ун. № 759/6392/23
пр. № 2/759/2758/23
14 серпня 2023 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави,
І. Позиція сторін у справі
у квітні 2023 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики зареєстрованого в реєстрі за №379 від 12.11.2021 у розмірі 91425 грн 00 коп., що еквівалентно станом на день звернення до суду 2500 доларів США 00 центів на користь ОСОБА_1 звернути стягнення на предмет застави, а саме автомобіль «Skoda», модель FABIA, тип ТЗ: загальний легковий універсал - В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір білий, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 , виданого ТСЦ 8041, 31.07.2013, який предметом застави за договором застави від 12.11.2021, посвідчений ПН КМНО Мошківською О.Л., зареєстрованого в реєстрі №380, шляхом продажу на публічних торгах згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеного на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також просив стягнути судовий збір з відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12.11.2021 між сторонами укладено договір позики на підставі якого позивач передав відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 65255 грн 50 коп., що еквівалентом 2500 доларів США 00 центів за курсом 1 долар США 26,1022 гривень, а відповідач зобов'язався повернути вказану позику у строк до 12.04.2022, при цьому з метою забезпечення зазначеного правочину, 12.11.2021 між сторонами укладено договір застави транспортного засобу, який посвідчений ПН КМНО Мошківською О.Л., зареєстрований в реєстрі №380 на підставі якого відповідач передає в заставу позивачу автомобіль, вартість якого на момент укладення зазначеного договору складає 72000 грн 00 коп. та вразі невиконання умов договору позики звернути стягнення на предмет застави і задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у повному обсязі на момент фактичного задоволення таких вимог, включаючи суми позики, а тому в результаті невиконання відповідачем вимог основного договору, оскільки суму позики ним не було повернуто, позивач звернувся до суду із метою виконання умов договору застави.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду
відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Ул'яновську О.В. (а.с. 20, 21).
Ухвалою судді від 12.04.2023 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням без виклику сторін (а.с. 23, 24).
Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно положень ст. 190 ЦПК України, на адресу відповідача рекомендованим листом надсилалась копія ухвали про відкриття провадження від 12.04.2023 та копія позовної заяви з додатками, однак поштове відправлення не було отримане відповідачем та повернулось до суду із відміткою за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає ст. 280 ЦПК України.
ІІІ. Фактичні обставини справи
судом встановлено, що 12.11.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, який посвідчений ПН КМНО Мошківською О.Л., зареєстрованого в реєстрі №379, згідно умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 65000 грн 00 коп., що є еквівалентом 2500 доларів США, за курсом 1 долар 26,1022 гривень, а відповідач зобов'язався повернути позивачеві вказану позику 12.04.2022 (а.с. 6).
12.11.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір застави транспортного засобу, який посвідчений ПН КМНО Мошківською О.Л., зареєстрованого в реєстрі №380, згідно умов якого відповідач з метою забезпечення повного виконання зобов'язання за договором позики від 12.11.2023, передає в заставу рухоме майно, а саме: «Skoda», модель FABIA, тип ТЗ: загальний легковий універсал - В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір білий, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 , виданого ТСЦ 8041, 31.07.2013 (а.с. 8-11).
Згідно п. 6 Договору застави, сторони дійшли згоди, що на строк дії цього договору предмет застави буде знаходитися у користуванні відповідача та зберігатися за адресою: АДРЕСА_1 , який також зобов'язався створити належні умови для його зберігання та експлуатації.
Згідно п. 9 Договору застави, сторони дійшли згоди, що вартість предмета застави на момент укладення та підписання цього Договору застави складає 7200 грн 0 коп.
Пунктами 17, 17.1 Договору застави передбачено, що позивач набуває право звернути стягнення на предмет застави, якщо на день визначений Основним зобов'язанням відповідач не поверне позивачу суму позики у повному обсязі.
У п. 22 Договору застави, зазначено, що реалізація предмету застави здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України, в тому числі Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень. Вартість предмету застави, на який звертається стягнення у випадках, передбачених цим Договором, встановлюється відповідно до висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, кандидатура якого визначається заставодержателем.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду
кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків
Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч.ч. 1,2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 03.06.2015 у справі №6-100цс15 та підтверджена Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 17.10.2018 в рамках справи №752/13368/15-ц, провадження №61-15868св18 (ЄДРСРУ № 77390035), 10.10.2018 у справі №757/6937/17-ц, провадження №61-18307св18 (ЄДРСРУ № 77389786), 10.10.2018 у справі №757/6937/17-ц, провадження №61-18307св18 (ЄДРСРУ № 77389774).
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу, а в даному випадку звернення стягнення на предмет застави, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі №6-79цс14.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу договору позики у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4) ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 25.04.2012 у справі №6-24ц12, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання.
Позивач звертаючись до суду із вказаним позовом, вибрав спосіб захисту свого права, шляхом звернення стягнення на предмет застави, оскільки стверджує, що відповідачем не виконано умови договору позики, що дає підстави вважати, що дані правовідносини є взаємозалежними один від одного та пов'язані між собою, а тому звернення стягнення на предмет застави, є похідним від виконання зобов'язання за договором позики.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (ч. 1 ст. 589 ЦК України).
Згідно зі ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Частиною першою ст. 584 ЦК України передбачено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, та (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов'язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Статтею 3 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли в установленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.
Позовна заява до суду подається у відповідності до ст. 175 ЦПК України, ч. 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
Частинами 2, 6 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Статтею 96 ЦПК України передбачено, що оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Положеннями ст.ст. 12, 13 ЦПК України, роз'яснення наданих в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі», встановлено, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Так, на підтвердження обставини, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за договором позики, позивачем надано до суду замість оригіналу договору його копію.
Частиною 1, 2 ст. 509 ЦК України передбачено, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту звернення стягнення н апредмет застави з підстав неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести, що такий правочин було укладено і не виконується відповідачем.
Разом з тим, позивачем в порушення ст.ст. 76-81 ЦПК України, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного факту.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги роз'яснення наведені Пленумом Верховного Суду України в п. 26 Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2, п. 13 Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» № 5 від 12.06.2009, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову, у зв'язку з їх недоведеністю.
V. Розподіл судових витрат
У порядку ч. 2 ст. 141 ЦПК, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами Закону України «Про заставу», ст.ст. 11, 15, 16, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч.ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, 509, 526, 539, 545, 546, 572, 576, 584ч. 1 ст. 1212, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 353 ЦПК України,-
у позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: О.В. Ул'яновська
Повний текст судового рішення складено 14.08.2023.