Справа № 278/673/23
31 липня 2023 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Мороз К. Г., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені якої дія адвокат Полонська Людмила Миколаївна, до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про відібрання дитини, -
І. Короткий зміст позовних вимог.
Позивач, через свого представника, звернулась до суду з вище вказаною позовною заявою, у якій просить суд: відібрати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_2 та передати матері ОСОБА_1 .
Вимоги позовної заяви мотивувала тим, що місце проживання дитини сторін за рішенням суду, що набрало законної сили, визначено за позивачем. Однак незважаючи на це, відповідач фізично утримує дитину в домоволодінні за місцем своєї реєстрації, відмовляється виконувати рішення суду та передавати дитину матері.
Вирішення вказаного питання в позасудовому порядку результатів не надало, у зв'язку з чим позивач змушена звернутись до суду для вирішення цього питання у судовому порядку з позовом про відібрання дитини.
ІІ. Процедура та позиції сторін.
Ухвалою від 08.02.2023 року суддя Татуйко Є. О. задовольнив заяву про самовідвід (т. 1, а.с. 44-45).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10.02.2023 року позовна заява була розподілена судді Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О. М. (т. 1, а.с. 50-51).
Ухвалою суду від 14.02.2023 року (т. 1, а.с. 52) відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та безпідставними; заперечує обставини, на які позивач посилається для підтвердження позовних вимог. Зазначає, що незважаючи на те, що рішення, яке залишено в силі апеляційною та касаційною інстанцією, яке батько в повній мірі визнає та усвідомлює, визначено місце проживання дитини з матір'ю, батько заперечує проти задоволення позовної заяви матері про відібрання дитини. ОСОБА_2 переконаний, що відібрання дитини від батька не відповідає інтересам дитини, призведе до різкої зміни звичного місця проживання дитини та може, як наслідок, спричинити заподіяння дитині психологічної травми. Відтак, просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 72-86).
Представником позивача подано відповідь на відзив (т. 1, а.с. 181-186), у якому щодо аргументів відзиву на позов зазначає, що зі змісту Постанови Верховного Суду № 278/2609/21 від 22.02.2023 року - всі аргументи сторони відповідача про створення батьком умов для комфортного проживання та гармонійного розвитку дитини за період з лютого 2022 року по день подання касаційної скарги - 13.12.2022 року, а також виконання батьківських обов'язків до 17.02.2022 року вже були аргументами, зокрема, вказаної касаційної скарги і, відповідно, - предметом дослідження в межах справи 278/2609/21. Зазначає, що відповідач чинить самоправство, ігнорує рішення суду, зухвало використовує ситуацію, зневажає верховенство права і те, що рішення суду про визначення місця проживання дитини матір'ю прийняте виключно в інтересах дитини.
У запереченнях на відповідь на відзив (т. 1, а.с. 229-235) представник відповідача зазначає, що дитина повністю соціалізувалася, вона добре себе почуває, перебуває у гарному настрої, охоче спілкується з однолітками, гармонійно розвивається; дитина почала демонструвати більше успіхів у своєму розумовому розвитку - краще говорить, навчилась читати по складах, вивчає цифри; дитина перебуває в атмосфері любові, взаємоповаги та безпеки. Саме тому батько заперечує проти позову про відібрання дитини, задоволення якого матиме наслідком різкої зміни звичайного місця проживання дитини та її переїзд до Києва, де вона не проживає вже більше року.
Ухвалою суду від 19.04.2023 року залучено до участі Службу у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; витребувано з Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації акт обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання позивача - ОСОБА_1 ; витребувано у Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради висновок стосовно розв'язання спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . (т. 2, а.с. 84).
Листом від 23.05.2023 року представник служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради Баб'як М. М. повідомив про тривання процесу підготовки проєкту рішення щодо даного питання, яке буде затверджено на плановому засіданні виконавого комітету Житомирської РДА та долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 23.05.2023 рок (т. 2, а.с. 146) повторно витребувано з Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації акт обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання позивача ОСОБА_1 .
У судовому засіданні 23.05.2023 року судом (без виходу в нарадчу кімнату) протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотань сторони відповідача про: закриття провадження у справі, зупинення провадження у справі та призначення у справі психологічної експертизи.
Також, у зазначеному засіданні суд, керуючись ст. 200 ЦПК України, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті (т. 2, а.с. 139-144).
09.06.2023 року відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про відвід судді (т. 2, а.с. 153-162).
Ухвалою суду від 12.06.2023 року (т. 2, а.с. 178-180) визнано заяву відповідача ОСОБА_2 про відвід головуючої судді Дубовік О. М. необґрунтованою; заяву відповідача ОСОБА_2 про відвід головуючої судді передано до канцелярії суду для визначення судді в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13.06.2023 року заяву розподіллено судді Мокрецькому В. І. (т. 2, а.с. 184).
Ухвалою суду від 13.06.2023 року (т. 2, а.с. 185) у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про відвід судді Дубовік О. М. відмовлено.
15.06.2023 року від представника органу опіки та піклування надійшла заява з проханням долучити до матеріалів справи висновок виконавчого комітету Житомирської міської ради від 07.06.2023 року № 706 «Про затвердження висновку щодо відібрання малолітньої дитини, ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 205).
Представником відповідача подано заперечення на висновок органу опіки та піклування про доцільність відібрання дитини (т. 2, а.с. 227-230).
03.07.2023 року обговорено зі сторонами та встановлено судом порядок судового розгляду цивільної справи, в тому числі і вирішено питання щодо з'ясування думки малолітньої дитини сторін ОСОБА_5 . Судом ухвалено заслухати думку малолітнього ОСОБА_6 у присутності обох батьків за взаємною (обопільною) згодою як матері, так і батька дитини, що не суперечить нормам діючого законодавства (т. 3, а.с. 1-6).
Протокольною ухвалою суду від 24.07.2023 року (т. 3, а.с. 40-44) відмовлено стороні відповідача у задоволенні клопотання про зупинення провадження.
Ухвалою суду від 24.07.2023 року у задоволенні клопотання адвоката Ткачука В. В. про відвід судді Дубовік О. М. відмовлено (т. 3, а.с. 45-46).
Ухвалою суду від 26.07.2023 року (т. 3, а.с. 71-73) у задоволенні клопотання адвоката Ткачука В. В. про відвід судді Дубовік О. М. відмовлено.
Ухвалою суду від 27.07.2023 року (т. 3, а.с. 79-80) клопотання адвоката Ткачука В. В. про відвід судді Дубовік О. М. залишено без розгляду.
У судовому засіданні 31.07.2023 року позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Позивач зазначила, що відповідач дозволяє спілкуватися з дитиною лише вдома, не дозволяє навіть виходити на вулицю з ОСОБА_7 або відвідувати якісь місця дозвілля для дітей. Повідомила, що останнім часом відповідач коли вона приїздила до сина (додому до відповідача) влаштовував при дитині усілякі сварки з нею. Відтак, оскільки така поведінка з боку батька залишала психологічні травми для їх спільної дитини, остання вимушена була приїздити набагато рідше, щоб побачити ОСОБА_8 та поспілкуватись з ним. Додала, що спілкування останнім часом з дитиною фактично можливе лише засобами телефонного зв'язку.
Представник позивача - адвокат Полонська Л. наголосила на тому, що за час розгляду справи поведінка відповідача не змінилась в частині ставлення осатннього до виконання рішення суду про визначення місце проживання дитини з матір'ю. Звернула увагу суду, що такий факт є нічим іншим, як обмеження прав дитини та матері на спілкування, виховання останньої своєї дитини та отримання в свою чергу дитиною піклування від матері.
У судові засідання 26 та 31 липня 2023 року відповідач та його представник не з'явились; про розгляд справи були повідомлені належним чином: зокрема, у судовому засіданні, яке відбулося 24.07.2023 року, суд, заслухавши думку учасників процесу, визначив наступні дати судових засідань: 14:00 год 26.07.2023 року та 14:00 год 31.07.2023 року (т. 3, а.с. 40-44). Відтак, дати та час судових засідань були погоджені між судом, позивачем, відповідачем та їх представниками.
26 липня 2023 року у судове засідання відповідач ОСОБА_9 та адвокат Ткачук В. не з'явились через причини, які судом були визнані неповажними: ОСОБА_9 взагалі не повідомив суд про причини неявки, адвакат Ткачук В. подав клопотання (а.с. 48, том. 3), де вказані причини для відкладення судом розгляду справи не передбачені діючим цивільним процесуальним законодавством.
Клопотанням від 28.07.2023 р. адвокат Ткачук В. В. просив відкласти судове засідання, призначене на на 31.07.2023 року, оскільки приймає участь у судових засіданнях по іншим справам в інших судах, однак належних доказів тому останнім надано разом з клопотанням до суду не було (судових повісток про виклик, підтвердження повноважень як адвоката по даним справам (ордер, довіреність, договір, тощо).
Клопотанням від 31.07.2023 року відповідач ОСОБА_2 також просив суд відкласти розгляд справи на інший день, оскільки, як вбачається з повістки від 28.07.2023 року про виклик ОСОБА_10 викликають для участі у допиті у кримінальному провадженні в якості свідка до Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області. Однак суд зауважує, що дата та час судового засідання 31 липня 2023 року були погоджені та узгоджені як з відповідачем, так і з його представником 24 липня 2023 року. Однак розпорядження головуючого судді залишились проігнорованими стороною відповідача, що суперечить вимогам положень ч. 2 ст. 43, ст. ст. 44, 214 ЦПК України.
Натомість зі сторони відповідача з метою затягнути розгляд справи на протязі двох засідань поспіль, явку до яких сторона відповідача не забезпечила, заявлено ряд відводів головуючому у справі судді, про які вже зазначалось вище.
З огляду на вище наведене, з урахуванням вимог ЦПК України (ч. 1 ст. 2 в частині своєчасного розгляду справи) та встановлених строків розгляду справи, враховуючи стадію розгляду справи - розгляд по суті, для забезпечення дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечення інтересів інших учасників справи, які вимушені витрачати час, кошти, та забезпечувати свою чи свого представника явку в судові засідання, суд вважає за потрібне провести подальший розгляд справи за відсутності сторони відповідача.
У судових засіданнях, які відбулись раніше, сторона відповідача ( ОСОБА_9 та його представники Ткачук В. та ОСОБА_11 ) просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_2 під час розгляду справи наполягав на тому, що суд при вирішенні даного спору має обов'язково взяти до уваги саме наявність стійкого зв'язку його як батька з дитиною, особисту прихильність останнього саме до батька. Зауважив, що з матір'ю дитина отримує лише негативні емоції; остання не може дати синові ані належного виховання, ана забезпечити догляд за дитиною, організувати дозвілля та створити належні умови для перебування ОСОБА_8 у соціумі.
Суду, нажаль, не вдалось безпосередньо з'ясувати думку малолітньої дитини сторін - ОСОБА_12 щодо прихільності саме до батька, і відсутності зв'язку з матір'ю - як стверджував останній, оскільки відповідач ОСОБА_9 , зловживаючи своїми процесуальними правами та обов'язками, забезпечення явки дитини до судового засідання, як було ухвалено головуючим суддею по справі, не здійснив.
Представником Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради Баб'яком М. М. засобами електронного поштового зв'язку спрямовано заяву від 31.07.2023 року про розгляд справи без його участі.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
ІІІ. Фактичні обставини справи, які встановлені судом.
Відповідно витягу з реєстру територіальної громади (т. 2, а.с. 96) ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Житомирській області, місце реєстрації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, зворот. а.с. 60).
Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1, а.с. 10, 14).
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 12.01.2022 року у справі №278/2609/21 за первісним позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини задоволено та визначено місцем проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір'ю - ОСОБА_13 , у зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_13 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дитини відмовлено (т. 1, а.с. 15-16).
Постановою апеляційної інстанції від 16.11.2022 року вказане рішення Житомирського районного суду Житомирської області залишено без змін (т. 1, а.с. 18-28).
Постановою Верховного Суду від 22.02.2023 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12.01.2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16.11.2022 року у даній справі залишено без змін (т.3, а.с. 50).
Із зазначених процесуальних рішень також вбачається, що мати дитини піклувалася про здоров'я дитини, фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечувала сина належними умовами для його проживання, виховання та розвитку.
У відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України (ч. 4) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до акту обстеження умов проживання, затвердженого начальником Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської РДА в м. Києві 16.05.2023 року, щодо умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2, а.с. 148) умови для проживання та виховання малолітнього ОСОБА_3 , 30.06.2017 року створено належним чином; для малолітнього ОСОБА_3 передбачена окрема кімната, в якій наявне спальне місце, шафа для одягу, стіл для навчання та наявні деякі дитячі речі та іграшки.
IV. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 10 ст. 7 СК України).
Судом з'ясовано, що після ухвалення рішення про визначення місця проживання дитини, відповідач в добровільному порядку не повернув дитину позивачу, син надалі проживає з ним у с. Вереси Житомирського району. У зв'язку із цим ОСОБА_1 (раніше - ОСОБА_14 ) звернулась до суду із зазначеним позовом та просила захистити порушене право з підстав, передбачених ст. 162 СК України.
Також з матеріалів справи вбачається, що внаслідок чинення перешкод у спілкуванні з дитиною та проживанні з нею ОСОБА_1 зверталась до служби в справах дітей, відділу поліції та виконавчої служби (т. 1, а.с. 31-36, т. 2, а.с. 98-99).
Відповідно до висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, щодо відібрання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2, а.с. 207-208), затвердженого рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради № 706 від 07.06.2023 року (т. 2, а.с. 206) виконавчий комітет Житомирської міської ради зважаючи обставини справи, враховуючи, що прийняття даного рішення не позбавляє будь-кого з батьків у подальшому реалізовувати власні права та обов'язки з виховання та утримання дитини, вважає за доцільне відібрати малолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_2 , та передати матері ОСОБА_1 .
За змістом ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини та ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями ст. 9 зазначеної Конвенції, держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов'язок другого батька надати можливість для такого спілкування.
Крім того, відповідно до положень принципу № 7 абз. 2 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за його навчання: ця відповідальність лежить перш за все на батьках.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (Заява N 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у Справі Olssonv. Sweden (N 2) від 27 листопада 1992 року), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).
Як передбачено ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини (ст. 150 СК України).
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Згідно положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, і такі докази не було надано відповідачем до суду, що повернення малолітньої дитини за місцем проживання матері, яке є місцем проживання і дитини згідно рішення суду, створює загрозу її життю та здоров'ю або негативно впливатиме на її розвиток. Аналогічно не встановлено обставин, що повернення дитини буде суперечити її інтересам.
Як встановлено вище, позивач має постійне зареєстроване у визначеному законом порядку місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2, а.с. 96). Відповідно до акту обстеження умов проживання, затвердженого начальником Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської РДА в м. Києві 16.05.2023 року, за вказаною адресою створені належні умови для проживання дитини, її виховання та розвитку (т. 2, а.с. 148).
У процесі розгляду справи 03.07.2023 року протокольною ухвалою судом було відмовлено стороні відповідача у задоволенні клопотання про призначення психологічної експертизи та у допиті психолога як експерта; для всебічного розгляду справи судом поставлено на обговорення учасниками процесу для вирішення питання щодо з'ясування думки малолітньої дитини сторін ОСОБА_5 . Судом ухвалено заслухати думку малолітнього ОСОБА_6 у присутності обох батьків за взаємною (обопільною) згодою як матері, так і батька дитини (т. 3, а.с. 1-6).
Проте відповідач ОСОБА_2 явку дитини в судове засідання, яку судом було покладено на відповідача, не забезпечив, через зловживання стороною відповідача процесуальними обов'язками, неявками у судові засідання, дати та час яких були погоджені заздалегідь під час судового засідання 24.07.2023 року.
Заперечення відповідача щодо неналежного виконання матір'ю по відношенню до дитини своїх обов'язків, застосування фізичного насилля та втрати відповідного зв'язку між матір'ю та дитиною, не заслуговують на увагу. Вказані обставини не знайшли свого підтвердження належними доказами під час розгляду даної справи.
Разом з тим, під час судового засідання 26.07.2023 року було в якості доказу, наданого відповідачем ОСОБА_2 досліджено шляхом відтворення відеозапис, який датований ІНФОРМАЦІЯ_4 , зі святкування дня народження ОСОБА_8 , в кінці якого видно, як дитина після ряду запитань аніматора, відповідь на які звучить «Батько», біжить до позивача в обійми. Такі дії з боку дитини, на глибоке переконання суду, свідчать також як про міцний зв'язок шестирічної дитини з матір'ю, так і про необхідність спілкування з мамою та догляду саме матері за дитиною в такому віці.
Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Таким чином, враховуючи, що рішенням Житомирського районного суду від 12.01.2022 року місце проживання малолітньої дитини визначено разом з матір'ю, ОСОБА_2 фізично утримує дитину в домоволодінні за місцем свого проживання, відмовляється виконувати рішення суду та передавати дитину матері, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 .
Судом під час розгляду справи неодноразово ставився акцент на важливості спілкування дитини як з батьком, так і з матір'ю.
Однак всі дії відповідача ОСОБА_2 спрямовані як на умисне не виконання рішення суду, яке має бути виконано в силу закону, так і обмеження прав малолітньої дитини на спілкування та виховання з боку матері та спілкування, догляд, виховання позивачем як матері дитини.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено ст. 16 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Зважаючи на вищенаведені обставини, небажання відповідача добровільно виконати судові рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю (про що стверджував також під час судових засідань і такий факт знайшов своє підтвердження під час розгляду справи), відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, тощо, суд приходить до переконання, що позивачем правильно обрано такий спосіб захисту порушеного права, що повністю відповідає вимогам ст. 15, 16 ЦК України.
V. Висновок суду.
Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з наведених вище мотивів та підстав.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішлень у справах про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.
VI. Розподіл судових витрат по справі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача 1073,60 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 4, 15, 16, 19, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 , від імені якої дія адвокат Полонська Людмила Миколаївна, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про відібрання дитини - задовольнити.
Відібрати у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 , дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернути дитину матері - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1073,60 грн.
Рішення суду в частині відібрання дитини і повернення її матері допустити до негайного виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2023 року.
Суддя О. М. Дубовік