79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.08.2023 Справа № 914/1619/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», м. Львів
до відповідача Комунального підприємства «Бориславтеплоенерго», м. Борислава, Львівська область
про стягнення 256473,41 грн
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
ПРОЦЕС.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» до відповідача Комунального підприємства «Бориславтеплоенерго» про стягнення 256473,41 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Львівської області від 24.05.2023, справу передано для розгляду судді Гоменюк З.П.
Ухвалою від 29.05.2023 позовну заяву залишено без руху, позивачеві встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом надання суду доказів сплати судового збору.
30.05.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання з долученими документами на виконання вимог ухвали суду (вх. №13658/23).
Ухвалою від 05.06.2023 суд відкрив провадження у справі, постановив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
26.06.2023 засобами поштового зв'язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №15871/23).
26.06.2023 канцелярією суду зареєстровано клопотання відповідача про проведення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін (вх.№15870/23).
Ухвалою від 28.06.2023 суд задовольнив клопотання відповідача про проведення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначив на 19.07.2023.
17.07.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 16.07.2023) від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№17591/23).
Ухвалою від 19.07.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 19.07.2023, суд відклав розгляд справи по суті на 09.08.2023.
09.08.2023 від представника позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача (вх. №19523/23).
У судове засідання 09.08.2023 сторони не з'явилися, явку уповноважених представників до суду не скерували. Додаткових заяв, клопотань, окрім ти, що містяться у матеріалах справи до суду не скерували.
У судовому засіданні 09.08.2023 суд з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.
У судовому засіданні 09.08.2023 після повернення з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
Аргументи позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати наданих послуг з розподілу природного газу за період лютого 2023 року за договором на розподіл природного газу від 01.01.2016 №09420DMH3KCT016 на умовах типового, який укладено шляхом підписання заяви-приєднання.
Позивач стверджує, що 01.01.2016 між сторонами шляхом підписання керівником відповідача заяви-приєднання від 01.01.2016 року №09420DMH3KCT016 укладено договір на розподіл природного газу на умовах типового, за умовами якого позивачем у лютому 2023 року надано відповідачу послуги на суму 256473,41 грн.
З акту звіряння взаємних розрахунків за період січень 2023-лютий 2023 року, складеного між позивачем та відповідачем 01.03.2023 року вбачається, що станом на 28.02.2023 рік у відповідача існувала заборгованість перед позивачем за договором розподілу в 256473,41 грн.
Враховуючи зазначене, позивач стверджує, що свої зобов'язання згідно умов договору виконав у повному обсязі, що підтверджується актами наданих послуг з розподілу природного газу. Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, внаслідок чого, станом на момент звернення позивача з позовною заявою до суду, заборгованість відповідача перед позивачем становить 256473,41 грн суми основного боргу з оплати наданих послуг з розподілу природного газу за лютий 2023року за договором на розподіл природного газу від 01.01.2016 №09420DMH3KCT016 на умовах типового, який укладено шляхом підписання заяви-приєднання.
Аргументи відповідача.
У відзиві на позовну заяву (вх.№15871/23 від 26.066.2023) відповідач заперечує щодо заявлених позовних вимог, спираючись на їх передчасність.
Відповідач зазначає, що у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації, на території України введено воєнний стан від 24.02.2022 року, який неодноразово був продовжений.
Враховуючи зазначені обставини, відповідач повідомляє, що з метою врегулювання воєнного стану щодо окремих відносин на ринку природного газу, 29.07.2023 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання протягом дії воєнного стану та подальшого відновлення». КП «Бориславтеплоенерго» посилається на частину 1 статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» зазначивши, що кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдин», товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», суб'єктом господарювання, що здійснює функції постачальника "останньої надії", за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, а також за послуги з його розподілу і транспортування.
Одночасно, відповідач повідомив суд про те, що відповідно до протоколу №3 від 23.03.2023 року, засідання Територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2023 №932, обсяг заборгованості з різниці в тарифах на послуги з постачання теплової енергії перед КП «Бориславтеплоенерго становить: за період з 01.06.2021 по 30.06.2023 для населення - 4859475,21 грн, для інших споживачів - 524029,55 грн; за період з 01.07.2022 по 30.09.2023 для населення - 850099,45 грн, для установ та організацій, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів -2235455,97 грн, для інших споживачів - 6842118,45 грн; за період з 01.10.2022 по 31.12.2022 для населення - 1206904.83 грн, для установ та організацій, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів -1968903,23 грн, для інших споживачів - 419395,32 грн
Відповідач зазначає, що КП «Бориславтеплоенерго» включено до реєстру теплопостачальних та тепло генеруючих організацій, підприємств та централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.
Також, для можливості позасудового врегулювання спору, відповідач звернувся до позивача із листом №218 від 21.06.2023 року про погодження графіку погашення заборгованості та з можливістю підписання договору про розстрочку/відстрочку погашення заборгованості або можливості її погашення шляхом взаємозаліку.
Таким чином, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку із їх передчасністю.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
01.01.2016 між АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (надалі позивач, оператор ГРМ) та КП «Бориславтеплоенерго» (надалі відповідач, споживач) укладено договір розподілу природного газу №09420DMH3KCT016 шляхом підписання споживачем заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу від 01.01.2016 №09420DMH3KCT016 на умовах типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2498 (надалі договір).
Вказану заяву-приєднання підписано директором та завірено відтиском печатки Комунального підприємства «Бориславтеплоенерго» Дубасом Б.С.
На підставі заяви-приєднання №09420DMH3KCT016 від 01.01.2016 відповідач приєднався до типового договору розподілу природного газу, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2498.
На підставі цього договору позивач надав відповідачу послуги з розподілу природного газу за лютий 2023, які відповідачем не оплачені на суму 256473,41 грн. Послуги підтверджуються відповідними актами, копії яких знаходяться у матеріалах справи.
Актом звіряння розрахунків, що підписаний позивачем та відповідачем, скріплений відбитками печаток останніх без будь-яких зауважень та заперечень, за відповідачем обліковується заборгованість КП «Бориславтеплоенерго» на суму 256473,41 грн.
Згідно із актом наданих послуг №ЛВЯ83019366 від 28.02.2023 року, підписаний позивачем та відповідачем та скріплений відбитками печаток останніх без будь-яких зауважень та заперечень, відповідно до якого сума за розподіл природного газу становить 256473,41 грн.
21.06.2023 відповідач звернувся до АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» з листом №218, у якому просить останнього врегулювати спір на погашення заборгованості за послуги з розподілу природного газу у сумі 256473,41 грн за лютий 2023 року шляхом проведення взаєморозрахунків або укладення графіку погашення заборгованості.
Станом на 23.03.2023 заборгованість з різниці в тарифах державного бюджету перед КП «Бориславтеплоенерго» за період з 01.06.2021 по 30.06.2023 для населення - 4859475,21 грн, для інших споживачів - 524029,55 грн; за період з 01.07.2022 по 30.09.2023 для населення - 850099,45 грн, для установ та організацій, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів -2235455,97 грн, для інших споживачів - 6842118,45 грн; за період з 01.10.2022 по 31.12.2022 для населення - 1206904.83 грн, для установ та організацій, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів -1968903,23 грн, для інших споживачів - 419395,32 грн, відповідно до протоколу №3 від 23.03.2023 року засідання Територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2023 №932, обсяг заборгованості з різниці в тарифах на послуги з постачання теплової енергії перед КП «Бориславтеплоенерго становить:
Станом на дату винесення рішення, відповідач суму основного боргу не сплатив, доказів погашення заборгованості до суду не подав.
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з надання послуг на підставі укладеного типового договору про надання послуг в силу статті 11 Цивільного кодексу України.
Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно із положеннями статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правовідносини між споживачем та газорозподільною організацією врегульовано Законом України Про ринок природного газу №329-VIII від 09.04.2015, Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕП від 30.09.2015 №2494 (далі - Кодекс ГРМ), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1379/27824, постановою НКРЕП від 30.09.2015 №2498 Про затвердження Типового договору розподілу природного газу.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч.1 ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що між АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» та КП «Бориславтеплоенерго» 01.01.2016 року укладено договір розподілу природного газу №09420DMH3KCT016 шляхом підписання споживачем заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу від 01.01.2016 №09420DMH3KCT016 на умовах типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2498 (надалі договір).
Статтею 1 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно з ч.1, 3 ст.12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.
Статтею 40 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.
За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.
За п. 1, 2 Глави 1. Загальні умови Розділу VI. Комерційні умови доступу до газорозподільної системи для отримання/передачі природного газу Кодексу газорозподільних систем передбачено, що суб'єкти ринку природного газу (у тому числі споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу. Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 N 2498 (далі - типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом.
Відповідно до пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем (Кодексу ГРМ) договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи.
Згідно з пунктами 3, 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу вимог статті 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Відповідно до положень пунктів 1, 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ в редакції постанови №2080 від 07.10.2019 розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються, виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
Річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу.
Періодом для здійснення розрахунків за договором розподілу природного газу є календарний місяць. Оплата вартості послуг за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунка Оператора ГРМ на умовах договору розподілу природного газу з моменту його укладання. Споживач, що не є побутовим, оплачує вартість замовленої річної потужності виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок Оператора ГРМ. Надання Оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг.
Оператор ГРМ до п'ятого числа місяця, наступного за звітним, надсилає споживачу два примірники оригіналу акта наданих послуг за звітний період, підписані уповноваженим представником Оператором ГРМ. Споживач протягом двох днів з дня одержання акта наданих послуг зобов'язаний повернути Оператору ГРМ один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню в порядку, встановленому законодавством. До вирішення спірних питань сума до сплати за надані послуги з розподілу природного газу ГРМ установлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.
Судом встановлено, що на виконання умов типового договору, позивач надав відповідачу акт наданих послуг №ЛВЯ83019366 від 28.02.2023 року на суму 256473,41 грн, копію якого долучено до матеріалів справи та яка підписана сторонами, скріплена відбитками печаток останніх без будь-яких зауважень та заперечень.
Відповідно до абз. 4 ч.2 ст.5 Закону України «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву, до якої додаються, зокрема, копію акта звіряння взаєморозрахунків станом на 1 червня 2021 року із зазначенням договорів, заборгованість за якими реструктуризована станом на 1 червня 2021 року в порядку та на умовах, визначених цим Законом
Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України №1730, відповідальність за повноту та достовірність даних, наведених у поданих документах, несуть учасники процедури врегулювання заборгованості.
Підприємство (організація) вважається виключеним з реєстру за певним кредитором з наступного дня після прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, рішення про виключення такого підприємства з реєстру та внесення відповідного запису до реєстру (абз. 6 ч. 3 ст. 5 Закону України №1730).
Суд зазначає, що заборгованість КП «Бориславтеплоенерго» за розподіл природнього газу у розмірі 256473,41 грн за лютий 2023 рік підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків між позивачем і відповідачем за період з січня 2023 року по лютий 2023 року. Зазначений акт підписаний 01.03.2023 року та вказує, що станом на дату підписання заборгованість є неоплаченою.
Щодо заперечень відповідача суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» №1730-VIII від 03.11.2016 року (далі - Закон України №1730-VIII), дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії та послуги з розподілу і транспортування природного газу, теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію, послуги з її розподілу/передачі, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення.
19.08.2022 набрав чинності Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання від час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» від 29.07.2022 №2479-IX (Закон №2479).
Законом №2479 внесено зміни до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» від 03.11.2016 №1730 (Закон №1730).
Зокрема, з 19.08.2022 стаття 7 Закону №1730 має назву: «Списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за [... ] послуги з розподілу природного газу [...].
Частиною 1 статті 7 Закону України N 1730-VIII передбачено, що на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий до 1 червня 2021 року природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, отримані до 1 червня 2021 року для їх подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, погашену до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, а також на заборгованість, реструктуризовану відповідно до статті 5 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, якщо інше не передбачено цим Законом. На заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий з 1 червня 2021 року до 1 липня 2022 року природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману з 1 червня 2021 року до 1 липня 2022 року для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, погашену до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються. Неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, включених до реєстру, за спожитий до 1 червня 2021 року природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, отримані до 1 червня 2021 року для їх подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, та не сплачені станом на дату включення до реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом, не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб: підлягають списанню, за умови погашення основного боргу до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, або в інший строк згідно з умовами затверджених мирових угод; підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.
Таким чином, суд зазначає, що покликання відповідача на зазначені норми законодавства не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, адже позивачем заявлено до стягнення основну суму боргу у розмірі 256473,41 грн без нарахування неустойки (штрафу, пені) та інфляційних втрат.
Відповідно до ч.2 ст.5 Цивільного кодексу України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Згідно з ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзаци третій, четвертий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Відповідно до зазначеного вище, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором та надав відповідачу послуги з розподілу природного газу за період лютого 2023 року.
Судом із фактичних обставин справи встановлено, що відповідач своїх зобов'язань з оплати вартості розподілу природного газу не виконав, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість в розмірі 256473,41 грн, яка підлягає стягненню у судовому порядку.
Згідно п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не долучено належних та допустимих доказів, заперечень, які б спростували доводи позивача.
На підставі наданих суду доказів, аналізуючи усі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
За звернення до суду з позовною заявою майнового характеру позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3855,00 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи платіжною інструкцією №9882 від 22.05.2023.
У відповідності до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, з огляду на те, що судом задоволено позовні вимоги у повному обсязі, з відповідача підлягає до стягнення 3847,10 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
Крім того, при подачі позову до Господарського суду Львівської області позивачем було переплачено судовий збір в сумі 7,9 грн., так як, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач зобов'язаний сплатити судовий збір в сумі 3847,10 грн., однак сплатив - 3855,00 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, приймаючи до уваги положення ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Бориславтеплоенерго» (82300, Львівська область, місто Борислав, вулиця Коваліва, будинок 52А, ідентифікаційний код 13809128) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (79039, Львівська область, місто Львів, вулиця Золота, будинок 42, ідентифікаційний код 03349039) 256473,41 грн основного боргу.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 14.08.2023.
Суддя Гоменюк З.П.