цьому, суд зазначає, що Витяг з Тарифів, який є складовою банківського договору, позивачем суду взагалі не наданий.
А з наданої позивачем довідки про надання відповідачці за кредитним договором № б/н кредитних карток (а. с. 6, 62) №№ НОМЕР_1 від 28 липня 2015 року, 4149497834466262 від 13 жовтня 2015 року, 4731219118492788 від 10 травня 2019 року та 5168745031790212 від 27 квітня 2022 року із типом картки «Картка для виплат», не вбачається, взагалі за яким кредитним договором вони надані та яким чином вони стосуються кредитного договору № б/н від 23 листопада 2012 року.
Приписами ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення заборгованості за несанкціонованим овердрафтом, просив стягнути заборгованість за відсотками. Натомість жодних документів на підтвердження їх погодження з відповідачкою, останнім суду не надано.
Також відсутня, процентна ставка, як в Анкеті-заяві позичальниці від 23 листопада 2012 року так і в Анкеті-заві від 10 травня 2019 року, в якій також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», розміщений на сайті www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
У справі, що розглядається, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Крім того, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачкою АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщений на сайті www.privatbank.ua/terms не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23 листопада 2012 року шляхом підписання Анкети-заяви 23 листопада 2012 року та/чи Анкети-заяви від 10 травня 2019 року.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та, унеможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Приписами п. 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.
Так, позивачем надано суду «Розрахунок заборгованості за договором № б/н від 23.11.2012, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 31.10.2022» за період з 18 травня 2015 року по 31 жовтня 2022 року, який не охоплює весь період боргових зобов'язань, оскільки, як вказує на те сам позивач, договір ним укладено з відповідачкою 23 листопада 2012 року, а розрахунок надано починаючи з серпня 2015 року.
При цьому, з вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 18 серпня 2015 року по 17 квітня 2022 року «Залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту)» та всі інші показники, крім «Суми погашення за наданим кредитом», становлять «0». Натомість, заборгованість у вигляді «Залишку поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту)» у сумі 400,25 доларів США та «Нарахованих відсотків…», виникла лише 27 квітня 2022 року, тоді коли, договір укладено у листопаді 2012 року.
Також, з наданого розрахунку заборгованості вбачається, що у період часу з 18 серпня 2015 року по 14 квітня 2022 року, відповідачкою здійснювалися платежі в рахунок «Суми погашення за наданим кредитом» на загальну суму 9066,9 доларів США.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним та недостатнім доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає його до уваги.
Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо погодження між сторонами розміру відсотків, якими обґрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві щодо стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками, у сумі 89,80 доларів США, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.
Позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачкою кредитними коштами позивача за договором № б/н від 23 листопада 2012 року та наявності у останньої заборгованості за ним, в тому числі і за простроченими відсотками, надано суду виписку по карткових рахунках відповідачки. Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому може бути належним доказом у справі. Однак надана позивачем виписка по карткових рахунках відповідачки, не береться судом до уваги, оскільки вона надана за період часу з 18 серпня 2015 року по 30 вересня 2022 року, тоді, як кредитний договір сторонами укладено 23 листопада 2012 року, а заборгованість позивач прохає суд стягнути, станом на 31 жовтня 2022 року. Тобто вказана виписка не охоплює оскаржений період заборгованості, а відтак у суду відсутня можливість перевірити рух коштів по вказаним у ній рахункам, а також перевірити суми використаних кредитних коштів відповідачкою за вказаним кредитним договором та суми внесених ним коштів в рахунок погашення заборгованості.
Також, судом встановлено, що вказана виписка містить інформацію про рух/списання/надходження грошових коштів з/на рахунку відповідачки, зокрема: у 2022 році - 30 квітня, 31 травня, 30 червня, 31 серпня, 30 вересня - без зазначення з якого карткового рахунку здійснюється списання.
Крім того, з вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідачки списувалися відсотки за овердрафт та за прострочений овердрафт, які не погоджені з відповідачкою, оскільки жодного належного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження вказаного, позивачем суду не надано, навіть у даній Анкеті-заяві від 23 листопада 2012 та в Анкеті-заяві від 10 травня 2019 року, відсутні будь-які умови про встановлення розміру відсотків за користування кредитом.
Більш того, судом встановлено, що ані надані позивачем Анкети-заяви відповідачки від 23 листопада 2012 року та 10 травня 2019 року, ані виписка по її картковому рахунку, ані розрахунок заборгованості, не містять жодних відомостей щодо встановленого позивачем їй розміру кредитного ліміту.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи», платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Тобто, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.
Позивач не надав суду у якості доказу належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів на підставі вказаної Анкети-заяви від 23 листопада 2012 року та кредитного договору б/н від 23 листопада 2012 року на відповідний рахунок відповідачки, та згідно з яким можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачці саме як кредитні кошти чи ліміт якого, не санкціоновано перевищила відповідачка.
Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо наявності у відповідачки заборгованості за несанкціонованим тілом овердрафту, у сумі 400,25 доларів США, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів наявності у відповідачки заборгованості за несанкціонованим тілом овердрафту та нарахованими відсотками, та обґрунтувань (підстав) для їх нарахування.
Більш того, позивачем не розкрито таке поняття як «заборгованість за несанкціонованим тілом овердрафту», «заборгованість за простроченим овердрафтом», «заборгованість за простроченим овердрафт відсотками» та «заборгованість за овердрафт відсотків», їх правова природа та підстави нарахування не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло овердрафту» та «несанкціоноване тіло овердрафту», «прострочений овердрафт», «овердрафт відсотків» та «прострочений овердрафт відсотів», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов'язку по його поверненню.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивач є юридичною особою - банківською установою, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, що вказує на обізнаність позивача із нормами процесуального права, які регламентують принцип цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, враховуючи те, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд та знає про те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, зважаючи на те, що позивачем не надано жодних належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, суд доходить переконливого висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд визнає, що наданими до суду доказами позивач не довів підстав для задоволення заявлених ним вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 23 листопада 2012 року, через що підстави для задоволення позову відсутні.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.
Суддя А.І. Приваліхіна