ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.08.2023Справа № 910/206/23
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Акціонерний банк "Радабанк" (Україна, 49000, м. Дніпро, вул. Володимира Мономаха, буд. 5; ідентифікаційний код: 21322127)
до Фізичної особи - підприємця Сірика Ярослава Євгенійовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
про стягнення 199 218,56 грн
Акціонерне товариство "Акціонерний банк "Радабанк" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Сірика Ярослава Євгенійовича (далі - відповідач) про стягнення 199 218,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором № 16-ПР на виконання робіт з поточного ремонту від 16.10.2019, внаслідок чого позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 128 963,14 грн авансу за фактично не виконані роботи, 58 129,36 грн інфляційних втрат та 12 126,06 грн 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
Частиною п'ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_2
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, згідно з яким територія Попаснянської міської територіальної громади є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.
Положеннями підпункту 21 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України визначено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції".
Цими законами передбачено, що якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
На виконання вищезазначених законодавчих приписів, враховуючи відсутність у суду інформації про наявність у відповідача офіційної електронної адреси, судом 14.02.2023 було розміщено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.
За приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 01.02.2023 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 03.02.2023.
З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
16.10.2019 між Фізичною особою - підприємцем Сіриком Ярославом Євгенійовичем (підрядник) та Акціонерним товариством "Акціонерний банк "Радабанк" (замовник) було укладено Договір № 16-ПР на виконання робіт з поточного ремонту (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик, за рахунок своїх сил, засобів, техніки та устаткування виконати у відповідності до умов Договору роботи з поточного ремонту приміщень 6-го поверху, правого крила 5-го поверху та сходів об'єкта замовника, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лобановського, 123, а замовник зобов'язується прийняти ці роботи та оплатити їх.
Пунктами 2.1, 2.2 Договору визначено, що підрядник зобов'язується в узгоджені строки виконати ремонтні роботи у відповідності до затвердженої проектно-кошторисної документації, що є невід'ємною частиною Договору. Строки виконання робіт та етапи фінансування узгоджені сторонами за видами робіт і наведені у Додатку № 1 до Договору, що є його невід'ємною частиною.
Договірна ціна, згідно кошторисної документації, складає 1 638 063,00 грн (п. 3.2 Договору).
Відповідно до п. 3.4 Договору розрахунки з підрядником проводяться поетапно згідно Додатку № 1 до Договору на підставі отриманих рахунків від підрядника впродовж 3 робочих днів з моменту їх отримання.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2020, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1 Договору).
У Додатку № 1 до Договору сторони узгодили види робіт (етапи виконання робіт), строк виконання робіт, вартість кожного етапу робіт та строк їх оплати.
16.10.2019 відповідачем було виставлено позивачеві рахунок № 1 на суму 170 600,00 грн для оплати першого етапу робіт.
Вказаний рахунок оплачено позивачем в повному обсязі, що підтверджується меморіальним ордером № 1481 від 30.10.2019.
Водночас, як зазначає позивач, відповідач роботи у встановлений Договором строк не виконав, у зв'язку з чим позивач направив відповідачеві лист № 1773/13-3 від 19.03.2020 із пропозицією передати результати виконаних робіт та надати Акт виконаних робіт на обсяг, що фактично виконаний станом на дату отримання цього листа та провести взаєморозрахунки і укласти угоду про розірвання Договору.
На вказаний лист позивача відповідачем надана відповідь, оформлена листом від 27.03.2020, відповідно до якої відповідач повідомив про часткове виконання робіт за Договором та неможливість їх подальшого виконання через виконання робіт на будівельному майданчику іншими організаціями. На пропозицію позивача про розірвання Договору відповідач надав зустрічну пропозицію надати йому можливість виконати роботу в межах отриманого авансу, після виконання робіт підписати Акт виконаних робіт та угоду про розірвання Договору. Також відповідач зауважив, що роботи ним будуть виконані після завершення карантину.
Листом від 01.04.2020 відповідач запропонував унести зміни до Графіку виконання робіт зважаючи на обмеження, впроваджені у зв'язку з карантином.
У зв'язку з неотриманням від відповідача Акта виконаних робіт, позивач власноруч розрахував вартість фактично виконаних відповідачем робіт та склав Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2020 року (форми КБ-3) і Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2020 року (форми КБ-2в), відповідно до яких вартість робіт склала 41 636,86 грн, які він листом № 5482-1/57/2021 від 05.11.2021 направив відповідачеві для підписання.
03.12.2021 позивач направив відповідачу повідомлення № 6357-1/57/2021 від 02.12.2021 про відмову від Договору на підставі ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України, у якому також просив відповідача у триденний строк з дня отримання цього повідомлення повернути невикористану частину авансу в розмірі 128 963,14 грн.
З огляду на те, що відповідач не повернув позивачу невикористану частину авансу, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 128 963,14 грн авансу за фактично не виконані роботи, 58 129,36 грн інфляційних втрат та 12 126,06 грн 3% річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до частин 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16).
Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Глава 61 Цивільного кодексу України у параграфах 2 - 4 регулює окремі різновиди договорів підряду. Тому загальні норми параграфа 1 глави 61 цього Кодексу можуть застосовуватись до окремих видів договорів підряду, передбачених Кодексом.
Договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.
Так, права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:
- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина перша статті);
- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина друга статті);
- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина третя статті);
- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина четверта статті).
Правовий аналіз частин 2 - 4 статті 849 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.
Так, частинами 2, 3 вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов, які напряму залежать від наявності порушень умов договору в діях підрядника, при цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.
Натомість частина 4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов'язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору. Тобто вказана правова норма презюмує правомірність дій підрядника при виконанні договору і саме тому в разі відмови від договору виникає обов'язок замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати його збитки, на відміну від пункту 2 цієї норми, яка врегульовує право замовника на відмову якраз у випадку невиконання зобов'язань підрядником.
Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду в односторонньому порядку настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.
Подібні за замістом висновки наведені в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.03.2020 у справі №910/2051/19.
Як встановлено судом, позивач, вимагаючи стягнення з відповідача авансового платежу, підставою позову визначив положення частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України, яка передбачає безумовне право замовника у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підряднику плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач зазнав збитків внаслідок односторонньої відмови позивача від Договору. Водночас їх наявність не скасовує права позивача на відмову від Договору та питання про їх відшкодування може бути вирішено незалежно від наслідків розгляду цього позову.
Щодо здійснення розрахунків за фактично виконані роботи, то пунктом 3.4 Договору передбачено, що розрахунки з підрядником проводяться поетапно згідно з Додатком № 1 до Договору на підставі отриманих рахунків від підрядника впродовж 3 робочих днів з моменту їх отримання.
Суд встановив, що позивач оплатив виставлений відповідачем рахунок № 1 від 16.10.2019 на суму 170 600,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією меморіального ордеру № 1481 від 30.10.2019.
Втім згідно зі складеними та одноособово підписаними позивачем Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2020 року (форми КБ-3) і Актом приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2020 року (форми КБ-2в), вартість фактично виконаних відповідачем робіт склала 41 636,86 грн.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В силу п. 5 ч. 3 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.
Проте відповідачем доказів, які б спростовували вищенаведену вартість робіт не надано, тому суд приймає надані позивачем Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2020 року (форми КБ-3) та Акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2020 року (форми КБ-2в) як належні та допустимі докази, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження вартості фактично виконаних відповідачем робіт за Договором.
Частинами 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
Відмова замовника від договору підряду є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу відповідно до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України.
Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 Цивільного кодексу України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 14.06.2018 у справі № 912/2709/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20 та від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18.
З огляду на викладене, оскільки матеріалами справи підтверджується те, що вартість виконаних відповідачем робіт не перевищує сплаченого позивачем авансу, доказів повернення невикористаної суми авансу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача частини авансу в розмірі 128 963,14 грн визнається судом обґрунтованою.
Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 58 129,36 грн інфляційних втрат та 12 126,06 грн 3% річних.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач здійснює розрахунок 3% річних та інфляційних втрат з 12.11.2019, тобто з наступного дня, коли роботи першого етапу мали бути виконані. Однак прострочення виконання робіт не є підставою для повернення оплати цих робіт. Більше того, підставою для розірвання Договору позивач визначив положення саме частини 4, а не частин 2, 3 статті 849 Цивільного кодексу України, тому обставини належного чи неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором судом не досліджуються.
Враховуючи, що Договором не визначено термін повернення невикористаної частини авансу, до визначення моменту виникнення грошового зобов'язання підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Пред'явлення вимоги має бути вчинено кредитором в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до боржника. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги кредитором, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом, як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
З матеріалів справи вбачається, що позивач повідомив відповідача про відмову від Договору, а також про необхідність повернення невикористаної частини авансу листом № 6357-1/57/2021 від 02.12.2021. Проте докази вручення зазначеного листа відповідачу в матеріалах справи відсутні.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази пред'явлення позивачем вимоги відповідачу в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, а відтак відсутні підстави стверджувати, що грошове зобов'язання відповідача щодо повернення позивачу авансу в сумі 128 963,14 грн станом на дату пред'явлення позову було простроченим, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає невикористана частина авансу в сумі 128 963,14 грн.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 934,45 грн. Решта сплаченого судового збору в сумі 1 053,83 грн залишається за позивачем.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Сірика Ярослава Євгенійовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Акціонерний банк "Радабанк" (Україна, 49000, м. Дніпро, вул. Володимира Мономаха, буд. 5; ідентифікаційний код: 21322127) невикористану частину авансу в розмірі 128 963 (сто двадцять вісім тисяч дев'ятсот шістдесят три) грн 14 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 934 (одна тисяча дев'ятсот тридцять чотири) грн 45 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 053,83 грн покласти на позивача.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 14.08.2023
Суддя О.В. Нечай