Справа № 205/4302/23
Провадження № 2/204/2446/23
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
15 серпня 2023 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Токар Н.В.,
при секретарі Кошелюк Д.О.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ленінського районного суду м.Дніпропетровська, Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра та гарантія», Державної казначейської служби України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про відшкодування моральної шкоди, -
01 травня 2023 року позивач звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2 , Ленінського районного суду м.Дніпропетровська, Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра та гарантія», Державної казначейської служби України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про відшкодування моральної шкоди.
Згідно ухвали Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 травня 2023 року вирішено матеріали позовної заяви передати до Дніпровського апеляційного суду для визначення підсудності.
За розпорядженням голови Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 23.05.2023 року цивільну справу №205/4302/23 направлено до Дніпровського апеляційного суду для визначення підсудності.
Згідно ухвали Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2023 року цивільну справу №205/4302/23 вирішено направити для розгляду за підсудністю до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська.
01 червня 2023 року зазначена цивільна справа надійшла на адресу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська; та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено головуючим суддю Токар Н.В.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 02 червня 2023 року цивільну справу №205/4302/23 прийнято до свого провадження та призначено справу до розгляду у загальному провадженні.
Встановлено, що позивач звернувся до суду із позовною заявою про відшкодування моральної шкоди внаслідок неправомірно винесеного рішення суддею Ленінського районного суду м.Дніпропетровська Остапенко Н.Г., та зазначав про необхідність визнання інформації, викладеної у рішенні судді недостовірною та зобов'язання суддю відкликати винесене неправомірне рішення.
Представник Ленінського районного суду м.Дніпропетровська в судове засідання не з'явився, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи без участі представника суду та просили прийняти рішення на розсуд суду.
Суддя Ленінського районного суду м.Дніпропетровська Остапенко Н.Г. в судове засідання не з'явилась, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи без її участі.
Інші учасники у судове засідання не з'явились, належним чином та своєчасно сповіщені про час та місце судового розгляду.
Вислухавши у судовому засіданні думку позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Звертаючись до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , Ленінського районного суду м.Дніпропетровська, Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра та гарантія», Державної казначейської служби України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про відшкодування моральної шкоди, позивач просив:
-стягнути з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь один мільярд гривень у вигляді відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю співробітників Ленінського районного суду м.Дніпро України;
-визнати недостовірною інформацію викладену у рішенні Ленінського районного суду м.Дніпропетровська (судді Остапенко Н.Г.) у справі №№422/3552/12, 205/2395/17, 205/3617/17, 2/205/482/18, 205/9894/20 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , а саме - АТ «ОТП Банк» 18.03.2011 року передав права вимоги за кредитним договором №CM-SME309/262/2008 новому кредитору ТОВ «ОТП Факторинг»;
-зобов'язати Ленінський районний суд м.Дніпропетровська відкликати рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська (судді Остапенко Н.Г.) у справі №№422/3552/12, 205/2395/17, 205/3617/17, 2/205/482/18, 205/9894/20 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 та вилучити з його тексту недостовірну інформацію.
В обґрунтування своїх позовних вимог, ОСОБА_1 зазначає, що у Ленінському районному судді м.Дніпропетровська розглядалась цивільна справа №2/205/482/18 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 . За підсумками розгляду цієї справи суддею Ленінського районного суду м.Дніпропетровська Остапенко Н.Г. 11.09.2018 року було винесено рішення, яким повністю задоволено позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та стягнено заборгованість за кредитним договором №CM-SME309/262/2008 від 21.07.2008 року в розмірі 442 513,69 грн. Однак, суддею було винесено неправомірне рішення, оскільки не було враховано той факт, що у нового кредитора відсутня валютна ліцензія, а тому останній є неналежним кредитором, у зв'язку із чим, не має права вимоги за кредитним договором №CM-SME309/262/2008 від 21.07.2008 року, укладеним між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .
Судом встановлено наступне.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 3 ст.3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з положеннями ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як роз'яснено у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.
Статтею 55 Конституції України закріплено право кожного на судовий захист.
Вимогами ст.8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Приписами ст.18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як джерел права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У низці рішень ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним (у рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від16 грудня 1992 року).
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі № 454/3208/16-ц викладено правову позицію з приводу того, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
У своєму рішенні «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що імунітет суддів мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя та, з огляду на обставини тієї справи, постановив, що таке обмеження було пропорційним.
Відповідно до вимог ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно з вимогами ч.1 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Приписами ч.1 ст.14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що учасники справи, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Проте, у випадках між позивачами та судами, які є у таких справах відповідачами, такі правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Такі спори не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом. В даному випадку судді відповідного суду виступають, як посадові особи, уповноважені на виконання функцій держави, а не як приватні особи, до яких можна звернутися з позовом.
Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».
Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2008 року (справа № 21-319во07).
Відповідно до інформаційного листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ N 6-182/0/4-12 від 13.02.2012 року, пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. N 8 "Про незалежність судової влади" визначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.
Такої позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. N 6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" судам роз'яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Зазначені роз'яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій (бездіяльності) судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено, а відтак, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи, що у даному випадку позивач прохає визнати недостовірну інформацію, викладену в рішенні суду; зобов'язати суд відкликати рішення суду; вилучити з його тексту недостовірну інформацію, то позов із такими вимогами не може бути розглянутий у порядку цивільного судочинства, оскільки у разі незгоди із рішенням суду позивач може реалізувати своє право на його оскарження до суду вищої інстанції.
Через те, що вказаний позов не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі.
Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.2 ст.255 ЦПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Згідно ч.7 ст.141 ЦПК України, судові витрати віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2-5, 19, 141, 255, 260 ЦПК України, -
Провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ленінського районного суду м.Дніпропетровська, Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра та гарантія», Державної казначейської служби України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про відшкодування моральної шкоди - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Апеляційну скаргу на ухвалу суду може бути подано в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повного тексту ухвали суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повного тексту ухвали суду.
Суддя Н.В. Токар