Справа № 420/9606/23
09 серпня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , у якій просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 1981 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 27.10.2017 року по 30.03.2023 року включно обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ; наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2017 року № 266 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 26.10.2017 року.
Проте, під час звільнення відповідач не здійснив повний розрахунок із позивачем, а саме належну грошову допомогу при звільнені в сумі 33657,25 грн. виплачено лише 31.03.2023 року, що підтверджено банківською випискою.
При цьому під час виплати заборгованості відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Позивач зазначає, що за затримку повного розрахунку при звільненні для роботодавця ст.ст. 116, 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, з цих підстав, як вважає позивач, він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 27.10.2017 року по 30.03.2023 року, розрахованого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, невиплата якої стала підставою звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 29.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України у письмовому провадженні без виклику сторін.
12.06.2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує.
Щодо застосування до спірних правовідносин статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідач зазначив, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Відповідач стверджує, що при звільненні з позивачем проведений повний розрахунок; наказ про виключення зі списків особового складу не оскаржувався.
У подальшому відповідачем добровільно було виконане судове рішення по справі №540/7739/21 та виплачено на користь позивача одноразову допомогу при звільненні в сумі 33657,25 грн., що свідчить про відсутність вини роботодавця в розумінні статті 116 КЗпП України.
Відповідач вважає, що з прийняттям судового рішення, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців (Відповідача) виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Також відповідач зазначив, що за практикою Верховного Суду суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, пропорційно до розміру своєчасно не виплаченої суми.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.10.2017 року №266, майора ОСОБА_2 , заступника командира вертолітної ескадрильї, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 05 жовтня 2017 року №365 У ЗАПАС за пунктом "а" частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232 -XII, з урахуванням вимог підпункту "1" пункту 1 частини восьмої цієї ж статті та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, з 26 жовтня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, та направлено для зарахування на військовий облік.
У зв'язку з невиплатою при звільненні одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року по справі № 540/7739/21, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, з урахуванням раніше виплачених сум.
У матеріалах справи наявна Довідка Військової частини НОМЕР_1 про донарахування одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди на ОСОБА_1 , згідно якої щомісячна додаткова грошова винагорода, розрахована на день виключення зі списків особового складу частини * 50 відсотків * кожний повний календарний рік та складає 34169,80 грн., а з урахуванням утримання податків та зборів до виплати - 33 657, 25 грн.
Разом із позовною заявою позивачем надано до суду Виписку банку по картковому рахунку, відповідно до якої 31.03.2023 року на рахунок ОСОБА_1 зараховано суму коштів у розмірі 33 657, 25 грн. від військової частини НОМЕР_1 .
Відповідачем у відзиві підтверджено виплату на користь позивача одноразової допомоги при звільненні в сумі 33657,25 грн.
Спірним між сторонами стало питання щодо наявності підстав для відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з виплатою одноразової грошової допомоги 31.03.2023 року в сумі 33657,25 грн.
Позивач вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України наявні правові підстави для виплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 27.10.2017 року по 30.03.2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.
Відповідач заперечує щодо застосування до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.
Вирішуючи публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За приписами статті 116 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд України, у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, зазначив, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17 сформулювала висновок, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд встановив, що на момент звільнення з військової служби із позивачем не проведено остаточного розрахунку.
Разом із тим, як вже зазначалося вище, розрахунок здійснено із позивачем 31.03.2021 року.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 26.10.2017 року (день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ), а 31.03.2021 року, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.
Щодо вимоги позивача про стягнення з військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за 1981 день затримки повного розрахунку при звільненні за період з 27.10.2017 року по 30.03.2023 року, обчисленого шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Як вже встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 26.10.2017 року.
Між тим, остаточний розрахунок, на виконання судового рішення по справі №540/7737/21, проведено 31.03.2023 року (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Відтак, період затримки становить проміжок часу з 27.10.2017 року по 30.03.2023 року.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно на підставі статті 117 КЗпП України.
Суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (31.03.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX. А відтак, максимальний розмір грошового забезпечення який може бути виплачено за наявності підстав передбачених ст. 117 КЗпП України є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців.
Суд враховує, що передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність має подвійну правову природу. Це означає, що з однієї сторони її метою є встановлення відповідальності для роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні, а з іншої захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу у спосіб виплати компенсації.
При цьому, несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні не є обставиною, яка перешкоджає подальшому працевлаштуванню працівника (службовця), а відтак і появи у нього інших джерел доходів. Враховуючи це, не відповідатиме принципу співмірності присудження в користь позивача усієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку чи навіть середнього заробітку (грошового забезпечення) за шість місяців такої затримки адже у такому випадку, передбачена ст. 117 КЗпП України санкція перетворюватиметься на своєрідну компенсацію працівнику усього заробітку близьку за своїм змістом до тієї, яка застосовується при незаконному звільненні особи із займаної посади чи до повного грошового забезпечення під час проходження служби.
До того ж, вказаним вище Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, окрім того, що внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, істотно змінено правове регулювання строків звернення до суду у спорах про виплату заробітної плати при звільненні.
Зміни у ст. 116, 117 та 233 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків коли порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. Із урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору про виплату йому заробітної плати (грошового забезпечення), адже по-перше, він усвідомлює скорочені строки для звернення до суду із таким позовом та ймовірні негативні наслідки їх пропуску, а по - друге розуміє, що зволікання із тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме йому підстави в подальшому претендувати на виплату в його користь усієї суми середнього заробітку за весь період впродовж якого триває порушення його прав на своєчасне отримання заробітної плати (грошового забезпечення).
Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінета Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 5 Порядка № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 Порядка № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Середньоденна заробітна плата позивача, як визначено у відповідності до п.8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою КМУ №100 від 8.02.1995р., розраховується наступним чином:
Згідно довідки про виплачене грошове забезпечення, грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становить:
Серпень 2017 року - 13017,07 грн.;
Вересень 2017 року - 13017,07 грн.;
Кількість робочих днів за останні два місяці перед звільненням:
Серпень 2017 року - 22;
Вересень 2017 року - 21.
Усього - 43.
Отже, середньоденний заробіток позивача за два останні робочі місяці перед звільненням складав 605, 45 грн. (13017,07х2/43).
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Судом встановлено, що відповідач здійснив розрахунок при звільненні позивача у розмірі 63 430,09 грн., що підтверджується Довідкою щодо проведеного розрахунку при звільненні.
31.03.2023 року на рахунок ОСОБА_1 зараховано суму коштів у розмірі 33 657, 25 грн. від військової частини НОМЕР_1 на виконання судового рішення по справі №540/7739/21.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що загальний розмір належних позивачу виплат на момент звільнення складав 97 087, 34 грн.:
- 63 430,09 грн. (65, 33 %) (щомісячне грошове забезпечення та одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби);
- 33 657, 25 грн. (34, 67 %) (виплата грошової допомоги на виконання судового рішення по справі №540/7739/21).
Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином: 132 (кількість днів, що не перевищує 6 місяців з дати розрахунку відповідача за постановою суду ) х 605, 45 грн. (середньоденна заробітна плата) = 79919,40 грн. х 34, 67 %, що становить 27 708, 06 грн.
Натомість позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за 1981 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 27.10.2017 року по 30.03.2023 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки розрахунку при звільненні.
З урахуванням викладеного, суд частково задовольняє вимоги позивача в частині стягнення на його користь суми затримки розрахунку у розмірі 27 708, 06 грн.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення частково.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача у розмірі 1073,60 грн., де 1073,60 грн. - ставка судового збору сплачена позивачем за звернення до суду із цим позовом.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 27708, 06 грн. (двадцять сім тисяч сімсот вісім гривень 06 коп.).
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 09.08.2023 року.
Суддя Г. В. Лебедєва