Справа № 308/7065/22
1-кп/308/897/23
10 серпня 2023 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі колегії суддів:
головуючого судді - ОСОБА_1 , суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_4
з участю:
прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_6
захисника обвинуваченого - ОСОБА_7
представника потерпілого - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород кримінальне провадження № 308/7065/22, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021071030001726 від 13.12.2021 р. про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених п. 6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України,-
В провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження №308/7065/22, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021071030001726 від 13.12.2021 р. про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених п. 6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України.
Згідно ухвали колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду від 09.06.2022 р. обвинуваченому ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 04 серпня 2022 року.
Згідно ухвали колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду від 14.07.2022 р. обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 09 вересня 2022 року.
Згідно ухвали колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду від 05.09.2022 року відносно ОСОБА_6 , 25.02.1998 року продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 03 листопада 2022 року включно.
Згідно ухвали колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду від 17.10.2022 р. обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 14 грудня 2022 року.
Згідно ухвали колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду від 12.12.2022 р. обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 07 лютого 2023 року.
Згідно ухвали головуючого судді Ужгородського міськрайонного суду від 02.02.2023 р. обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 31 березня 2023 року.
Згідно ухвали колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду від 17.03.2023 р. обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 12 травня 2023 року.
Згідно ухвали колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду від 04.05.2023 р. обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 30 червня 2023 року.
Згідно ухвали колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду від 15.06.2023 р. обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 11 серпня 2023 року.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.331 КПК України - під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
До спливу строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання, яке подав у письмовому вигляді про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою до двох місяців у зв'язку із наявними ризиками передбаченими у п. п. 1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілих та/або свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Зазначені ним ризики, існували на час обрання запобіжного заходу та не зменшились на час розгляду справи. Зокрема зазначив, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, які відносяться до категорії особливо тяжких і за які йому може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або до довічного позбавлення волі. Ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які підтверджені ухвалою слідчого судді та ухвалою колегії суддів існують і на даний час.
Представник потерпілого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_8 в судовому засіданні підтримав доводи прокурора.
Захисник обвинуваченого в судовому засіданні заперечила проти задоволення клопотання прокурора, вважає клопотання необґрунтованим, пред'явлена підозра є необгрунтованою, відсутні докази на підтвердження наявності ризиків, просила відмовити у задоволенні клопотання. Вказала на відсутність доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого. Просила обрати йому інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Обвинувачений у судовому засіданні підтримав доводи захисника, просив обрати йому інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Дослідивши матеріали справи в межах заявленого клопотання, заслухавши доводи учасників судового провадження, виходячи з вимог ст.331 КПК України ,суд приходить до наступного висновку.
До спливу строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.
Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 у кримінальному провадженні закінчується 11 серпня 2023 року.
Завершити судове провадження до спливу строку тримання під вартою не надалось можливим.
Відповідно до вимог п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України запобіжний захід є заходом забезпечення кримінального провадження. Однією з підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження є наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення відповідного ступеню тяжкості.
При вирішенні клопотанняпро продовження строків тримання під вартою слід враховувати вимогистатей 177, 178 КПК України, статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою та п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Стаття 177 КПК України містить правові норми щодо мети та підстав застосовування запобіжних заходів.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 був обраний з метою забезпечення виконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків, потерпілих; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 суд враховує вимоги КПК України та п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за п. 6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України, а виходячи лише з фактичних даних, що містяться в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість обвинувачення останнього у вчиненні кримінальних правопорушень за викладених в обвинувальному акті обставин. Зокрема санкція статті за кримінальне правопорушення, передбачене п. 6 ч.2 ст.115 Кримінального кодексу України, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, а санкція статті за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином.
Суд, звертає увагу сторони захисту на те, що питання щодо доведеності чи недоведеності вини обвинуваченого не являється предметом розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
При розгляді клопотання суд враховує наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, наявність підстав вважати, що останній, перебуваючи на волі, може переховуватись від суду, може перешкоджати повному, всебічному та неупередженому проведенню судового розгляду, що унеможливить повноту, всебічність при розгляді даного кримінального провадження, може незаконно впливати на експерта, свідків, потерпілих, спеціаліста у цьому кримінальному провадження, що свідчить про те, що інші більш м'які запобіжні заходи можуть бути недостатніми для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» вказав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів». Отже, суд приймає до уваги тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та покарання, що підвищує ризик зникнення обвинуваченого від правосуддя.
У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р. зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами
Суд враховує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, зокрема окрема санкція статті за кримінальне правопорушення, передбачене п. 6 ч.2 ст. 115 Кримінального кодексу України, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, а санкція статті за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином.
Суд вважає, доведеним те, що існує реальна загроза того, що обвинувачений перебуваючи на волі може впливати на свідків, потерпілих, які ще не допитані в ході судового розгляду, отже існує ризик незаконного впливу на свідків, потерпілих з метою зміни їх показів на свою користь, з метою уникнення кримінальної відповідальності, самостійно або через знайомих, шляхом вмовляння, погроз або іншим способом.
Окрім того, судом враховано дані про особу ОСОБА_6 : офіційно не працює, його майновий стан незадовільний, не має постійного джерела доходів, неодружений, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків та обґрунтованість наявності таких ризиків та про неможливість їх уникнення при застосуванні більш м'яких запобіжних заходів.
Аналізуючи доцільність подальшого застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість кримінальних правопорушень у вчиненні яких він обвинувачується, приймає до уваги, що ризики, передбачені положеннями ст.177 КПК України, що стали підставою для обрання колегією суддів відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, доказів, які б свідчили про погіршення стану здоров'я обвинуваченого суду не надано.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
На користь реального існування вказаних ризиків слід віднести ті обставини, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених п. 6 ч.2 ст.115, ч. 4 ст. 187 КК України, зокрема санкція статті за кримінальне правопорушення, передбачене п. 6 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, а санкція статті за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином.
Співставлення негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді його покарання у невизначеному майбутньому, з засудженням до покарання у разі доведення прокурором його винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.
Суд вважає, що небезпека переховування обвинуваченої здається явно переконливою.
Суд вважає, що направленням обвинувального акта до суду означений ризик не нівелюється, а навпаки актуалізується.
Про актуальність цього ризику вказують і умови, в яких перебуває Україна. На думку суду, з урахуванням введення воєнного стану, ресурси контролю за поведінкою обвинувачених у контексті встановлення місцезнаходження, перетину державного кордону є більш обмеженими. Це вимагає вжиття додаткових заходів з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених, в тому числі шляхом застосування запобіжних заходів та покладення обов'язку здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, який обумовлений саме існуванням саме ризику переховування. На даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, на переконання суду, ризик переховування ОСОБА_6 від суду наразі якщо не збільшився, то залишився високим.
Окрім того, переховуватись від суду можливо не лише за кордоном, а і в межах території України. Більше того, суд зазначає, що існують способи виїзду за кордон чоловіків призовного віку, до прикладу, з волонтерською місією тощо. А тому стверджувати, що ризик переховування від суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо.
Отже, обставини, встановлені під час розгляду клопотання, у сукупності дають підстави для висновку про те, що ризик переховування ОСОБА_6 від суду є актуальним, продовжує існувати.
Даний факт у сукупності з обставинами, що характеризують особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки, вказує на наявність ризику переховування від суду.
Водночас, продовжує залишатися реальним ризик того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, зможе ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування). Існування такого ризику обґрунтовується характером протиправних дій, спосіб вчинення кримінальних правопорушень, які мають високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками та тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у інкримінованих злочинах та наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу.
Встановлений ризик незаконно впливати на свідків, потерпілих, є актуальним до моменту їх допиту в суді при розгляді обвинувального акту по суті, а тому, не може вважатись припиненим. Допит потерпілого та свідків ще не відбувся, а тому, ризик не може вважатись припиненим. Щодо ризику незаконного впливу на свідків, потерпілого, у цьому ж кримінальному провадженні, то суд вважає його обґрунтованим, оскільки підозрюваний перебуваючи на волі під час розгляду справи матиме можливість впливати на свідків, потерпілого. Окрім цього, при встановленні наявності ризику впливу на свідків, потерпілого, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілим у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК). За таких обставин ризик впливу на свідків, потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потерпілого та дослідження їх судом.
На даний час існує реальна необхідність допиту великого кола свідків та потерпілих, проведення великого обсягу необхідних процедурних (процесуальних) дій, відтак, на переконання суду, існує об'єктивна реальність ризику можливого впливу обвинуваченого на свідків та потерпілого.
Частиною 5 ст. 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Прецедентне право Європейської конвенції з прав людини сформулювало підстави, за наявності яких допускається тримання під вартою обвинувачених.
До цих підстав віднесені: наявність ризику, що обвинувачений не з'явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень (Tiron v. Romania, § 37; Smirnova v. Russia, § 59; Piruzyan v. Armenia, § 94).
Суд звертає увагу на спосіб вчинення кримінальних правопорушень, які мають високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а і для суспільства в цілому, наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, а також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За таких обставин суд вважає доведеним наявність вищевказаних ризиків, станом на день вирішення клопотання ризики не зменшилися, не відпали та продовжують існувати, і неможливість їх запобігання при вжитті більш м'яких запобіжних заходів, передбачених КПК України.
Отже, враховуючи обставини провадження, характер обвинувачення, суд вважає, що по справі наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого.
Тому, на думку суду, існування ризику можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду та вплив на свідків та потерпілих, залишається високим.
На думку суду, застосування більш м'якого запобіжного заходу не унеможливить прояв встановлених судом ризиків, та не буде ефективним та доцільним в рамках данного кримінального провадження та свідчить про те, що інші більш м'які запобіжні заходи можуть бути недостатніми для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Водночас суд вважає, що вік та стан здоров'я ОСОБА_6 дозволяють та не перешкоджають продовженню дії відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Доказів про те, що стан здоров'я ОСОБА_6 перешкоджає продовженню дії відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не надано.
Суд вважає, що продовження дії відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються, тяжкістю покарання, яке йому загрожує у випадку визнання його винуватим, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Окрім наявної обґрунтованої підозри, застосований запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості вчиненого, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають, на даний час, можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено, тож суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 та доцільність продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 до 60 днів.
Таким чином, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам,
відповідає особі обвинуваченого ОСОБА_6 та тяжкості предявленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження тасуспільному інтересу, а відтак слід продовжити строк тримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 під
вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.23,27,314-316 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Ужгород, громадянина України, не одруженого, мешканцю АДРЕСА_1 , раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених п. 6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 06 жовтня 2023 року включно.
На ухвалу в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути подано апеляційну скаргу до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 5 днів з дня її оголошення.
Копію ухвали надіслати начальнику Закарпатської УВП №9.
Повний текст ухвали оголошено 11.08.2023 року о 13 год. 15 хв.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3