Дата документу 10.08.2023
Справа № 334/5173/15-ц
Провадження № 2/334/8/23
10 серпня 2023 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф.,
за участі: секретаря судового засідання Явісенко О.В.,
позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», Національного Банку України, про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору,
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який уточнила у грудні 2018 року, мотивуючи його тим, що 29.08.2007 між ОСОБА_1 і Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» (в особі начальника відділу бізнесу фізичних осіб Філії ЗАТ « ПУМБ» в м. Запоріжжя Бадудіною О.А. було укладено кредитний договір №5613181,який має усі ознаки Споживчого кредиту. Відповідно до п. 1.1. даного договору банк надає позичальнику кредит у розмірі 27000,00 доларів США.
Згідно п. 2.3.2. кредитного договору кредит надається шляхом перерахування суми кредиту з позичкового рахунку № НОМЕР_1 в Філії ПУМБ в Запоріжжя на картковий рахунок Позичальника № НОМЕР_2 , відкритий у валюті в Філії ПУМБ в м. Запоріжжя.
Такий спосіб отримання кредиту (в доларах США) позивачу було рекомендовано працівниками банку, через те, що за їх словами кредитні ресурси в доларах США коштують дешевше, аніж кредитні ресурси в українській гривні.
Вважає, що даний кредитний договір суперечить законодавству України, виходячи з наступного.
Кредитний договір суперечить законодавству України по захисту прав споживачів. Відповідачем в порушення закону не було виконано переддоговірну роботу з позивачем.
Зміст спірного Договору суперечить частині 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ні перед укладенням Договору, ні протягом його дії, Відповідач не повідомив позивача у письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування, як того вимагає Закон, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції.
Банком обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит, так як ним не повідомлено про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо,переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Споживачу було реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою, оскільки продукція надана Позивачу банком (валютний кредит) є небезпечною для його майнових інтересів, так як є схильною до різких значних коливань своєї вартості, криє в собі ризик для майна Позивача.
Вказане свідчить, що згідно ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів» при укладенні договору були порушені права споживача. Відтак, відповідно до ст. 215 ЦК України кредитний договір є недійсним.
Крім того, відповідно до ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів», у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків.
Позивачу з боку банку не надано жодної інформацію про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання Позивачем продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит.
Спірний кредитний договір є недійсним в силу ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», яка встановлює, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
В кредитному договорі містяться умови ( п.2.3), які регулюють внесення змін (доповнень) та розірвання Договору, лише в односторонньому порядку, і лише в інтересах та з боку банку, і не містять порядку зміни Договору, який враховував би інтереси споживача (Позичальника), взагалі не містить умови про порядок припинення Договору, а це є суттєвими умовами (ст. 628 ЦК України), то Договір в цілому суперечить п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Умова договору щодо дострокового повернення всього кредиту у разі не згоди із запропонованим Банком підвищенням відсоткової ставки є дискримінацією.
Порушення вимог законодавства при укладенні кредитного договору, а саме, ст. 525 ЦК України, є підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Даний договір не містить умов, які б регулювали відповідальність банку за невиконання абр неналежне виконання умов договору, а містить лише умови відповідальності з боку позичальника, що згідно п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» вказує, що його умови є несправедливими, і в цілому суперечить п.9 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Вказує, що кредитний договір суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.
Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 2, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», банк має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України надавати фінансові кредити.
Наявний дозвіл Національного банку України, як доказ наявності права на здійснення вказаних валютних операцій без індивідуальної ліцензії, до уваги не може бути прийнятий з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією.
Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним.
Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України».
Таким чином, дозволом на валютні операції, наявним у Банка, не передбачено споживче кредитування резидентів у іноземній валюті, та ще й для купівлі в Україні товарів та послуг за іноземні банкноти, використання та обіг яких в Україні не дозволено законом.
Зазначала, що відповідно до положень ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Надаючи кредит в іноземній валюті, тобто здійснюючи валютну операцію, банк не врахував, що згідно ст.5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» видача їй валютних коштів, які вона використає у якості засобу платежу, потребують отримання не тільки генеральної, а й індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями у якості засобу платежу та застави, яка у банку відсутня, що свідчить про те, що банк не мав права надавати їй кредит у валюті, а тому кредитний договір має бути недійсним.
Жодним законом чи іншим актом законодавства не передбачена можливість надання банком-резидентом кредитів у іноземній валюті іншому резиденту для розрахунків на території України.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжні документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
В той же час, жодний закон України чи будь-який інший акт законодавства чи постанови НБУ (№119 від 26.03.98 року, № 357 від 20.08.2001 року, № 483 від 14.10.2004 року, № 200 від 30.05.2007 року) не передбачає права банку-резиденту надавати резиденту споживчі кредити в іноземній валюті, яка володіє в Україні ознакою засобу платежу.
Таким чином, надання резиденту кредитів у іноземні валюті для розрахунків на території України є незаконним.
При здійсненні операцій за кредитним договором, іноземна валюта всупереч законодавству використовувалася сторонами як засіб платежу.
Позичальнику чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь Банку шляхом внесення доларів США в касу Банку.
За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами перш - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, к тих, що пов'язані з його недійсністю.
Крім того, за приписами п.8 та 14 ст.7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк здійснює банківське регулювання та нагляд, здійснює у відповідності з визначеними спеціальним законом повноваження валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організує та здійснює контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій. Національний банк України при оформленні та видачі кредитів банками-резидентами України в іноземній валюті фізичним особам - резидентам України для проведення розрахунків на території України резидентами України порушив діюче законодавство України.
З наведених підстав просить визнати недійсним кредитний договір від 29.08.2007 року № 56131181.
Представник АТ «Перший Український Міжнародний Банк» у запереченнях на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову, оскільки він не ґрунтується на вимогах закону. Також просить застосувати позовну давність.
Представник Національного банку України у запереченнях на позовну заяву вказує, що позивачка знаходиться у договірних правовідносинах із АТ «Перший Український Міжнародний Банк» згідно кредитного договору від 29.08.2007 №5613181, національний банк України не є стороною цього договору, участі в його оформленні та виконанні його умов (в тому числі видачі кредиту в іноземній валюті) не приймав і тому всі спірні питання щодо даного договору не можуть стосуватися центрального банку держави, як суб'єкта владних повноважень. В позовній заяві відсутні будь-які дані та докази щодо порушення чинного законодавства України Національним банком при оформленні та видачі кредитів банками-резидентами України в іноземній валюті фізичним особам - резидентам України для проведення розрахунків на території України резидентами України і зокрема при укладанні та виконанні спірного договору, оскільки позов стосується конкретних осіб та договірних відносин між ними, а не взагалі всіх укладених договорів в країні.
У своєму позові Позивач залучає до участі у справі Національний банк України в якості Відповідача, проте не висуває жодних позовних вимог до Національного банку України та не надає, не зазначає і не обґрунтовує ніяких документально та законодавчо підтверджених доказів.
Крім того, як регулятор з питань банківської діяльності, Національний банк України висловив свою позицію щодо правомірності кредитування банками України фізичних осіб - резидентів в іноземній валюті (долар США) на час укладання спірного договору.
Викладені позивачкою в позовній заяві твердження відносно Національного банку України не ґрунтуються на будь-яких доказах і є суб'єктивною оцінкою діяльності (бездіяльності) Національного банку України. На права, обов'язки чи інтереси Національного банку України не може вплинути рішення по даній справі відносно визнання недійсним договору, стороною за яким центральний банк держави не являється, добровільно на себе за таким договором зобов'язання не брав і законодавством щодо нього стосовно цього договору не визначено ніяких прав або обов'язків. Просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Національного банку України повністю.
Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 01.07.2015 (суддя Лисенко Л.І.), визначено, що попереднє судове засідання не є обов'язковим, призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою суду від 13.08.2015 задоволено клопотання представника позивачки щодо надання для огляду в судовому засіданні оригіналу кредитного договору, додаткових угод до нього та інших документів.
Згідно розпорядження керівника апарату суду від 23.09.2016 №441 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи (протокол від 26.09.2016).
Ухвалою судді Ісакова Д.О. від 28.09.2016 справу прийнято до свого провадження, та призначено до судового розгляду.
Ухвалою суду від 01.08.2018 відмовлено у задоволенні заяви позивачки про забезпечення позову.
Згідно розпорядження керівника апарату суду від 19.10.2018 №31 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи (протокол від 19.10.2018).
Ухвалою судді Турбіної Т.Ф. від 28.09.2016 справу прийнято до свого провадження, визначено, що проведення підготовчого провадження не є обов'язковим, призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою суду від 12.03.2019 задоволено клопотання представника позивачки про витребування доказів.
Ухвалою суду від 29.10.2019 задоволено клопотання представника позивачки про визнання явки представників відповідачів обов'язковою, витребування додаткових доказів.
Ухвалою суду від 17.06.2021 задоволено клопотання представника позивачки про визнання явки представника банку обов'язковою.
Розгляд справи проведено в порядку, передбаченому ст. 279 ЦПК України.
В судовому засіданні позивачка, її представник виклали зміст та підстави своїх вимог, надали необхідні пояснення щодо них, підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити у повному обсязі.
Представник АТ «Перший Український Міжнародний Банк» виклав зміст заперечень щодо предмета позову, надав пояснення щодо необґрунтованості позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.
Представник Національного банку України в судове засідання не з'явився, звернувся із заявою про розгляд справи без участі представника, з урахуванням наданих заперечень.
Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 29.08.2007 між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» (ідентифікаційний код 14282829, статут якого в новій редакції зареєстрований Національним банком України 14.09.2006, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено Виконавчим комітетом Донецької міської ради Донецької області 18.09.2006 (т.2 а.с.83-93, 188-201), від імені якого діяв начальник відділу бізнесу фізичних осіб Філії ЗАТ «ПУМБ» в м. Запоріжжя Бадудіна Оксана Анатоліївна, було укладено кредитний договір № 5613181. Відповідно до ст.1 даного договору банк надає позичальнику кредит у розмірі 27000,00 доларів США строком до 29.08.2027 зі сплатою 11,5% річних для придбання квартири, загальною площею 51,89 кв.м., житловою площею 29,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , у ОСОБА_4 . Забезпечення усіх зобов'язань позичальника за цим договором є іпотека об'єкту нерухомості.
Начальник відділу бізнесу фізичних осіб Філії ЗАТ «ПУМБ» в м. Запоріжжя Бадудіна Оксана Анатоліївна при підписанні кредитного договору діяла від імені ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» на підставі Положення про філію та нотаріально посвідченої довіреності від 25.04.2007 зареєстрованої за №1760. Положення про Філію ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» в м. Запоріжжі (у новій редакції), зареєстроване рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при Управлінні Національного банку України в Донецькій області №289 від 12.08.2002, з наступними змінами, затвердженими спостережною радою ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» і зареєстрованими рішеннями Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при Управлінні Національного банку України в Донецькій області, письмовий дозвіл на здійснення банківських та інших операцій філією ПУМБ в м. Запоріжжі від 21.12.2001 погоджений начальником Управління НБУ в Запорізькій області 07.02.2002 (т.2 а.с. 52-69, 94-109).
В цей же день 29.08.2007 між сторонами кредитного договору було укладено договір іпотеки №5613124, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу загальною площею 51,89 кв.м., житловою площею 29,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 , згідно якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» належну їй однокімнатну квартиру загальною площею 51,89 кв.м., житловою площею 29,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 .
Перед укладенням кредитного договору ОСОБА_1 15.08.2007 підписала Анкету-заяву на отримання кредиту для придбання нерухомості, надану працівником банку ОСОБА_6 , у якій були зазначені умови кредиту, зокрема, цільове використання кредитних коштів, валюта кредиту, строк кредитування, сума ліміту кредитування, ставка процентів, схема повернення кредиту, вид забезпечення, а також дані про клієнта (т.1 а.с.44).
Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена з наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку, проінформована про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування. Підтвердила, що всі подані нею документи для отримання кредиту достовірні і не заперечує проти перевірки їх банком.
Також 22.08.2007 ОСОБА_1 отримала Інформаційний листок банку про продукт «Житло в кредит», який містить відомості про умови кредитування по продукту «Житло в кредит», порядок видачі кредиту і придбання нерухомості, забезпечення кредиту і його розмір, порядок погашення кредиту, умови страхування, умови оцінки ринкової вартості нерухомості, орієнтовні витрати з оформлення кредиту, та засвідчила своїм підписом, що банк ознайомив її в письмовій формі з умовами кредитування по продукту «Житло в кредит», а також надав їй інформацію відносно орієнтовної сукупної вартості кредиту, про наявні в банку форми кредитування і відмінності між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, перевагами і недоліками схем кредитування. (т.1 а.с.41-43).
На час укладення кредитного договору ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» мало банківську ліцензію НБУ №8 від 02.10.2006 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дозвіл № 8-1 від 02.10.2006 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу, і додаток до дозволу № 8-1 від 02.10.2006, який містить перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», в тому числі на право здійснення операцій з валютними цінностями. (т.1 а.с.38-40).
Факт отримання кредиту на умовах кредитного договору та цільового використання кредитних коштів ОСОБА_1 не заперечується і підтверджується договорами купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна, зазначеного в кредитному договорі, державною реєстрацією права власності за позивачкою, державною реєстрацією обтяження об'єкту нерухомого майна на підставі договору іпотеки №5613124 від 29.08.2007 (т.1 а.с.125-126, 139-150).
У зв'язку із порушенням ОСОБА_1 умов кредитного договору №5613181 від 29.08.2007, ПАТ «ПУМБ» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09.06.2015, яке набрало законної сили 20.06.2015, суд задовольнив позов банку, стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 18694,42 доларів США, з яких заборгованість за кредитом - 17485,23 доларів США, заборгованість за процентами - 1209,19 доларів США. При цьому суд встановив, що відповідачка до липня 2014 року сплачувала кредит та відсотки за його користування і станом на 21.07.2014 погасила 9514,77 доларів США. 06.01.2015 банк надсилав ОСОБА_1 письмову вимогу від 26.12.2014 про дострокове погашення заборгованості, яка була отримана ОСОБА_1 15.01.2015 (справа №334/1955/15).
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом про визнання кредитного договору недійсним.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За положеннями ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту, до яких належить спірний кредитний договір, встановлені Законом України «Про захист прав споживачів».
Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на момент укладання оспорюваного кредитного договору), встановлює права споживача в разі придбання ним продукції у кредит. Згідно ч.1 ст.11 цього Закону, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Згідно ч.2 ст.11 вказаного Закону (в редакції на час укладання кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про цілий ряд обставин, в тому числі про: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.
Згідно з ч.5 ст.11 вказаного Закону до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.
Відповідно до ст.18 вказаного Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (ч.1). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (ч.2). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, то таке положення може бути змінено або визнано недійсним (ч.5).
Частина 1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє нечесну підприємницьку практику, яка включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману.
Згідно ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Судом встановлено, що укладений 29.08.2007 кредитний договір №5613181 та додатки містять повну і детальну інформацію про права і обов'язки його учасників, передбачену ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час укладання кредитного договору). Зміст договору відповідає діючому цивільному законодавству, містить всі суттєві умови, порядок отримання і повернення кредиту, його вартість та розмір платежів. Сторони договору без будь-яких застережень підписали договір, обумовивши відповідальність за його невиконання. При цьому кредитний договір передбачає лише ті види відповідальності позичальника за його невиконання, які передбачені ЦК України.
На підставі досліджених доказів судом встановлено, що на момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 погодилася з усіма його умовами, самостійно обрала валюту кредитування та валюту виконання зобов'язання, що підтверджується її підписом.
Також судом встановлено, що при укладанні оспорюваного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети, суми та строків кредиту, умов та порядку його видачі та погашення, видів забезпечення зобов'язань позичальника, процентних ставок, порядку оплати за кредит, порядку зміни та припинення дії договору, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Спірний договір було укладено у письмовій формі, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Враховуючи особливості кредитного договору, встановлені ним види відповідальності позичальника за невиконання договору є адекватними і такими, що покликані забезпечити добровільне гарантоване повернення позичальником отриманих грошових коштів і спонукати останнього до їх повернення у встановлені договором строки.
Доводи позову про те, що при укладенні кредитного договору банком не було надано їй як споживачу передбачену законом інформацію про умови кредитування, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту, детального розпису сукупної вартості кредиту, повідомлення про валютні ризики, що є порушенням ст.ст. 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» необґрунтовані та спростовуються укладеним між сторонами кредитним договором, невід'ємною частиною якого є підписаний сторонами Додаток №1 до кредитного договору №5613181 від 29.08.2007 «Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом» (т.1 а.с. 10-14) та Додаток №2 до кредитного договору №5613181 від 29.08.2007 «Інформація про умови та сукупну вартість кредиту» (т.2 а.с. 110-113).
При цьому, при укладанні кредитного договору позичальниця ОСОБА_1 знала про вищезазначені договірні умови і свідомо погоджувалась з ними, погодилась з його умовами та не заперечувала проти надання кредиту в іноземній валюті - доларах США, сплати процентів та інших платежів в іноземній валюті, про що свідчить підпис на Інформаційному листку банку про продукт «Житло в кредит», Анкеті-заяві на отримання кредиту для придбання нерухомості, договорі без будь-яких зауважень чи застережень щодо його умов, після чого до липня 2014 року виконувала його умови.
Окрім того, видача кредиту у доларах США та можливі коливання курсу не є несправедливими умовами договору, оскільки у позичальниці існувала можливість передбачити в момент укладення договору можливі зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг у 1996 році національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті (п.16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).
Навпаки судом встановлено, що позичальниця з такими умовами договору погодилася та підписала його за власним бажанням та на власний ризик, підписала кожен аркуш договору та тривалий час його виконувала.
Виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором до липня 2014 року підтверджується які рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09.06.2015, так і довідкою про стан та історію заборгованості за кредитним договором, наданими позивачкою квитанціями, прибутковими касовими ордерами про погашення заборгованості за кредитним договором за вказаний період (т.1 а.с.71-117).
При цьому суд зауважує, що ненадання банком оригіналу меморіального валютного ордеру №343274877 від 29.08.2007 не спростовує факту отримання ОСОБА_1 кредиту, та не свідчить про недійсність кредитного договору на момент його укладення з наведених у позовній заяві підстав.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Отже, доводи позову з цього приводу є безпідставні.
Вказаний договір не містить дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивачу, а види відповідальності позичальниці покликані забезпечити своєчасне виконання нею кредитних зобов'язань, а отже не є непропорційно великою сумою компенсації в контексті положень законодавства про захист прав споживачів.
Кредитний договір укладено на принципах добросовісної конкуренції, адже позивачка самостійно та добровільно обрала ЗАТ «ПУМБ» для укладення з ним кредитного договору.
За таких обставин, кредитний договір відповідає актам цивільного законодавства, в тому числі щодо захисту прав споживачів, а доводи позову про те, що кредитний договір містить несправедливі умови, а банком використано нечесну підприємницьку практику, що потягло порушення прав позичальниці як споживача, передбачених ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» і що є підставою для визнання договору недійсним, суд вважає необґрунтованими.
Доводи позову про те, що видача кредиту в іноземній валюті є порушенням законодавства, не ґрунтуються на законі.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
При цьому ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції на час укладання кредитного договору) визначає, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Основним законодавчим актом, який регулював правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю на момент виникнення спірних правовідносин, був Декрет КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Відповідно до ст.5 цього Декрету (в редакції на час укладання кредитного договору) операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього ж Декрету. Індивідуальної ліцензії потребують зокрема такі види валютних операцій: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (пп. «в» п.4 ст.5 Декрету), використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (пп. «г» п.4 ст.5 Декрету).
Що стосується проведення платежів за кредитними операціями в іноземній валюті, то слід зауважити таке.
Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик в іноземній валюті (кредитні операції), які включають у себе як власне надання кредитів, так і отримання процентів та інших платежів за кредитом в іноземній валюті, а також залучення депозитів в іноземній валюті з виплатою процентів в іноземній валюті.
Спеціальне законодавство в сфері банківської діяльності, на дату укладання спірного кредитного договору, не містило приписів, які б забороняли банкам надавати фізичним особам кредити в іноземній валюті.
Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог Декрету (стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.
Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія Національного банку України, наданий у частині 4 цієї статті.
Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Пункт «в» частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, ні на дату укладання спірного кредитного договору, ні на теперішній час, законодавством не встановлені терміни і суми кредитів в іноземній валюті, як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані із наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Пунктом 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 №275 (яка була чинною на дату укладання спірного кредитного договору) визначалося, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати, зокрема, операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Згідно пункту 5.3. цього ж Положення письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності, зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України згідно з вимогами пункту «г» частини 4 статті 5 Декрету, то відповідно до цієї статті порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
Згідно зі статтею 11 Декрету Національний банк України видає в межах, передбачених цим Декретом обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.
Крім цього, відповідно до статті 44 Закону України «Про Національний банк України» НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.
На виконання вказаних повноважень Національним банком України прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 №483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за №1429/10028.
Відповідно до пункту 1.4 Положення використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів що придбаваються.
Разом з тим, у пункті 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Ця норма була прийнята виходячи з того, що, як було зазначено вище, операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик включають у себе не лише операції з надання кредиту, але й проведення інших платежів за кредитом.
Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата інших платежів за кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною з сторін договору, за умови якщо стороною договору є уповноважений банк, який має банківську ліцензію та письмовий дозвіл (генеральну ліцензію) на здійснення валютних операцій.
Вказане підтверджується Висновком науково-правової експертизи Інституту держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті від 09.11.2006, згідно з яким відповідно до норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.
Аналізуючи наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що уповноважений банк на підставі банківської ліцензії (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Аналогічні роз'яснення містить п.10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», де зазначено, що банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст.ст. 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог п.1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (п.2 ст.5 Декрету про валютне регулювання). Щодо вимог підпункту «в» п.4 ст.5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.
Згідно п.11 цієї ж постанови у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (п.п.«г» п.4 ст.5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що НБУ на виконання положень ст.11 цього Декрету, ст.44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у МЮ України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з п.1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення НБУ відповідних ліцензій на виконання вимог п.1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
З матеріалів справи вбачається, що ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» на момент укладення оспорюваного кредитного договору мав банківську ліцензію № 8 від 02.10.2006, дозвіл № 8-1 від 02.10.2006 і додаток до дозволу № 8-1 від 02.10.2006, видані НБУ у встановленому законом порядку на здійснення валютних операцій, який є генеральною ліцензією і згідно якого банк мав право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі й з розміщенням іноземної валюти на валютному ринку України у вигляді надання кредитів фізичним особам в іноземній валюті.
Згідно ч.1 ст.227 ЦК України, на яку посилається позивачка в обґрунтування підстав позову, передбачає, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
За встановлених судом обставин доводи позивачки про наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору у зв'язку із відсутністю у відповідача індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу для здійснення таких операцій, не ґрунтуються на законі, оскільки надання банками кредитів в іноземній валюті та отримання платежів в іноземній валюті за кредитами (як у готівковій, так у безготівковій формі) на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу (генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій) є правомірним.
Виходячи з відсутності доказів порушення прав позивачки як споживача при укладанні нею кредитного договору з боку банку та дисбалансу договірних прав та обов'язків за кредитним договором на шкоду позивачці, надання їй банком усієї необхідної і достатньої інформації при його укладанні, дотримання сторонами у момент укладення договору вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо укладення кредитного договору в письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обов'язкових умов, та з урахуванням того, що сам кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, виходячи із правомірності дій банку при укладенні кредитного договору, предметом якого є іноземна валюта, з огляду на наявність у банку генеральної ліцензії, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до АТ «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання недійсним кредитного договору є необґрунтованими, а тому у задоволенні прозову слід відмовити з наведених підстав.
Щодо залучення до участі у справі Національного банку України в якості відповідача суд зазначає наступне.
Доводи позову, що Національний банк України при оформленні та видачі кредитів банками-резидентами України в іноземній валюті фізичним особам - резидентам України для проведення розрахунків на території України резидентами України порушив діюче законодавство України, суд визнає необґрунтованими.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, який, згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статтею 4 Закону України «Про Національний банк України» банки є незалежними в своїй діяльності і не підпорядковані Національному банку України, який відповідно не має права втручатися в господарську діяльність банків, зокрема, і у відносини між банком та його клієнтами.
Положеннями статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» регламентовано, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно із вимогами статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України саме сторони визначають умови договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Надання кредитів, їх повернення, як встановлено статтею 1054 Цивільного кодексу України, здійснюються виключно на договірних умовах.
Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог чинного законодавства.
Отже усі питання, пов'язані з укладенням та виконанням договорів або визнання їх недійсними мають вирішуватися безпосередньо між сторонами цих договорів або в судовому порядку.
Позивачка знаходиться у договірних правовідносинах із ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» згідно кредитного договору від 29.08.2007 №5613181. Національний банк України не є стороною цього договору, участі в його оформленні та виконанні його умов (в тому числі видачі кредиту в іноземній валюті) не приймав і тому всі спірні питання щодо даного договору не можуть стосуватися центрального банку держави, як суб'єкта владних повноважень.
В позовній заяві відсутні будь-які дані та докази щодо порушення чинного законодавства України Національним банком при оформленні та видачі кредитів банками-резидентами України в іноземній валюті фізичним особам - резидентам України для проведення розрахунків на території України резидентами України, і зокрема при укладанні та виконанні спірного договору, оскільки позов стосується конкретних осіб та договірних відносин між ними.
У своєму позові позивачка залучає до участі у справі Національний банк України в якості відповідача, проте не висуває жодних позовних вимог до Національного банку України та не надає, не зазначає і не обґрунтовує ніяких документально та законодавчо підтверджених доказів.
На права, обов'язки чи інтереси Національного банку України не може вплинути рішення по даній справі відносно визнання недійсним договору, стороною за яким центральний банк держави не являється, добровільно на себе за таким договором зобов'язання не брав і законодавством щодо нього стосовно цього договору не визначено ніяких прав або обов'язків.?
На підставі вищевикладеного, зважаючи, що рішення по даній справі не впливає на права та обов'язки Національного банку України, твердження позивачки щодо діяльності Національного банку України, викладені у позовній заяві, є законодавчо необґрунтованими та нічим не підтвердженими, доказів порушення Національним банком України прав позивачки при укладенні спірного кредитного договору суду не надано і таких обставин судом не встановлено, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог до Національного банку України також слід відмовити.
Таким чином, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», Національного банку України, про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 12, 79-81, 89, 141, 263-265, 268, 272-273, 279, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», Національного Банку України про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Складення повного судового рішення - 15.08.2023.
Суддя: Турбіна Т. Ф.