10 серпня 2023 року Справа № 160/11424/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
25.05.2023 Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» (далі - відповідач, в якій позивач просить:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у розмірі 705417,42 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року №875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Не виконання нормативу робочих місць у кількості, визначені1 у ч.1 ст.19 Закону №875, тягне за собою накладення адміністративно-господарських санкцій, які самостійно сплачуються такими підприємства, установи, організації, фізичні особи до 15 квітня, наступного за роком, в якому відбулось порушення нормативу. Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за рік, склала 307 осіб. Таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону №875-XII, у відповідача повинна складати 12 осіб. Фактично, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 7 осіб, що є меншим, ніж встановлено нормативом. Таким чином, за 5 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю та не зайнятих особами з інвалідністю у 2022 році, відповідач до 15.04.2023 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 705417,42грн. Однак, адміністративно-господарські санкції відповідачем не сплачені, що зумовило звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/11424/23, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Цією ж ухвалою суду було витребувано у позивача письмові пояснення та докази на їх підтвердження про те, чи направлявся на адресу відповідача розрахунок адміністративно-господарських санкцій із вимогою їх сплати; докази отримання відповідачем розрахунку санкцій (в разі надіслання/вручення); докази перебування відповідача на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів; у відповідача - докази щодо вжиття заходів для дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році; копії звітів за ф. №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за 2022 рік з відміткою про їх прийняття відповідним центром зайнятості; копії оголошень у друкованих засобах масової інформації або розміщених в мережі Інтернет про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році (у разі наявності).
Також, ухвалою суду від 30.05.2023 витребувано у Дніпровського міського центру зайнятості письмові пояснення про те, чи подавались Товариством з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» (код ЄДРПОУ 36439904) до Дніпровського міського центру зайнятості чи іншого центру зайнятості звіти за ф. №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за 2022 рік; інформацію (за наявності) про випадки відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» (код ЄДРПОУ 36439904) у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за їх зверненням чи за направленням відповідними органами державної служби зайнятості.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
14.06.2023 позивачем подано до суду пояснення, в якому зазначає, що Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до подання позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» про стягнення адміністративно-господарський санкцій у розмірі 705 417,42 грн. ще додатково не направляло на адресу відповідача розрахунок адміністративно-господарський санкцій із вимогою їх сплати, оскільки відповідно до статті 19 Закону №875-ХІІ Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок адміністративно-господарських санкцій на суму 705417,42грн. надісланий відповідачу до електронного кабінету роботодавця на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України. Відтак, відділенням додержано строк щодо ознайомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» з інформацією (розрахунком) про невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та добровільною сплатою. Додатково зазначено, що відділення Фонду до подання позовної заяви до суду в телефонному режимі повідомляло Товариство з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» про наявність заборгованості за 2022 рік та наслідки вжиття законодавчих заходів.
15.06.2023 на електронну пошту суду від Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надійшло аналогічне пояснення з доказами його відправлення відповідачу.
19.06.2023 від Дніпропетровського обласного центру зайнятості надійшли письмові пояснення, в якому зазначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» (код ЄДРПОУ 36439904) надавались до центру зайнятості у 2022 році звіти за ф.№3 - ПН, а саме: 26.01.2022 (вих. №27 від 25.01.2022); 28.09.2022 (вих. №206 від 28.09.2022); 31.10.2022 (вих. №211 від 17.10.2022); 25.11.2022 (вих.288 від 21.11.2022); 26.12.2022. Крім того, повідомлено, що центром зайнятості було видано 1 направлення у лютому 2022 р. на посаду асистента фармацевта, проте особа відмовилась від пропонуємої посади.
До пояснень Дніпропетровським обласним центром зайнятості долучено звіти за формою №3-ПН, які надавались відповідачем протягом 2022 року.
23.06.2023 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» адвоката Пихтіна К.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Протягом 2022 року ТОВ «І.К.ВЕЛ» було подано до територіальних органів Державної служби зайнятості звітність за формою № 3-ТТН Інформація про попит на робочу силу (вакансії). Тобто, відповідач повідомляв органи служби зайнятості про наявність вакансій, на які може бути працевлаштовано особу з інвалідністю. Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві відповідача у 2022 році становив 12 осіб і 7 вакансії з вказаної кількості відповідачем були заповнені, а щодо іншої кількості (5 робочих місць) відповідачем подано звіти за формою № 3-ПН до центрів зайнятості, а також подано оголошення в мережі Інтернет на веб-сайті оголошень work.ua та aviso.ua щодо вакансій у мережі аптек «Рецептіка». Однак, особи з інвалідністю для працевлаштування у TOB «І.К.Вел» у вказаній кількості не звернулися. За вказаних обставин, відповідачем належним чином та у повному обсязі виконано свій обов'язок щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, покладений на нього Законом. Крім того, доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем до суду не надано та не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови відповідачем у працевлаштуванні на вакантні посади осіб з інвалідністю. Враховуючи викладене, застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій є безпідставним, тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача за рахунок бюджетних асигнувань на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» зареєстроване 12.03.2009, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи за ідентифікаційним кодом 36439904; місцезнаходження: 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, Узвіз Селянський, будинок 3-А; електронна пошта: «sekretar@receptika.ua».
Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень основний вид економічної діяльності відповідача за КВЕД: 47.73 Роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (основний); а також здійснює свою господарську діяльність і в інших напрямках (інші): 86.21 Загальна медична практика; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 73.20 Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки; 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.
Відповідач перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з 06.08.2009 (а.с.22).
Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік (а.с.4) середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за рік, склала 307 особи, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 7 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення), - повинно складати - 12 осіб, Фонд оплати праці штатних працівників - 43312629,87 грн., середня річна заробітна плата штатного працівника (04/01) - 141083,48 грн.
Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 7 осіб, що є менше, ніж встановлено нормативом.
Позивач у позові вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» не виконано норматив у працевлаштуванні ще 5 осіб з обмеженими можливостями, що стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій у сумі 705417,42 грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати.
Розрахунок розміщено в електронному кабінеті Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 17.04.2023 о 13:30 год., що підтверджується квитанцією від 17.04.2023 (а.с. 5).
Вважаючи наявними порушення відповідачем щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, що призвели до застосування адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 172 Кодексу законів про працю передбачено, що у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок організувати працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про охорону праці» у випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є однією з категорій осіб, які мають додаткові гарантії на допомогу в працевлаштуванні.
Відповідно до статті 15 Європейської соціальної хартії (переглянутої), Страсбург, 3 травня 1996 року (Хартію ратифіковано із заявами Законом № 137-V від 14 вересня 2006 року; European Social Charter) з метою забезпечення особам з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства Сторони зобов'язуються, зокрема:
1. вжити необхідних заходів для забезпечення особам з інвалідністю орієнтування, освіти та професійної підготовки, коли це можливо, у межах загальних програм або, коли це видається неможливим, у державних або приватних спеціалізованих закладах;
2. сприяти їхньому доступові до роботи усіма засобами, які можуть заохочувати роботодавців приймати на роботу осіб з інвалідністю і утримувати їх у звичайному виробничому середовищі та пристосовувати умови праці до потреб осіб з інвалідністю, або, коли це видається неможливим у зв'язку з інвалідністю, шляхом облаштування або створення спеціальних робочих місць з урахуванням ступеня інвалідності. У деяких випадках такі заходи можуть вимагати використання спеціалізованих служб працевлаштування та надання допомоги;
3. сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ в редакції на час спірних відносин).
Положенням статті 17 Закону № 875-ХІІ визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я осіб з інвалідністю.
Згідно зі статтею 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 18-1 Закону № 875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом частини першої, другої та четвертої статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до частини десятої статті 19 Закону №875-ХІІ керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Статтею 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
За змістом частини 11-12 статті 19 Закону №875-ХІІ Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, передбаченого статтею 20 Закону № 875-XII.
Відповідна правова висловлена Верховним Судом у аналогічних правовідносинах у постанові від 16 червня 2020 року у справі №813/3047/18.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI у редакції на час спірних відносин) роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.
Відповідно до статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», статей 24-1, 26 та частини другої статті 27 Закону України «Про зайнятість населення» Кабінетом Міністрів України постановою від 31.01.2007 № 70 затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок №70 в редакції на час спірних відносин), який визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості.
Згідно з пунктом 2 Порядку №70 звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, також подають (надсилають) копію довідки органу державної податкової служби про включення їх до реєстру неприбуткових установ. Оригінал довідки пред'являється під час подання звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю. У разі надсилання звіту поштою копія довідки засвідчується нотаріально.
Звіти роботодавців про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю зберігаються у відділеннях Фонду протягом трьох років (пункт 4 Порядку №70).
Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Порядок №316, яка була чинна на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до пунктів 3-6 розділу І Порядку №316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади) (пункт 6 розділу І Порядку №316).
Отже, в контексті прийнятого Закону №5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Суд звертає увагу на те, що періодичності (щомісячної, щоквартальної тощо) подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Так, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Проте, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 2 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та від 3 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18.
Тому, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 260/557/19.
В силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що протягом 2022 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» фактично працювало 7 осіб з обмеженими можливостями відповідно до виділених у штатному розписі робочих місць. Протягом 2022 року відповідач звітував Центру зайнятості за місцем реєстрації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю по формі № 3-ПН.
При цьому, судом враховується, що звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для їх працевлаштування.
За змістом письмових пояснень, що надійшли до суду від Дніпропетровського обласного центру зайнятості, Товариством з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» (код ЄДРПОУ 36439904) надавались до центру зайнятості у 2022 році звіти за ф.№3-ПН 26.01.2022 (вих. №27 від 25.01.2022); 28.09.2022 (вих. №206 від 28.09.2022); 31.10.2022 (вих. №211 від 17.10.2022); 25.11.2022 (вих.288 від 21.11.2022) та 26.12.2022.
Центром зайнятості було видано 1 направлення на працевлаштування у лютому 2022 р. на посаду асистента фармацевта, однак особа відмовилась від пропонуємої посади.
Матеріалами справи також підтверджено, що позивач самостійно займався пошуком осіб з обмеженими можливостями з метою їх працевлаштування шляхом подання протягом 2022 року оголошень на сайтах й у соцмережах.
Таким чином, слід вважати, що відповідачем було вжито всі необхідні заходи, передбачені законодавством та спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення правопорушення у сфері господарювання.
Жодних доказів на підтвердження того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем не надано, а також не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю з боку підприємства.
У зв'язку із цим, покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для їх працевлаштування, відсутність осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись у відповідача, має узгоджуватися з підставами, передбаченими частиною другою статті 218 ГК України.
Крім того, матеріали справи не містить актів перевірки Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення щодо встановлення факту недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів у 2022 році у розумінні положень частини дев'ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, розрахунок адміністративно-господарських санкцій здійснено лише на підставі інформаційно-аналітичної бази даних, не є належним та допустимим доказом доведеності вини відповідача у невиконанні нормативу.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, зважаючи також на те, що відповідачем було доведено вжиття ним всіх необхідних заходів, передбачених законодавством та спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення правопорушення у сфері господарювання, що в розумінні статті 218 ГК України виключає притягнення останнього до відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, суд вважає, що застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідача є неправомірним, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судовий збір не підлягає розподілу.
Щодо витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
У відзиві на позовну заяву від 23.06.2023 представник відповідача просить стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» з позивача за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 20000,00 грн.
Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із частиною першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно до частини п'ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частини дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов'язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.
Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.
Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у цій справі позивачем надано до суду ордер серії АЕ №1207273 від 19.06.2023, свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю серії КС №5966/10 від 24.03.2017, посвідчення адвоката України №5966/10 від 24.03.2017 на ім'я Пихтіна Клима Володимировича , договір про надання правової допомоги №426 від 04.05.2022, Специфікацію №2 від 06.06.2023 до договору про надання правової допомоги №426 від 04.05.2022, рахунок на оплату №128 від 06.06.2023, платіжне доручення №ИБ00025547 від 07.06.2023 (а.с.138-147).
Так, за умовами Договору про надання правової допомоги №426 від 04.05.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» та адвокатським бюро Станіслава Казанцева «ДЖАСТІС», в особі в особі керуючого бюро Гусака Андрія Ігоровича, клієнт доручає, а Адвокатське бюро, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов'язання в якості правової допомоги надавати адвокатські послуги, що полягають у здійсненні представницьких повноважень, захисту прав і законних інтересів Клієнта, надання Клієнту адвокатських послуги з правового супроводження господарської діяльності та інші послуги з адвокатської діяльності (далі за текстом - «Послуги») в обсязі та на умовах, встановлених цим Договором та Специфікаціями до цього Договору, а Клієнт зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п.п.2.1.-2.2. Договору вартість послуг та порядок оплати визначається Сторонами в кожній Специфікації окремо, які є невід'ємними частинами цього Договору.
Згідно з п. 2.3. Договору на підтвердження факту надання Адвокатським бюро Клієнту послуг відповідно до умов цього Договору, в останній календарний день місяця, в якому фактично були виконані такі послуги, складається Акт наданих послуг. Акт підписується та скріплюється печатками сторін у термін 3 (три) робочих дні. Акт підписується Адвокатським бюро та надсилається Клієнту для підписання в порядку, передбаченому п. 7.1. Договору. Підписаний Сторонами Акт наданих послуг свідчить про виконання Адвокатським бюро взятих на себе за Договором обов'язків на суму, зазначену в такому Акті та про відсутність будь-яких претензій з боку Клієнта.
Відповідно до п.п. 6.1.-6.2. Договору він вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до « 31» грудня 2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами зобов'язань за Договором. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії цього Договору жодна із Сторін не виявить бажання його розірвати, Договір вважається щоразу пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.
06.06.2023 між сторонами в рамках вказаного Договору про надання правової допомоги укладено Специфікацію №2, відповідно до якої сторони погодили наступний перелік послуг з надання правової допомоги, їх вартість та порядок розрахунків:
Перелік юридичних послуг, що надаються за цією Специфікацією:
1. Представництво інтересів Клієнта в судовій справі №160/11424/23 за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 705 417,42 грн. (сімсот п'ять тисяч чотириста сімнадцять гривень 42 копійки).
2. Вартість послуг, зазначених в п. 1 цієї Специфікації, складає 20000,00грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок).
3. Порядок оплати: 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок) - сплачується Клієнтом в момент підписання Специфікації.
4. По факту надання послуг Клієнт оплачує гонорар, який складає 5,00 (п'ять) % від суми, яка визначається як різниця між заявленою сумою позовних вимог, зазначеної в п. 1 цієї Специфікації, та сумою, в якій будуть задоволені позовні вимоги. Гонорар сплачується Клієнтом протягом 3 (трьох) днів з моменту набрання законної сили рішення суду у справі, в якій надаються послуги за цим Договором.
Розмір гонорару, зазначеного в цьому пункті, не включає в себе розмір вартості послуг, зазначеної в п. 2 цієї Специфікації.
06.06.2023 адвокатським бюро Станіслава Казанцева «ДЖАСТІС» виставлено Товариством з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» рахунок на оплату №128 на суму 20000,00 грн.
07.06.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» перераховано на рахунок адвокатського бюро Станіслава Казанцева «ДЖАСТІС» кошти у сумі 20000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №ИБ00025547, у призначенні платежу зазначено: «Згідно рахунка №128 від 06.06.2023 адвокатські послуги з надання правової допомоги без пдв.».
У відзиві представником зазначено, що вартість наданої адвокатом правової допомоги у розмірі 20000,00грн. розраховується наступним чином з розрахунку вартості роботи адвоката за 1 годину - 1000,00 гривень:
первинна консультація з клієнтом - 1 година, вартість 1000,00 гривень;
вивчення документації, судової практики з розгляду питань Клієнта - 5 години, вартість 5000,00 гривень;
вивчення судової практики у подібних правовідносинах - 4 години, вартість 4000,00 гривень;
складання та подання до суду заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань - 10 годин, вартість 10000,00гривень.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у даній адміністративній справі, судом враховано, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності, відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорів.
Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), є нескладною.
У судових засіданнях адвокат участі не брав.
Із опису наданих послуг адвокатом, зазначених у відзиві на позовну заяву слідує, що до цього переліку включені, в тому числі, роботи з вивчення документації, судової практики з розгляду питань Клієнта, вивчення судової практики у подібних правовідносинах, складання та подання до суду заяв по суті справи. Однак, означені витрати не підлягають окремій компенсації, оскільки охоплюються поняттям підготовка заяви по суті, що включено окремим пунктом до переліку наданих послуг (подання заяви по суті).
Поряд з цим, у справі представником відповідача подано лише одну заяву по суті, якою у даному випадку є відзив на позовну заяву у розумінні частини другої статті 159 КАС України
Жодних інших заяв по суті, а також заяв з процесуальних питань, про які зазначено у відзиві та які включені окремим пунктом до витрат на правову допомогу у сумі 10000,00грн., у справі не подавались.
Крім цього, пунктом 2.3. Договору передбачено, що на підтвердження факту надання Адвокатським бюро Клієнту послуг відповідно до умов цього Договору, в останній календарний день місяця, в якому фактично були виконані такі послуги, складається Акт наданих послуг.
Однак, такого документу не надано, що виключає можливість встановлення виконання адвокатом взятих на себе зобов'язань.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України", від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено, що заявлені до відшкодування витрати є фактичними, а їх розмір обґрунтованим, тому у задоволенні клопотання відповідача про стягнення з позивача за рахунок бюджетних асигнувань витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.
Керуючись ст.ст.77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 25005978, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 52) до Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» (код ЄДРПОУ 36439904, місцезнаходження: 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, узвіз Селянський, буд. 3-А) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Розподіл судового збору не здійснювати.
У задоволені клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.ВЕЛ» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова