Справа № 454/4853/21
09 серпня 2023 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Струс Т. В. ,
за участю секретаря Синевської Г.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Сокалі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи АТ КБ «Приватбанк» про поділ майна подружжя,
Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про поділ майна подружжя, в позовній заяві вказала, що 06.11.1999р. між ними зареєстровано шлюб, позовна заява про розірвання якого знаходиться в провадженні Сокальського районного суду. За час перебування у шлюбі сторонами набуто майно, яке є їх спільним майном, а саме житловий будинок в АДРЕСА_1 . 29.07.2005р. між ЗАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір про іпотечний кредит, згідно якого відповідач отримав у кредит кошти в сумі 17780 дол. США, з остаточним терміном повернення коштів 28.07.2025р. на придбання житла у кредит, за договором купівлі-продажу від 23.07.2005р., предметом якого було придбання вищевказаного житлового будинку. З метою забезпечення виконання зобов'язань за даним договором укладено договір іпотеки №CG1179/1 від 29.07.2005р., за яким банку передано у іпотеку житловий будинок. Крім цього, 29.07.2005р. між банком та позивачкою укладено договір поруки. Придбаний будинок було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .. Позивачка зазначає, що її права було порушено, оскільки вона із відповідачем спільно оплачували кредит та проводила ремонт у будинку. Просить суд визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Левицька О.І. в судове засідання не прибула, надала суду клопотання в якому просить розгляд справи проводити без її та позивачки участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибув, не повідомив суд про причину неявки.
Представник відповідача - адвокат Кіщук Б.В. в судове засідання не прибув, надав суду заяву у якій повідомив суд про розірвання із відповідачем договору про надання правової допомоги.
Представник третьої особи АТ КБ «Приватбанк» в судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив.
У наданому суду письмовому поясненні представник АТ КБ «Приватбанк» просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що спірний будинок перебуває в іпотеці банку по діючому кредитному договору. Для здійснення розподілу зобов'язань за кредитним договором необхідна згода кредитора. У матеріалах справи відсутня згода банку на поділ вказаного будинку.
Оскільки сторони в судове засідання не прибули, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши докази у справі суд приходить до наступного висновку.
Як встановлено в ході розгляду справи, сторони з 06.11.1999р. перебували у зареєстрованому шлюбі, який між ними розірвано згідно рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28.04.2020 року.
Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до роз'ясень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає розподілу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23.07.2005р. належить ОСОБА_2 .
Згідно кредитного договору №CGH0GF00240211 від 29.07.2005р. укладеного між АТ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , встановлено, що позичальник ОСОБА_2 отримав в банку кредитні кошти в сумі 17780 дол. США для придбання житла згідно договору купівлі продажу від 23.07.2005р.
Відповідно до договору іпотеки №CG1179/1 від 29.07.2005р., встановлено, що іпотекодавець ОСОБА_2 передано іпотекодержателю АТ «Приватбанк» в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №CGH0GF00240211 від 29.07.2005р.
За нормами сімейного законодавства, умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору, інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя (ч. 3 ст. 61 та ч. 4 ст. 65 СК України). Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Приписами ст.63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно із правозастосовними орієнтирами викладеними у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
У п. 22 наведеної Постанови Пленуму вказано, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України, а відповідно до пункті 24 та 25 Постанови, до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Вирішуючи спір між колишнім подружжям про поділ майна, слід встановити: 1) обсяг спільного майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства - ним є житловий будинок; 2) з'ясувати джерело та час його придбання, - майно придбане в період наявних офіційно зареєстрованих шлюбних відносин.
Частиною першою, другою статті 13 ЦПК України регламентовано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що придбаний в період шлюбу за договором купівлі-продажу житловий будинок, титульним власником якого значиться відповідач ОСОБА_2 , є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягають розподілу.
Щодо можливого порушення прав іпотекодержателя АТ КБ «Приватбанк» внаслідок поділу спільного майна сторін, суд виходить з того, що згідно ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов'язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.
Разом з цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.
Отже, перебування спірного будинку в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії АТ КБ «Приватбанк» як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України "Про іпотеку", згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц (провадження № 61-33246св18).
За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Таким чином, частки майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є їх спільною сумісною власністю, є рівними. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК (п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).
За змістом ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Отже, враховуючи, що придбаний сторонами в період шлюбу житловий будинок, є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя стороною відповідача не надано, суд дійшов висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, по 1/2 частині кожному.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Таким чином, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом визнання за ним право власності на 1/2 частину спірного майна.
На підставі п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , право приватної власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 1450 (одну тисячу чотириста п'ятдесят) грн. сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене учасниками розгляду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання - АДРЕСА_1 .
Третя особа: АТ КБ «Приватбанк», місце знаходження - м. Київ, вул. Грушевського, 1Д.
Головуючий: Т. В. Струс