печерський районний суд міста києва
Справа № 757/60455/18-ц
25 квітня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Остапчук Т.В.
при секретарі судових засідань - Ковалівській В.В
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
У грудні 2018 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 2 260 800 грн., що еквівалентно 80 000 доларів США.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 серпня 2007 року до 19 жовтня 2015 року, від якого мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року стягнуто з позивача на користь відповідача аліменти на утримання дитини - доньки ОСОБА_3 у розмірі 1 / 4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.05.2015 року і до досягнення дитиною повноліття. Вказаним рішенням суду встановлено, що відповідач отримала від позивача 22 травня 2015 року грошові кошти в сумі 40 000 доларів США в рахунок оплати аліментів на утримання доньки. Крім того, позивач сплатив відповідачу 5 квітня 2016 року грошові кошти в сумі 40 000 доларів США на утримання неповнолітньої дитини, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_4 . Отже, ОСОБА_2 22 травня 2015 року та 05 квітня 2016 року отримала від позивача грошові кошти на загальну суму 80 000 доларів США на утримання дитини. Враховуючи, що вказані суми не були враховані Печерським районним відділом державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві при визначені заборгованості по аліментам за 2015 та 2016 роки, що потягло за собою сплату позивачем аліментів в сумі 779 878.19 грн. за 2015 рік та 854 132,09 грн. за 2016 рік., позивач звернувся з цим позовом до суду щодо стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 24.03.2021 рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року скасовано, матеріали справи передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 08 липня 2021 року цивільну справу прийнято до провадження судді Остапчук Т.В. за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
05 лютого 2019 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Колесник К.А. подано відзив на позов (а.с. 137-140), відповідно до якого заява ОСОБА_4 не є належним доказом підтвердження передачі ОСОБА_1 ОСОБА_2 та отримання останньою грошових коштів в сумі 40 000 доларів США відповідно до ч. 2 ст. 1407 ЦК України. Крім того, передача таких коштів здійснена відповідно до ст. 180 СК України, як передача батьком коштів на відпочинок дитини у добровільному порядку та не стосуються сум, стягнутих на підставі судового рішення про стягнення аліментів, а тому нівелює можливість стягнення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України. Згідно з постановою Верховного суду від 18.04.2018 p. У справі № 61-14244св18, на яку посилається позивач, договірний або інший передбачений законом характер відносин сторін виключає можливість застосування до них ст. 1212 ЦК України. Як зазначено, сторони перебували у шлюбі, від якого мають спільну дитину. Розірвання шлюбу має наслідком розірвання шлюбних відносин, і на правовий зв'язок батьків із дитиною не впливає. Однак на час передання коштів на підставі розписки шлюбні відносини існували, шлюб не був розірваний. Тому, реалізувати механізм, передбачений ст. 1212 ЦК України, для стягнення коштів, переданих членом сім'ї іншому члену сім'ї - батьком на користь дитини або навіть дружини за наявності правового зв'язку між ними (батьківство, подружжя) неможливо юридично. Враховуючи наведене, чинність сімейних відносин є перешкодою для визнання майна набутим безпідставно.
Також у відзиві зазначається, що рішення суду про стягнення аліментів не є перешкодою для утримання дитини у більшому за визначений ним обсязі. Як зазначено у розписці та позові, спірні суми були сплачені позивачем ще у травні 2015 року для відпустки дитини у за період квітень - липень 2015 року. Враховуючи положення ст. 185 СК України щодо обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, надані позивачем документи не виключають факту витрачання коштів на дитину як участь у додаткових витратах та не свідчать про те, що кошти є аліментами.
Крім того, у відзиві вказується, що між сторонами дотепер тривають спори щодо спільного майна. У травні 2015 року сторони шляхом підписання договору від 21.05.2015 р. узгодили порядок поділу спільного майна. Серед іншого, узгоджено, що позивач отримує у розпорядження на спільно нажите майно у вигляді автомобіля Mercedes Viano, а також мотоциклів Harley Davidson, Indian. Проте, відповідно до ухвали від 28.04.2016 р. ці транспортні засоби не включалися подружжям до переліку спільного майна, яке ділиться у судовому порядку. Тому, на підставі усних домовленостей між сторонами, передані кошти фактично були сплачені у порядку поділу цих транспортних засобів.
У відзиві на позов відповідачем заявлено про застосування позовної давності щодо грошових коштів у розмірі 40 000 доларів США, які були передані 22 травня 2015 року, що є підставою суду для відмови у задоволенні позову у зв'язку із спливом строку позовної давності.
22 березня 2019 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шевченко О.Ю. надійшла відповідь на відзив (а.с. 169-172), відповідно до якої сума 40 000 доларів США не входить в суму погашення заборгованості по аліментам за 2015 рік. Крім того, 21.03.2018 року ОСОБА_2 , звертаючись до Печерського районного суду міста Києва із скаргою на бездіяльність державного виконавця, зазначає, що: «Окрему увагу суду звертаємо на доводи Боржника про те, що ним у травні 2015 року та у квітні 2016 року було передано на користь стягувача ОСОБА_2 загалом 80 000 доларів США у якості аліментів». Оскільки заборгованість по аліментам була стягнута з позивача в примусовому порядку, підтвердження відповідачем факту отримання грошових коштів у сумі 80 000 доларів США, свідчить про отримання цих коштів без правових підстав. Транспортні засоби - мотоцикли, про які ОСОБА_2 зазначає, не були предметом поділу, оскільки були особистим майном позивача, про що ОСОБА_2 не заперечувала. Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України ця норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року № 61-14244св18.
Що стосується строків позовної давності, то вважає, що він не пропущений, оскільки про те, що ОСОБА_2 не визнає отримані від позивача на утримання доньки 22.05.2015 року грошові коти в сумі 40 000 доларів США, позивач дізнався тільки 15.02.2018 року, коли вона подала відповідну заяву до Печерського ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві.
29 березня 2019 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Колесник К.А. подано заперечення на відповідь на відзив (а.с. 174-175), які за своїм змістом є аналогічними поданому відзиву.
02 грудня 2022 року на адресу суду надійшли письмові пояснення представника позивача - адвоката Лець Ю.В. в яких остання наполягала на задоволенні позовних вимог вказуючи, що шлюбні відносини між позивачем та відповідачем були фактично припинені з березня 2015 року, що встановлено рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19.10.2015 у справі № 757/14182/15 про розірвання шлюбу та зазначено самою ОСОБА_2 в позовній заяві про стягнення аліментів, зокрема, що сторони з березня 205 проживали окремо. Відтак, на час передачі коштів у квітні 2015 шлюбні стосунки між сторонами були припинені і вищевказані грошові коши, що були передані позивачем відповідачу були аліментами на утримання доньки у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 залишилась проживати з ОСОБА_2 .
Крім того, представник позивача звертала увагу суду, що відповідач декілька разів змінювала свою позицію щодо підстав передачі їй коштів позивачем. Спочатку ОСОБА_2 підставою отримання грошових коштів зазначила поділ рухомого майна подружжя, у відзиві поданому на позовну заяву у даній справі з'явилась нова версія отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 80000 доларів США, а саме: 40000долларів США позивач надав начебто на її відпустку з дитиною, а інша сума, яка не зазначається- це був поділ майна подружжя.
Представник позивача наголошував, що відповідач був впевнений що передані ним кошти у розмірі 80000 доларів США є аліментами на дитину, сплаченими в добровільному порядку, оскільки між ним і відповідачем існувала домовленість про щомісячний розмір аліментів.
Отже, дані кошти були перераховані в рахунок аліментів на підставі домовленості. Інших домовленостей або зобов'язань між позивачем та відповідачем не існувало та не існує, а тому і інших підстав для передачі коштів позивачем відповідачу немає.
02 грудня 2022 року на адресу суду надійшла заява представника позивача - адвоката Лець Ю.В. про збільшення позовних вимог, в якій остання просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 80000 доларів США, посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України та зазначаючи що належним виконанням зобов'язання зі сторони боржника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
09 лютого 2023 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача - адвоката Лець Ю.В. про проведення підготовчого судового засідання у її з позивачем відсутність за результатами якого підготовче провадження закрити, призначити справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 09 березня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
25 квітня 202 року представник позивача - адвоката Лець Ю.В. подала до суду заяву про розгляд справи у її з позивачем відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовільнити з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач та її представник в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялись вчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Суд, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:
а) набуття або збереження майна,
б) набуття або збереження за рахунок iншої особи,
в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 серпня 2007 року до 19 жовтня 2015 року, від якого мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2016 року з урахуванням рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2017 року, стягнуто з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - доньки ОСОБА_3 у розмірі 1 / 4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.05.2015 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 12-27).
Вказаним рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року встановлено, що відповідач отримала від позивача у період травня-липня 2015 року 40 000 доларів США.
Крім того, отримання зазначених грошових коштів підтверджується розпискою ОСОБА_2 , відповідно до якої 22 квітня 2015 року та 22 травня 2015 року вона отримала у ОСОБА_1 по 10 000 доларів США без зазначення мети їх отримання та у червні-липні 2015 року - 20 000 доларів США на відпустку (а.с. 29).
Даних того, що вказані грошові кошти отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 в рахунок оплати аліментів на утримання доньки, про що вказується позивачем у позові, рішення апеляційного суду та розписка не містять.
Про це також зазначається і ОСОБА_2 в заяві від 15.02.2018 року на ім'я Головного державного виконавця Печерського ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві (а.с. 52).
Крім того, до вказаного висновку також дійшов Київський апеляційний суд у постанові від 7 лютого 2019 року у справі № 757/11079/18-ц (абз. 11 стор. 3 постанови (а.с. 153-156).
У зв'язку з цим доводи позивача щодо отримання грошових коштів відповідачем в період травня-липня 2015 року в рахунок сплати аліментів суд відхиляє як безпідставні.
Разом з тим, суд відхиляє доводи відповідача, що вказані грошові кошти передавались ОСОБА_1 ОСОБА_2 в рахунок додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини відповідно до ст. 185 Сімейного кодексу України, так як і відхиляє доводи позивача про передачу вказаних грошових коштів як сплату аліментів, оскільки будь-якими доказами, крім пояснень сторін, вказані факти не підтверджено.
При цьому, суд зазначає, що розписка про отримання грошових коштів не містить будь-яких зобов'язань відповідача, у тому числі і щодо порядку та строку їх повернення.
Враховуючи, відсутність у розписці умов отримання грошових коштів, зокрема, строку повернення, мети отримання грошових коштів у квітні-травні 2015 року, суд доходить висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України - стягнення безпідставно переданих грошових коштів.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Враховуючи наведене, суд відхиляє доводи відповідача про застосування до позовних вимог про стягнення грошових коштів в розмірі 40 000 доларів США за розпискою ОСОБА_2 за травень-серпень 2015 року, строку позовної давності, оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення у зв'язку з їх не доведеністю, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).
Що стосується позовних вимог про стягнення іншої частини 40 000 доларів США, отриманих ОСОБА_2 05.04.2016, то суд також дійшов висновку про відмову у їх задоволенні, виходячи з такого.
В обґрунтування стягнення цих коштів позивач посилається, на те, що відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 28 березня 2017 року ОСОБА_4 підтверджує, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в рахунок оплати аліментів на утримання малолітньої дитини 40 000 доларів США, про що зобов'язалась надати ОСОБА_1 відповідну розписку (а.с. 30).
Суд покладає в основу рішення факт передачі ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 40000 доларів США ОСОБА_2 , оскільки відповідачем у скарзі на бездіяльність державного виконавця від 21 березня 2018 року (а.с. 65-67) не заперечується факт отримання грошових коштів у розмірі 80 000 доларів США у травні 2015 року та у квітні 2016 року, проте зазначається, що ці кошти отримувались нею, а ОСОБА_1 отримувались два мотоцикли (2015 р) та годинник (2016 р), внаслідок чого відбувався поділ рухомого майна подружжя після розірвання шлюбу та не стосується аліментних зобов'язань боржника за законом. Фактично в скарзі ОСОБА_2 підтверджує факт передачі грошових коштів, проте жодного слова не йдеться про те, що кошти передаються в рахунок сплати аліментів. Вказана обставина також встановлена постановою Київського апеляційного суду від 7 лютого 2019 року у справі № 757/11079/18-ц (абз. 12 стор. 3 постанови (а.с. 153-156). Відтак, матеріалами справи підтверджується факт передачі грошових коштів розмірі 40000 доларів США позивачем відповідачу, однак між сторонами відсутнє узгодження мети отримання вказаних коштів.
Суд не бере до уваги заяву ОСОБА_4 щодо встановлення мети передачі коштів, зокрема, в рахунок оплати аліментів на утримання малолітньої доньки, зі слів останнього, оскільки під час нотаріального посвідчення відповідної заяви, нотаріус, керуючись ст. 78 Закону України «Про нотаріат» та Главою 3 Порядку вчинення нотаріальних дій, виключно встановлює особу заявника та автентичність його підпису.
Відповідно до статті 78 Закону України «Про нотаріат» чинної на момент вчинення нотаріальних дій, про які зазначається у даній справі нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, начальник установи виконання покарань засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.
Відтак, вказаний документ не може бути належним та допустимим доказом передачі коштів у сумі 40 000 доларів США ОСОБА_1 . ОСОБА_2 саме з метою оплати аліментів. Разом з тим, позивачем та його представником не заявлялось клопотання про допит ОСОБА_4 в якості свідка в судовому засіданні за для встановлення вказаних обставин, де останній був би попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до однозначного висновку, що грошові кошти у розмірі 80000 доларів США передавались ОСОБА_1 ОСОБА_2 не в якості аліментів на отримання дитини, оскільки докази такого факту відсутні, разом з тим, суд позбавлений можливості встановити мету передачі таких коштів ОСОБА_1 ОСОБА_2 , оскільки решта наведених у позовній заяві сторонами аргументів теж не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Разом з тим не зважаючи на те що сторони не підтримували фактичних шлюбних відносин між собою з березня 2015 року, вони залишаються батьками ОСОБА_3 з відповідними правами та обов'язками передбаченими СК України, що є і буде підставою для взаємозв'язку між останніми. Крім того, ОСОБА_3 є дієздатною особою, вільний на власний розсуд розпоряджатися своїм майном, в тому числі і грошовими коштами. Аргументи викладені представником позивача в обґрунтування позовних вимог не свідчить про безпідставність отримання коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 чи що така підстава відпала, оскільки вказане не було доведене позивачем та його представниками в судовому засіданні, а відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 80000 доларів США на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивачем не доведені позовні вимоги, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України позивачу понесені судові витрати не відшкодовуються.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 1212, 257, 267 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 141, 200, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Дата складання повного тексту рішення 30.05.2023 р
Суддя: Т.В. Остапчук