ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.05.2023Справа № 910/1270/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КолТекс" (39800, Полтавська область, м. Горішні Плавні, вул. Молодіжна, буд. 21/6)
про стягнення 2 682 664,08 грн.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2
від відповідача: Огриза Г.Р., Урін Ф.О.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КолТекс" про стягнення 2 682 664,08 грн., а саме 1 249 767,00 грн. пені та 1 432 767,00 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 288/В33-2022 від 22.06.2022 року в частині своєчасної та повної поставки товару згідно заявок позивача, внаслідок чого позивачем нарахована неустойка у вигляді пені та штрафу у вказаних сумах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 02.02.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 30.01.2023 року надійшла заява № 78/6-208 від 02.02.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2023 року за результатами розгляду заяви про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1270/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 22.03.2023 року.
Судом встановлено, що через відділ діловодства суду 21.03.2023 року від відповідача надійшов відзив б/н від 13.03.2023 року на позовну заяву з доказами направлення на адресу позивача, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає про те, що неможливість своєчасного виконання умов Договору в частині строків поставки товару обумовлена настанням обставин, які сторони не могли передбачити при укладанні Договору. Такими обставинами, зокрема, є оголошення тривалих повітряних тривог, що призвело до втрат робочого часу, ракетні обстріли енергетичної інфраструктури України, внаслідок яких швейне виробництво відповідача було призупинено через відсутність напруги в електромережі.
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, оскільки останні є надмірно великими, при цьому позивачем не надано доказів завдання йому збитків у зв'язку з простроченням відповідача.
В судовому засіданні 22.03.2023 року оголошено протокольну перерву до 12.04.2023 року для надання можливості позивачу подати відповідь на відзив.
Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання через відділ діловодства суду 28.03.2023 року від позивача надійшла відповідь №78/6-907 від 24.03.2023 року на відзив на позовну заяву з доказами направлення на адресу відповідача, за змістом якої позивач заперечує щодо зменшення суми неустойки, та наголошує, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження наявності поважних причин невиконання зобов'язань щодо своєчасної поставки товару. Позивач також вказує, що наведені у відзиві на позовну заяву обставини не є форс-мажорними, оскільки спірний Договір було укладено під час дії на території України воєнного стану, а отже ракетні обстріли, повітряні тривоги тощо існували під час укладання договору. Крім того, на думку позивача, відповідач не був позбавлений можливості закупити генератори для безперебійного живлення чи підключитися до мереж критичної інфраструктури.
Також через відділ діловодства суду 07.04.2023 року від відповідача надійшли заперечення №б/н від 03.04.2023 року на відповідь на відзив з доказами направлення на адресу позивача, відповідно до яких відповідач вказує на відсутню у нього технічну можливість підключитися до мережі критично інфраструктури, а також просить суд зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій до 1% від ціни позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/1270/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 31.05.2023 року.
В судове засідання з розгляду справи по суті 31.05.2023 року з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 31.05.2023 року уповноважені представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.
Уповноважені представники відповідача у судовому засіданні з розгляду справи по суті 31.05.2023 року проти позовних вимог заперечували з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 31.05.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.
Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.
За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.
Так, за результатами проведення процедури закупівлі товарів за ДК 021:2015 - 18310000-5 - Спідня білизна, 22.06.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КолТекс» (постачальник за договором, відповідач у справі) та Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (замовник за договором, позивач у справі) укладено Договір №288/ВЗЗ-2022 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити Замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 1), а Замовник - прийняти і оплатити такі товари (пункт 1.1 Договору).
Розділами 1-11 Договору сторони погодили предмет договору, якість товару, ціну договору, порядок здійснення оплати, умови поставки товару, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до пункту 11.1 Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовженого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 18.04.2022 № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань. Строк дії Договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні понад період, визначений Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», але не довше ніж до 31.12.2022 року.
Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками постачальника і замовника та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 1.2 Договору найменування, номенклатура, асортимент та кількість товару зазначена в Додатку № 1 до цього Договору.
Так, згідно Специфікації від 22.06.2022 року, яка є Додатком №1 до Договору, сторони погодили поставку товару: 1) труси у кількості 60 000 штук на загальну суму 3 358 800,00 грн., 2) білизна натільна (сорочка та кальсони демісезонні) у кількості 60 000 комплектів на загальну суму 14 619 600,00 грн., 3) білизна для холодної погоди (сорочка зимова та кальсони зимові) у кількості 30 000 комплектів на загальну суму 19 045 800,00 грн.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до пункту 5.1 Договору дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці Замовника, яка вручається під особистий підпис Постачальнику (представнику Постачальника) або у разі не прибуття вищезазначених осіб, надсилається Постачальнику рекомендованим листом із повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу Постачальника, зазначену в розділі 13 Договору.
У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару.
Згідно з пунктом 5.2 Договору передача (приймання - здача) товару здійснюється в пункті відвантаження за адресою: АДРЕСА_1.
За умовами пункту 5.3 Договору на кожну партію товару, що постачається, Постачальник обов'язково надає Замовнику наступні документи, а саме: товарно-транспортну накладну (у разі перевезення Товару автомобільним транспортом); рахунок-фактуру, підписану особою, уповноважену на підписання господарських та фінансових документів; видаткову накладну (у трьох примірниках), підписану особою, уповноважену на підписання господарських та фінансових документів; оригінал декларації виробника на товар або завірена Постачальником копія; оригінал сертифікату якості на товар або завірена Постачальником копія; копії документів, які засвідчують якість товару та комплектуючих, з яких його вироблено, завірені особою Постачальника, уповноваженої на підписання господарських та фінансових документів; оригінал акту ростовки на кожну поставку товару.
Згідно з пунктом 5.6 Договору право власності на товар переходить від Постачальника до Замовника після прийняття товару на склад Замовника, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб Постачальника та Замовника на відповідній видатковій накладній.
Так, відповідно до Заявки позивача №78/8/2-1108 від 25.07.2022 року, яку отримано 25.07.2022 року уповноваженим представником відповідача Матюшенком А.В. на підставі довіреності під підпис, зроблений на звороті заявки, відповідач був зобов'язаний поставити позивачу товар (білизна для холодної погоди - сорочка зимова та кальсони зимові) у кількості 10 000 комплектів у строк до 30.09.2022 року; у кількості 10 000 комплектів у строк до 31.10.2022 року; у кількості 10 000 комплектів у строк до 30.11.2022 року.
Відповідно до Заявки позивача №78/8/2-1109 від 25.07.2022 року, яку отримано 25.07.2022 року уповноваженим представником відповідача Матюшенком А.В. на підставі довіреності під підпис, зроблений на звороті заявки, відповідач був зобов'язаний поставити позивачу товар (труси) у кількості 30 000 штук у строк до 31.10.2022 року; у кількості 30 000 штук у строк до 30.11.2022 року.
Відповідно до Заявки позивача №78/8/2-1110 від 25.07.2022 року, яку отримано 25.07.2022 року уповноваженим представником відповідача Матюшенком А.В. на підставі довіреності під підпис, зроблений на звороті заявки, відповідач був зобов'язаний поставити позивачу товар (білизна натільна - сорочка та кальсони демісезонні) у кількості 25 000 комплектів у строк до 31.10.2022 року; у кількості 35 000 комплектів у строк до 30.11.2022 року.
Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару позивачу є видаткова накладна.
Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору та Заявки №78/8/2-1108 від 25.07.2022 року відповідачем було здійснено поставку товару наступним чином:
1) 09.12.2022 року відповідачем за адресою АДРЕСА_1 поставлено товар у кількості 22 900 комплектів на загальну суму 14 538 294,00 грн., що підтверджується підписаною уповноваженими представниками позивача та відповідача видатковою накладною №К/19/12 від 09.12.2022 року, копія якої наявна в матеріалах справи.
2) 13.12.2022 року відповідачем за адресою АДРЕСА_1 поставлено товар у кількості 5 467 комплектів на загальну суму 3 470 779,62 грн., що підтверджується підписаною уповноваженими представниками позивача та відповідача видатковою накладною №К/20/12 від 13.12.2022 року, копія якої наявна в матеріалах справи.
3) 15.12.2022 року відповідачем за адресою АДРЕСА_1 поставлено товар у кількості 1 633 комплектів на загальну суму 1 036 726,38 грн., що підтверджується підписаною уповноваженими представниками позивача та відповідача видатковою накладною №К/39/12 від 15.12.2022 року, копія якої наявна в матеріалах справи.
В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними позивачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості поставленого товару (білизна для холодної погоди - сорочка зимова та кальсони зимові) в обсязі 30 000 комплектів та на загальну суму 19 045 800,00 грн. у відповідності до умов Договору та Заявки №78/8/2-1108 від 25.07.2022 року, а також наявності письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо невідповідності фактично поставленого товару вимогам державних стандартів або пошкодження пакування, а також складання актів виявлених недоліків від позивача до суду не надходило.
При цьому поставки товару за Заявкою №78/8/2-1109 від 25.07.2022 року та за Заявкою №78/8/2-1110 від 25.07.2022 року відповідачем здійснено не було. Вказані заявки позивача залишились не виконаними відповідачем.
Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до умов пункту 3.1 Договору ціна Договору складає 37 024 200,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 6 170 700,00 грн.
Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).
Відповідно до пункту 4.1 Договору розрахунки за товар, що поставляється, Замовником проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 30 календарних днів з дати прийняття товару на склад Замовника, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб Постачальника та Замовника на відповідній видатковій накладній.
Наразі, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини виконання умов Договору в частині здійснення оплати товару покупцем не є предметом дослідження у даній справі.
Поряд з цим, станом на час розгляду справи доказів наявності претензій відповідача як постачальника з питань здійснення оплати, та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати поставленого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні.
Доказів наявності на момент реалізації сторонами правовідносин за спірним Договором та звернення ТОВ «КолТекс» до замовника з відповідними листами, вимогами, претензіями щодо питання невчасного здійснення оплати за поставлений товар сторонами суду не надано.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, згідно змісту видаткових накладних №К/19/12 від 09.12.2022 року, №К/20/12 від 13.12.2022 року, №К/39/12 від 15.12.2022 року, відповідачем допущено порушення Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Заявки №78/8/2-1108 від 25.07.2022 року товару - білизни для холодної погоди (сорочка зимова та кальсони зимові) в обсязі 30 000 комплектів на загальну суму 19 045 800,00 грн.
Крім того, відповідачем в порушення умов Договору та Заявки №78/8/2-1109 від 25.07.2022 року і Заявки №78/8/2-1110 від 25.07.2022 року поставку товару - труси у кількості 60 000 штук на загальну суму 3 358 800,00 грн. та білизна натільна (сорочка та кальсони демісезонні) у кількості 60 000 комплектів на загальну суму 14 619 600,00 грн. - взагалі здійснено не було.
Згідно з пунктом 7.3 Договору встановлено, що за порушення строку поставки товару зазначеного у пункті 5.1 цього Договору Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості Товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки Замовник залишає за собою право на одностороннє розірвання цього Договору.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором та Заявками позивача строку поставки товару позивачем було направлено на адресу відповідача листом №78/8/2-44 від 06.01.2023 року претензію про сплату пені у розмірі 1 249 897,08 грн. та штрафу у розмірі 1 432 767,00 грн., які нараховані позивачем на підставі пункту 7.3 Договору за порушення відповідачем строків поставки товару.
Факт надсилання вказаної претензії на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення №0408033400666 від 10.01.2023 року, фіскального чеку від 10.01.2023 року та накладною №0408033400666 від 10.01.2023 року.
Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, оскільки, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної та повної поставки передбаченого умовами Договору та Заявок товару, позивачем на підставі статей 216-218, 231 Господарського кодексу України та пункту 7.3 Договору нараховано відповідачеві пеню в сумі 1 249 897,08 грн., а також штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленого товару у сумі 1 432 767,00 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань в частині здійснення своєчасної поставки товару, передбаченого умовами Договору, відсутності боргу з оплати штрафних санкцій, або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору № 288/В33-2022 від 22.06.2022 року та/або його окремих положень сторонами суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін також відсутні.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Наразі, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині повного та своєчасного постачання товару замовнику - Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у визначені Заявкою №78/8/2-1108 від 25.07.2022 року, Заявкою №78/8/2-1109 від 25.07.2022 року та Заявкою №78/8/2-1110 від 25.07.2022 року строки.
Судом встановлено, що у зв'язку з простроченням відповідачем поставки товару за Заявкою №78/8/2-1108 від 25.07.2022 року на суму 19 045 800,00 грн., та нездійсненням поставки товару за Заявкою №78/8/2-1109 від 25.07.2022 року на суму 3 358 800,00 грн. та за Заявкою №78/8/2-1110 від 25.07.2022 року на суму 14 619 600,00 грн. позивач звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договору №288/ВЗЗ-2022 від 22.06.2022 року в односторонньому порядку, надіславши про це на адресу відповідача 09.12.2022 року листа №78/8/2-2360 від 07.12.2022 року.
Відповідно до вказаного листа позивач повідомив відповідача про те, що зважаючи на безпідставне порушення останнім передбачених Договором зобов'язань в частині строків поставки товару, відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України та пункту 6.2.1 Договору замовник повідомляє постачальника про розірвання Договору в односторонньому порядку з 16.12.2022 року.
Факт надсилання листа №78/8/2-2360 від 07.12.2022 року на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення від 09.12.2022 року, накладної №0408033224914 від 09.12.2022 року та фіскального чеку від 09.12.2022 року.
Суд зазначає, що відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути узалежнені від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Так, згідно з пунктом 6.2.1 Договору сторони погодили, що у разі невиконання зобов'язань Постачальником Замовник має право достроково розірвати цей Договір, повідомивши про це Постачальника у строк 10 календарних днів.
За умовами пункту 11.8 Договору усі повідомлення, будь-яке листування тощо за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони письмово оформлені та надіслані відповідним листом (рекомендований лист, цінний лист з описом вкладення, передача листа посильним, засобами електронного поштового зв'язку на адреси, вказані у розділі 13 цього Договору). У будь-якому разі Замовник вважається повідомленим з моменту фактичного отримання листа, а Постачальник з моменту направлення Замовником відповідного листа (на електронну пошту Постачальника, вказану у розділі 13 цього Договору; передання до поштового відділення зв'язку та отримання фіскального чеку; поставлення на копії документа будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання Постачальником).
Відповідно до умов пункту 7.3 Договору сторони також узгодили, що у випадку порушення строку поставки Замовник залишає за собою право на одностороннє розірвання цього Договору.
Таким чином, відповідно до пунктів 6.2.1, 7.3 Договору позивач наділений правом розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку порушення Замовником строку поставки товару, яким позивач як замовник скористався, надіславши 09.12.2022 року на адресу відповідача (39800, Полтавська область, м. Горішні Плавні, вул. Молодіжна, 21/6) повідомлення про розірвання договору №288/ВЗЗ-2022 від 22.06.2022 року в односторонньому порядку, копія якого наявна в матеріалах справи.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 Цивільного кодексу України).
За приписами частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, враховуючи умови пункту 11.8 Договору та наявні в матеріалах справи документи та докази надсилання повідомлення про розірвання договору на адресу відповідача 09.12.2022 року, за висновками суду спірний Договір слід вважати припиненим.
Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Таким чином, пеня, передбачена п. 7.3 Договору може нараховуватись за порушення зобов'язань, які мали місце під час дії Договору, за період до моменту припинення дії останнього.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
За приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов'язаних із виконанням зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Відтак, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, штрафу та пені, передбачених пунктом 7.3 Договору.
Зокрема, за порушення строку поставки товару зазначеного у пункті 5.1 цього Договору Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості Товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару (пункт 7.3 Договору).
При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 7.3 Договору пені та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов'язань.
Суд також зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).
Правова позиція щодо можливості застосування пені та штрафу за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання, викладена в постанові Верхового Суду від 19.09.2019 року у справі № 904/5770/18, від 17.09.2020 року у справі №922/3548/19.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині штрафу та пені, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення неустойки (пені та штрафу) встановлено, що розмір пені та штрафу, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, а також з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 249 897,08 грн. пені та 1 432 767,00 грн. штрафу, за висновками суду, є обґрунтованими.
Разом з цим, заперечуючи проти задоволення позову в частині стягнення штрафних санкцій, відповідач просив суд у відзиві на позовну заяву на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України зменшити розмір пені та штрафу, що підлягають до стягнення з ТОВ «КолТекс» у зв'язку з тим, що відповідач діяв добросовісно та здійснив поставку більшої частини товарів у максимально приближені до договірних строки.
В той же час, наявність виняткових та надзвичайних обставин, які сторони не могли передбачити при укладанні Договору, а саме масові ракетні обстріли енергетичної інфраструктури України, дефіцит електроенергії, застосування АТ «Полтаваобленерго» до підприємства відповідача графіків аварійного відключення від електроенергії, що призвело до збою у роботі швейного обладнання через відсутність у електромережі потрібного навантаження та періодичної зупинки швейного виробництва, а також тривалі повітряні тривоги та вимушена втрата робочого часу унеможливили виконання відповідачем умов Договору у повному обсязі та з дотриманням строків поставки.
У відзиві на позовну заяву відповідач також вказує, що заявлений до стягнення з відповідача загальний розмір штрафних санкцій у сумі 2 682 664,08 грн. є надмірно великим.
Крім того, як зазначає відповідач, в матеріалах справи відсутні докази понесення збитків позивачем у зв'язку з простроченням відповідачем поставки товару за Договором.
Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Таким чином, наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року № 910/3692/18, неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 06.11.2019 року у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 року у справі №916/545/19 від 19.02.2020 року у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 року у справі №925/605/18, від 17.03.2020 року №925/597/19.
В свою чергу, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Суд наголошує, що згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Тобто, відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору в частині своєчасної поставки товару, у тому числі, з урахуванням обставин укладання Договору під час дії на території України воєнного стану, у зв'язку з чим відповідач мав усвідомлювати, що під час виконання Договору можуть мати місце певні обставини (як-то ракетні обстріли енергетичної інфраструктури України та тривалі повітряні тривоги), пов'язані з широкомасштабною триваючою військовою агресією Російської Федерації проти України.
Разом з цим, обставини, на які посилається відповідач як на такі, що сторони не могли передбачити при укладанні Договору (втрата робочого часу у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги, відсутність напруги в електромережі внаслідок ракетних ударів тощо), не є істотною зміною обставин в розумінні частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України, оскільки такі обставини обумовлені військової агресією Російської Федерації проти України, існували під час укладання сторонами у справі спірного Договору та були відомі відповідачу.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.
Наразі, господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов'язань з поставки товару, оскільки обов'язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 року у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 року у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 року у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 року справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 року у справі № 910/1338/19.
Окрім вищевикладеного суд звертає увагу, що Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України є установою, яка утримується за рахунок коштів державного бюджету і входить до складу Збройних Сил України, тому недотримання вимог Договору, укладеного за наслідками проведення державної закупівлі, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, яка є спеціальною нормою, що визначає наслідки порушення зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.
Отже, в даному випадку з урахуванням специфіки діяльності позивача, пов'язаної з забезпеченням обороноздатності України відповідач під час укладення та виконання спірного Договору поставки додатково мав усвідомлювати можливість настання негативних наслідків неналежного невиконання своїх зобов'язань за правочином, в тому числі застосування штрафних санкцій.
Суд зазначає, що у даному випадку санкція не є договірною, а випливає зі зазначених положень частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, якими чітко визначено розмір штрафу та пені, і підстав вважати їх надмірно великими у порівнянні з допущеним правопорушенням господарський суд не вбачає.
З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем відзиву, враховуючи обставини справи та майнові інтереси обох учасників, за відсутності наведення відповідачем обставин, які можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих та заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу, суд не вбачає об'єктивних підстав для зменшення їх розміру.
В свою чергу, що стосується посилання відповідача на лист №242 від 27.07.2022 року, в якому ТОВ «КолТекс» звертався до позивача з проханням здійснити перегляд ціни договору в сторону збільшення ціни за одиницю товару у зв'язку зі зміною офіційного курсу долара США, то відповідно до частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
За умовами пункту 3.3 Договору визначено, що погоджена сторонами ціна товару після укладання Договору не переглядається.
Отже, сторони при укладанні спірного Договору не передбачили права та можливості здійснення продавцем зміни або корегування ціни товару в залежності від зміни офіційного курсу долара США, а тому такі доводи відповідача судом до уваги неприймаються.
Окрім цього вказані обставини та звернення до позивача листом № 242 від 27.07.2022 року з пропозицією про перегляд ціни Договору з огляду на зміст такого повідомлення не стосуються попередження щодо неможливості вчасного виконання зобов'язань відповідача за Договором.
Будь - яких інших доказів звернення до позивача з повідомленням про неможливість вчасного виконання зобов'язань за Договором в частині поставки товару відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з поставки товару за Договором у встановлений строк та правомірність нарахованих в зв'язку з цим штрафних санкцій (пені та штрафу), розмір заборгованості зі сплати яких відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки товару відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1 249 897,08 грн. та штрафу в сумі 1 432 767,00 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КолТекс» (39800, Полтавська обл., м. Горішні Плавні, вул. Молодіжна, 21/6; код ЄДПРОУ 41016609) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2) 1 249 897 (один мільйон двісті сорок дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто сім) грн. 08 коп. пені, 1 432 767 (один мільйон чотириста тридцять дві тисячі сімсот шістдесят сім) грн. 00 коп. штрафу та 40 239 (сорок тисяч двісті тридцять дев'ять) грн. 96 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 10 серпня 2023 року.
Суддя А.М. Селівон