Справа № 524/2334/22
Провадження № 2/369/3336/23
Іменем України
15.08.2023 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Соловюк В.І.
за участю
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визначення місця проживання малолітньої дитини,
У квітні 2022 року позивачка звернулася до Автозаводського районного суду м.Кременчука з даним позовом.
Свої вимоги мотивувала тим, що від спільного проживання з відповідачем мають малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя не склалось, проживають окремо. Малолітня дитина залишилась проживати разом з нею та перебуває на її утриманні, вона одна займається як вихованням дитини, так і її розвитком. Всіма досягненнями дитина завдячує саме їй. Батько життям доньки не цікавився, проявляв байдужість, тому відповідно до висновку психолога ОСОБА_5 не має психологічної картини «тато». Тому місце проживання дитини має бути визначено саме з нею, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
Просила суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 26 квітня 2023 року направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м.Києва для розгляду.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 15 серпня 2022 року цивільну справу передано для розгляду за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 03 березня 2023 року справу передано до провадження судді Пінкевич Н.С.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2023 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року закрито підготовче засідання.
19 квітня 2023 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову, відповідач вказав, що мають з позивачкою спільну дитину ОСОБА_5 , 2019 року народження. У зареєстрованому шлюбі вони перебували з липня 2021 року. Разом проживали до квітня 2020 року, а після введення карантину, вони спільно вирішили, що дружина разом з дітьми (донькою та її сином від першого шлюбу) переїде до міста Кременчук для безпеки дітей, а він продовжував працювати в Києві та на вихідні приїжджав до них. На початку 2022 року їх відносини погіршились, за позовом ОСОБА_4 їх шлюб розірвано у вересні 2022 року. Після цього він всеодно постійно приїздив до м.Кременчук для побачень з донькою, кожного разу щось привозив, те, що любить донька. Але позивачка чинили перешкоди у побаченнях з дитиною. Тому він спочатку звернувся до органу опіки та піклування для встановлення способу участі батька, а згодом і до суду. Вказав, що він любить свою доньку та ніколи не ставився до неї байдуже. Висновок психолога, який надано позивачем, складений з порушеннями, тому не може братись до уваги судом. На даний час позивачка з донькою проживає за кордоном, що відповідає інтересам дитини, її безпеці, оскільки в України він не може забезпечити дитині безпеку, тому не заперечує, щоб дитина проживала разом з матір'ю.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала. Суду додатково пояснила, що на даний час права позивача порушені, оскільки без рішення суду не може вирішити питання щодо реєстрації місця проживання дитини разом з нею та у подальшому не потрібно буде отримувати дозвіл на виїзд дитини за кордон у відповідача. Батько дитини не вчиняв дій щодо зміни місця проживання дитини. Просила суд задоволити.
У судовому засіданні представник відповідача та відповідач проти обґрунтування позовних вимог заперечували, щодо проживання дитини з матір'ю - не заперечували. Додатково суду пояснили, що через введення воєнного стану ОСОБА_4 виїхала за кордон. Він не заперечує щодо проживання дитини з матір'ю за кордоном через військову агресію, але хоче приймати активну участь в житті дитини. Він також ніколи не заперечував щодо перереєстрації місця проживання дитини, ніколи не вчиняв дій щодо зміни місця проживання дитини. Просив відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання представник виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Подали суду заяву про розгляд справи за їх відсутності та просили суд вирішити спір відповідно до вимог закону. Також вказали на неможливість подати висновок щодо визначення місця проживання дитини, оскільки дитина разом з матірю на даний час проживає за кордоном.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що 10 липня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюбу Глобинському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Кременчуцькому районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми).
Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 22 вересня 2022 року шлюб між сторонами розірвано.
Батьками неповнолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Нормою ст. 141 СК України встановлено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Ст. 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Після припинення спільного проживання між сторонами склались напружені відносини, в тому числі й щодо участі батька у вихованні дитини.
Так, рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області №903 від 07 ливня 2022 року за заявою ОСОБА_2 встановлено його участь у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_5 , 2019 року народження.
Листом служби у справах дітей Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області Автозаводська районна адміністрація №к-01-27/147 від 12 вересня 2022 року надано ОСОБА_2 щодо створених перешкод з боку ОСОБА_4 у виконанні рішення №903 від 07 липня 2022 року, а також повідомлено, що ОСОБА_4 перебуває за кордоном разом з малолітньою дитиною.
У подальшому ОСОБА_2 звернувся до Автозаводського районного суду міста Кременчука з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з дитиною (справа 524/4816/23).
Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 15 березня 2023 року судом затверджено мирову угоду, укладену між сторонами для врегулювання спору. А саме:
«1.Встановити та визначити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , час для участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом побачення та спільного перебування з 12 год. 00 хв. другої та четвертої суботи до 14 год. 00 хв. другої та четвертої неділі кожного місяця на території України, а також спільного відпочинку батька ОСОБА_2 з малолітньою дочкою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в один з літніх місяців (червень, липень, серпень) кожного року до повноліття дочки із попереднім узгодженням між батьками за два тижні до початку відпочинку шляхом надсилання повідомлень засобами рекомендованого поштового зв'язку та/або з використанням веб-ресурсів в мережах «Інтернет» чи мобільного зв'язку (месенджер, viber, WhatsApp, Telegram).
2. ОСОБА_2 зобов'язується повертати доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , після побачень та спільного проведення спільного відпочинку.
3. На період введеного в Україні воєнного стану та перебування малолітньої дочки за межами України визначити, що ОСОБА_2 спілкується з дочкою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за допомогою технічних засобів відеоконференцзв'язку в мережі «Інтернет» або мобільного зв'язку -(месенджер, viber, WhatsApp, Telegram) кожної середи з 19 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. та кожної суботи з 18 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв.
4. ОСОБА_4 зобов'язується не чинити перешкоди ОСОБА_2 у визначених мировою угодою способів та порядку прийняття участі батька у вихованні дитини».
Статтею 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до пункту 6 Декларації прав дитини, затвердженої Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку його особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір'ю.
Стаття 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошує, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, у справі «М. С. проти України» Європейського суду з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 6 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю", вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, ґрунтуючись на рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 вказала, що дитина проживає з нею, а батько самоусунувся від виховання дитини. У судовому засіданні представник позивача стверджувала, що право позивача є порушеним боку відповідача, оскільки рішення суду забезпечить право матері самостійно зняти доньку з реєстраційного обліку місця проживання відповідача, вільно виїжджати з дитиною за кордон, а також самостійно вирішувати інші питання.
Відповідно до ч. 2 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.
За ст.19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.
Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.
У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При розгляді справи представник органу опіки та піклування виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області подав лист про неможливість надання висновку в даній справі через перебування матері та дитини за межами країни.
У судовому засіданні представник позивача наголошував, що рішення суду про визначення місця проживання дитини є необхідним для уникнення в майбутньому будь-яких перешкод позивачу при вирішенні питань щодо дитини, в тому числі виїзду за кордон.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 погрожував або вчиняв будь-які інші реальні дії, спрямовані на зміну місця проживання дитини, або іншим чином виражав не погодження щодо місця проживання доньки. Натомість у судовому засіданні відповідач не заперечував щодо проживання дитини з матір'ю.
Правовідносини щодо права батьків на визначення місця проживання дитини, а також щодо вирішення спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини урегульовані статями 160, 161 СК України, тоді як вирішення батьками питання щодо виховання дитини урегульовано статтею 157 СК України.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 157 СК України той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов'язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.
В контексті наведених вище аргументів заявника, суд вважає необхідним зазначити, що судове рішення про визначення місця проживання дитини з один із батьків, може бути ухвалено лише якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тобто за наявності між ними такого спору, а тому обґрунтування заявником такого позову лише з метою реалізації нею, передбаченого частиною п'ятою статті 157 СК України права на самостійне вирішення питання щодо тимчасового виїзду з дитиною за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, або необхідністю зняття з реєстраційного обліку, не є підставою для задоволення таких вимог.
З огляду на наведене, відсутні підстави вважати порушеним, невизнаним чи оспорюваним право позивача, яке підлягає судовому захисту, зокрема право на самостійне вирішення питання тимчасового виїзду дитини за межі України, оскільки малолітня дитина проживає разом з нею, спору щодо визначення її місця проживання немає, а тому позивач не позбавлений можливості на підтвердження зазначеного факту отримати висновок органу опіки та піклування та реалізувати своє право на самостійне вирішення питання тимчасового виїзду дитини за межі України відповідно до положень частини п'ятої статті 157 СК України.
Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Звертаючись до суду з позовом, особа має право просити суд не з будь-яким способом захисту, а лише таким, який передбачений законом.
Суд зважає, що особа звертається до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Жодних доказів при цьому позивач не надав, не заявив клопотань про їх витребування, у разі складнощі в їх отриманні. При цьому суд враховує, що звертаючись до суду з певних підстав для вирішення певного спору, позивач не може підмінювати підстави та предмет спору на якийсь інший. Представник позивача наголошував, що маючи рішення суду про визначення місця проживання дитини, позивач в подальшому зможе безперешкодно вирішувати питання щодо виховання, виїзду за кордон без згоди відповідача. За таких обставин, оскільки батьки мають рівні права у вихованні дитини, усунення батька від вирішення питань щодо дитини є по суті порушенням прав батька на прийняття безпосередньої участі в житті доньки. У разі виникнення спору щодо виїзду дитини за кордон, то вони можуть бути вирішені в судовому порядку з урахуванням, перш за все, інтересів дитини. Також матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження не можливості матері виїхати за кордон, відмову батька у наданні дозволу, відмову прикордонної служби, тощо, аналогічно щодо реєстраційного обліку. Позивач звертаючись до суду обмежився лише власними поясненнями, що по суті є необґрунтованими припущеннями. Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні поданого позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 15 серпня 2023 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ