Номер провадження 22-ц/821/1320/23Головуючий по 1 інстанції
Справа № 2306/2635/12 Категорія: на ухвалу ОСОБА_1 .
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
10 серпня 2023 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Бородійчука В.Г., Карпенко О.В.
За участю секретаря Сергун Т.В.
учасники справи:
боржник - ОСОБА_2 ;
стягувач - ПАТ КБ «ПриватБанк»;
заінтересована особа - Золотоніський міськрайонний відділ ДВС Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ);
особа, яка подає апеляційну скаргу - заявник ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 червня 2023 року, постановлену під головуванням судді Ватажок-Сташинської А.В. у приміщенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області 23.06.2023 року,у справі за заявою ОСОБА_2 про скасування обмеження у праві виїзду за межі України, -
06.06.2023 року до суду звернувся боржник ОСОБА_2 із заявою про скасування обмеження у праві виїзду за межі України, встановленого ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 15.06.2012 року у справі №2306/2635/12.
В обґрунтування заяви ОСОБА_2 вказує, що ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 15.06.2012 року у справі № 2306/2635/12 ОСОБА_2 обмежено у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язання за рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04.10.2011 року. Про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон він дізнався 29.05.2023 року, перебуваючи на державному кордоні, від начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Відповідно до даних відомостей з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, відкриті та завершені виконавчі провадження щодо ОСОБА_2 відсутні. Тому, на його думку скаржника ОСОБА_2 , станом на 29.05.2023 року, тимчасове обмеження його у праві виїзду за кордон є безпідставним та необґрунтованим.
Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив ухвалу суду про обмеження у праві виїзду за межі України в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказується, що з листа Золотоніського відділу ДВС у Золотоніському районі Черкаської області за № 2306/2635/12 стало відомо, що 11 січня 2016 року проведено знищення виконавчих проваджень відділу ДВС Золотоніського МРУЮ, завершених у 2012 році через закінчення строків їх зберігання.
12 січня 2018 року проведено знищення виконавчих проваджень Золотоніським МР ВДВС ГТУЮ у Черкаській області, завершених у 2014 році, через закінчення строків їх зберігання.
Скаржник ОСОБА_2 вказує, що виконавче провадження за № 29459911 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів в розмірі 109477,50 грн. відкрито 25.10.2011 року.
За результатами вжитих державним виконавцем виконавчих дій, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», 29.12.2012 року виконавчий лист повернуто стягувачеві через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, заходи державного виконавця щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
03.12.2013 року відкрито виконавче провадження № 41047341 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів в розмірі 109477,50 грн.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 27.03.2014 року виконавчий лист повернуто стягувачеві через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, заходи державного виконавця щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Скаржник ОСОБА_2 вважає, що з огляду на викладене, можна дійти висновку, що в нього, як боржника, відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а сама по собі наявність суми заборгованості за виконавчим документом або відсутність дій стосовно добровільного погашення заборгованості не може свідчити про його ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням.
ОСОБА_2 звертає увагу на те, що судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України орієнтує суди на те, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання, тому з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, підлягає з'ясуванню судом, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання у повному обсязі або частково.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутність конкретних фактів навмисного чи іншого свідомого невиконання зобов'язань зі сторони ОСОБА_2 та відсутність доказів на підтвердження цих фактів вказує на безпідставність та необґрунтованість тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон для ОСОБА_2 . Тому, сама по собі наявність невиконання зобов'язання не є безумовною підставою для такого обмеження, а отже, станом на 29.05.2023 року, таке обмеження є безпідставним та необґрунтованим.
Скаржник ОСОБА_2 посилається, що з рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04.10.2011 року вбачається, що він 30 травня 2011 року передав за актом прийому-передачі автомобіль марки «Mercedes-Benz S 420» стягувачу з метою його реалізації по ринковій вартості та направлення виручених коштів на погашення заборгованості.
Тому, за таких обставин, а саме : добровільної передачі боржником транспортного засобу стягувачу, відсутність іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, не свідчить про умисне та свідоме ухилення від виконання зобов'язань, покладених рішенням суду.
ОСОБА_2 акцентує увагу на тому, що 09.03.2017 року стягувачу відмовлено у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з пропущеним строком пред'явлення виконавчого листа до виконання на підставі п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» та таке рішення не оскаржувалось. Таким чином, відповідне обмеження продовжується понад 11 років, що на його думку ОСОБА_2 , є тривалим проміжком часу.
Також скаржник вважає, що висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, оскільки виконавчі провадження з виконання виконавчого листа відносно нього завершені, у нього відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а відповідне обмеження, що триває понад 11 років, є невиправданим і непропорційним.
Враховуючи наведене в апеляційній скарзі, скаржник ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким його заяву про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України - задовольнити.
Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив.
Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції вимогам закону не відповідає, оскільки судом допущено порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали.
Відмовляючи у задоволенні заяви про скасування обмеження у праві виїзду за межі України суд першої інстанції виходив з того, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.10.2011 року № 2-1301 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в сумі 109 477 грн. 50 коп. не закінчено.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з даним висновком суду першої інстанції, оскільки вважає висновок суду таким, що не відповідає обставинам справи та вимогам закону, так як судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 15.06.2012 року у справі №2306/2635/12 задоволено подання головного державного виконавця ВДВС Золотоніського МРУЮ: постановлено тимчасово обмежити ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язання за рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04.10.2011 року.
Постановляючи вказану ухвалу, суд виходив з того, що подання державного виконавця підлягає до задоволення, оскільки ОСОБА_2 має заборгованість за кредитним договором в сумі 109 477 грн. 50 коп., та з метою невиконання зобов'язань перед ПАТ КБ «ПриватБанк» може виїхати за межі території України.
Відповідно до наданих Золотоніським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м.Київ) завірених належним чином копій усіх наявних матеріалів щодо примусового стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 109 477 грн. 50 коп., судом встановлено та визнається сторонами, що Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області 04.10.2011 року видано виконавчий лист № 2-1301 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в сумі 108 274 грн. 75 коп., державного мита в сумі 1 082 грн. 75 коп., витрат на ітз в сумі 120 грн., усього на загальну суму 109 477 грн. 50 коп.
25 жовтня 2011 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження №29459911 з примусового виконання вказаного виконавчого листа.
Постановою державного виконавця від 29.12.2012 року виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна).
У подальшому постановою державного виконавця від 03.12.2013 року вдруге відкрито виконавче провадження № 41047341 з примусового виконання виконавчого листа Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.10.2011 року № 2-1301 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в сумі 109 477 грн. 50 коп.
Постановою державного виконавця від 27.01.2014 року, оскільки боржник отримує пенсію в УПФУ в Золотоніському районі, звернуто стягнення на заробітну плату (пенсію, стипендію) інші доходи боржника.
Постановою державного виконавця від 27.03.2014 року закрито виконавче провадження № 41047341 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна).
Відповідно до повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 09.03.2017 року, у зв'язку із пропуском строку пред'явлення виконавчого документа, на підставі п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий лист Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.10.2011 року № 2-1301 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в сумі 109 477 грн. 50 коп. повернуто стягувачеві без прийняття до виконання.
Згідно рішення № 1248 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 28.05.2023 року в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Устилуг» посадовою особою Державної прикордонної служби України відмовлено у праві виїзду з України ОСОБА_3 , у зв'язку із наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей про зазначену особу відповідно до ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 31.08.2011 року у справі № 2-1301/2011/2306, ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 15.06.2012 року у справі № 2306/2635/12 тимчасово обмежено у праві виїзду з України через наявність однієї із підстав, визначених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Апеляційний суд враховує, що правове регулювання обмеження боржників у праві виїзду за межі України здійснюється наступними нормативно-правовими актами.
Стаття 33 Конституції України передбачає право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) нині діючим ЦПК України передбачені у Розділі VІ, норма ст. 441 якого регулює тимчасове обмеження у праві виїзді за межі України.
Так, відповідно до положень ст. 441 ЦПК суд може скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язкової участі державного (приватного) виконавця.
За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України, в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України «Про виконавче провадження».
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Такі обмеження встановлені ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», що передбачає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, в тому числі, коли особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Судом встановлено, що виконавче провадження № 29459911, в ході виконання якого за поданням державного виконавця було тимчасово обмежено ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, завершено у 2012 році, виконавчий документ повернуто стягувачу 29 грудня 2012 року.
Постановою державного виконавця від 27.03.2014 року також закрито виконавче провадження № 41047341 з примусового виконання виконавчого листа Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.10.2011 № 2-1301 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в сумі 109 477 грн. 50 коп.
09.03.2017 року повернено відповідний виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку із пропуском строку пред'явлення виконавчого документа.
Колегія суддів апеляційного суду вказує, що за наведених обставин, зважаючи на те, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є спеціальною нормою, що застосовується на стадії виконання судових рішень, а таке примусове виконання рішення не проводиться протягом більше дев'яти років після закриття виконавчого провадження № 41047341, то накладене судовим рішенням тимчасове обмеження у виконавчому провадженні підлягає скасуванню.
Сам по собі факт невиконання ухваленого судом у 2011 році рішення суду не є безумовною підставою для відмови у скасуванні встановленого судом за поданням державного виконавця обмеження, оскільки в даному випадку має місце те, що у 2017 році повернено відповідний виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку із пропуском строку пред'явлення виконавчого документа.
Апеляційний суд вважає, що обмеження на виїзд боржника з України являє собою втручання в його право покидати країну, гарантоване п. 2 ст. 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria), рішення від 26.11.2009 року (заява № 34383/03), Європейський суд визначив загальні стандарти щодо права на свободу пересування. Тимчасове обмеження в праві виїзду за ухилення від виконання зобов'язань має відповідати трьом критеріям: - ґрунтуватися на національному законі; - переслідувати одну або декілька легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції; - відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що заборона виїзду за межі України з 15.06.2012 року, є дієвою мірою завдяки якій буде стягнуто борг, та яка могла би справедливо та виправдано обмежити права боржника задля забезпечення виконання судового рішення, при тому, що відсутнє виконавче провадження, а виконавчий лист повернуто стягувачеві у зв'язку із пропуском строку пред'явлення виконавчого документа.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є обґрунтованими, спростовують висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про скасування обмеження у праві виїзду за межі України та підлягають задоволенню колегією суддів апеляційного суду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити, ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 червня 2023 року скасувати та прийняти нову постанову, якою заяву ОСОБА_2 про скасування обмеження у праві виїзду за межі України - задовольнити.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 червня 2023 року - скасувати, прийняти нову постанову.
Заяву ОСОБА_2 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України - задовольнити.
Скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , у праві виїзду за межі України, застосоване на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 15.06.2012 року у справі№ 2306/2635/12.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складений 11.08.2023 року.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді В.Г. Бородійчук
О.В. Карпенко