11 серпня 2023 року № 320/11015/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом акціонерного товариства «БАНК СІЧ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
Акціонерне товариство «БАНК СІЧ» (далі також - АТ «БАНК СІЧ», позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), в якому просило:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у м. Києві щодо неподання відповідному органові державної казначейської служби України висновку щодо повернення позивачу надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 2 003 849, 00 грн;
- зобов'язати ГУ ДПС у м. Києві підготувати та подати відповідному органові державної казначейської служби України висновок щодо повернення позивачу надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 2 003 849, 00 грн.
Ухвалою суду від 17 квітня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю застосування до спірних правовідносин вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та, відповідно, безпідставністю посилання відповідача на вимоги Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині наявності у позивача податкового боргу.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що у межах спірних правовідносин він діє у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому вбачає правову позицію позивача безпідставною.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, АТ «БАНК СІЧ» було задекларовано податок на прибуток за І квартал 2022 року в сумі 2 003 849, 00 грн, що підтверджується податковою декларацією з податку на прибуток підприємств за перший квартал 2022 року.
17 травня 2022 року AT «БАНК СІЧ» було сплачено податок на прибуток за І квартал 2022 року в сумі 2 003 849, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 184816 від 17 травня 2022 року.
При цьому, фінансовий результат до оподаткування за три квартали 2022 рік має від'ємне значення і становить - 573 212 110, 00 грн. Вказана обставина призвела до виникнення у позивача дебіторської заборгованості з податку на прибуток в сумі 2 003 849, 00 грн.
На підставі рішення Національного банку України № 405-рш/БТ від 09 серпня 2022 року «Про віднесення АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК СІЧ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 09 серпня 2022 року № 579 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «БАНК СІЧ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» в AT «БАНК СІЧ» з 10 серпня 2022 року було запроваджено тимчасову адміністрацію.
В подальшому, на підставі рішення Правління Національного банку України від 06 жовтня 2022 року № 495-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК СІЧ», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 07 жовтня 2022 року № 803 «Про початок процедури ліквідації AT «БАНК СІЧ» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно зазначених рішень відкликано банківську ліцензію AT «БАНК СІЧ» з 10 жовтня 2022 року, розпочато процедуру ліквідації AT «БАНК СІЧ» строком на три роки з 10 жовтня 2022 року по 09 жовтня 2025 року включно та призначено уповноважену особу Фонду, якій делеговано всі повноваження ліквідатора AT «БАНК СІЧ», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі також - Закон).
У зв'язку з особливим правовим режимом функціонування Банку, пріоритетними щодо застосування є норми спеціального нормативного акту, а саме Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» №4452-VI від 23.02.2012 року зі змінами та доповненнями (далі - Закон), яким, зокрема, врегульовано окремі аспекти оподаткування Банку під час дії тимчасової адміністрації та під час ліквідації.
Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT «БАНК СІЧ» звернулась до контролюючого органу із заявою від 15 грудня 2022 року № 37810758 про повернення надміру сплачених сум грошових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 2 003 849, 00 грн.
ГУ ДПС у м. Києві у відповідь на вищезазначену заяву повідомило про її залишення без розгляду у зв'язку з наявністю в AT «БАНК СІЧ» податкового боргу та необхідністю підтвердження визначення «надміру сплачені грошові зобов'язання», що на думку відповідача можливо здійснити виключно під час проведення контрольно-перевірочних заходів (лист від 26 грудня 2022 року № 73600/6/26-15-04-05-07).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо повернення вказаних вище коштів позивач звернулась до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Механізм повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань визначено статтею 43 ПК України.
За приписами статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.
Тобто, законодавством встановлено обмеження щодо повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, а саме наявність у платника податків податкового боргу.
При цьому, відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Як зазначено відповідачем, що не заперечено позивачем, на дату звернення останнього із заявою про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів (15 грудня 2022 року) за АТ «БАНК СІЧ» обліковувався податковий борг за кодами бюджетної класифікації доходів бюджету 14010100 (податок на додану вар гість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 18010100 (податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості), 18010400 (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів).
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Суд звертає увагу, що питання стягнення з позивача податкового боргу та/або погашення податкових зобов'язань не становить предмет доказування у межах розгляду даної справи.
ПК України не встановлено порядку повернення коштів неплатоспроможному банку, які обліковуються як переплата, за умови непогашеного податкового боргу. В той же час Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не встановлено порядку повернення неплатоспроможному банку коштів - переплати, в разі наявності у такого банку податкового боргу, у тому числі не визначено, що таке повернення може відбуватись за наявності у платника податків податкового боргу.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд вважає правомірними доводи відповідача про необхідність керування у даному випадку положеннями статті 43 ПК України. А оскільки положення такої норми прямо забороняють повертати платнику помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання за наявності у нього податкового боргу, суд визнає заявлені позовні вимоги необґрунтованими.
Аналогічну позицію висвітлено в обов'язковій для врахування, у силу вимог статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судовій практиці Верховного Суду (постанова від 12 березня 2019 року у справі № 826/12323/16.
При цьому суд визначає безпідставним посилання позивача на вимоги статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до статті 3 якої під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред'являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
Аналіз наведеного положення визначає, що банк у процесі його ліквідації може обтяжуватись зобов'язаннями зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), механізм задоволення яких визначається статтею 52 такого Закону. Таким чином, наведене положення виключно визначає механізм погашення податкового боргу банку, що, у контексті наведеного вище, не свідчить про неможливість застосування до спірних правовідносин вимог статті 43 ПК України, як про це зазначає позивач.
Суд зауважує, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи суд визначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову акціонерного товариства «БАНК СІЧ» (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 6; код ЄДРПОУ 37716841) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.