Справа № 333/1798/23
Провадження № 2/333/1577/23
рішення
03 серпня 2023 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді Холода Р.С.,
за участю секретаря судового засідання Марченко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рах. № НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 ,в якому просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 62 178,63 грн. та судові витрати.
Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що 30.09.2008 року між сторонами було укладено кредитний договір № б/н, згідно вимог якого, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який у подальшому було збільшено до 50 000 грн.
Однак, ОСОБА_1 порушує вимоги кредитного договору, а саме: не виконує в обумовлені строки зобов'язання щодо сплати кредиту, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою від 10.03.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
10.04.2023 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
В обґрунтування свого відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 зазначив про недоведеність наявності існування кредитних зобов'язань, які виникли 30.09.2008 року, оскільки позивач не довів про існування кредитного договору про надання банківських послуг від 30.09.2008 року, укладеного між ним та АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Крім того зазначив, що не підписував довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», повноважень на це іншій особі не надавав. Про існування вказаної довідки йому стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами справи. Тому такий правочин є не вчиненим. Підписана ним анкета-заява не містить жодної інформації та даних , на які саме банківські послуги ним надано згоду, виду карткового рахунку, у тому числі кредитного, ні його номеру, ні розміру грошового зобов'язання, ні умов про встановлення будь-яких видів відповідальності за порушення грошового зобов'язання та їх розміру, строку дії рахунку та обов'язку щодо повернення кредиту. Крім того, в анкеті-заяві від 30.09.2008 року відсутня домовленість сторін про сплату відсотків за користування кредитним коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, а наданий банком витяг Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена для кредитного договору.
11.05.2023 року на адресу суду від представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла відповідь на відзив, в якій останній просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якій вказав, що позов підтримує в повному обсязі, у разі неявки відповідача, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 до зали судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Дослідивши матеріали справи та наявні в ній письмові докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що відповідно до п. 1.7. статуту АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК», на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року змінено тип банку з закритого на публічне акціонерне товариство та змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк» на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК». ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є правонаступником всіх прав та зобов'язань Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», який, в свою чергу, є правонаступником прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційного банку «ПриватБанк».
Згідно з рішенням Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року №519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК».
АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» є правонаступником всіх прав та зобов'язань ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК».
Згідно з ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Судом встановлено, що 30.09.2008 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н. Було відкрито кредитний рахунок. Для користування кредитним картковим рахунком Відповідач отримав кредитну картку, на яку встановлено кредитний ліміт зі сплатою 36% річних. Розмір кредитного ліміту у подальшому збільшився до 50 000 грн.
За розрахунком банку станом на 29.01.2023 року за ОСОБА_1 ,утворилася заборгованість у розмірі 62 178,63 гривень, яка складається з: 50 863,49 грн. заборгованості за кредитом; 11 315,14 грн. заборгованості за простроченими відсотками. Період стягнення згідно наданого розрахунку з 12.09.2008 року по 29.01.2023 року.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.
В обґрунтування позову представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначив, що у анкеті- заяві позичальника від 30.09.2008 року процентна ставка зазначена та відповідач був обізнаний із розміром процентів, які має сплачувати.
Як вбачається із змісту відзиву на позовну заяву, відповідач оспорює факт підписання довідки про умови кредитування. Водночас, ОСОБА_1 не оспорює факту підписання анкети-заяви, а тільки заявляє, що у ній не було жодної інформації про розмір відсотків, які він зобов'язаний сплачувати.
З копії анкети, доданої до позову вбачається, що підпис позивача стоїть до розділу № 5 «Банківські послуги», де визначено розмір процентної ставки по кредиту.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено, що ОСОБА_1 підписував анкету та був ознайомлений з розділом № 5 «Банківські послуги», де безпосередньо було зазначено про базову процентну ставку по кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення процентів, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 30.09.2008 року, посилався на Умови та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, розмір і порядок їх нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1ст.81ЦПК України), крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Будь-яких інших доказів, на підтвердження своїх позовних вимог, ніж ті, що долучені позивачем до позовної заяви, останнім не надано.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначав, що він не підписував довідку про Умови та правила надання банківських послуг.
Про таку позицію позивач знав, так як написав відповідь на відзив. Водночас, представник позивача лише надав заяву про розгляд справи без її участі, жодних клопотань від представника позивача про призначення експертизи, додаткового дослідження оригіналу довідки до суду не поступало.
За таких обставин, вважаю недоведеним факт підписання довідки відповідачем.
Таким чином, беручи до уваги усе вище викладене, суд дійшов до переконання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитом, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог у цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 30.09.2008 року, оскільки розділ анкети-заяви , в якому зазначалося про проценти, не був підписаний відповідачем, а факт підписання довідки відповідачем не доведений представником позивача у судовому засіданні.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Також суд враховує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 30.09.2008 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд переконаний, що останній вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Факт користування відповідачем грошовими коштами АТ КБ «Приватбанк» доведено даними руху коштів по картковим рахункам, долученим позивачем до позову, з якого вбачається, що відповідач ними активно користувався.
Отже, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги у частині стягнення з відповідача суми тіла кредиту є обґрунтованою та такою, яка підлягає до задоволення.
Водночас, вважаю, що заборгованість тіла кредиту складає 49 999,82 грн. (50 863,49 грн. - 863,67 грн.), враховуючи виписку руху коштів по рахунку, наданому банком як додаток до позову, оскільки у період з 30.09.2008 року по 01.05.2022 року були нараховані відсотки у загальній сумі 863,67 грн.за користування кредитом, які суд вважає неможливо стягнути через причини, вказані вище у рішенні.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме на 80,41%, тому необхідно стягнути з відповідача судовий збір, у розмірі пропорційному задоволених позовних вимог, а саме: 2 158,20 грн. (2 684х80,41/100).
Керуючись ст. ст. 610, 611, 612, 617, 625, 651, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 5, 12, 13, 78, 81, 141, 223, 259, 263-265, ч. 4 ст. 268, 280-282, 284 ЦПК України, суд,-
Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рах. № НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором від 30.09.2023 року - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рах. № НОМЕР_1 ) - 49 999 (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 82 коп. заборгованості по кредиту.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рах. № НОМЕР_1 ) - 2 158 (дві тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 20 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повний текст рішення складено 03.08.2023 року.
Суддя Комунарського районного суду
м.Запоріжжя Р.С.Холод