справа № 208/3160/18
№ провадження 2/208/94/23
Іменем України
04 травня 2023 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: Головуючого, судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання Грищенко О.Г., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_4 , відповідача ОСОБА_5 , представника відповідача ОСОБА_6 , представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_5 , Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», про стягнення матеріального шкоди та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортної пригоди, -
Стислий виклад позиції позивача та відповідача за позовом ОСОБА_1
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_5 , Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», про стягнення матеріального шкоди та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень до позову, позивач зазначила, що 14 серпня 2017 року о 16.30 у м. Кам'янське Дніпропетровської області на мостовому переході сталася дорожньо-транспортна пригода за участю воді автомобіля «Шевролет Авео» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_5 та водія автомобіля «LDV» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі водіїв отримали механічні пошкодження. Автомобіль «Шевролет Авео» реєстраційний номер НОМЕР_1 належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності, а водій ОСОБА_5 керував автомобілем на відповідній правовій підставі, маючи при собі технічний паспорт. Постановою судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року водія ОСОБА_5 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в сумі 340 грн. Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 жовтня 2017 року відповідача за даним позовом ОСОБА_4 було звільнено від адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Постановою судді Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2017 року постанову судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 жовтня 2017 року скасовано, а ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та провадження закрито згідно до п.7 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із закінченням строків для притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП.
Постановою судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року водія ОСОБА_5 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у зв'язку з порушенням ним п.12.4 ПДР України, а саме недотримання безпечної швидкості руху та недотримання дистанції між транспортними засобами.
Постановою судді Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2017 року ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у зв'язку з порушенням ним п.10.1 ПДР України, тобто в тому, що він при зміні напрямку руху ліворуч не впевнився в безпечності маневру, не впевнився в тому, що це не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху та внаслідок цього скоїв зіткнення з автомобілем позивача ОСОБА_5 .
Він звернувся до страхової компанії ПАТ СК «Країна» та отримав часткову компенсацію за завдану шкоду в сумі 35 101,91 грн., у зв'язку із наявністю вини обох водіїв.
Згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_8 всього завдана шкода автомобілю «Шеврале Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить позивачу ОСОБА_1 становить 125 032,70 грн.
Вважає, що відповідач ОСОБА_4 повинен відшкодувати позивачу завдану внаслідок скоєної дорожньо-транспортної пригоди матеріальну шкоду, оскільки він керував транспортним засобом на відповідній правовій підставі. Оскільки загальний розмір завданий ОСОБА_4 шкоди становить 125 032 грн. 70 коп., відшкодовано страховою компанією 35 101 грн. 91 коп., різниця в відшкодуванні завданої шкоди становить 89 930 грн. 79 коп. та вартість послуг експерта 200 грн., всього матеріальна шкода завдана відповідачем ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_1 внаслідок ДТП становить 90 130, 79 грн.
Вважає, що дії відповідача ОСОБА_4 саме стали й причиною дорожньо-транспортної пригоди, тому його провина становить у відсотковому значені більше 90% та ОСОБА_9 не мав технічної можливості уникнути ДТП, оскільки відповідач почав маневр повороту ліворуч з правого ряду без сигналу повороту та не впевнившись що це буде безпечним для інших учасників дорожнього руху, що стало причиною ДТП, тому просить стягнути з відповідача 81 117,71 грн.
Враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань, характер понесених немайнових втрат, керуючись принципами розумності та справедливості моральну шкоду оцінює в 50 000 грн.
Тому просить суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в сумі 81 117, 71 грн. та завдану моральну шкоду у сумі 50 000 грн.
Відповідачем ОСОБА_4 наданий суду відзив на позов, у якому просить суд задовольнити частково. У відзиві посилався на те, що 14 серпня 2017 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за його участю та участю водія ОСОБА_5 був пошкоджений належний позивачу автомобіль «Шевролет Авео», яким керував ОСОБА_5 . Вважає, що позивач ОСОБА_1 визначила ступень вини ОСОБА_5 - 10% та його 90%, ігноруючи фактичні обставини справи, вигороджуючи водія ОСОБА_5 та применшуючи ступінь вини лише тому, що ОСОБА_5 рідний брат позивача. Заявлений позов визнає частково. Вважає, що провина ОСОБА_5 у скоєнні ДТП у відсотковому значенні складає 70% та його вина 30%. Вважає, що вина ОСОБА_5 у скоєнні ДТП є більшою порівняно із з його виною, оскільки його винні дії знаходяться у прямому причинному зв'язку із наслідками ДТП. Так, він змінив напрямок руху ліворуч, не переконавшись у безпечності маневру, але водій ОСОБА_5 не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем «LDV» під його керуванням. Тобто водій ОСОБА_5 мав технічну можливість уникнути зіткнення і у разі, якби він дотримувався необхідної дистанції між автомобілями та обрав безпечну швидкість руху - у такому випадку, якби він діяв відповідно до вимог Правил руху - у такому випадку, якби він діяв відповідно до вимог Правил Дорожнього Руху зіткнення автомобілів не відбулося взагалі. Наданий позивачем висновок суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_8 - «Звіт №100518 з оцінки вартості матеріальних збитків завданих внаслідок нанесених пошкоджень легковому автомобілю «Шевролет Авео» державний номер № НОМЕР_1 в дорожньо-транспортної пригоді» є неналежним доказом у справі. Оцінювачем не враховано відсоток зменшення його вартості на день оцінювання з урахуванням 10 років експлуатації.
Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди визнає частково в розмірі 15 000 грн., тобто 30 відсотків від заявленої позивачем суми відшкодування, оскільки разом з ним моральну шкоду має відшкодувати і інший учасник ДТП ОСОБА_5 , який теж визнаний судом винним у скоєнні ДТП, і вину якого він оцінює у 70 відсотків.
Стислий виклад позиції позивача та відповідача за позовом ОСОБА_2
ОСОБА_2 у своєму позові зазначила, що їй на праві свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить автомобіль «LDV CONVOY», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2002 року випуску. Вважає, що вина ОСОБА_5 у скоєнні ДТП у відсотковому значенні складає 70%, а провина ОСОБА_4 - 30%. Вважає, що вина водія ОСОБА_5 у скоєнні ДТП є більшою порівняно із виною ОСОБА_4 , оскільки його винні дії знаходяться у прямому причинному зв'язку із наслідками ДТП. Так, водій ОСОБА_4 змінив напрямок руху ліворуч, не переконавшись у безпечності маневру, тобто створив аварійну ситуацію, але водій ОСОБА_5 не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався керування ОСОБА_4 . Тобто водій ОСОБА_5 мав технічну можливість уникнути зіткнення і у разі, якби він дотримався необхідної дистанції між автомобілями та обрав безпечну швидкість руху - такому випадку, якби він діяв відповідно до вимог Правил Дорожнього руху, зіткнення автомобілів не відбулось взагалі.
Відповідач ОСОБА_5 має сплатити йому 70% завданої матеріальної шкоди, не покритої страховим відшкодуванням - 51 264,92 грн., а відповідач ОСОБА_4 30% - 21 970,68 грн. 25 березня 2019 року на його вимогу відповідачем ОСОБА_4 їй добровільно передано у відшкодування завданої матеріальної шкоди 23 000 грн., а тому вона заявляє до відповідача ОСОБА_4 вимоги про відшкодування моральної шкоди. Відповідачем не відшкодована матеріальна шкода та моральна шкода, яку вона оцінює в 70 000 грн.
Тому просить суд стягнути з ОСОБА_5 на її користь 51 264,92 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням її автомобіля та 50 000 грн. у відшкодування моральної шкоди; стягнути з ОСОБА_4 на її користь 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої пошкодженням її автомобіля; стягнути з ОСОБА_5 на її користь понесені судові витрати в розмірі 6 613,10 грн; стягнути з ОСОБА_4 на її користь судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору в розмірі 576.30 грн.
У відзиві на позов представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 суду зазначив, що з вимогами ОСОБА_2 вона не погоджується в повному обсязі. Автомобіль «Шевролет Авео» державний номер № НОМЕР_1 дійсно належить на ОСОБА_5 - ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_4 почав маневр повороту у ліву частину з середньої частини дороги в безпосередній близості від водія ОСОБА_5 без зазначення свого маневру сигналом повороту ліворуч, тому останній вимушений був екстрено гальмувати. ОСОБА_5 рухався по вільній ліві смузі дороги, яка була вільна та у нього не було жодних перешкод технічного характеру, він не мав навіть здогадки, що водій ОСОБА_4 з середньої частини дороги, без попередження сигналом повороту почне маневр на його полосу руху, тому він не мав дійсно можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди навіть без перевищення ним швидкості. Він не погоджується з викладеним розрахунком позивача та взагалі стверджує що жодним чином не мав технічної можливості уникнути ДТП, вважає, що його вина не перевищує 10% від суми позову як ОСОБА_1 так й ОСОБА_2 . Просить суд в задоволені позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, надала суду заяву, у якій просить суд розглядати справу у її відсутність та вимоги підтримує в повному обсязі.
Представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилалась на обставини викладені в позові.
Відповідач ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні надали суду відзив на позов, у якому не заперечували частковому задоволенні позову.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_7 заперечували щодо позову та просив суд відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Процесуальні дії суду
Ухвалою суду від 01 жовтня 2018 року відкрито провадження по справі.
Ухвалою суду від 26 червня 2019 року по первісного позову об'єднанні вимоги ОСОБА_2 в одне провадження.
Ухвалами суду від 13 жовтня 2020 року, від 18 лютого 2021 року, 10 грудня 2021 року, 14 липня 2022 року по справі призначена експертиза.
Ухвалами суду від 11 травня 2021 року, 24 травня 2022 року, 30 листопада 2022 року провадження по справі поновлено.
Обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин
В судовому засіданні встановлено, що 14 серпня 2017 року о 16.30 у м. Кам'янське Дніпропетровської області на мостовому переході сталася дорожньо-транспортна пригода за участю воді автомобіля «Шевролет Авео» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_5 та водія автомобіля «LDV» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі водіїв отримали механічні пошкодження. Автомобіль «Шевролет Авео» реєстраційний номер НОМЕР_1 належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності, а водій ОСОБА_5 керував автомобілем на відповідній правовій підставі, маючи при собі технічний паспорт.
Постановою судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року водія ОСОБА_5 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в сумі 340 грн.
Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 жовтня 2017 року відповідача за даним позовом ОСОБА_4 було звільнено від адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постановою судді Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2017 року постанову судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 жовтня 2017 року скасовано, а ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та провадження закрито згідно до п.7 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із закінченням строків для притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП.
Постановою судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року водія ОСОБА_5 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у зв'язку з порушенням ним п.12.4 ПДР України, а саме недотримання безпечної швидкості руху та недотримання дистанції між транспортними засобами.
Постановою судді Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2017 року ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у зв'язку з порушенням ним п.10.1 ПДР України, тобто в тому, що він при зміні напрямку руху ліворуч не впевнився в безпечності маневру, не впевнився в тому, що це не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху та внаслідок цього скоїв зіткнення з автомобілем позивача ОСОБА_5 .
Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 звернулась до страхової компанії ПАТ СК «Країна» та отримала часткову компенсацію за завдану шкоду в сумі 35 101,91 грн., у зв'язку із наявністю вини обох водіїв.
Згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_8 вартість матеріальних збитків завданих внаслідок нанесених пошкодженням автомобілю «Шеврале Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить позивачу ОСОБА_1 становить 125 032,70 грн.
Згідно висновку судового експерта Дроздова Ю.В. № 2303/19/19 від 19 березня 2019 року величина матеріальної шкоди, спричиненої володільцю транспортного засобу - автомобілю «LDV» реєстраційний номер НОМЕР_2 пошкодженого в результаті ДТП складає 109 092,81 грн.
В 2018 році Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна», яка страхувала відповідальністю власника автомобілю «Шевроле Авео» ОСОБА_1 за наслідками страхової події, що мала місце 14.08.2017 року за участю автомобіля «LDV» та автомобіля «Шевроле Авео» було виплачено ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 35 857,21 грн., тобто розмір страхового відшкодування складає 73 235,60 грн.
Як встановлено судом ОСОБА_4 добровільно ОСОБА_2 було передано у відшкодування завданої матеріальної шкоди 23 000 грн.
Як вбачається з висновку експерта від 10 листопада 2022 року № СЕ-19/104-22/25462-ІТ складеного експертом Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центра МВС України Голов А.В. щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 14 серпня 2017 року, зроблені висновки про те, що: у даній дорожній обстановці водію автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 необхідно було діяти згідно вимог п.п.12.4, 12.9 б) та 12.3 Правил Дорожнього руху. Згідно до показів водія ОСОБА_5 у тому випадку, якщо час руху автомобіля «LDV» з моменту зміни напрямку вліво до моменту зіткнення з автомобілем «Шевроле Авео» складав 1.0….1.8….2.0с, то встановити чи мав (не мав) водій автомобіля ОСОБА_5 технічну можливість уникнути даної ДТП при фактичній швидкості руху 96.6 км/год не надається з причин, вказаних в дослідницькій частині. У тому випадку, якщо час небезпеки для руху водієві автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 складав 2.4 с, то при заданих вихідних даних водій автомобіля ОСОБА_5 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «LDV» шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця зіткнення.
Згідно показів водія автомобіля «LDV» д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_4 , у тому випадку, якщо автомобіль «LDV» рухався перед зіткненням у лівій частині дороги 1-2 хвилини, технічна можливість уникнути зіткнення для водія автомобіля «Шевроле Авео» д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_5 в даному випадку визначалась своєчасним зменшенням швидкості руху, до швидкості руху автомобіля «LDV», який рухався попереду по тій самій смузі, або безпечним для інших учасників руху об'їздом даної перешкоди, тобто своєчасним виконанням нм вимог п.12.3 Правил дорожнього руху, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.
У тому випадку, якщо автомобіль «LDV» з моменту зміни напряму руху ліворуч до моменту зіткнення подолав 40-50 метрів та рухався зі швидкістю 60 км./год, то при заданим вихідних даних водій автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «LDV» шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця зіткнення.
Згідно показів водія автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 у даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 не відповідали вимогам п.п.12.4, 12.9 б Правил дорожнього руху.
У тому випадку, якщо час тривалості небезпеки для водія автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 складав 1.0…1.8…2.0 с., то оскільки не надалося можливим встановити чи мав (не мав) водій ОСОБА_5 технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем «LDV» не надається можливим встановити чи відповідали (не відповідали) дії воді ОСОБА_5 вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху, також не надається можливим за вказаних умов встановити чи знаходяться (не знаходяться) встановлені не відповідності дій водія ОСОБА_5 вимогам п.п.12.4, 12.9 б Правил дорожнього руху в причинному зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою.
У тому випадку, якщо автомобіль «LDV» з моменту зміни напрямку руху ліворуч до моменту зіткнення рухався 2.4 с: у даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 не вбачається невідповідність вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху; у даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 не відповідали вимогам п.п.12.4 та 12.9 б Правил дорожнього руху, знаходяться в причинному зв'язку з настанням даної ДТП.
Згідно показів водія автомобіля «LDV» д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_4 у даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 не відповідали вимогам п.п.12.4 та 12.9 (б) Правил дорожнього руху.
У тому випадку, якщо автомобіль «LDV» рухався перед зіткненням у лівій частині дороги 1-2 хвилини: у даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 не відповідали вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебували в причинному зв'язку з настанням даної ДТП.
Встановлена невідповідність дій водія ОСОБА_5 вимогам п.п.12.4 та 12.9 (б) Правил дорожнього руху з технічної точки зору не знаходяться в причинному зв'язку з даною ДТП, оскільки водій ОСОБА_5 мав технічну можливість уникнути даної ДТП при фактичній швидкості руху автомобіля «Шевроле Авео» 100.0 кв/год.
У тому випадку, якщо автомобіль «LDV» з моменту зміни напрямку руху ліворуч до моменту зіткнення подолав 40-50 метрів та рухався зі швидкістю 60 км/год: в даній дорожній обстановці дії водія «Шевроле Авео» ОСОБА_5 , які не відповідали вимогам п.п.12.4 та 12.9 (б) Правил дорожнього руху знаходяться в причинному зв'язку з настанням даної ДТП.
Згідно показів водія автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 та показів водія автомобіля «LDV» д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_4 . В даній дорожній обстановці водій автомобіля «LDV» д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_4 повинен був діями згідно вимог п.п.10.4 та 10.1 Правил дорожнього руху.
Згідно показів водія «Шевроле Авео» ОСОБА_5 у тому випадку, якщо час тривалості небезпеки для водія автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 складав 1.0…1.8…2.0 с., то оскільки не надалося можливості встановити чи мав (не мав) водій ОСОБА_5 технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем «LDV» не надається можливість встановити чи мав (не мав) водій ОСОБА_4 технічну можливість уникнути зіткнення автомобіля «LDV» з автомобілем «Шевроле Авео».
У тому випадку, якщо автомобіль «LDV» з моменту зміни напрямку руху ліворуч до моменту зіткнення рухався 2.4 с: технічна можливість уникнути даної ДТП для водія автомобіля «LDV» ОСОБА_4 встановлювалася виконанням ним вимог п.п.10.4 та 10.1 Правил дорожнього руху та для чого не було будь-яких перешкод технічного характеру, які не дозволяли би йому їх виконувати.
Згідно показів водія автомобіля «LDV» ОСОБА_4 у тому випадку, якщо автомобіль «LDV» рухався перед зіткненням у лівій частині дороги 1-2 хвилин: при заданих вихідних даних технічна можливість запобігти зіткнення автомобіля «LDV» з автомобілем «Шевроле Авео» діями водія ОСОБА_4 не визначалася.
У тому випадку, якщо автомобіль «LDV» з моменту зміни напрямку руху ліворуч до моменту зіткнення подолав 40-50 метрів та рухався зі швидкістю 60 км/год: технічна можливість уникнути даної ДТП для водіїв автомобіля «LDV» ОСОБА_4 встановлювалася виконання ним вимог п.п.10.4 та 10.1 Правил дорожнього руху та для чого не було будь-яких перешкод технічного характеру, які не дозволяли би йому їх виконати.
Згідно показів водія автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 у тому випадку, якщо тривалості небезпеки для водіїв автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_5 складав 1.0…1.8…2.0с, то оскільки не надалося можливим встановити чи мав (не мав) водій ОСОБА_5 технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем «LDV» не надається можливим встановити чи мав (не мав) водій ОСОБА_4 технічну можливість уникнути зіткнення автомобіля «LDV» з автомобілем «Шевроле Авео» та оцінити дії водія ОСОБА_4 щодо вимог п.п.10.4 та 10.1 Правил дорожнього руху.
У тому випадку, якщо автомобіль «LDV» з моменту зміну напрямку руху ліворуч до моменту зіткнення рухався 2.4с: у даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «LDV» ОСОБА_4 не відповідали вимоги п.п.10.4 та 10.1 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору знаходиться у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно показів водія автомобіля «LDV» ОСОБА_4 у тому випадку, якщо автомобіль «LDV» рухався перед зіткненням у лівій частині дороги 1-2 хвилини: у даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля «LDV» ОСОБА_4 невідповідностей вимогам п.п.10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху не вбачається. У тому випадку, якщо автомобіль «LDV» з моменту зміни напрямку руху ліворуч до моменту зіткнення подолав 40-50 метрів та рухався зі швидкістю 60 км/год: у даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «LDV» ОСОБА_4 не відповідали вимогам п.п.10.4 та 10.1 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.
Ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позивачами обраний спосіб захисту, що відповідає вимогам ч.2 ст.16 ЦК України та предметом позову є стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Згідно до вимог ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З позовних вимог вбачається, що між сторонами виник спір з цивільних правовідносин, до яких застосовуються положення Цивільного Кодексу України.
Оцінка суду
Суд, вислухавши сторони, представників сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, матеріали відзивів, приходить до висновку про відмову в первісному позові та часткове задоволення позову відповідача з наступних підстав.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно до вимог ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема частиною першою цієї статті визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. 3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду.
Наявність усіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов'язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
Встановлені в статті 1166 ЦК України умови відшкодування шкоди поширюється на всі норми, що входять до глави 82 ЦК України, тією мірою, в якій їх не змінюють спеціальні правила, передбачені окремими статтями цієї глави. Названі умови разом із фактом заподіянням шкоди є підставами й юридичної відповідальності, вони утворюють одночасно і склад правопорушення.
Тобто, частина перша статті 1166 ЦК України містить пряму вказівку на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов'язкову підставу деліктної відповідальності.
Статтею ст.1187 ЦК України визначено відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, де джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно до вимог ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
З урахування наданих суду пояснень та висновку експерта суд приходить до висновку, що вина водія ОСОБА_5 є більшою порівняно із виною ОСОБА_4 , оскільки вині дії водія ОСОБА_4 , який змінив напрямок руху ліворуч та не переконався в безпечності маневру, але водій ОСОБА_5 не вибрав безпечної швидкості руху не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем ОСОБА_4 . Тобто ОСОБА_5 мав технічну можливість уникнути зіткнення у разі, якби він дотримувався необхідної дистанції між автомобілями та обрав безпечну швидкість руху - у такому випадку, якби він діяв відповідно до вимог Правил дорожнього руху, зіткнення автомобілів не відбулося. Тому ОСОБА_5 має відшкодувати ОСОБА_1 70 відсотків реальної спричиненої матеріальної шкоди, а ОСОБА_4 - 30%.
Ст.ст.76, 80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Ст.81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На виконання вимог ст.81 ЦПК України, позивачем не надані будь-які докази того, що дійсно між сторонами був укладений правочин та були обумовлені умови правочину, а саме вартість послуг та строки, а також відсутні докази того, що відповідачами спричинена матеріальна шкода кримінальним правопорушенням.
Так, з урахуванням вимог ст.ст. 76, 80 ЦПК України позивач ОСОБА_1 не надала до суду належних та допустимих доказів на підтвердження розміру матеріальної шкоди. Окрім цього, наданий суду звіт оцінювача не є висновком експерта, а тому не є належним доказом у справі, клопотань про призначення та проведення експертизи щодо визначення матеріальної шкоди суду не надано.
Відповідно норм ч.1 ст.107 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Вимоги до висновку експерта встановлені ст.102 ЦПК України.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (ч.1 ст.102 ЦПК України).
Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. (ч.3 ст.102 ЦПК України).
Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи (ч.4 ст.102 ЦПК України).
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ч.7 ст.102 ЦПК України).
Відповідно до вимог ч.5 ст.106 ЦПК України, у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Таким чином, відповідно до положень ст.ст.76, 102 ЦПК України, доказом у цивільній справі може бути лише висновок експерта, який за формою та за змістом відповідає вимогам встановленим ст.102 ЦПК України, зокрема в якому має бути зазначено, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, однак звіт суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_8 є таким вимогам, що не відповідає, зокрема не є висновком експерта та прямо не передбачений процесуальним законом, як доказ, у вказаному документі не зазначено, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
До такого висновку також дійшла й Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 грудня 2019 року № 522/1029/18.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з урахуванням викладеного, згідно положень ст.ст.76,102 ЦПК України суд не приймає до уваги звіт суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_8 , наданий позивачем ОСОБА_1 як належний та допустимий доказ на підтвердження матеріальної шкоди.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди, оскільки звіт суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_8 не є належним доказом розміру завданої матеріальної шкоди, а вимоги позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню, стягнувши з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 51 264 грн. 92 коп. - у відшкодування матеріальної шкоди.
Окрім цього, суд вважає, що вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди суд вважає обґрунтованими та підлягають задоволенню, в розмірі 15 000 грн. 00 коп. з ОСОБА_4 , що не заперечувалось останнім, та на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_5 5 000 грн. 00 коп., а з ОСОБА_4 20 000 грн. 00 коп., що також не заперечувалось ОСОБА_4 та виходячи з наступного.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо) (стаття 22 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Крім того, у пунктах 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховує вимоги розумності та справедливості.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Судовий збір.
З урахуванням вимог ст.141 ЦПК України та того, що позовні вимоги задоволено частково, з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 підлягають стягнення сума судового збору у розмірі 149,98 грн., з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 6 613,10 грн. та з ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 576,30 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1168 ЦК України, ст. ст. 76, 80, 81, 141, 263, 264, 265, 274, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_5 , Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», про стягнення матеріального шкоди та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 :
- 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. - у відшкодування моральної шкоди;
- 149 (сто сорок дев'ять) грн. 98 коп. - судові витрати.
Усього: 15 149 (п'ятнадцять тисяч сто сорок дев'ять) грн. 98 коп.
В іншій частині позовних вимог, відмовити.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортної пригоди, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 :
- 51 264 (п'ятдесят одна тисяча двісті шістдесят чотири) грн. 92 коп. - у відшкодування матеріальної шкоди;
- 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. - у відшкодування моральної шкоди;
- 6 613 (шість тисяч шістсот тринадцять) грн. 10 коп. - судові витрати.
Усього: 62 878 (шістдесят дві тисячі вісімсот сімдесят вісім) грн. 02 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 :
- 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. - у відшкодування моральної шкоди;
- 576 (п'ятсот сімдесят шість) грн. 30 коп. - судові витрати.
Усього: 20 576 (двадцять тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн. 30 коп.
В іншій частині позовних вимог, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_4 .
Суддя Похваліта С. М.