Справа № 204/4543/22
Провадження № 2/204/338/23
15 серпня 2023 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
07 липня 2022 року позивач АТ «Акцент-Банк» звернувся до суду із позовною заявою до відповідача - ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 08 червня 2018 року, станом на 13 лютого 2022 року у сумі 49235 гривень 89 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 42192 гривні 89 копійок та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 7043 гривні (а. с. 1-3 та на звороті).
В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення договору № б/н від 08 червня 2018 року та отримання кредитної картки. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, ОСОБА_1 надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитним договором у розмірі 46,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов'язання виконав, надавши ОСОБА_1 кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов Договору. Однак відповідач своїх обов'язків за угодою не виконує, оскільки не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Внаслідок цього, станом на 13 лютого 2022 року, за ним утворилася заборгованість у сумі 49235 гривень 89 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 42192 гривні 89 копійок та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 7043 гривні, яку позивач прохає стягнути із ОСОБА_1 разом із судовими витратами у сумі 2481 гривня (а. с. 1-3 та на звороті).
Ухвалою суду від 12 липня 2022 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано термін на усунення недоліків (а. с. 25).
25 липня 2022 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 12 липня 2022 року, позивачем усунуто (а. с. 27-36).
Ухвалою суду від 24 березня 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 57), копія якої надіслана сторонам у справі за вихідним № 8578/23-вих/2/204/338/23 від 24 березня 2023 року (а. с. 55).
Станом на дату розгляду справи відповідачем відзиву не надано, а також клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін учасниками справи не подавались, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 08 червня 2018 року відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення договору № б/н від 08 червня 2018 року та отримання кредитної картки. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг А-Банку, ОСОБА_1 надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитним договором у розмірі 46,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 13 лютого 2022 року, за ним утворилася заборгованість у сумі 49235 гривень 89 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 42192 гривні 89 копійок та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 7043 гривні (а. с. 5-7).
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
На підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту, позивачем надано в якості письмового доказу анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, (яка разом з Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розміщеними в рекламному буклеті, становлять договір про надання банківських послуг) від 08 червня 2018 року. Вказана Анкета-заява підписана 08 червня 2018 року від імені ОСОБА_1 (а. с. 7 на звороті).
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається із Анкети-заяви (а. с. 7 на звороті), у ній зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, а також міститься інформація про те, що позичальник ознайомився з договором про надання банківських послуг та погодився з ним, а також з тим, що він згоден отримати екземпляр договору про надання банківських послуг шляхом самостійного його роздрукування з офіційного сайту www.a-bank.com.ua. Також позичальник висловив свою згоду, що дана заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у А-Банку, яка разом з Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розміщеними в рекламному буклеті, становлять договір про надання банківських послуг. Вказана Анкета-заява підписана 08 червня 2018 року позичальником та представником банку (а. с. 7 на звороті).
Натомість, Анкета-заява не містить жодних даних про те, яку саме картку отримав відповідач, строк її дії, та розмір наданого кредиту. Також не вказано будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, дати вручення картки відповідачеві, повідомлення йому пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості. Про вид картки не вказано і в самій позовній заяві.
Крім того, із даної анкети-заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачеві не видавався.
Також позивачем до позову додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщеного на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» (а. с. 9-13), Витяг з Умов, та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщених на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» щодо Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» (а. с. 13 на звороті -14), які не містять відомостей щодо того, яку саме картку видано відповідачу, а також підпису останнього.
На підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту б/н від 08 червня 2018 року, позивачем надано в якості письмового доказу та Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» за картками «Універсальна» та «Універсальна Gold» від 08 червня 2018 року (а. с. 8 та на звороті) однак не зрозуміло, яким чином він стосується саме цього кредитного договору та Анкети-заяви від 08 червня 2018 року.
Про вид картки не вказано і в самій позовній заяві, тому, не зрозуміло, яким чином вказана заява стосуються кредитного договору № б/н від 08 червня 2018 року.
Крім того, із даної анкети-заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачу не видавався. А з наданої позивачем довідки за картками (а. с. 28) про відкриття відповідачу рахунку № НОМЕР_1 та надання йому картки № НОМЕР_2 від 08 червня 2018 року, не вбачається яким чином вона стосуються анкети-заява від 08 червня 2018 року та кредитного договору від 08 червня 2018 року, а також довідки за лімітами (а. с. 30).
Крім того, не вбачається, яким чином стосується кредитного договору № б/н від 08 червня 2018 року та заяви відповідача від 08 червня 2018 року, довідка за лімітами кредитного договору б/н (внутрішньобанківський референт SAMABWFC00001592986) від 08 червня 2018 року (а. с. 30). Інших доказів позивачем на підтвердження того, що відповідачем отримано кредитну картку за вказаним кредитним договором, суду не надано.
З тих підстав, що надані Умови і правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№ 6-16цс15) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).
Приписами ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами.
У Анкеті-заяві позичальника від 08 червня 2018 року, процентна ставка не зазначена, а також, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщеного на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» (а. с. 9-13), Витяг з Умов, та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщених на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» щодо Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» (а. с. 13 на звороті -14), як невід'ємні частини спірного договору.
В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://a-bank.com.ua/terms), неодноразово змінювалися самим АТ «Акцент-Банк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Крім того, пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
До того ж, суд звертає увагу на те, що у Резолюції Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано принципи для захисту інтересів споживачів.
Разом з цим, Верховний Суд у своїй постанові від 03 липня 2017 року у справі № 342/180/17 вказав на те, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ «Акцент-Банк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщеного на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» (а. с. 9-13), Витяг з Умов, та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщених на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» щодо Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна» (а. с. 13 на звороті -14), які містяться в матеріалах даної справи без підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 08 червня 2018 року шляхом підписання заяви-анкети.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та унеможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Приписами п. 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.
Так, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано розрахунок заборгованості за договором № б/н від 08 червня 2018 року, укладеного між позивачем та відповідачем (а. с. 5-7), з якого не вбачається, яким чином він стосується кредитного договору № б/н від 08 червня 2018 року та Анкети-заяви відповідача від 08 червня 2018 року. Також даний розрахунок не містить відомостей щодо суми фактично наданого кредиту відповідачу.
При цьому, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, останнім здійснювалися нарахування відповідачу відсотків на залишок поточної заборгованості за кредитом у період часу з 31 серпня 2019 року по 31 січня 2022 року в загальному розмірі 9861 гривня 67 копійок, які, відповідно до наданих суду документів, не погоджені з відповідачем, оскільки у анкеті-заяві позичальника від 08 червня 2018 року відсутні умови про встановлення розміру відсотків за користування кредитом.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає його до уваги.
Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо погодження між сторонами розміру відсотків, якими обґрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, у сумі 7043 гривні, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.
Статтею 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 7 наведеної статті, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов'язком суду.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем не доведено факту погодження між сторонами умов кредитного договору, в тому числі і щодо розміру відсотків та штрафних санкцій за користування кредитними коштами, а також, строку дії такого договору, а наданий позивачем розрахунок не може слугувати підтвердженням укладення кредитного договору, оскільки по суті є письмовим обґрунтуванням заявлених вимог.
Таким чином, суд вважає не доведеним погодження між сторонами розміру відсотків, пені та штрафів, під які видавався кредит, у зв'язку із чим позовні вимоги АТ «Акцент-Банку» в частині стягнення заборгованості за відсотками не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заборгованості за наданим кредитом у розмірі 42192 гривні 89 копійок, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи», платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Тобто, використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.
Так, позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачем кредитними коштами позивача за договором № б/н від 08 червня 2018 року та наявності у останнього заборгованості за ним, надано суду виписку «по основній картці відповідача НОМЕР_3 за період з 08 червня 2018 року по 01 липня 2022 року» (а. с. 31-34). Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому може бути належним доказом у справі.
Однак, суд не приймає її до уваги з огляду на наступне.
Так, вказана виписка не містить інформації щодо встановлення відповідачу кредитного ліміту, тобто надання кредитних коштів останньому за вказаним кредитним договором від 08 червня 2018 року, а також відомостей щодо його зміни (збільшення/зменшення кредитного ліміту).
Крім того, вказана виписка не містить інформації про стан (балансу) рахунку після здійснення тієї чи іншої операції, а число суми «в валюте операции» має додане значення, при цьому валюта операції вказана як UAH (українська гривня), а деякі числові значення вказані одночасно в CR (відповідно до загальновідомої інформації, за кодами UPS та IATA є коста-риканським колоном). Так, наприклад: 24 квітня 2019 року по картковому рахунку НОМЕР_3 здійснено операцію «зачисление перевода на карту»: «сумма в валюте операции» - «UAH 344,75 CR», «сумма в валюте карты» - «344,75 CR»; 18 травня 2019 року по картковому рахунку картковому рахунку НОМЕР_3 здійснено операцію «зачисление перевода на карту»: «сумма в валюте операции» - «UAH 3,447.50 CR», «сумма в валюте карты» - « НОМЕР_4 »; що позбавляє суд можливості перевірити рух коштів по вказаним у ній рахункам, а також перевірити суми використаних кредитних коштів відповідачем за казаним кредитним договором та суми внесених ним коштів в рахунок погашення заборгованості.
Також, з вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідача списувалися щомісячні платежі: за договорами «Розстрочка миттєва» №№ АВН0CU30187875803, АВН0CU30186964360, АВН0CU30185397323, АВН0CU30182565897, АВН0CU30182297356, АВН0CU30179942560, АВН0CU30170479678, АВН0CU30182830525, АВН0CU30168175663, АВН0CU301870068973, АВН0CU30179942560, АВН0CU30170479678, АВН0CU30168175663 та, за договорами кредиту №№ ANW1R0169870041651 та AB980P24, однак, що це за договори не зрозуміло, оскільки останні позивачем суду не надані.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що виписка по картковим рахункам відповідача, що надана позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає її до уваги.
Таким чином, позивач не надав суду у якості доказу належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів на підставі вказаної Анкети-заяви від 08 червня 2018 року на відповідний рахунок відповідача, та згідно з яким можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу саме як кредитні кошти; підтвердив факт користування вказаними кредитними коштами відповідачем, а також можна було б встановити суму, яку відповідач сплатила/перерахувала позивачу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Більш того, позивачем у позовній заяві навіть не зазначена сума наданого кредиту відповідачу.
Тобто, позивачем не надано суду жодного належного, достатнього та допустимого доказу, як на підтвердження того, що ним було надано вказані кредитні кошти відповідачу, так і того, що останній ними користувався та має заборгованість за ними перед позивачем.
При цьому, з розрахунку заборгованості за договором № б/н від 08 червня 2018 року, який надано позивачем (а. с. 5-7) вбачається, що станом на 13 лютого 2022 року у відповідача: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить - 42192 гривні 89 копійок, залишок заборгованості за тіло кредиту - 38470 гривень 34 копійки, залишок заборгованості за тілом кредиту (прострочений) - 3722 гривні 55 копійок, при цьому загальний залишок заборгованості за процентами - 7043 гривні, залишок заборгованості за процентами на поточну заборгованість - 2164 гривні 02 копійки, залишок заборгованості за процентами на прострочену заборгованість - 4878 гривень 98 копійок.
Разом з цим, позивачем не розкрито таке поняття як «прострочена» заборгованості за наданим (тілом кредиту) та «проценти на прострочену заборгованість», їх правову природу та підстави нарахування не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», «проценти на поточну заборгованість» та «проценти на прострочену заборгованість», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов'язку по його поверненню.
Крім того, з розрахунку заборгованості за договором № б/н від 08 червня 2018 року, який надано позивачем (а. с. 5-7) вбачається, що відповідачем, у зазначений період часу з 08 червня 2018 року по 10 лютого 2022 року сплачено суму в погашення за наданим кредитом у розмірі - 99735 гривень 74 копійки.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позивачем не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів наявності у відповідача заборгованості за тілом кредиту та обґрунтувань (підстав) для їх нарахування.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивач є юридичною особою - банківською установою, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, що вказує на обізнаність позивача із нормами процесуального права, які регламентують принцип цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, враховуючи те, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд та знає про те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, зважаючи на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості визнаний судом неналежним доказом, а інших належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано, суд доходить переконливого висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд визнає, що наданими до суду доказами позивач не довів підстав для задоволення заявлених ним вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 08 червня 2018 року, через що підстави для задоволення позову відсутні.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11; ЄДРПОУ 14360080) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна