"14" серпня 2023 р.
Справа №369/145/23
Провадження по справі №2/150/120/23
(заочне)
14 серпня 2023 року с. Мазурівка
Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючої: судді Цимбалюк Л.П.,
при секретарі Франюк Т.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,-
До Чернівецького районного суду звернулася ОСОБА_1 з вище зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач в добровільному порядку матеріальної допомоги для утримання неповнолітніх дітей не надає, тому просить стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти для утримання неповнолітніх синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 30000 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Позивач в судове засідання не з'явилася, скориставшись своїм правом, передбаченим ч.3 ст.211 ЦПК України, через канцелярію Чернівецького районного суду Вінницької області подала заяву про розгляд справи у її відсутність. Свої вимоги підтримує на умовах, викладених в позовній заяві, просить їх задоволити. Не заперечує проти заочного розгляду цивільної справи.
Відповідачем ОСОБА_2 , по невідомих суду причинах не подано відзиву на позовну заяву, відсутні відомості щодо надіслання відзиву позивачу, відповідачем не пред'явлено зустрічного позову, крім того, в строк для подання відзиву відповідачем не подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Як вбачається із матеріалів справи відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному вебсайті судової влади України.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ухвали Чернівецького районного суду Вінницької області від 14.08.2023 постановлено про проведення заочного розгляду даної справи.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи суд відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України не вбачає підстав для здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши та оцінивши в сукупності всі обставини справи, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстровано 29 вересня 2013 року у виконавчому комітеті Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області, актовий запис №08, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 29.09.2016 виконкомом Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області (а.с. 11).
В подружжя від даного шлюбу є неповнолітні сини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 21.06.2014 відділом ДРАЦС Печерського районного управління юстиції у м. Києві) (а.с. 12), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтвердженням чого є копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого 19.06.2018 Печерським районним у місті Києві відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (а.с. 13).
Неповнолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають з матір'ю (тобто, позивачем по справі) та перебувають на її утриманні, що стверджується довідкою, виданою ОСББ «Річ Таун Ірпінь» від 09.11.2022 №20/11 (а.с. 14)
В добровільному порядку відповідач відмовляється надавати матеріальну допомогу для утримання неповнолітніх синів, а тому для вирішення питання про стягнення аліментів для утримання неповнолітніх дітей позивач змушена звернутися до суду із даним позовом.
Установленому судом факту відповідають сімейні правовідносини, які регулюються ст.51 Конституції України, ст. ст. 3,18,27 Конвенції про права дитини, ст. 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 7, 141, 150, 180-184, 191 СК України, Законом України "Про охорону дитинства".
Статтею 51 Конституції України передбачені права дітей на матеріальне утримання з боку батька та права на їх повноцінне життя та всебічний розвиток.
Обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття закріплений частиною 2 статті 51 Конституції України.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх дітей. В разі ухилення від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються у судовому порядку за ч.3 ст.181 цього Кодексу.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому обов'язком особистим, а не солідарним.
Частиною 1 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, №789 встановлено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до ст. ст. 3, 18, 27 Конвенції про права дитини батьки зобов'язані утримувати дітей до повноліття та несуть відповідальність за виховання, розвиток і утримання дитини; у всіх діях щодо дітей … першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, духовного і соціального розвитку дитини.
Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч.2 ст.27 Конвенціїї ООН).
Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру... Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
За приписами ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до ч.9 ст.7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України "Про охорону дитинства " на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Відповідно до ст.141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 року №2037-VІІІ) розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Дана норма однаково застосовується до всіх платників аліментів, незалежно від правових підстав їх праці (робота за трудовим договором, відповідно до вимог КЗпП, робота за контрактом за кордоном тощо).
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року, 2710-IX затверджено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні.
Частиною 2 статті 182 СК України передбачає мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку, у той час як максимальний розмір аліментів закон не встановлює. Останній визначається судом у кожному конкретному випадку, враховуючи як потреби самої дитини, так і можливості платника аліментів - матері або батька дитини.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" орієнтує суди на те, що розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. "Про виконавче провадження" максимальний розмір аліментів не повинен перевищувати в цілому 50 відсотків заробітної плати цієї особи (абзац 4 п. 17).
Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 року №2037-VІІІ) встановлено, що за рішенням суду кошти для утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Беручи до уваги те, що відповідач в добровільному порядку відмовляється надавати матеріальну допомогу для утримання неповнолітніх синів, суд приходить до висновку, що право неповнолітніх дітей на матеріальне утримання з боку батька порушено і підлягає судовому захисту.
Такий висновок суду ґрунтується не лише на законодавстві України, а й на практиці Європейського Суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), де ЄСПЛ вказав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).
Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.
Так, позивач просить стягувати із відповідача аліменти для утримання двох неповнолітніх дітей в загальному розмірі 30000 гривень. Обгрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_2 призваний до лав Збройних Сил України за призовом із числа резервістів та військовозобов'язаних у воєнний час і на даний час приймає участь у бойових діях, має регулярний щомісячний розмір грошового забезпечення військовослужбовців у військовий час, що становить значну суму коштів, частину яких на переконання позивача, відповідач мав би витрачати на утримання своїх неповнолітніх дітей. На думку ОСОБА_1 такі обставини вказують на існування у відповідача реальної можливості турбуватися про матеріальне забезпечення неповнолітніх синів, тому вважає, що аліменти в розмірі 30000 гривень є необхідною та достатньою сумою для гармонійного розвитку дітей і задоволення їх потреб, оскільки відповідач має можливість сплачувати аліменти у такій сумі.
Як свідчить довідка, видана третім відділом Могилів - Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 26.04.2022 за №118, солдат ОСОБА_2 відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01.03.2022 №94 призваний на військову службу за призовом осіб із числа резервістів та військовозобов'язаних у воєнний час та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 (а.с. 17).
У поданій позовній заяві ОСОБА_1 клопоче про витребування даних про фактичні доходи відповідача ОСОБА_2 (джерела і розмір) впродовж останніх десяти місяців за місцем проходження військової служби та/або з інших джерел і просить зобов'язати особу надати необхідні підтверджуючі документи, а також отримати відповідну інформацію з ДФС і Пенсійного фонду України шляхом направлення запитів.
Згідност. 84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
У відповідності до ст.76 ЦПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Положенням ч.1 ст.84 ЦПК України чітко визначено підстави витребування доказів - неможливість самостійно надати докази.
Згідно п. 2 ч. 2ст. 84 ЦПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.
Однак, враховуючи вищевикладене судом не встановлено неможливість позивача самостійно надати такі докази.
Крім того, умовою для витребування доказів судом є надання доказів вжиття заходів для отримання цих доказів самостійно та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тож, для витребування доказів судом, позивачу необхідно було надати суду докази того, що ним вживалися заходи для отримання доказів, проте безуспішно, в зв'язку з чим ним подається клопотання про витребування доказів, яке повинно відповідати вимогам ч.2ст.84 ЦПК України.
Позивачем в порушення ч. 1ст. 84 ЦПК України не надано доказів неможливості самостійно надати запитувані в клопотанні докази, не надано доказів відмови особи, в якої витребовуються докази у наданні зазначених в клопотанні конкретно визначених доказів.
До даного клопотання не надано доказів, що позивач самостійно звертався про витребування доказів в межах даної цивільної справи.
З огляду на вище зазначені обставини, ухвалою суду від 22.06.2023 у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовлено, оскільки, воно є необґрунтованим.
Позивач з часу відкриття провадження по справі (22.06.2023) і до дня ухвалення рішення не скористався правом повторної подачі клопотання про витребування доказів судом, яке б відповідало вимогам ч.2ст.84 ЦПК України.
При визначенні розміру аліментів, відповідно до ст. 182 СК України, суд позбавлений можливості враховати - стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення, оскільки, позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів про це. Твердження позивача про те, що відповідач має регулярний щомісячний розмір грошового забезпечення військовослужбовця у військовий час і становить значний розмір коштів, є її особистим переконанням і не підтверджено документально.
Частиною 1 ст. 182 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Разом з тим, суд констатує, що відповідач при цьому не позбавлений обов'язку утримувати свого неповнолітнього сина. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дітям відповідного розміру утримання не є у переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дітей, проте, безумовно, враховується судом при визначенні розміру аліментів.
Відповідно до вимог ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При цьому, частиною 9 статті 7 СК України визначено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд враховує те, що сторони не змогли добровільно досягнути згоди про розмір сплачуваних аліментів, а також, що обов'язок утримувати дітей покладається рівною мірою на матір і батька.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з засад справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги потреби неповнолітніх дітей, суд прийшов до переконання, що позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів підлягає частковому задоволенню.
Частиною 1 статті 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а вразі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з вимогами ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
При зверненні до суду із зазначеним позовом вимогу про стягнення аліментів ОСОБА_1 не оплачено судовим збором, оскільки, позивач звільнена від його сплати.
Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.
ОСОБА_1 у відповідності до положень вище зазначеного Закону звільнена від сплати судового збору за вимогою щодо стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, тому відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір, від сплати якого звільнено позивача.
На підставі ст., ст. 105, 110, 112, 180, 181, 182, 184, 235 ч.8 СК України, керуючись ст., ст.10, 11, 81, 141, 206, 263 - 265, 274, 279, 353-355, п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд, -
Позов задоволити.
Стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса - АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , для утримання неповнолітніх синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 3000 (три тисячі) гривень на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову - 11.01.2023 і до досягнення дітьми повноліття.
Допустити рішення до негайного виконання в частині стягнення суми платежу за один місяць.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір, від сплати якого при зверненні із позовом звільнено позивача ОСОБА_1 , у розмірі 1073 (однієї тисячі сімдесяти трьох) гривень 60 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_5 , виданий 03.10.2013 Чернівецьким РС УДМС України у Вінницькій області, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - НОМЕР_7.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), паспорт серії НОМЕР_6 , виданий 30.07.2008 Чернівецьким РВ УМВС України у Вінницькій області, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - НОМЕР_8.
СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК