Справа № 815/3165/17
10 серпня 2023 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди,
встановив:
З Верховного Суду, на підставі постанови Верховного Суду від 16.09.2020 року про направлення справи № 815/3165/17 в певній частині на новий розгляд до суду першої інстанції, до Одеського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до військової частини НОМЕР_1 та командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , в якому позивач просив:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у відповіді від 26 квітня 2017 року № 674 на звернення позивача від 26 квітня 2017 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного надіслання (надання) письмової заяви від 26 квітня 2017 року № 674 протягом 45 днів з дня реєстрації, на звернення позивача від 26 квітня 2017 року № 851 про матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000 грн., завдану неправомірними діями та бездіяльністю при розгляді звернення позивача від 26 квітня 2017 року про матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік.
12 жовтня 2021 року Одеським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі № 815/3165/17, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року.
05.09.2022 року через систему «Електронний суд» та 07.09.2022 року поштою (02.09.2022 року дата здачі на пошту) від позивача до суду надійшла заява про визнання протиправним рішення відповідача на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 в адміністративній справі № 815/3165/17 (у порядку статті 383 КАС України), в якій останній, відповідно до ст.ст. 14, 370, 383 КАС України, просить визнати протиправним рішення військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2022 № 412/1280, яким відмовлено ОСОБА_1 у виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, що призвело до порушення права ОСОБА_1 , підтвердженого рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 в адміністративній справі № 815/3165/17.
Згідно зі змістом вказаної заяви, її подано з таких фактичних підстав, зокрема:
- у службовому листі військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2022 № 412/1280 зазначено про повторний розгляд заяви позивача про виплату матеріальної допомоги за 2017 рік від 26.04.2017 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 в адміністративній справі № 815/3165/17, та повторно відмовлено у виплаті матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби у 2017 році, що є суттю прийнятого рішення;
- позивач вважає, що суть рішення військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2022 № 412/1280 суперечить рішенню Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 в адміністративній справі № 815/3165/17 оскільки правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні, не враховано;
- крім того, позивач вважає у мотивах суті прийнятого рішення військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2022 № 412/1280 внесено завідомо неправдиві відомості, що є службовим підробленням рішення та злочином у сфері службової діяльності відповідно до статті 366 Кримінального кодексу України;
- так рішенням військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2022 № 412/1280 зокрема безпідставно зазначені інші нові мотиви відмови, які суперечать джерелам права, які застосовуються судом та не були предметом доказування в адміністративній справі № 815/3165/17, а тому не встановлювались при ухвалені судового рішення, тощо.
До даної заяви позивачем додано копії, зокрема:
- листа-відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2022 року № 412/1280 на заяву позивача № 3/8 від 04.08.2022 року, яким позивача повідомлено про таке:
- на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 року по адміністративній справі № 815/3165/17, заяву позивача про виплату матеріальної допомоги за 2017 рік від 26.04.2017 року, розглянуто повторно;
- відповідно до наказу Міністерства оборони України від 09 лютого 2017 року № 88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік», граничні видатки для виплати матеріальної допомоги встановлено в межах 10% місячного фонду грошового забезпечення для спискової чисельності військовослужбовців. При цьому, рішення про надання допомоги приймалось виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на відповідний місяць;
- зазначене рішення зобов'язувало видавати накази про виплату матеріальної допомоги у випадках: важкого стану здоров'я військовослужбовця та членів його сім'ї; смерті рідних по крові та шлюбу; пожежа або стихійне лихо; інші поважні причини;
- рішенням Міністра оборони України від 25.02.2017 року № 1223/з/12 уточнено підстави та порядок, за якими видаються накази про виплату матеріальної допомоги, а саме: важкий стан здоров'я військовослужбовця та членів його сім'ї (поранення, контузія, інвалідність та інші випадки тяжких захворювань) за наявності посвідчення або довідки відповідного лікаря; смерть рідних по крові та шлюбу; пожежа або стихійне лихо; одруження військовослужбовця; народження дитини військовослужбовця або її одруження;
- 18.04.2017 року за № 996 НВГШ, Начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України відповідно до наказу Міністерства оборони України від 09 лютого 2017 року № 88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік» було прийняте рішення «Про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань». Зазначене рішення містило аналогічні вимоги щодо виплати допомоги;
- тобто, за 2017 рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується за наявності поважних причин, зазначених у заяві військовослужбовця;
- в свою чергу, відповідно до п. 9 наказу Міністерства оборони України від 09.02.2017 року № 88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік» та роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/3/9/1/119 від 09.02.2017 року, у заяві про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров'я військовослужбовця або членів його сім'ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини). Тобто заява про виплату матеріальної допомоги повинна містити опис обставин, які дають підстави для виплати та докази, які підтверджують настання цих обставин. Заява позивача від 26.04.2017 року ані підстав, ані доказів не містить;
- при вирішенні питання виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ключовим критерієм є право керівників державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати дану допомогу, що за своєю природою є дискреційними повноваженнями;
- під поняттям «дискреційні повноваження» розуміють можливість суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, з поміж декількох можливих варіантів дій обрати будь-який, який з погляду законодавства є правомірним;
- враховуючи, що при поданні заяви про матеріальну допомогу, позивачем не надано доказів важкого стану здоров'я або інших доказів, щодо наявності підстав отримання допомоги, а також той факт, що позивач свідомо та безпідставно не з'являвся на службі, обов'язки за посадою не виконував, чим систематично грубо порушував статті 11, 12, 16 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.199 року № 548-ХIV, у виплаті матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби у 2017 році позивачу відмовляється повторно;
- до того ж, отримання коштів за невиконання обов'язків військової служби чинним законодавством не передбачено;
- також, згідно з пунктом 28 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 вересня 2017 року № 418 позивача було звільнено з військової служби у запас через службову невідповідність. Зазначений наказ є чинним і ніким не скасований;
- заяви позивача № 3/8 від 04 серпня 2022 року, адресованої командиру ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо невиконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року в адміністративній справі № 815/3165/17;
- доказів щодо дати отримання позивачем листа-відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2022 року № 412/1280.
Згідно з абз. 1 ч. 5 ст. 383 КАС України, подана заява підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження.
Станом на дату розгляду та вирішення заяви про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень - відповідача на виконання рішення суду, позиції відповідачів щодо поданої заяви до суду не надійшли.
Оцінивши обставини справи та наявні докази, суд вбачає підстави для задоволення заяви позивача, поданої в порядку ст. 383 КАС України, з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з ч.ч. 2, 4, 7 ст. 13 «Обов'язковість судових рішень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 383 КАС України, особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Згідно з ч. 6 ст. 383 КАС України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст. 249 цього Кодексу.
Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований, у т.ч. приписами ст. 383 КАС України, має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами його застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень або дій суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із невиконанням судового рішення у відповідній справі, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Наявність у КАС України спеціальних положень, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому КАС (ст. 383 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Таким чином, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Даний порядок оскарження дій суб'єкта владних повноважень, вчинених на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на ч. 5 ст. 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень, здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Отже, позивач має встановлене законом право в порядку ст. 383 КАС України подати до суду 1-ї інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених рішенням суду у справі № 815/3165/17. Таким чином, наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 р. у справі № 806/2143/15 та від 21.12.2020 р. у справі № 440/1810/19.
В межах розгляду поданої позивачем, в порядку ст. 383 КАС України, заяви судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 815/3165/17, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року, вирішено:
- адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи: НОМЕР_3 ) та командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 (місце служби: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково;
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 листом від 26.04.2017 р. № 674 на заяву ОСОБА_1 про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р., з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок);
- в задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до мотивувальної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 року в адміністративній справі № 815/3165/17, зокрема:
«Щодо позовних вимог в частині: визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у відповіді від 26 квітня 2017 року № 674 на звернення позивача від 26 квітня 2017 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, - слід зазначити таке.
По-перше, згідно зі змістом листа від 26.04.2017 № 674 військової частини НОМЕР_1 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 , капітана 1 рангу ОСОБА_2 (т.1 а.с.40), в задоволені заяви позивача щодо виплати матеріальної допомоги відмовлено лише та виключно за результатом посилання у листі-відповіді на зміст:
- пункту 7 наказу Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік»;
- роз'яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 248/3/9/1/119.
При цьому, жодного аналізу (співставлення) наведених позивачем у поданій ним заяві підстав для виплати матеріальної допомоги за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань із наведеним у листі-відповіді на цю заяву позивача змістом пункту 7 наказу Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік» та роз'яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 248/3/9/1/119 - відповідачем у листі від 26.04.2017 № 674 не зазначено та не конкретизовано, які саме з наведених відповідачем положень вказаного ним наказу та роз'яснень застосовано при відмові у задоволенні заяви позивачу.
Отже, наведене у листі від 26.04.2017 № 674 обґрунтування відмови в задоволені заяви позивача щодо виплати матеріальної допомоги є неясним, нечітким, незрозумілим для доступного сприйняття негативних наслідків цієї відмови позивачем, як законних.
Крім того, згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.03.2017 № 75, капітана 1 ранку ОСОБА_2 (т.2 а.с.106), тимчасове виконання обов'язків командира військової частини НОМЕР_1 покладено на заступника командира військової частини НОМЕР_1 з тилу - начальника тилу капітана 2 рангу ОСОБА_3 , оскільки командир військової частини НОМЕР_1 убуває у другу частину щорічної відпустки за 2016 рік на 27 діб з 01 по 28 квітня 2017 року.
Також, згідно зі змістом відзиву на позовну заяву та пояснень представника відповідача - військової частини НОМЕР_1 , відповідачем визнаються фактичні обставини справи, зокрема, що станом на дату подання позивачем заяви та надання відповідачем спірної відповіді на неї, а саме 26 квітня 2017 року, тимчасове виконання обов'язків командира військової частини НОМЕР_1 покладено на заступника командира військової частини НОМЕР_1 з тилу - начальника тилу капітана 2 рангу ОСОБА_3 .
З урахуванням наданих сторонами документів, наявних в матеріалах справи, у суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Тому, згідно з ч. 1 ст. 78 КАС України, зазначені обставини, не підлягають доказуванню.
При цьому, щодо підписання оскарженої відповіді-відмови позивачу в задоволенні заяви від 26.04.2017 року про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р., особою, яка перебувала у відпустці, представник відповідача - військової частини НОМЕР_1 зазначив, по суті, що це не суперечить внутрішнім розпорядчим документам відповідача.
Проте, представником відповідача - військової частини НОМЕР_1 не наведено жодних законодавчих підстав на доведення зазначеної позиції та не конкретизовано, яким саме розпорядчим документом відповідача - військової частини НОМЕР_1 передбачені повноваження командира військової частини НОМЕР_1 , зокрема щодо надання відповідей (підписання документів) під час перебування у відпустці та покладання на цей час тимчасового виконання обов'язків командира військової частини НОМЕР_1 на іншу особу.
По-друге, відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з ч.ч. 2, 4-7 ст. 13 «Обов'язковість судових рішень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Судом встановлено, що постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 815/3165/17 (т.1 а.с.200-213):
- касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково;
- постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року в справі № 815/3165/17 у частині ненадання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та стягнення цієї допомоги скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду;
- в іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року залишено без змін.
У вказаній постанові зазначено, що вона набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Також, згідно зі змістом мотивувальної частини постанови від 16 вересня 2020 року у справі № 815/3165/17, Верховним Судом встановлено та викладено такі висновки:
- приписами пункту 9 наказу МОУ № 88 визначено, що у заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров'я військовослужбовців або членів його сім'ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби;
- відповідно до листа (роз'яснення) Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09 лютого 2017 року № 248/3/9/1/119 у зв'язку з обмеженим фінансовим ресурсом за фондом грошового забезпечення, видання наказів про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань рекомендовано здійснювати тільки у таких випадках:
важкий стан здоров'я військовослужбовця або членів його сім'ї (поранення контузія, інвалідність та інші випадки тяжких захворювань) за наявності посвідчення або відповідного висновку лікаря;
смерть рідних по крові або по шлюбу;
пожежа або стихійне лихо;
одруження військовослужбовця;
народження дитини у військовослужбовця або її одруження;
- рішенням Міністра оборони України № 1223/з/12 від 15 лютого 2017 року погоджено роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09 лютого 2017 року № 248/3/9/1/119;
- тобто роз'яснення у вказаному листі звужують перелік причин, які військовослужбовець може вказати, обґрунтовуючи свою заяву про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;
- Верховний Суд зауважує, що листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть мати лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер, і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб'єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.
Отже, наведене у листі від 26.04.2017 № 674 обґрунтування відмови в задоволені заяви позивача щодо виплати матеріальної допомоги із посиланням на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 248/3/9/1/119 - є законодавчо безпідставним, відповідно - неправомірним.
По-третє, щодо посилання у відзиві на позовну заяву відповідача - військової частини НОМЕР_1 на те, зокрема що: враховуючи, що при поданні заяви про матеріальну допомогу позивачем не надано доказів важкого стану здоров'я або інших доказів щодо наявності підстав отримання допомоги, а також той факт, що позивач свідомо та безпідставно не з'являвся на службі, обов'язки за посадою не виконував, чим систематично грубо порушував статті 11, 12, 16 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.199 року №548-ХІУ, у виплаті матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби у 2017 році йому було відмовлено; до того ж, отримання коштів за невиконання обов'язків військової служби чинним законодавством не передбачено; факт систематичного невиконання військових обов'язків позивачем був предметом дослідження у справі № 815/4131/17 та наявними доказами у справі та позицією П'ятого і адміністративного суду у постанові від 12 червня 2019 року по справі № 815/4134/17; також, згідно з пунктом 28 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 вересня 2017 року № 418 позивача було звільнено з військової служби у запас через службову невідповідність. Зазначений наказ і до цих пір є чинним і ніким не скасований, тощо - слід зазначити таке.
Згідно з вищенаведеним змістом позовних вимог (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до військової частини НОМЕР_1 та командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , позивач просить, зокрема: визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у відповіді від 26 квітня 2017 року № 674 на звернення позивача від 26 квітня 2017 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік.
Проте, виходячи зі змісту оскарженої відмови відповіддю від 26 квітня 2017 року № 674, наведене обґрунтування заперечень проти позовних вимог не відповідає змісту цієї відповіді щодо підстав відмови в задоволені заяви позивача від 26 квітня 2017 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, яка є предметом оскарження (спору).
Жодних доводів щодо вжиття відповідачем всіх можливих заходів для отримання доказів, які не були покладені в основу оскарженої відмови до її надання, але які не були отримані з незалежних від нього причин, - відповідачем не наведено та доказів на їх підтвердження не надано.
По-четверте, згідно зі змістом мотивувальної частини постанови від 16 вересня 2020 року у справі № 815/3165/17, Верховним Судом також встановлено та викладено такі висновки:
- у цьому випадку Верховний Суд уважує, що застосуванню у цьому випадку підлягають приписи пункту 9 наказу МОУ № 88, які передбачають, що у заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров'я військовослужбовців або членів його сім'ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби;
- позивач у своїй заяві від 26 квітня 2017 року до командира військової частини НОМЕР_1 наводив причини, через настання яких просив виплатити матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, зокрема, у зв'язку із тим, що він є особою переміщеною з тимчасово окупованої території України без забезпечення жилим приміщенням для постійного проживання та з вересня 2016 року не забезпечений коштами для існування. Разом з тим, у листі командира ВЧ НОМЕР_1 від 26 квітня 2017 року № 674 не наведено будь-яких обґрунтувань та доказів відсутності фінансування для здійснення позивачу вказаної виплати;
- під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно дослідити питання чи було доведено ВЧ НОМЕР_1 граничні обсяги видатків та чи отримані асигнування та в якому розмірі для надання військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2017 році та на підставі встановлених обставин надати оцінку спірним правовідносинам із урахуванням приписів Постанови № 1294, пунктів 33.1-33.3 Інструкції № 260 та наказу МОУ № 88.
На виконання постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 815/3165/17 судом досліджено питання чи було доведено ВЧ НОМЕР_1 граничні обсяги видатків та чи отримані асигнування та в якому розмірі для надання військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2017 році та встановлено наступне.
Відповідно до розрахункової відомості № 53 від 19.04.17, форма 15, на виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги за 2017 р. військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 (т.2 а.с.60), згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.03.2017 № 68, від 30.03.2017 № 74, всього утримано 9754,43 грн. щодо двох осіб.
Відповідно до розрахункової відомості № 55 від 26.04.17, форма 15, на виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги за 2017 р. військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 (т.2 а.с.60), згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.04.2017 № 97, всього утримано 35707,07 грн. щодо семи осіб.
З встановленого вбачається, що станом на дату звернення позивача з заявою про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік відповідачем - військовою частиною НОМЕР_1 фактично були отримані асигнування на виплату військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги за 2017 р.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.
При цьому щодо решти доводів слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).
Крім того, як встановлено судом вище, відзив на позовну заяву або заява про продовження встановленого судом процесуального строку для його подання, в порядку ч. 2 ст. 121 КАС України, від відповідача - командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 до суду не надійшли.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, зокрема, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, про що також зазначено в ухвалі суду про відкриття провадження у справі, відповідно
суд дійшов висновків, що:
- дії щодо відмови листом від 26.04.2017 р. № 674 на заяву позивача про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р. вчинені відповідачем - військовою частиною НОМЕР_1 : не на підставі чинного законодавства України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дії; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці дії, тому така відмова є протиправною.
При цьому, щодо похідної вимоги зобов'язального характеру: зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, - слід зазначити таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.
Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи з встановлених судом обставин та здійснених на їх підставі висновків суду, зокрема про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості відмови в задоволенні заяви позивача тощо, суд вважає, що вимога позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню у заявлений позивачем спосіб.
При цьому, згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Також, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні, відповідно
суд дійшов висновків, що:
- виходячи з встановлених судом обставин щодо підстав (фактичних і юридичних) вчинення оскаржуваних дій та здійснених на їх підставі висновків щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості наданої відповідачем відмови, висновків суду про визнання оскаржуваної відмови протиправною, на підставі ч. 2 ст. 9 та абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, права та інтереси позивача підлягають захисту в даному випадку шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути заяву позивача про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р., з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.»
З встановлених судом обставин, зокрема: - зі змісту листа військової частини від 17.08.2022 року № 412/1280, яким на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 року по адміністративній справі № 815/3165/17 повторно розглянуто заяву позивача про виплату матеріальної допомоги за 2017 рік від 26.04.2017 року; - правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач у заяві про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р., , наданої судом у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 815/3165/17, - вбачається, що при повторному розгляді заяви позивача про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р., на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 року у справі № 815/3165/17 відповідачем - військовою частиною НОМЕР_1 НЕ врахована правова оцінка питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у зазначеному рішенні, зокрема про те, що:
1) жодного аналізу (співставлення) наведених позивачем у поданій ним заяві підстав для виплати матеріальної допомоги за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань із наведеним у листі-відповіді на цю заяву позивача змістом пункту 7 наказу Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік» та роз'яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 248/3/9/1/119 - відповідачем у листі від 26.04.2017 № 674 не зазначено.
При цьому, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 815/3165/17 встановлено, зокрема, що:
- позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою від 26 квітня 2017 року про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р. (т.2 а.с.109), у якій зазначено: «Прошу виплатити матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, установленої підпунктом 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за таких обставин. Грошовим забезпеченням, як єдиним джерелом існування для забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму встановленого законом, мене не забезпечено з вересня 2016 року внаслідок бездіяльності Командування ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 , як військових суб'єктів владних повноважень. Конституційні права на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом та на достатній життєвий рівень для себе, що включає достатнє харчування, одяг, житло, що встановлені статтями 43, 46, 47, 48 Конституції України порушуються з вересня 2016 року. В умовах виживання, вказані суб'єкти владних повноважень на мої звернення не вживають заходів і не надають вичерпних письмових відповідей. Змушений захищати свої права та інтереси, зокрема як військовослужбовця, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень у порядку адміністративного судочинства. Таке соціальне неблагополуччя погіршує стан здоров'я. Крім цього, є особою переміщеною з тимчасово окупованої території України без забезпечення жилим приміщенням для постійного проживання чи службового жилого приміщення чи орендованого житла. Грошова компенсація за піднайом (найом) жилого приміщення не виплачується. За сукупністю обставин змушений перебувати за адресою тимчасового житла по АДРЕСА_3 . Письмову відповідь про результати розгляду заяви прошу надіслати у найкоротший строк засобами зв'язку та вказану поштову адресу.»;
- згідно зі змістом мотивувальної частини постанови від 16 вересня 2020 року у справі № 815/3165/17, Верховним Судом також встановлено та викладено такі висновки: - у цьому випадку Верховний Суд уважує, що застосуванню у цьому випадку підлягають приписи пункту 9 наказу МОУ № 88, які передбачають, що у заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров'я військовослужбовців або членів його сім'ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби; - позивач у своїй заяві від 26 квітня 2017 року до командира військової частини НОМЕР_1 наводив причини, через настання яких просив виплатити матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, зокрема, у зв'язку із тим, що він є особою переміщеною з тимчасово окупованої території України без забезпечення жилим приміщенням для постійного проживання та з вересня 2016 року не забезпечений коштами для існування.
Отже, зазначені у листі військової частини від 17.08.2022 року № 412/1280 обставини-підстави його надання, зокрема, що: заява про виплату матеріальної допомоги повинна містити опис обставин, які дають підстави для виплати та докази, які підтверджують настання цих обставин; заява позивача від 26.04.2017 року ані підстав, ані доказів не містить, - не відповідають обставинам та здійсненим на їх підставі висновкам, встановленим / викладеним у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 815/3165/17;
2) наведене у листі від 26.04.2017 № 674 обґрунтування відмови в задоволені заяви позивача щодо виплати матеріальної допомоги із посиланням на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 248/3/9/1/119 - є законодавчо безпідставним, відповідно - неправомірним;
3) станом на дату звернення позивача з заявою про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік відповідачем - військовою частиною НОМЕР_1 фактично були отримані асигнування на виплату військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги за 2017 р.
Встановлені обставини, у сукупності, є підставою для висновку суду щодо порушення відповідачем вищенаведених приписів ст. 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 14, 370 КАС України.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 383 КАС України, у випадку наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст. 249 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
За таких умов, наявність підстав для задоволення заяви в порядку ст. 383 КАС України має наслідком прийняття окремої ухвали з метою усунення порушень допущених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 249 КАС України, з метою забезпечення виконання вказівок, що містять в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для його виконання.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заяви про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем (в порядку ст. 383 КАС України), позивачем суду не наведено та не надано.
При цьому щодо решти доводів слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).
Враховуючи та на підставі наведеного, заява ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (в порядку ст. 383 КАС України), підлягає задоволенню у порядку та у спосіб, встановлені ст.ст. 249, 383 КАС України.
Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383) до 30 червня 2023 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.
Заяву розглянуто, ухвалу постановлено та складено також з урахуванням: часу періодичного навчання суддів; часу тимчасової непрацездатності головуючого судді; часу перебування головуючого судді у відпустці; фактичного часу забезпечення суду електроенергією; часу повітряних тривог; часу перевірки повідомлень про мінування будівлі суду; статей 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»; Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»; законів України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», якими затверджено Укази Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 22.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 року № 757/2022, від 06.02.2023 року № 58/2023, від 01.05.2023 року № 254/2023; рішення Ради суддів України від 24.02.2022 № 9.
Керуючись ст.ст. 243, 248, 249, 256, 294, 295, 297, 383 КАС України, суд
ухвалив:
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (в порядку ст. 383 КАС України), - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , вчинені нею при виконанні рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 815/3165/17 стосовно повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про матеріальну допомогу за 2017 рік для вирішення соціально-побутових питань, вх. № 851 від 26.04.2017 р., з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 вжити заходи реагування щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, що призвело до неналежного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 815/3165/17.
Про вжиті заходи повідомити Одеський окружний адміністративний суд протягом одного місяця з дня отримання копії окремої ухвали.
Окрема ухвала набирає законної сили в порядку ст. 256 КАС України та може бути оскаржена особами, яких вона стосується, в порядку та строк, встановлені ст.ст. 295, 297 КАС України.
Суддя М.Г. Цховребова