14 серпня 2023 року
м. Київ
справа №380/2844/22
адміністративне провадження №К/990/26678/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Смоковича М.І., Радишевської О.Р.,
перевіривши касаційну скаргу Київської обласної прокуратури
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року у справі №380/2844/22 за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної прокуратури, у якому просив стягнути з Київської обласної прокуратури середній заробіток за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі №380/6761/20 про поновлення на роботі за період з 11 листопада 2020 року по 09 січня 2022 року у розмірі 444299,93 грн, без утримання податків й інших обов'язкових платежів.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі №380/6761/20 за період з 11 листопада 2020 року по 12 січня 2021 року включно у сумі 63032,17 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 14 березня 2023 року, від 05 травня 2023 року та від 26 червня 2023 року касаційну скаргу Київської обласної прокуратури повернуто скаржнику.
26 липня 2023 року Київська обласна прокуратура повторно звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою.
У тексті касаційної скарги міститься клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження. Вказане клопотання обгрунтовано тим, що вперше касаційну скаргу подано у межах строку касаційного оскарження. Проте ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2023 року касаційну скаргу Київської обласної прокуратури повернуто на підставі п. 4 частини 5 статті 332 КАС України. Вказаною ухвалою роз'яснено право на повторне звернення до суду касаційної інстанції після повернення касаційної скарги. У межах розумного строку Київська обласна прокуратура 14 квітня 2023 року повторно звернулась із касаційною скаргою, яку ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2023 року повернуто скаржнику. Виконавши вимоги ухвали скаржник знову звертається до Верховного Суду 01 червня 2023 року, проте ухвалою від 26 червня 2023 року вказану касаційну скаргу повернуто на підставі п. 4 частини 5 статті 332 КАС України.
За змістом частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу (ч. 3 ст. 329 КАС України).
З матеріалів касаційної скарги вбачається, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 01 лютого 2023 року, повторну касаційну скаргу до суду касаційної інстанції надіслано 26 липня 2023 року, тобто з пропуском установленого процесуальним законом строку на касаційне оскарження.
Судом установлено, що вперше з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року у справі №580/2844/22 відповідач звернувся 03 березня 2023.
Проте, 14 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу Київської обласної прокуратури повернуто особі яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, а саме - відсутністю підстав касаційного оскарження. Копія ухвали про повернення касаційної скарги направлена відповідачу та отримана ним 17 березня 2023 року, що підтверджується наявною інформацією у Діловодстві Верховного Суду.
14 квітня 2023 року Київська обласна прокуратура вдруге звернулась з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року.
05 травня 2023 року ухвалою Верховного Суду повернуто касаційну скаргу як таку, що не містила підстав касаційного оскарження судового рішення у цій справі, яку отримано 10 травня 2023 року.
Втретє з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року Київська обласна прокуратура звернулась 01 червня 2021 року. Проте, вказану касаційну скаргу також повернуто скаржнику ухвалою від 26 червня 2023 року, яку отримано 30 червня 2023 року.
26 липня 2023 року Київська обласна прокуратура звернулась із касаційною скаргою, у тексті якої міститься клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, обґрунтоване тим, що своє право на касаційне оскарження відповідач реалізував у межах строку на касаційне оскарження, проте Верховним Судом попередньо подані касаційні скарги були повернуті із визначенням того, що її повернення не перешкоджає повторному зверненню до суду касаційної інстанції. Враховуючи викладене, вважає причини пропуску строку на касаційне оскарження поважними та просить поновити такий строк.
Суд зазначає, що вкотре подана касаційна скарга за змістом аналогічна попереднім, містить виклад обставини справи, цитати нормативних актів, посилання на постанови Верховного Суду та незгоду з рішенням суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, в частині строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, Верховний Суд скаржнику неодноразово надавав вичерпні роз'яснення щодо форми і змісту касаційної скарги, яким вона повинна відповідати в частині належного викладення підстав.
За змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Також Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі "Перес де Рада Каванілес проти Іспанії" зазначає, що право на доступ до суду, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні.
У цій справі у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України. Проте подана касаційна скарга, аналогічно попереднім, так і не відповідає вимогам частини другої статті 330 КАС України, зокрема, в частині необхідності наведення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав), з належним їх обґрунтуванням.
Сукупність цих обставин свідчить про допущення скаржником необґрунтованих зволікань щодо реалізації свого права на касаційне оскарження судових рішень з дотриманням вимог КАС України. Отже, враховуючи обставини справи, відсутні підстави вважати, що скаржником пропущено строк з поважних причин, оскільки такі не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що неналежне використання наданих процесуальних прав не може визнаватись судом як поважна причина пропуску процесуального строку, а відтак зазначені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження є неповажними.
Отже, відповідач не надав доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження. У зв'язку з цим, зазначена причина пропуску строку не може бути визнана поважною, а отже відповідачу необхідно довести наявність об'єктивних перешкод, які не дозволили подати касаційну скаргу в строк, передбачений статтею 329 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 332 КАС касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Крім того, з матеріалів касаційної скарги встановлено, що вони оформлені без дотримання вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
При цьому, ухвалами Верховного Суду від 14 березня 2023 року, від 05 травня 2023 року та від 26 червня 2023 року вже надавалися вичерпні роз'яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині визначення підстав. Натомість, ці роз'яснення так і не були враховані скаржником при зверненні з касаційною скаргою втретє.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, указує на відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування статті 236 КЗпП України у взаємозв'язку зі статтями 21, 24, 29, 30, 94 цього Кодексу, а також статті 18 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ у подібних правовідносинах.
Суд зазначає, що вказаним доводам вже було надано правову оцінку Верховним Судом та роз'яснено, що посилання скаржника на відсутність висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах без належного обґрунтування, у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України) не може вважатись обґрунтованою підставою для відкриття касаційного провадження.
Водночас, як уже зазначалось в ухвалі Верховного Суду від 05 травня 2023 року у цій справі усталеною є позиція Верховного Суду щодо покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19, 05 травня 2022 року у справі № 280/4402/21).
Крім того, у зазначеній ухвалі Суд дійшов висновку про відсутність підстав для формування висновку щодо застосування статті 236 КЗпП України у взаємозв'язку зі статтями 21, 24, 29, 30, 94 цього Кодексу та визнав необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження. Також Суд визнав необгрунтованим посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо статті 18 Закону України "Про прокуратуру", оскільки судами в оскаржуваних судових рішеннях не застосовувались зазначені норми права.
Інших доводів щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо застосування указаних норм заявником у цій касаційній скарзі не зазначено.
Таким чином, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 травня 2021 року у справі №380/2355/20.
Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Перевіривши касаційну скаргу Київської обласної прокуратури, Судом встановлено, що її зміст не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано підстави для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Касаційна скарга містить лише виклад обставин справи, цитати нормативних актів, посилання на постанови Верховного Суду та незгоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з вимогами частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а за змістом частини першої статті 341 КАС України, за винятком частини третьої цієї статті КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Таким чином межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, зазначеними скаржником, та викладеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Частинами першою і другою статті 169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням відповідачу строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції обґрунтованої заяви про поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів на обґрунтування вказаної заяви, а також уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав (підстави), на яких подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України), з належним її обґрунтуванням.
Керуючись статтями 3, 169, 328, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави пропуску Київською обласною прокуратурою строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року у справі №380/2844/22.
Касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року у справі №380/2844/22 за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі - залишити без руху.
Надати заявнику касаційної скарги строк для усунення виявлених недоліків касаційної скарги тривалістю десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали.
Роз'яснити, що невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк є підставою для повернення касаційної скарги, а неподання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження або визнання судом наведених підстав неповажними - для відмови у відкритті касаційного провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. І. Смокович
О. Р. Радишевська