2/130/419/2023
130/392/23
"04" серпня 2023 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Грушковської Л.Ю.,
при секретарі Шпак А.А.,
за участі сторін: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Василевської О.В.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача адвоката Смірнова С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жмеринка в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Василевська О.В. звернулась до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з даною позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача заборгованість за неналежне виконання умов договору позики, оформленого розпискою від 04.11.2021 року в розмірі 500535,39 грн., судові витрати в розмірі 5005,36 грн. та понесені витрати на правничу допомогу.
Позовна заява мотивована тим, що 04.11.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено розписку про те, що ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 14500 доларів США на купівлю квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Залишок станом на 01.01.2021 року становив 10550 доларів США. Згідно розписки від 04.11.2021 року відповідач зобов'язався сплачувати щомісячно по 150 доларів до кожного до 15 числа місяця до моменту повного погашення заборгованості. Відповідачем ОСОБА_2 не здійснено жодного платежу на умовах укладеної розписки від 04.11.2021 року. У зв'язку з невиконанням вищезазначених домовленостей позивачем було направлено рекомендованим листом за трек номером 0219208991533 04.08.2022 досудову пропозицію щодо мирного врегулювання по виконанню обов'язків за угодою позики, відповідно до якої відповідач має повернути заборгованість. Розписка від 04.11.2021 підтверджує передачу позивачем відповідачу 14500 доларів США та відображає, станом на 01.11.2021 року розмір позики між сторонами є укладеним, починаючи з 01.11.2021 року. У зв'язку із невиконанням договору позики, оформленого розпискою від 04.11.2021 року позивачем було направлено рекомендованим листом 04.08.2022 року досудову пропозицію щодо мирного врегулювання по виконанню обов'язків за угодою позики, відповідно до якої відповідач має повернути заборгованість. Таким чином, на день звернення із даною позовною заявою розмір заборгованості за договором позики від 04.11.2021 становить 385798,73 грн. Умовами договору позики від 04.11.2021 року не встановлений розмір процентів, тому їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Сума процентів за договором позики від 04.11.2021 становить 80462,69 грн. Сума 3% річних становить 5392,74 грн. Сума інфляційних втрат - 28881,23 грн. Загальна сума заборгованості за неналежне виконання умов договору позики, оформлений розпискою від 04.11.2021 року ОСОБА_2 становить 500535,39 грн.
Ухвалою суду від 08.03.2023 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Смірнов С.М. подав відзив, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначив, що 14.06.2014 року відповідач ОСОБА_2 одружився з ОСОБА_3 , в подальшому спільне життя між сторонами не склалося через втрату почуття любові один до одного, тому рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07.11.2022 шлюб було розірвано. Від даного шлюбу у подружжя є спільний син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач ОСОБА_1 є рідним дядьком колишньої дружини відповідача - ОСОБА_3 . У 2017 році позивач ОСОБА_1 запропонував молодому подружжю, яке проживало безоплатно в кімнаті гуртожитку, яка належала дідусеві ОСОБА_3 - ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_2 , придбати квартиру. Договір купівлі-продажу було посвідчено 15.05.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко С.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 627. Предметом договору була квартира АДРЕСА_3 . Покупцями квартири виступили ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (як подружжя), продавця квартири відповідач не пам'ятає, так як фактично купівлею займався позивач і особисто надавав кошти продавцеві позивач ОСОБА_1 , а за домовленістю потім повертали щомісячно сплачені позивачем кошти при купівлі квартири. З того часу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за час спільного проживання стабільно сплачували кошти за придбання квартири ОСОБА_1 . Згідно позову та доданої копії розписки від 04.11.2021 року, ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 кошти на придбання квартири, за адресою АДРЕСА_1 . По-перше, це не відповідає дійсності, оскільки в той час квартира подружжям ОСОБА_6 не купувалася, вона була придбана набагато раніше (у 2017 році), а продавалася. 10.12.2021 року було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піддубною С.П., згідно якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали, а ОСОБА_7 придбав квартиру АДРЕСА_3 . По-друге, кошти ОСОБА_1 взагалі не передавав ОСОБА_2 , ні у 2017 році, ні у 2021 році, отже розписка є безгрошовою, у зв'язку з чим договір позики є недійсним. У даній справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вирішили продати спільну квартиру, через погіршення відносин між ними і розуміння того що шлюб зберегти не вдасться, виникла необхідність продажу квартири та поділу коштів між ними (спільна сумісна власність подружжя), однак на той час ними не було виплачено всіх коштів за придбання квартири ОСОБА_1 , тому ОСОБА_2 написав розписку, яка є предметом даного судового спору, щоб зафіксувати суму коштів, яку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають повернути ОСОБА_1 з виручених від продажу квартири коштів, що свідчить про те, що фактично грошові кошти, зазначені в розписці, передані ОСОБА_2 не були. Крім того, після написання розписки від 04.11.2021 року, через місяць, 10.12.2021 року, в день посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_1 були повернуті всі кошти, які ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не встигли позивачу повернути на той час, а саме суму яка і значиться у розписці 10550 доларів. Тобто, жодної заборгованості у відповідача перед позивачем не існує. В наявності відповідача ОСОБА_2 є фотокопія аркуша формату А4 на якому ОСОБА_1 власноручно розписував ділення коштів отриманих подружжям ОСОБА_6 від продажу квартири 10.12.2021 року, серед коштів які потрібно повернути чітко вбачається повернення «10550 $ за квартиру, єквівалент в євро 9336». Крім того, позивач ОСОБА_1 відразу забрав собі всі кошти, якими допомагав подружжю ОСОБА_6 , в тому числі за погашення іпотеки «5500 $ - 4867 євро», за кредит в банку «2800 $ - 2477 євро», за автомобіль «4166 $ - 3686 євро». Під час написання цього розрахунку були присутні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Валюта «євро» прописувалося тому, що продавець ОСОБА_7 сплачував кошти за придбання квартири в валюті «євро». Оригінал даного листа перебуває у розпорядженні ОСОБА_3 , яка попросила у відповідача надати їй для сканування, після чого відмовилася повертати. Крім того, факт погашення всіх боргів перед ОСОБА_1 підтверджує переписка між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в месенджер додатку «Viber» (скриншоти додаються), згідно яких 17.11.2021 року сторони обговорювали необхідність повернення всіх боргів після продажу квартири. 25.11.2021 року сторони знову переписувалися з даного питання, де ОСОБА_3 серед іншого зазначала «тепер не буде боргів». 02.12.2021 року у відповідь на твердження відповідача «головне в день угоди відразу ОСОБА_8 щоб ми віддали, щоб не тягнути це питання», а ОСОБА_3 підтвердила зазначивши «так ми все віддамо одразу». Так все і сталося, ОСОБА_9 отримав від ОСОБА_6 всі кошти, якими допомагав молодій родині. Пред'явлення даного позову суперечить одній з фундаментальних засад цивільного законодавства, а саме добросовісності, з боку позивача ОСОБА_1 , який отримав всі кошти які йому обіцяли ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за продаж квартири, при цьому відмовився повернути оригінал розписки ОСОБА_2 , мотивуючи своє рішення тим, що «ми не впевненні в тому, що ти будеш сплачувати аліменти в тому розмірі в якому ми захочемо». Повернення оригіналу розписки є обов'язком кредитора. Тобто, вже тоді позивач ОСОБА_1 спланував штучно створити наявність боргового зобов'язання у відповідача ОСОБА_2 . На переконання ОСОБА_2 пред'явлення даного позову зумовлене тим, що відповідач відмовився від підписання на умовах ОСОБА_3 договору між батьками про визначення місця проживання дитини, участь батьків у її вихованні та про сплату аліментів на утримання дитини, а на правки ОСОБА_2 не погодилася ОСОБА_3 (скрін-шот переписки від 21.11.2022 року) в якому ОСОБА_3 наказує називаючи даний договір мировою згодою «ми повинні її підписати до кінця тижня на моїх умовах, я не збираюсь далі сперечатись…». Після чого, ОСОБА_1 подав даний позов, тим самим, виконавши своє «попередження» оголошене 10.12.2021 року коли відмовився повернути оригінал розписки. Тим більше, зважаючи на зверхнє, принизливе відношення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , що підтверджується скрин-шотом спілкування між сторонами в месенджер додатку «Viber», після висловлення відповідачем співчуття позивачу у зв'язку з смертю батька. Зміст розписки від 04.11.2021 року є суперечливим, що підтверджується нижче наведеним. Так, зазначено, що « ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 14500 доларів на покупку квартири. Залишок на 1.11.2021 - 10550 доларів. Зобов'язуюсь виплачувати по 150 доларів щомісячно до кожного 15 числа місяця до повного погашення». Виникає ряд питань: 1. Коли ж саме ОСОБА_2 взяв кошти у ОСОБА_1 .? 2. Чому розписка не писалася тоді коли кошти дійсно бралися? 3.Чи містить розписка твердження «про отримання коштів в борг»? 4.Яким чином вираховано залишок у розмірі 10550? 5. Чи придбав квартиру ОСОБА_2 після 04.11.2021 року? 6. Чи закінчився строк виконання боргового зобов'язання? 7. Що означає «долар»? 8. Що за сума «14500», «10550»?. Щодо вимог позивача про стягнення процентів, 3% річних та інфляційних витрат, зазначив, вони є безпідставними, оскільки будь-якого боргу у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не існує апріорі, про що детально описано вище. Крім того розписка від 04.11.2021 року є суперечливою, тому відсутні підстави для стягнення коштів за нею, про що також детально описано вище. Однак, наперед відповідач не може знати думку суду, тому висловлює додатково обґрунтування щодо вимоги про стягнення з нього процентів, 3% річних та інфляційних витрат за неналежне виконання умов договору позики. Щодо стягнення процентів за користування позикою, визначених у розмірі облікової ставки Національного банку України. Позивач також просив стягнути проценти за користування позикою, які розрахував у розмірі облікової ставки Національного банку України за період, починаючи з дня настання терміну повернення позики (05.11.2021 року), до дня звернення до суду (10.02.2023 року). В даному випадку застосуванню підлягає висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 та підтриманий висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 року у справі № 149/1499/18, згідно якого позивач не міг нарахувати проценти за договором позики після настання терміну її повернення.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Василевська О.В. подала відповідь на відзив, у якому просила задовольнити позов. Зазначила, що у своєму відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 посилається на обставини, що підтверджують його заперечення, які не відносяться до предмету розгляду справи №130/392/23. Предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за борговою розпискою від 04.11.2021 року з відповідача на користь позивача. Натомість відповідач у своєму відзиві посилається та долучає до матеріалів справи документи, які є неналежними доказами та мають відношення до предмету доказування. Ці документи не можуть сприйматися як докази по даній справі, оскільки жодним чином не підтверджують чи спростовують виконання ОСОБА_2 боргової розписки від 04.11.2021 року. Надані відповідачем скріншоти листування у Viber не дають змоги ідентифікувати особу відправника та адресата повідомлень, встановити їх автентичність та відсутність їх реагування. Також є незрозумілим яким чином сприймати долучені відповідачем скріншоти листування у Viber: як паперове відтворення електронного доказу чи самостійний доказ. Жодних обставин відповідачем з цього приводу не зазначено. Крім того, долучена фотокопія аркушу формату А4 на якому за ствердженням відповідача начебто позивач ОСОБА_1 написав ділення коштів не дає жодних підстав стверджувати, що по перше: текст написано саме позивачем ОСОБА_1 , а по друге: що цифри написані на даному аркуші мають відношення особисто до ОСОБА_2 та його боргових зобов'язань з ОСОБА_1 . Письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Оригінал боргової розписки від 04.11.2021 знаходиться у позивача. При цьому зазначила, що зазначення в цій розписці від 04.11.2021 мети використання коштів не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку належним чином виконати зобов'язання за договором. Так, виходячи зі змісту відзиву відповідач фактично визнав факт отримання у позику грошових коштів від ОСОБА_1 , тобто відповідач фактично підтверджує, що ним дійсно було отримано кошти у позивача на придбання квартири. Крім того, із тих «доказів», з достовірністю яких позивач не погоджується, що долучені відповідачем до відзиву, а саме скріншоти листування у Viber вбачається, що ОСОБА_2 обізнаний про боргові зобов'язання. Так, в повідомленні за 02.12.2021 року «невідомому абоненту» значиться повідомлення «головне в день «сделки» зразу ОСОБА_8 щоб ми віддали. Щоб не тягнути це питання» та відповідь «так ми все віддамо одразу». По перше: даний скріншот не підтверджує, що в день укладення договору купівлі-продажу гроші були передані ОСОБА_1 , як це стверджує відповідач у своєму відзиві. По друге: з даного скріншоту є не зрозумілим хто писав, кому писали та за якого саме ОСОБА_8 писали.
Свідок ОСОБА_10 в судове засідання не з'явилася, оскільки перебуває на сьомому місяці вагітності. Надала письмові пояснення, в яких зазначила, що між нею та ОСОБА_2 14.06.2014 було укладено шлюб. Після укладення шлюбу вона з ОСОБА_2 планували придбати квартиру. В 2017 році ОСОБА_2 звернувся до її дядька ОСОБА_1 за позикою 14500 доларів США. Вони з ОСОБА_2 придбали квартиру 15.05.2017 за адресою: АДРЕСА_1 . За усною домовленістю ОСОБА_2 повертав ОСОБА_1 дрібними частинами гроші. В подальшому як ОСОБА_2 їй повідомив, що він надав письмову розписку ОСОБА_1 , де зазначив вже меншу суму позики, оскільки частину вже повернув, залишилась частина боргу в розмірі 10550 доларів США. 10.12.2021 року вони з ОСОБА_2 продали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . На той час вже не жили спільною сім'єю і вона просила в день продажу квартири щоб ОСОБА_2 розрахувався з дядьком ОСОБА_1 . Від ОСОБА_1 вона знає, що ОСОБА_2 кошти так і не повернув. 07.11.2022 за рішенням Солом'янського районного суду м. Києва між нею та ОСОБА_2 шлюб було розірвано.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Суду пояснив, що при купівлі квартири своїй племінниці ОСОБА_3 дійсно надав кошти продавцеві квартири в сумі 14550 доларів США та домовився із відповідачем ОСОБА_2 про виплату наданих ним коштів по 150 доларів в місяць, як родичам. Поки відповідач ОСОБА_2 був одружений з племінницею виплачував регулярно щомісячно та виплатив приблизно 3000 доларів. Коли почала розпадатись сім'я відповідач перестав платити кошти і тоді він поставив вимогу написання розписки, яку написав відповідач ОСОБА_2 . Вважає, що сума коштів, зазначена в розписці, є такою яку саме був винен особисто відповідач ОСОБА_2 . Також підтвердив, що приймав участь при продажі квартири та допомагав сім'ї здійснити розрахунок по їх боргах та аркуш справи на якому є даний розрахунок написано ним власноручно, однак це проект повернення коштів. Наявність у нього розписки підтверджується наявністю заборгованості.
Відповідач ОСОБА_2 суду пояснив, позивач ОСОБА_1 є дядьком його колишньої дружини. Вони вирішили із колишньою дружиною купити квартиру, а позивач ОСОБА_1 запропонував допомогти фінансово, при цьому як для родичів дозволив кошти віддавати частинами. При купівлі квартири ОСОБА_1 сам розраховувався із продавцем квартири. Протягом усього часу вони із дружиною сплачували позивачу ОСОБА_1 кошти за квартиру. З часом стосунки між ОСОБА_2 та його дружиною стали погіршуватись і вони вирішили продати квартиру та коштами від продажу квартири повернути борги. 04.11.2021 ОСОБА_2 написав розписку на залишок коштів, які вони мають віддати ОСОБА_1 . Після продажу квартири гроші були у ОСОБА_1 і вони поїхали до нього в офіс для їх поділу, де позивач ОСОБА_1 власноручно написав ділення коштів, в якому серед іншого написав « НОМЕР_1 за квартиру ОСОБА_8 ». ОСОБА_11 одразу забрав собі свої кошти, якими допомагав: за пошагення іпотеки, за кредит в банку, за автомобіль. Під час цього розрахунку були присутні ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Також вони уклали договір з ОСОБА_3 про матеріальне забезпечення дитини від 10.12.2021. ОСОБА_2 також попросив повернути розписку, однак позивач ОСОБА_1 йому даної розписки не віддав, зазначивши, що «подивимось як ти будеш платити аліменти». Після поділу даних коштів ОСОБА_2 надали 1750 євро. Його колишня дружина ОСОБА_3 та її дядько ОСОБА_1 підвезли його на автомобілі до квартири, яку він знімав, він вийшов з машини та пішов. Просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності прийшов до наступного висновку з таких підстав.
Згідно копії розписки від 04.11.2021 її зміст наступний: ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 14500 доларів на купівлю квартири за адресою : АДРЕСА_1 . Залишок на 01.11.2021 - 10550 доларів. Зобов'язався виплачувати щомісячно по 150 доларів до кожного 15 числа місяця до моменту повного погашення заборгованості (а.с.10). Оригінал вказаної розписки оглядався судом.
Відповідно до копії досудової пропозиції щодо мирного врегулювання по виконанню обов'язків за угодою позики від 04.08.2022 ОСОБА_1 направив дану пропозицію ОСОБА_2 , в якій запропонував в позасудовому порядку повернути запозичені кошти (а.с. 11-12).
Відповідно до копії рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07.11.2022 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 38).
Згідно копії рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27.02.2023 присуджено стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16.08.2022 і до повноліття дитини (а.с. 39-41).
Відповідно до фотокопії договору про матеріальне забезпечення дитини від 10.12.2021, підписаного ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , згідно якого даний договір укладено батьками малолітньої дитини ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За домовленістю батьків даним договором встановлюється обов'язок батька сплачувати на утримання дитини допомогу в розмірі 250 доларів щомісяця (а.с. 42).
Згідно скріншотів листування ОСОБА_2 з його дружиною ОСОБА_3 17.11.2021 вони обговорювали необхідність повернення всіх боргів після продажу квартири. 25.11.2021 ОСОБА_3 зазначила «тепер не буде боргів». 02.12.2021 у відповідь на твердження відповідача ОСОБА_2 « головне в день угоди відразу ОСОБА_8 щоб ми віддали, щоб не тягнути це питання», а ОСОБА_3 підтвердила та зазначила «так ми все віддамо відразу» (а.с. 43-46).
Згідно копії договору купівлі-продажу від 10.12.2021 року продавці ОСОБА_3 та ОСОБА_2 передали (продали), а покупець ОСОБА_7 прийняв у власність (купив) квартиру АДРЕСА_3 . Квартира, що відчужується належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . За домовленістю сторін продаж зазначеної квартири вчиняється за ціною 1050418 грн. сторонами цього договору (а.с. 47-48).
Згідно копії аркуша розрахунку, який написано позивачем ОСОБА_1 , про що він підтвердив в судовому засіданні, зміст якого наступний: 40000 $ : -5500$ (4887 євро) - приватбанк, - 2800 $ (2477 євро) - райф, - 4000 $ (3539 євро) - ОСОБА_13 , -10550$ (9336 євро) - квартира, -4166 $ (3686 євро) - авто. 10484 $/3=3528$. 700 грн. - оцінка. Андрій: 4867 євро - приват, 2477 євро - райф, 9336 євро - квартира, 3686 євро - авто, 1902 євро - брокери = 22302 євро. Людмила 3539 євро - 1750 євро. Ост. 9150 євро, 700 грн. - оценка ОСОБА_14 , 13400 грн. - налоги. Итого 14729 євро/3 = 5243 євро. ОСОБА_15 - 10486 євро, ОСОБА_16 - 5243 євро (а.с. 49).
Відповідно до копії договору між батьками про визначення місця проживання дитини, участь батьків у її вихованні та про сплату аліментів на утримання дитини від 05.11.2022, який ніким не підписаний та укладений батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв'язку з розірванням шлюбу та прийняттям спільного рішення щодо визначення місця проживання спільної дитини, участі у її вихованні та утриманні в порядку, передбаченому ст. 157, 160, 181 СК України (а.с. 51-52).
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 6 ЦК встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Так,ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.1 і 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Розписка вимагає дотримання певних істотних умов її написання, серед яких обов'язковими є: дата складання; місце складання; прізвище ім'я та по батькові позичальника, його паспортні дані та місце проживання (та фактичного проживання), ID код; прізвище ім'я та по батькові позикодавця, його місце проживання і паспортні дані; боргова сума (точна сума і валюта) (варто визначити, як цифрами так і прописом); конкретна дата, коли борг повинен бути повернутий; підписи сторін; прізвище ім'я та по батькові свідків (щонайменше 2-х) їх паспортні дані та місце проживання (у тому числі фактичного проживання), підписи.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Водночас, у відповідності до ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
У відповідності до ст. 646 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10.12.2018 року у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 року у справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 року у справі № 604/1038/16.
Згідно із ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13.12.2017 року у справі № 6-996цс17. При цьому Верховний Суд у постанові від 11.06.2021 року у справі № 753/11670/17 підстав відступити від таких правових висновків не встановив.
Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Тобто, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статтей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Суд встановив той факт, що відповідачем ОСОБА_2 написана розписка, оригінал якої досліджений в судовому засіданні, однак по факту відповідач ОСОБА_2 не отримував кошти від позивача ОСОБА_1 .
Крім того, з дослідженої судом розписки вбачається, що в ній не вказано де була складена дана розписка, не повністю зазначено прізвище, ім'я та по-батькові позикодавця, його місце проживання і паспортні дані, боргова сума (точна сума і валюта) як цифрами так і прописом, відсутня конкретна дата, коли борг повинен бути повернутий та підписи сторін.
За таких обставин правова природа дослідженої у справі розписки аж ніяк не свідчить про боргові зобов'язання відповідача перед позивачем у відповідності до ст.1046 ЦК України, оскільки факту передачі коштів позивачем відповідачу не доведено, а навпаки даний факт спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами.
Інших доказів на підтвердження існування між сторонами таких правовідносин позивач суду не надав.
При цьому, відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Важливість етапу дослідження доказів для оцінки доказів полягає в тому, що забезпечується формування внутрішнього переконання суддів одразу з моменту надходження справи до суду і прийняття доказів, на етапі дослідження доказів, у процесі детального аналізу кожного з них у суду є можливість оцінити докази у своїй сукупності та порівняти їх, оскільки належна оцінка судом наявних у справі доказів є однією з гарантій права особи на справедливий судовий розгляд, зокрема в Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (ст.6) роль мотивувального судового рішення полягає в тому, що судом були досліджені всі надані докази і аргументи сторін.
Судом приймаються покази відповідача ОСОБА_2 про те, що не отримував в руки кошти для купівлі квартири в розмірі 14500 доларів, так як цей факт підтвердив сам позивач ОСОБА_1 . Також приймаються покази відповідача ОСОБА_2 , що кошти від продажу квартири отримав позивач ОСОБА_1 та приймав участь у їх поділі, що підтверджується власноручно (як підтвердив в судовому засідання позивач ОСОБА_1 ) написаним проектом поділу коштів на аркуші паперу: кому і скільки потрібно віддати, в тому числі і самому ОСОБА_1 , тим самим підтверджується факт повернення коштів позивачу ОСОБА_1 . У зв'язку неприязними стосунками відповідача ОСОБА_2 з позивачем ОСОБА_1 , останній не повернув розписки, так як факт неприязних стосунків знайшов підтвердження в судовому засіданні неповажним ставленням позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 .
Суд не бере до уваги пояснення позивача ОСОБА_1 , так як вони не узгоджуються з встановленими судом обставинами.
Тому суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з їх недоведеністю.
Оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми боргу та інфляційних втрат є похідними від вирішення спору щодо стягнення безпосередньо суми заборгованості за договором позики, і враховуючи, що судом не встановлено підстав для задоволення таких вимог, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення процентів та сум, передбачених ст.625 ЦК України, також не підлягають задоволенню.
Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-2, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 8 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Смірнов С.М. надав договір про надання правничої допомоги від 04.04.2023 та квитанцію до прибуткового касового ордера №б/н від 04.04.2023, згідно яких загальна вартість наданих адвокатських послуг позивачу ОСОБА_2 склала 5000 гривень.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Заяви позивача ОСОБА_1 чи його представника адвоката Василевської О.В. про зменшення розміру витрат на правничу допомогу матеріали справи не містять. А тому у суду відсутні підстави робити висновок про неспівмірність витрат на правову допомогу без відповідної заяви відповідача.
Керуючись ст. ст.2,4,12,13,81,141,263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаціний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 понесені судові витрати в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн., що складаються з витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 08.08.2023 року.
Суддя