Провадження № 11-кп/803/2845/23 Справа № 204/10321/23 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
09 серпня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року, про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянина України, з професійно - технічною освітою, військовослужбовця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 402 КК України,
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року, було задоволено клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 .
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ІНФОРМАЦІЯ_2 строком на 60 днів до 15 вересня 2023 року включно.
Одночасно обвинуваченому ОСОБА_6 визначено заставу в кримінальному провадженні у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 53 680 (п'ятдесят три тисячі шістсот вісімдесят) гривень.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що ОСОБА_6 є військовослужбовцем, призваним за мобілізацією, отже, у разі незастосування до останнього запобіжного захожу у вигляді тримання під вартою, останній буде змушений повернутися до місця несення служби, де він у зв'язку з отриманням доступу до матеріалів досудового розслідування, може впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, які ще не допитані в судовому засіданні, з метою зміни їх показань. З метою уникнення від кримінальної відповідальності, яка загрожує обвинуваченому в разі визнання винуватим у вчинені інкримінованого йому злочину, враховуючи те, що останній є мешканцем відмінної від несення служби області та у нього є можливість там переховуватися, існує ризик переховування від суду та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Суд зазначив, що враховуючи наявність встановленого судом ризику переховування від суду, вчинення останнім зазначених дій, з огляду на те, що обвинувачений є військовослужбовцем може мати наслідком вчинення іншого військового кримінального правопорушення.
Крім того, з урахуванням майнового становища обвинуваченого, зокрема рівня матеріального забезпечення військовослужбовців, тяжкості кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується, в умовах воєнного стану, суд вважав за необхідне визначити розмір застави в розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 53680 грн. оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , просив скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції розглянув клопотання прокурора без участі захисника ОСОБА_5 , не взяти до уваги що обвинувачений наполягав на розгляді справи зі участі адвоката.
Вважає, що прокурором не було доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти встановленому ризику.
Суд першої інстанції не взяв до уваги дані про особу обвинуваченого, який має стійкі соціальні зв'язки, одружений має на утриманні дітей, має постійне місце проживання у м. Кривому Розі, характеризується позитивно.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні.
Інші учасники судового розгляду про час та дату апеляційного провадження повідомлені належним чином, клопотань про їх особисту участь до суду не надходили, у зв'язку з чим та на підставі ч. 4 ст. 422-1 КПК України апеляційний суд здійснює розгляд без їх участі.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника ОСОБА_5 , перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, який згідно ст.12 КК України є тяжким злочином, та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, а також наявність, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, які слугували підставою для застосування даного запобіжного заходу відносно обвинуваченого, не змінилися та продовжують існувати на теперішній час.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інший запобіжний захід, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК України, а також те, що судовий розгляд даного кримінального провадження по суті тільки розпочато, по справі ще не допитано свідків згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст. 197,199 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 15 вересня 2023 року, включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Таким чином, підстави визначені ст. 194 КПК України для відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого, про що зазначає у своїй апеляційній скарзі захисник, у наданих матеріалах кримінального провадження відсутні.
За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушень, а встановлені слідчим суддею ризики під час обрання запобіжного заходу не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
У той же час, всупереч доводам апеляційної скарги сторони захисту суд першої інстанції вирішуючи питання про визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу у цьому кримінальному провадженні, в повній мірі врахував підстави та обставини, передбачені ст. 177,178 та ч. 5 ст. 182, ч. 3 ст. 183 КПК України, згідно яких суд вправі визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Зокрема, приписами п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК передбачено, що розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді про необхідність визначення застави в розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 53680,00 грн., оскільки вважає такий розмір застави пропорційним щодо особи обвинуваченого ОСОБА_6 , враховуючи відомості, які містяться в матеріалах справи та обставини вчинення злочину, в якому він обвинувачується, а також майновий та сімейний стан обвинуваченого, в тому числі отримання ним постійного, систематичного доходу під час проходження служби в Збройних Силах України та достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього обов'язків, та який буде належним запобіжником для встановлених ризиків, що належним чином забезпечить виконання завдань кримінального провадження.
Отже, підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, суд апеляційної інстанції не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Водночас доводи апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованої підозри, відсутності доказів на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину та щодо невідповідності клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою вимогам ст. 184 КПК України, суд апеляційної інстанції на даній стадії кримінального провадження не розглядає, оскільки ці питання є предметом перевірки суду першої інстанції під час розгляду справи по суті.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтею 117, ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року, якою продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 до 15 вересня 2023 року включно із визначенням застави у розмірі 53 680 гривень, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3