Справа № 369/10730/22
Провадження №1-кп/367/555/2023
Іменем України
10 серпня 2023 року Ірпінський міський суд Київської області в складі колегії:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпені Київської області клопотання прокурора Київської обласної прокуратури у кримінальному провадженні № 42022112200000322 від 19.04.2022 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,
встановив:
Ірпінським міським судом Київської області здійснюється судовий розгляд у кримінальному провадженні № 42022112200000322 від 19.04.2022 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, в якому ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.11.2022 до обвинуваченого ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який ухвалами Ірпінського міського суду Київської області було продовжено, останній раз - до 18.08.2023 включно.
10.08.2023 у судовому засіданні прокурором подано клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 60 днів без визначення розмірі застави.
В обґрунтування необхідності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор зазначив, що обвинувачений ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, вважає, що існують ризики того, що останній може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується.
При обговоренні клопотання прокурора захисник ОСОБА_6 заперечував проти його задоволення, просив змінити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за місцем реєстрації, посилаючись на необґрунтованість обвинувачення та недоведеність заявлених прокурором ризиків. Окрім того, вважав відсутніми ризики, які заявлені стороною обвинувачення.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні не заперечував проти участі захисника в режимі відеоконференції в частині вирішення клопотання щодо продовження строку запобіжного заходу, підтримав позицію свого захисника щодо клопотання прокурора, просив відмовити в застосуванні до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
За таких обставин, вислухавши доводи учасників провадження, суд дійшов такого висновку.
Установлено, що обвинуваченому ОСОБА_7 ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 20 червня 2023 року було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, який спливає 18 серпня 2023 року.
Згідно з приписами ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу, передбачені ст. 178 КПК України, відповідно до якої, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність постійного місця роботи або навчання; репутацію; майновий стан; наявність судимостей; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
При цьому, за правилами ч.ч. 6, 7 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті. За клопотанням прокурора запобіжний захід може бути скасовано слідчим суддею, судом у випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом.
Установлено, що ОСОБА_7 обвинувачується в добровільній участі громадянина України в збройних формуваннях держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, яке є особливо тяжким злочином, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років.
Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Суворість покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також ЄСПЛ в своєму рішенні «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п. 70).
Очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховуватися від суду. Зазначена обставина може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.
Зважаючи на досліджувані судом обставини, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у випадку визнання його винним в інкримінованому кримінальному правопорушенні, яке є особливо тяжким злочином проти основ національної безпеки України, а також на те, що Україна досі потерпає від збройної агресії Російської Федерації, то навіть з огляду на наявність у ОСОБА_8 постійного місяця проживання, ризик його переховування від суду не зменшився, у тому числі з огляду на відсутність доказів міцних соціальних зв'язків у місці проживання або будь-якому іншому місці, оскільки до затримання обвинувачений ніде не працював та не навчався, він не одружений, не має малолітніх та неповнолітніх дітей або інших осіб, які б перебували під його наглядом або на його утриманні. При цьому, кожного разу, заявляючи про те, що ОСОБА_7 після деокупації м. Буча вступив до лав добровольчого формування територіальної громади, сторона захисту не подає на підтвердження вказаних доводів жодного доказу.
Окрім того, на переконання суду не зменшився ризик незаконного впливу на свідків у вказаному кримінальному провадженні, зокрема, на свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , при цьому вказані свідки не допитані під час судового розгляду, обвинуваченому відома їх адреса проживання, більш того, обвинувачений і свідки є мешканцями одного міста та проживають у безпосередній близькості один від одного.
Суд також бере до уваги той факт, що обвинувачений ОСОБА_7 відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України не є особою, до якої не може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Суд зауважує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , а саме добровільна участь громадянина України в збройних формуваннях держави-агресора, є особливо тяжким злочином та становить підвищену небезпеку для суспільства в умовах оголошеного в Україні воєнного стану, а тому суд вважає, що в даному конкретному випадку застосування відносно останнього запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою є виправданим.
Доводи сторони захисту не спростовують обґрунтованості необхідності та виправданості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки не містять відомостей про обставини, які не були враховані під час вирішення питання про обрання та продовження строку його дії під час досудового слідства та розгляду кримінального провадження судом. При цьому, стороною захисту будь-яких доказів на підтвердження доводів щодо зменшення встановленим ризиків надано не було.
Враховуючи, що стороною захисту не надано переконливих та документально підтверджених даних, які б на теперішній час унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою, суд приходить до висновку, що сукупність обставин, передбачених ст. 178 КПК України, а саме тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, відомості про особу обвинуваченого, свідчить, що на даний час продовження строку тримання під вартою обвинуваченому не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, обставинами, які дають підстави стверджувати про наявність публічного інтересу, що виправдовує виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.
За таких обставин, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України на строк 60 днів, у зв'язку з чим клопотання прокурора є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Повний текст ухвали складено в межах строків, визначених ч. 2 ст. 376 КПК України, та оголошено 11 серпня 2023 року.
Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 199, 197, 331 КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора Київської обласної прокуратури про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити.
Продовжити стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) днів.
Строк тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчислювати з 10 серпня 2023 року до 08 жовтня 2023 року включно.
Строк дії ухвали суду до 08 жовтня 2023 року включно.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, що тримається під вартою, - з дня отримання її копії.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом..
Головуючий: ОСОБА_11
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3