11 серпня 2023 року ЛуцькСправа № 140/3807/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправними дій щодо не нарахування . та не виплату середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2017 по 10.02.2022 в сумі 55 488,16 грн. (без утримання податків та обов'язкових платежів) та зобов'язання стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2017 року до 10.02.2022 в сумі 55 488,16 грн. (без утримання податків та обов'язкових платежів).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (14 окрема механізована бригада). Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.08.2017 позивача виключено із списків частини та усіх видів забезпечення. Оскільки при звільнення з військової служби з позивачем не було проведено повного та остаточного розрахунку, а саме не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 звернулась до суду із відповідним позовом. На виконання рішення суду від 07.12.2021 у справі №140/9888/21 позивачу 10.02.2022 були здійсненні остаточні випрали сум індексації грошового забезпечення. Відтак фактичний розрахунок за належними позивачу виплатами на день виключення зі списків особового складу частини відбувся лише 10.02.2022, у зв'язку з чим позивач просить зобов'язати відповідача виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог статей 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) (а.с.31-32).
Також ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 провадження в даній адміністративній справі зупинено до моменту припинення на території України воєнного стану на підставі пункту 5 частини 1 статті 236 КАС України (а.с.33).
У відзиві на позовну заяву від 25.07.2023 вих. №5012, який надійшов на адресу суду 28.07.2022 за вх. №26726 (а.с.37-43) представник відповідача позовних вимог не визнав та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своєї позиції зазначив, що розрахунок з позивачем відбувся в межах надходжень бюджетних асигнувань у відповідності до чинного законодавства. Зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку № 100. Крім того, зазначив, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу, відтак на останніх не поширюються норми КЗпП.
Ухвалою суду від 12.05.2023 провадження у даній справі поновлено (а.с.49).
Інших заяв по суті справи від сторін на адресу суду не надходило. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходила військову службу з лютого 2015 року по серпень 2017 року в Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем.
Як слідує з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2017 № 164 «По строковій частині» солдата за контрактом ОСОБА_1 , радіотелефоніста центру зв'язку тилового пункту польового вузла зв'язку, звільнену з військової служби в запас за підпунктом «а» (жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 08.08.2017 року виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.02.2022 у справі № 140/9888/21, яке набрало законної сили, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 10.01.2016 року по 08.08.2017 із встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (а.с.13-20).
На виконання вищевказаного рішення суду, відповідачем було перераховано позивачу 10.02.2022 кошти щодо виплати індексації грошового забезпечення в сумі 55474,37 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.10).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, сьома).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно зі статтею 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Приписами пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.
Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (далі - у редакції, чинній як на момент звільнення позивача зі служби, так і на день проведення з ним остаточного розрахунку) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Як установлено статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
У постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 28.12.2022 у справі №640/9375/20, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція підтримана Верховним Судом.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
З урахуванням наведеного суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Таким чином, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи зі служби.
У цій справі судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 08.08.2017.
У свою чергу, індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.08.2017 відповідачем було виплачено ОСОБА_1 у сумі 55474,37 грн. 10.02.2022.
Належність позивачу вказаних вище індексації грошового забезпечення встановлено рішенням суду у справах №140/9888/21.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні з військової служби та при виключенні зі списків особового складу частини всі належні йому суми.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при виключенні зі списків особового складу суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передуютьмісяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом другим пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані,та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу ІV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено судом згідно відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5, що за два останні місяці перед звільненням з військової служби (червень-липень 2017 року) позивачу нараховано грошове забезпечення у сумі 10518,99 грн. за червень 2017 року та 10744,80 грн. за липень 2017 року, що за два місяці становить 21 263,79 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 348,59 грн. (21 263,79 грн./61, де 61 кількість календарних днів у червень-липень 2017 року).
Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після виключення зі списків особового складу частини, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
У розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з 09.08.2017 (позивача з 08.08.2017 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 09.02.2022 (остаточний розрахунок з позивачем проведено 10.02.2022) та становить 1646 календарних днів.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України та фактично у вказаній статті встановлено граничний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (не більш як за шість місяців). Однак, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції, що діяла на момент їх виникнення - як на день виключення зі списків з особового складу частини, так і на день остаточного розрахунку, оскільки вирішення судом даної справи після внесення таких змін не повинно призводити до звуження прав позивача у зв'язку із наступними змінами у законодавстві; інше застосування норм цього Закону є порушенням принципу правової визначеності.
Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу становить 573 779,14 грн. (348,59 грн. х 1646 календарних днів).
Водночас у порівнянні із виплаченою сумою індексації грошового забезпечення (55 474,37 грн.) суму 573 779,14 грн. не можна вважати співмірною.
За висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (висновки зроблені з урахуванням редакції статті 117 КЗпП України до внесення до неї змін Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Поряд з тим у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У постанові від 11.08.2021 у справі №821/2093/16 Верховний Суд вказав, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
При вирішенні цього питання у розглядуваній справі суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії позивача (коли позивач звернувся за вирішенням спору, тобто тривалість періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, у даному випадку майже чотири роки) та дії відповідача (коли відповідач провів виплату зазначених сум).
Враховуючи, що відповідачем порушено строки виплати індексації грошового забезпечення (виплачений розмір яких становить 55474,37 грн.), а розрахований розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 573 779,14 грн., що є непропорційним до розміру виплаченої суми, то суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку, застосувавши принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача.
З урахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, яка становить 0,0966 (55474,37 грн/573 779,14 грн (виплачена сума несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення/ середній заробіток за весь час затримки розрахунку).
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, становить 55 427,06 грн (348,59 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,0966 х 1646 (дні затримки розрахунку)).
Отже, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 55 427,06 грн.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача (з урахуванням принципу справедливості та співмірності) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 55 427,06 грн., а також про відмову у задоволенні решти позовних вимог.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Позивач звільнений від сплати судового збору, тому судом питання розподілу судових витрат не розглядалось.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 55 427,06 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч чотириста двадцять сім гривень шість копійок), без утримання податків та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський