Справа № 204/11969/22
Провадження № 1-кп/204/575/23
10 серпня 2023 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні з приміщення залу судових засідань кримінальне провадження № 12022041680000655, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.09.2022, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпропетровська, українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, офіційно не працевлаштованого, розлученого, утриманців не маючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
У провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебуває вищевказана справа.
В судовому засіданні прокурор подав до суду клопотання про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які обумовлені тим, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі у вигляді понад 5 років, та з урахуванням тих обставин, що ОСОБА_5 офіційно не працевлаштований є підстави вважати, що він, усвідомлюючи невідворотність покарання з метою уникнення від відповідальності може переховуватися від органу досудового розслідування та суду. Враховуючи те, що на території України введено воєнний стан, є достатньо підстав вважати, що обвинувачений може покинути територію Дніпропетровщини та України. Обвинуваченим може чинитися незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні, оскільки йому відомі їх анкетні дані та місця мешкання, водночас ці особи не допитані в залі суду. Застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого ніж тримання під вартою запобіжного заходу не зможе запобігти зазначеним ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Обвинувачений у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Просив суд змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, зазначивши, що у вчиненні кримінального правопорушення він не винен, у нього наявні міцні соціальні зв'язки, є дочка, онуки, має у власності майно, від якого отримує дохід. Переховуватися від суду намірів не має. При розгляді клопотання прокурора обвинувачений просив суд звернути увагу на рішення Європейського суду з прав людини.
Захисник у судовому засіданн підтримав позицію обвинуваченого, просив суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора та обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Вислухавши позиції учасників процесу, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 ст. 177, ч. 1 ст. 178 КПК України визначено, що застосування запобіжного заходу здійснюється з метою, зокрема, забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків на підставі наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявності ризиків, для запобігання яких здійснюється запобіжний захід.
Положеннями статей 131-132, 176, 183 КПК України, визначено, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження на підставі ухвали слідчого судді або суду та виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Частиною 5 ст. 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог п. 3, 4, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства, суду.
Відповідно до практики ЄСПЛ, суворість передбаченого покарання, врахування тяжкості злочину, ступеню суспільної небезпечності особи та інтересів суспільства є суттєвими елементами при прогнозуванні та оцінці ймовірної майбутньої поведінки особи. Доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.
При розгляді цього клопотання, суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення дійсних ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують тримання особи під вартою, при наявності обґрунтованої підозри.
Як встановлено судом, ОСОБА_5 є непрацюючим, не одруженим, таким чином характеризується відсутністю міцних соціальних зв'язків і відсутністю законного та достатнього джерела доходу для забезпечення життєдіяльності. Відсутність стримуючих факторів може свідчити про те, що задля забезпечення більш сприятливого для себе становища, враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувачений може переховуватися від суду. Водночас, оскільки судове провадження у кримінальній справі ще не завершено, перебуваючи на свободі та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, ОСОБА_5 може впливати на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні.
Характер та фактичні обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення свідчать про підвищену суспільну небезпеку, застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, з урахуванням його тривалості, не виходить за межі розумного строку та кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами та метою запобіжного заходу.
Беручи до уваги доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, враховуючи особу обвинуваченого, діючий на території України режим воєнного стану, суд доходить висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, відтак не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченого, з урахуванням поданого ним клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, отже у задоволенні відповідного клопотання сторони захисту слід відмовити.
Суд зазначає, що посилання обвинуваченого, як на підстави обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, зокрема: міцні соціальні зв'язки, має дочку та онуків, наявності у власності майна, від якого отримує дохід, необхідність оформлення права власності в порядку спадкування, не є підставами для обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Зазначені обвинуваченим та його захисником підстави для обрання більш м'якого запобіжного заходу не є такими, які знижують ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується, не зменшують існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Частиною 4 ст. 183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
За викладених обставин, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, забезпечення виконання ним належної процесуальної поведінки в умовах воєнного стану, суд вбачає підстави не визначати розмір застави у цьому кримінальному провадженні та згідно ст. 197 КПК України продовжити дію обраного запобіжного заходу на 60 днів.
На підставі викладеного, керуючись статтями 110, 176-178, 183, 193-194, 197, 331, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 08 жовтня 2023 року включно.
У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження та направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 14.08.2023 року.
Суддя ОСОБА_1